Поет-гуморист Анатолій Денисович Косматенко. «Скіфська сережка».

Урок-квест

6 клас

Чурсінова Інна Сергіївна, учитель української мови та літератури

Тема: ЛРК. Поет-гуморист Анатолій Денисович Косматенко. «Скіфська сережка».

Епіграф

«…А ти, ти дбай про внуків і синів: 
Пильнуй і пам'ятки, і пам'ятники слави
Своїх дідів,
Своїх батьків —…»

Анатолій Косматенко

Мета:

• навчальна:

•         розкрити особливості життєвого і творчого шляху поета-гумориста рідного краю Анатолія Косматенка;
•         поглиблювати відомості про життя та творчість митців нашої місцевості; розвивати інтерес до творчого доробку та спадщини письменника;
•         виробляти особистісне ставлення до літератури рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи; 

• розвивальна:

– розвивати логічне, самостійне, критичне мислення; мовлення учнів; пам'ять, увагу;

– розвивати навички сприйняття інформації на слух, виділення головного, самостійної роботи;

• виховна:

– виховувати інтерес до літератури, морально-етичні якості, такі як відповідальність, організованість, дисциплінованість, почуття обов'язку;  почуття патріотизму та національної свідомості.

Форма уроку: квест.

Очікувані результати:

- учні знатимуть цікаві факти з життя

- учні розумітимуть зміст легенди

 

-  умітимуть характеризувати героїв твору;

- формуватимуться навички роботи в команді;

- удосконалюватимуть навички роботи з ПК та Інтернет-ресурсами

Обладнання: зошити, підручники, комп’ютер або проекторна дошка.

Попередня підготовка до уроку: прочитати легенду А. Косматенка «Скіфська сережка»

Перебіг уроку

1. Організаційний момент. Емоційне налаштування до уроку

Презентується карта маршруту, уточнюється час проходження кожного етапу.

2. Мотивація навчальної діяльності.      

Донецький край! Хто тебе не знає?! Ти розкинувся від Сіверського Дінця до Азовського моря. Ти щедрий на легенди, пісні, сказання. Ти, донецький краю, славишся людьми працьовитими, талановитими. Це вони прославили і возвеличили рідну землю своєю творчістю.

Своєю відданою любов'ю до Батьківщини, рідного народу прославився відомий поет нашого краю Анатолій Косматенко. Дорогим і близьким був поетові рідний край. У багатьох віршах він згадує про рідні землі. Майже усі вірші, присвячені рідному краєві, відрізняються барвистістю кольорів, яскравістю обраних фарб, оптимізмом. Поет з радістю розповідає про красу рідної землі.

Повідомлення теми та мети уроку.

Дорогі шестикласники! Запрошую вас до проведення квесту за темою «Поет-гуморист Анатолій Денисович Косматенко «Скіфська сережка»

На минулому уроці вам потрібно було:

• об’єднатися в рольові групи «Бібліографи», «Літературознавці», «Дослідники», «Туристи»;
• уважно ознайомитися із завданнями для роботи;
• призначити відповідальних за кожен етап виконання завдання;
• виконати завдання, а усі матеріали зберегти в електронному та паперовому вигляді;
• по закінченню роботи оформити зібраний вами матеріал та здати  звіт про виконану роботу  учителю;
• підготуватися до публічної презентації звіту групи на сьогоднішньому уроці (відповідальними можуть бути як усі гравці, так і головний групи.)
• ознайомитися з критеріями оцінювання роботи.

Оголошення ключового питання уроку: Чи потрібно забувати свій рідний край і свої традиції?

Група «Бібліографи»

Завдання: підготувати матеріал про життєвий шлях письменника, цікаві факти з його біографії. 

Результат роботи: створення презентації( вдома). Виступ членів групи з захистом презентації або складання 12 цікавих фактів про життя письменника.

Група

«Літературознавці»

Завдання: зібрати матеріал про твори письменника, а саме назвати збірки письменника та його найвідоміші твори.

Результат роботи: створення буктрейлера.

Група «Дослідники»

Завдання: опрацювати твір письменника «Скіфська сережка».

Результат: скласти характеристику головних героїв.

Група «Туристи»

Завдання: піти до  села Нескучне та знайти на горі пам’ятник скіфської баби, знайти у Великій Новосілці, де розташовані схожі пам’ятники та порівняти їх із скульптурою, яка описана у творі.

Результат: зробити фото-звіт скіфських баб із с. Нескучне та Великої Новосілки та складання порівняльної таблиці.

Скіфські баби у моєму селищі	Скіфська баба з твору «Скіфська сережка»

Отож, приступимо до роботи в наших групах на основі пошукових завдань і веб-ресурсів.

3. Квест

1. Робота в групах змінного складу. Виконання завдань.

2. Робота в «домашніх» групах – синтез отриманої інформації (учні головне занотовують у зошити).

3. Міні-дискусія: відповіді груп на ключове питання.

Презентації групами своїх матеріалів.

4. Хвилинка релаксації

Встаньте, діти, посміхніться,

Землі нашій уклоніться

За щасливий день вчорашній.

Всі до сонця потягніться,

Вліво, вправо нахиліться,

Веретенцем покрутіться.

Раз присядьте, два присядьте

І за парти тихо сядьте.

5. Підсумок уроку

Обговорення найбільш цікавих завдань: що було найважчим, що, навпаки, легким для розв'язання та розуміння, як долалися труднощі 

Тестові завдання

1. Анатолій Косматенко народився:

а) в селі Андріївці Волноваського району; б) в селі Нескучному Великоновосілківського району; в) в місті Докучаєвську Волноваського району.

2. Письменник навчався в:

а) Харківському університеті; б) Донецькому педагогічному інституті; в) Київському університеті.

3. Улюбленим поетом письменникам був:

а) Андрій Малишко; б) Володимир Сосюра; в) Леонід Глібов.

4. Роки народження і смерті Анатолія Косматенка:

а) 06.01.1898-08.01.1965; б) 05.09.1923-25.09.1978; в) 03.10.1921-06.04.1975.

5. Назвіть збірки творів Анатолія Денисовича Косматенка.

6. Визначте тему легенди "Скіфська сережка".

7. Як ви розумієте назву легенди "Скіфська сережка"?

8. Хто є продовжувачем народних традицій?

6. Оцінювання роботи учнів на уроці, коментарі.

Дякую всім за гарний урок. Усі зібрані матеріали оформимо у вигляді проекту та викладемо на сайт гімназії.

7. Домашнє завдання та інструктаж до нього.

Виконати завдання на вибір

1.     Напишіть твір-мініатюру на тему: «Ні, що ти не кажи, а Скіфка-Баба знаменита! Без неї я не міг би жить. Стій. Скіфо, стій і степ наш бережи - не той же був він без тебе» (за легендою А. Косматенка «Скіфська сережка»).
2.     Намалювати ілюстрації до твору
3.     Вигадати своє продовження твору з позитивним кінцем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Довідкові матеріали

АНАТОЛІЙ КОСМАТЕНКО

СКІФСЬКА СЕРЕЖКА

(Легенда степу)

ПЕРЕДЦВІТТЯ

Вона стояла у степу,

Де пах полин і зблискував птах пером.

І її завезли на подвір'я музею.

її, стару Кам'яну Скіфську Бабу.

Правічну.

Скільки їй літ? Вона і сама не віда.

Стояла мовчазна. Одсторонена. Під муром,

Приходили чужинці

(Приходили, не на конях під'їжджали).

Торкались її обличчя, грудей.

Сміялись.

А Бабі було кривдно.

І сором пік.

А ще гірше - вночі:

Сама-самісінька.

Видивляла свої кам'яні стосотлітні очі...

І - ждала.

Кого? Чого?..

Ай, ні!

Степу не видко...

Застують їй паркани і високі стіни.

А так хотілось - степу!

Одна втіха: високо в небі,

Мов скіфська сережка,

Зіходив місяць...

І Кам'яній Бабі з того було щасно.

І солодко-млосно.

І вона дрімала...

І снився їй сон,

Давній-прадавній,

Снивсь молодий скіф!

Чорне, вітром скуйовджене волосся...

Непозабуті, жадано-ждані очі...

Він примчав на огирі.

Він, молодий скіф!

Бив копитьми скажений огир.

А він на скаку

Кинув її уперегин на кінську гриву.

Свиснув знагла скіф!

Заржав гарячий опір, зметнувсь -

І вони мчали...

Дзвеніла сталь підків.

А вслід бігли, валували собаки -

Вони хтіли перейняти скіфа.

А він мчав, мчав,

Пригнувшись до кінської гриви,

Аж доки не видобувсь у поле.

І - осадив коня.

І зніс її на ту ж високу могилу,

Де колись вона стояла...

І вона скрикнула!

Скрикнула не як стара Кам'яна Баба.

А молодо-молодо!

По-дівочи,

Як юна скіфка: "Степ!" -

І пробудилась...

Був день. Був блиск - палило сонце.

А перед нею сидів молодик.

Він сидів просто неба.

Осеред подвір'я.

Зневідь-чим він скидався на скіфа.

Але то був не скіф -

При ньому не було коня!

Він щось робив.

І Кам'яна Баба здогадалась:

Так різьбили її діди й прадіди

На кухлях, на глеках,

На збруї, на зброї...

Ні, так малювали ольвійські греки.

Молодик теж малював.

Він малював її, стару Кам'яну Скіфську Бабу.

У нього теж були палючі очі.

Але то був не скіф -

При ньому не було коня!

І вона, зігріта сонцем і його палючим оком,

Здрімалась ізнов...

І проз дрімоту,

Терпку й солодку,

Шепталась:

"О Табіті, Табіті! Скажи:

Чи знайде оцей чужинець собі коня?

Чи обжене собак?

І чи покаже мені степ

Під сяйвом скіфської сережки?.."

ЗАЦВІТТЯ

Мамо Оксано!

А Зірка - велика у нашім дворі!

Я не знаю, що мені тоді на тому стало: я сидів на давньому кам'яному

порозі нашої хати. І плакав. А наді мною було так рясно зірок. Мені й досі

здається, що коли я був малий, їх було більше, Мамо...

Я сидів на камені і плакав. Ну, що тоді було мені? Чого воно було тоді

мені? Еж, світ стояв - мов загадка! Безкраїй та солодкий, ще й таїною

вкритий, мов туманцем наш білий степовий виноград у місячну ніч... Я

плакав... А ви доїли корову - чулось, як дзвенить дійниця. Пахло степом...

Сяяли зорі... Але одна, найбільша, - вона стояла високо-високо просто на-

шого двору. Та ще - на краю блідого неба. Вище нашого вишневого саду. І

та - тремтіла... Ну, чого їй? Може, то її було мені жаль?.. Але ні, - її втішав

у пахучих сутінках коник-степовик: "Сюр!.. Сюр!.." Я теж наслухав. І ста-

вало сумно, і солодко, і чогось мені жаль...

Чого?

Мамо!

Я здогадався. Через багато літ...

Перед мене - розчинене вікно. Я бачу, як блищить на київських горах

лаврська дзвіниця, бані Софіївського собору, як горять вогні телевежі і за-

свічує сяйвом Хрещатик...

Я здогадався, Мамо!

Зупевне.

...І видиться нічний спориш у нашому дворі. Яскрять росини... Світло

Великої Зірки ллється з рогу нашої Красулі... Я чую, як диха степ. Я чую

пахощі степових квітів...

Ой ті квіти!

Мамо, я знаю, чого мені тоді, давно-давно смутилось. Мені не стачало

казки. Казки степових квітів. А вона ж бриніла в мені, п'янила мене. Без-

слівна, вона ходила круг мене. А я не міг сказати її.

З того плакав, Мамо.

Виходьте ж, квіти, на люди!

Виходь, Хрещатий Барвінку, нев'янучий лавре наш! То щастя, що ти

безсмертний, - ні спека, ні вітер, ні люта стужа не в'ялять тебе. Недарма ж

ти скрашаєш і русі дівочі голівки на весіллях, і могили суворих мужів, що

твердо і прямо ходили по землі.

Виходь, Горицвіте!

Люди, вклонітесь йому! Він милує вам око і гоїть ваші болі...

Чебере-чебрече! Непоказний квіте наш!

Твої пахощі аж на весь світ стали, оповили духмяно планету - хай

знає світ про наш безсмертний степ.

Маче!

Палай криваво, червоно-китайчано, аби всі відали, де ллялась наша

кров.

Звіробою, Полине, Нечуйвітре, Ромене, Волошко, Золототисячнику -

сходьтесь, квіти!..

А прийдуть ще й люди. Їх буде двоє. І вони юні. Бо стара Скіфська

Баба і Коник - нехитрий степовий співець. І Чайка буде. Та в небі - Зірка.

Співайте ж, квіти! Шуміте, квіти! Вийтесь вінками, чиніть, творіте

казку-легенду - ту, що снилась, виділась мені, що ходила круг мене з неба,

грому й степового леготу!

Ту, що була, і нині в мені, і буде завше й довік-віку!

ВІНОК ПЕРШИЙ

Степ. Сутінна балка. На узвишші - К а м ' я н а С к і ф с ь к а

Б а б а . На блідому крайнебі - самотня Т р е м т л и в а З і р к а ...

Тоскно.

Ч е б р е ц ь

Опала ніч. І тиша наоколо.

Замріявся, замисливсь батько-степ.

Не осява з небес його роздоли

Веселий, щирозлотий місяць-серп,

Не освіжа вітрець широке чоло,

Не веселить і жайворон-співець -

За день стомився, певно, спочиває,

На грудях в батька сили набира...

Чути: "Киги!.. Киги!.."

Лиш Чаєчка-небога проквиляє...

Скажи, Полине, що їй роздира

Всякчасно груди так? Ти мусиш знати:

Сам з горя ж сивий, повен гіркоти.

Та й літ же, літ прожив багато -

Всього набачився і звідав ти.

П о л и н

Про горе те словами не сказати!

Квилить-ридає Чаєчка, бо мати,

Бо діток їй ніколи не знайти.

Г о р и ц в і т

Чом не знайти?

П о л и н

А де шукати?

Взяла їх чужина - чужі світи.

Чути: "Киги!.. Киги!.."

Б а р в і н о к

Що, мамо, тяжко?

П о л и н

Ще б не тяжко - діти!

Кров серця ж капле в неї повсякчас...

Ото й ростуть в степу із того квіти,

Що маками зовуться поміж нас...

М а к

А звідки родом ти, скажи, Полине?

Чого ти сивий? Розповіж хоч раз.

П о л и н

Це діло, Маче, давньої години.

Я древній, як і степ. Свої вродини

Не пам'ятаю. Не було ще й вас,

А я вже пах аж до зірок духмяно.

Я був зелений. Я щасливо цвів.

Поокруж степ, мов райдуга, лелів...

Та раз - прокляття! - світ мені вчорнів.

Погасло небо! Степ погас!.. Захланно

Орда вломилась. Із ясиром-браном

Татари крались в агарянський Крим

І стали табором, немов цигани,

Аж ген за тим он виярком крутим.

Між бранок - горе скорбному народу! -

Була одна. Такої, Маче, вроди -

Клянусь я степом, небом дим нічним! -

Козачий край не знав, не відав зроду...

Ординці бранку обіч стерегли.

Знать, подарунок готували хану,

А то ще й далі - в Царгород, султану.

Вони спинились. Ватри розвели.

Ладнались їсти... Тут із-за туману -

Загін козачий! Видобувсь як стій!

Заржали коні...

І нерівний бій

Звихривсь - на поклик сотника

Степана...

Стялись! Дамаські брязнули клинки.

Із луків сприсли, зблисли люто стріли...

І бились.

Ух, як бились козаки!

Як укривали степ ординським тілом!

Жупан червоний маяв, наче жар,

Де обставав поганець отамана.

Удар - і кров багряно ллє! Удар -

І ламляться криваві ятагани...

А десь над січ, над хрип, над хряск –

до хмар

Зметнувся крик: "Я тут, я тут,

Степане!"

Жупан здригнувсь, яріше запалав...

О, краще б я той крик не чув, не знав!

А я учув його.

Я бачив очі...

Жахні я бачив рук дівочих корчі...

І, стоптаний копитьми, світ прокляв,

І сивим став із того до півночі...

А що пізніш я на віку видав!

Я розповім, як слухати охочі...

Б а р в і н о к

Стривай, Полине. Люди йдуть сюди.

В о л о ш к а

Юнак і дівчина. Які вродливі!

Кохаються, видать, щасливі.

Що їм до давньої біди?!

Надходять Х л о п е ц ь і Д і в ч и н а .

Х л о п е ц ь

Ну, ось і Баба Кам'яна.

Як живемо? Привіт, Бабусю!

Знайомся: це - моя жона...

Майбутня б то - Явдоха... Дуся...

Д і в ч и н а

Який швидкий! Уже й засватав. Сьогодні ж тільки познайомилися. Та

й то, знаєш... Таких чоловіків у мене - ой-ой-ой!.. А до того ж і не Явдоха

я, і не Дуся, а Діана або Діна.

Х л о п е ц ь

(сміючись)

Швидкий! Казала ж бо сама,

Що в атомно-космічну еру

Все швидкості старі лама,

Епоха ж бо така модерна...

Усе стислішає: і час,

І відстані, й життя людини.

У всьому рух, усе щораз

Надшвидкісні бере вершини.

Казала ж ти чи ні таке?

То, згідно мудрої доктрини,

Й кохання мусить буть швидке?!

Сиріч - модерно-реактивне?!

Простіш - лови, держи, хапай,

Кохай - спіши, спіши - кохай!

Д і в ч и н а

Смійся, смійся. По-новому... А сам завів мене на тисячу, як не більше,

років назад. До оцієї старезної замшілої Скіфської Баби.

Х л о п е ц ь

Не кривдь Бабусю задарма.

Прости на слові їй, Бабусю!

Бабуся ця, втямкуй сама,

Можливо, є прамати русів.

Вона степи ці берегла,

І їх красу, і таємниці.

А скільки горя, крові, зла

Їй довелося надивиться!

Д і в ч и н а

(сміючись)

Ну, якщо вона в тебе така мудра, то спитай, - бо я оце не пішла сього-

дні на танці - спитай, чи вміли скіфки танцювати і які в них були танці.

Х л о п е ц ь

Уміли, вміли. Достеменно.

Зберуться. Стануть. Оком блись! -

І вже пливуть чи прагнуть ввись!

Завзято, пристрасно, шалено...

А то віночками, дивись,

Зав'ються цнотно, тихо, зграйно,

Щоб не схлюпнуть дівочу тайну...

Були танки на всякий темп.

Не бугі й не канкан, звичайно.

А ті, що підказав їм степ!

Д і в ч и н а

(сміється)

Скіфки, кажеш, були дуже цнотливі. Певно, і ця Кам'яна теж? Так по-

тривож її цнотливість, спитай, чи був у скіфів стриптиз.

Х л о п е ц ь

Цього й питать не слід. Вони

Були украй нормальні люди,

А не якісь там дикуни.

Не будем добрих скіфів гудить.

Д і в ч и н а

А міні-спідниці у скіфок були? Чи вони носили все таке, що тільки до

самих п'ят?

Х л о п е ц ь

Були. Ймовірно, що були.

На шаровари одягали.

Хоч їм і лекцій не читали,

Та скіфки - гідні похвали:

Скромняги не о тому дбали,

Як тіло власне оголить

Чи навпаки - все затулить

Якимсь чадровим покривалом.

Носили міні, щоб скоріш

В сідло злетіти і завзято

До бою з мужем поруч стати,

А не для того, щоб зручніш

Якогось дурня осідлати.

Д і в ч и н а

Хе-хе! А яких вони пісень співали?

Х л о п е ц ь

Пісень?.. А нащо нам гадати,

Як можна в Баби запитати.

Скажи, Бабусенько, мені,

Що скіф співав у давні дні?

А то Діана з нас сміється.

Ось притулюсь тобі до серця.

(Припадає вухом до Кам'яної Баби).

Співа - із місця не зійти?

Співа! Послухай-но і ти.

Д і в ч и н а

Ат, облиш дурниці! Ходімо вже назад. Мені вже нудно. Якийсь ти

кумедний. Дивний якийсь, наївний. А може, хильнув сьогодні трохи?

Х л о п е ц ь

(удавано-патетично)

Що хміль мені усіх напоїв -

Я п'яний степом і тобою!..

(Знову припадав вухом до Кам'яної Баби).

А все-таки вона співа!

Чекай, затямлю лиш слова!

І сам тобі їх проспіваю.

Прадавня пісня. І яка!

Готово. Слухай. Починаю.

Це пісня скіфа-вояка.

(Співає).

Степ колючий - моя держава.

Степ у квітках навкруги.

Скіфська воле і скіфська славо,

Лийсь за сині береги!

Стріли на луки,

Риньмо, як круки,

Тнім вороги

До ноги!

Бий!.. Бий!.. Бий!..

Оболоня тирсою шумує,

Степ на грозу закипа.

Скіфське серце битву чує,

Ярсь, відваго сліпа!

Рвись, мій коню,

За оболоню,

Тнім вороги

До ноги!

Бий!.. Бий!.. Бий!..

Дівчина сміється. Вони, побравшись за руки, йдуть у степ. А з-поза

Кам'яної Баби зіходить щербатий місяць.

К о н и к

Сюр!.. Сюр!.. Сюр!..

ВІНОК ДРУГИЙ

Х л о п е ц ь

Ми знову, Скіфо, тут. Вітаю!

Як живемо і як ся маєм?

Не бачились чотири дні -

Ти знудьгувала по мені?

Д і в ч и н а

Авжеж! Аж плакала. Цілуйтеся ж, цілуйтесь!..

Х л о п е ц ь

А чом би й ні?

(Цілує Кам'яну Бабу).

Ух, як опік цілунок! Смаковито!

Ні, що ти не кажи,

А Скіфка - Баба знаменита!

Без неї я не міг би жить.

Стій, Скіфо, стій і степ наш бережи -

Не той же був би він без тебе.

Д і в ч и н а

Хо-хо!.. Чи що й не що! Пуп Землі і центр Всесвіту!.. У-у - сила!..

Х л о п е ц ь

(жартома)

Не смійсь, о чарівнице зла. Не треба.

Сміятись з неї - гріх.

Та й що, безсмертній їй, твій сміх?!

(Замислюється).

Без неї був би я не я, мов скіф без степу.

Без неї б я не вчув космічної яси,

І не відчув би так краси

І величі он літака того під небом.

Я не пізнав би голоси

Моїх прапращурів далеких.

Я не спішився б що є сил,

Неначе з вирію лелека,

Під рідний теплий небосхил -

В домівку батьківську... Бабусю,

Спасибі, рідна, за пісні,

За степ, за квіти весняні,

За все, що й вимовить боюся!

Поглянь: на степовім твоїм убрусі

Міста і села осяйні!

Поглянь...

Д і в ч и н а

А може, вже годі кривлятись?..

Х л о п е ц ь

Чого кривлятися мені?

Мені так гарно, щасно в серці!

Цей степ... Ця Скіфка... Ти...

Лиш скрипка вимовить усе могла б, здається!..

З краси-чуття аж пісня рветься,

Душа так прагне висоти,

Жада кохання до нестями!

Злина - і вже надгорніми краями

Шуга незнаними космічними світами,

А з нею ти! Лиш ти!

Єдина ти!

Та німб несмертний понад нами!..

Д і в ч и н а

Спусти мене, будь ласка, на - землю. Досить з мене. Набридло. Клоу-

нада...

Х л о п е ц ь

Не гнівайся, не сердьсь - не личить це тобі:

Зі мною так вестись негарно.

Ну, посміхнись!.. Твій наречений у журбі!

Не кривдь його намарне...

Д і в ч и н а

Кажу ж бо-годі, годі!.. Ох, нудота... І чого я знову сюди прийшла?

Щоб слухати оце все?!

Х л о п е ц ь

(удавано лякається)

Бабусю, рідна, захищай,

Сховай мене від чарівниці злої!

В очах у неї пекло й рай,

Вона що хоч мені накоїть...

(Ховається за Кам'яну Бабу).

Д і в ч и н а

(сердито)

Годі, годі! Набридло до краю (затуляє вуха). Ох і дурна ж я! Чого я

сюди прийшла?.. Елка кликала на танці, а я... Пішла до оцієї скіфської ду-

репи. Тьху!.. Ти станеш врешті-решт коли-небудь мужчиною! Ти якийсь

допотопний, старорежимний. А ще й учишся! Чого тільки тебе учать в то-

му інституті! (Кинулася геть).

Х л о п е ц ь

Зажди! Таж я люблю тебе! Зажди!..

(Спантеличено стоїть якийсь час, затим біжить їй услід).

Г о р и ц в і т

Ну от, сердега, і діждавсь біди.

Б а р в і н о к

А може, й ні...

М а к

Облишмо їх. Полине,

Ти краще далі розповідь веди.

Чим кінчивсь бій?

Хто у бою погинув?

Куди поділа бранку татарва?

П о л и н

О, то був бій! І досі в Понизов'ю

Про нього явір уночі співа.

Бій був короткий. Але лютий. Кров'ю

Зросилась щедро тирса степова.

Вся сотня вилягла. Вся до одного.

Трудились щиро - не ганьба й спочить.

Та дорого далася перемога

Орді: на трупах трупи - не злічить.

Орда знялась. Спішила якомога

З долини Чорної забратись пріч,

Допоки гук із поля бойового

Не докотивсь у нещадиму Січ.

Не брали трупи в Крим. Козачі коні,

Як перше, не ловили. Не до них.

З ясиром-браном бігли від погоні,

Мов злодії, по вибалках сухих...

І ніч зайшла. І сплив над тихим полем,

Заблис уповні місяць крізь туман.

І, опритомнівши, з нелюдським болем

Підвівсь, затисши рану, отаман.

І сумно-сумно глянув... Навколо -

Ані душі. Лиш тихо обіч кінь

Заржав. Схиливсь. І гриву гнув півколом

Мов кликав у туманну далечінь...

Вперед! І в опівнічну безгомінь

Зметнувсь під синім місяцем багряно

Жупан... А за степами, вдалині,

Вчувалось: "Ой Степане!.. Мій Степане!.."

Вперед! І розступилися тумани,

І вершник мчав на лютому коні.

А кров лилась... На кремені, на трави,

На чорні ошалілі кураї...

А він все мчав і мчав, жахний, кривавий,

На голос бранки, мук тяжких її...

Десь, може, й досі мчить...

(Никне).

М а к

Стривай, Полине.

А пригадай, хоч це було й давно:

Мій рід не з тої Чорної долини?

П о л и н

Забувсь... Хто знає... Може, й так воно...

(Никне).

Із блідого небосхилу падає Тремтлива Зірка.

ВІНОК ТРЕТІЙ

Горобина ніч...

Шумує степ. Шумлять-хвилюють квіти. Зламлено Червоний Мак.

Дзвенить-тремтить курай. Коловертю ходить степовий вітер. У небі клу-

бочаться чорні кошлаті хмари. Вергається їх бескидне громаддя. Ні зірки в

небі. Тільки звиваються, ріжуться, ламляться синьо-сліпучі громовиці.

Фосфоричне світло раз по раз обливає стару Кам'яну Скіфську Бабу... Во-

на мовчазна, мов давній таємничий світ. Або загадковий бог.

Охопивши руками голову, під Кам'яною Бабою сидить Хлопець. Він

теж осявається грозов'ям. Але ні свист, ні стогін бурі, ні вдари грому не

рушать його. Здавалось, що й він сам - теж застиглий молодий бог. Праві-

чний. Стражденний... Лиш на мить з-межи хмар проблисла Велика Зірка.

Б'є гроза. І крізь стоголосолунний гуркіт, що стрясає землю, коли зда-

валось, що рушаться небесні громи, ні-ні, а десь ледь-ледь чується:

"Сюр!.. Сюр!.. Сюр!.."

Горобина ніч.

ВІНОК ЧЕТВЕРТИЙ

Д і в ч и н а

Ти, Бабо Кам'яна, скажи:

Він вернеться чи ні? До мене?

Скажи! Ти мусиш знати все.

Тебе ж любив він. Певно, й любить.

Та й ти його любила, мабуть...

Хоч ти і варварка, хоч ти

І камінь каменем, бездушна, -

Скажи! Благаю! Мов хоч слово!

Чи він повернеться до мене?

(Падає на коліна, обхопивши Кам'яну Бабу, надривно плаче, прихиля-

ється до неї лицем. Нараз жахається...)

О! Ти співаєш?

Ти - співаєш??!

Він правду говорив – співаєш?..

Співаєш... Чую!.. Ти співаєш!..

А я все мала за бридню,

За безум. Ні, співаєш... Рада?!

Так перестань! Замовкни! Цить!

Скажи: він вернеться чи ні?

Скажи, бо проклену навіки

Трикляттям-кляттям чорно-чорним.

Довічним! Від тії клятьби

Розсиплеться твій камінь, Бабо!

(Шаленіючи, з опущеною головою, нещадно б'є кулаками по Кам'яній

Бабі).

Поворожи,

Скажи, скажи!

Поворожи,

Скажи, скажи!

 (Притьмом підводить очі і - сахається. Підхоплюється. точиться

назад: перед нею не стара Кам'яна Баба - перед нею молода, вигиниста,

бронзовотіла Скіфка!.. Брови - стріли. Жахтять палючі очі. Проти міся-

ця зблискує велика полота сережка... (Задкує, схопившись за голову)

Ти?! Ти?!

С к і ф к а

(закладає до рота два пальці)

Ф'ю-і-ть!

Наглий різкий свист розкраяв, розпанахав темно-синю ніч.

Д і в ч и н а

Ти?! Ти?!

О ноче скіфська, повна таїни!

Хоч ти верни його мені, верни -

Пекучих мук несила вже знести!

С к і ф к а

Ф'ю-і-і-ть!!!!

Аж трави й квітки підвели свої голівки. Здригнулися З в і р о -

б і й , В о л о ш к а , Н е ч у й в і т е р , Ч е б р е ц ь ,

Р о м е н , Б а р в і н о к і З о л о т о т и с я ч ник . Аж ста-

резний П о л и н озвався у сні. І пробудився К о н и к ...

П о л и н

О, бачу: мчить червлений Вершник, мчить!

Жупан - мов полум'я палає дике...

Коли ж ти спинишся, хоча б на мить,

Бездольний Вершнику? Чи - так довіку?..

(Засинає).

Сюр!.. Сюр!.. Сюр!..

ОЦВІТТЯ

- Доброго ранку, Василю Петровичу!

- Доброго здоровля! Давно, давно не було вас у наших краях. Приїха-

ли?

- Та на якийсь тиждень-два. А це - дай, думаю, зайду подивлюся, чи

не придбали часом чогось новенького?

- Так, так. Дещо є. Хоч ми тепер, як кажуть, і на громадських засадах,

але...

- О! Є, е... А де ж це ваша красуня, щось не бачу?

- Кам'яна Баба? Тут таке діло. Приїздив улітку на канікули Петро Босоніг. Студент-художник. Ви, мабуть, його знаєте. Малював її, малював, а потім каже: "Щось у мене тут діло не в'яжеться... Дозвольте, каже, повезти її на старе місце, у степ. Ще там попробую, може, щось вийде..."

- І як, вийшло?

- А вийшло. Добряча картина вийшла. Я просив, щоб і нам копію зробив.

- Що ж він там таке намалював?

- Так, знаєте, особливого нібито й нічого, а... Високе небо, а внизу,

знаєте, отак - степ, скільки око візьме. І могила. А на могилі - наша Баба...

- А під могилою, мабуть, скіфи із кимось б'ються?

- Ні, самий степ. Та який степ! Наш, донецький. Хомутівський нібито.

Квіти по ньому - і дрок, і звіробій, нечуйвітер, і... Різнобарвне так... Дивишся - аж пахнуть наче. Бовваніє вдалині терикон. А над Бабою–пасмуга дугою. Від реактивного. Та ще в ногах у Баби пшеничний колос викинувсь... Це, казав, буде моя дипломна робота.

- Химерний, химерний хлопець. Боюсь тільки, що перепаде йому на

захисті за той скіфський диплом. А Бабу чому ж не повернув назад?

- Не треба, казав. Там, каже, саме їй і місце. Хто схоче, хай, мовляв,

піде подивиться. Бабі, каже, потрібна і Бабина обстановка, антураж відповідний. Я б її, каже, поставив і не там, а он аж ген па тому териконі, щоб усій було видно ще здалеку... А власне, казав, на териконі, коли б я був не маляр, а скульптор, я б... Це ж скільки, пита, тому териконові, із сотню буде? Я б, каже, висік і поставив на ньому з найкращого мармуру на високому п'єдесталі здоровенну... Краплю. Краплю Поту! Ото був би пам'ятник! І чхав би я, каже, після того на ярлик модерніста, чи ще якогось "іста"... Отакий хлопець.

- Химерний, химерний. Тож запрошуйте до свого храму.

- Ет, я й не туди... Забалакався, даруйте. Заходьте, заходьте, прошу!

ПООЦВІТТЯ

Мамо Оксано,

А Зірка - велика у нашім дворі!

Мамо,

й понині - лиш коник озветься в душі,

Я бачу себе

На отім

Кам'янім

На прадавньому нашім порозі

І вірю,

Що Зірка та -

Пахне!

Біографія Анатолія Косматенка

Анатолій Денисович Косматенко народився 3 жовтня 1921 року в селі Нескучному Велико-Новоселківського району. У 1953 році закінчив Київ- ський університет, факультет української філології. Уже на першому курсі почав друкувати байки. "Чому йому подобався саме цей жанр? Мабуть, то- му, що він йому випав долею, через його правдолюбство, нетерпимість до обману", – так писав про письменника його однокурсник Юрій Мушкетик. Вісім років відслужив у армії (дійсна служба та війна). Із воєнних до- ріг приніс у солдатському мішку не хромові чоботи або черевики про за- пас на навчання, а книжки улюблених поетів. Особливо любив твори Ан- дрія Малишка, а також Остапа Вишні. У них вчився майстерності, такту, вмінню проникати в глибінь народних дум, слухати народ. Зб. "Байки" (1953),"Нові байки" (1956), "Сміх і гнів" (1965). Письменник по-справжньому глибоко розумів призначення мистецтва, розумів, що виховати правдивою молоду людину можна тільки правдою, і питання правдивості творів вважав одним із основних у справі впливу на юнацтво. Це особливо засвідчує його байка "Філоксен та Діонісій". Про за- вдання й обов'язки мистецтва веде він мову і в "Чаплініаді", і в "Дуньці", і в байках "Красуня і поет". "Дуб і Музика". Помер 6 квітня 1975 р.

Більше можна знайти в районній бібліотеці.

Теоретичний матеріал

Буктрейлер (від англ. book — книга, англ. trailer — тягач, причіп) — короткий відеоролик за мотивами книги, кліп по книзі. Метою створення буктрейлера є спонукання до прочитання книги. Його особливістю є те, що розповідь про книгу подається в образній, інтригуючій формі.

Посилання на зразок буктрейлера:  https://www.youtube.com/watch?v=9HK1SAmV96o

Послідовність характеристики літературного героя.

-  Назви, який це герой у системі образів – головний чи другорядний.

-  Спиши його портрет. Наголоси у відповіді, що насамперед  підкреслено у портреті та характеризує героя.

- Назви риси характеру героя та вчинки, що відображають особливості його характеру.

- Прокоментуй, як про героя відгукуються інші персонажі. 

-  Зверни увагу, як героя характеризує автор.

- Зроби висновок, що можна сказати про героя  після всебічного знайомства з ним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Критерії оцінювання

Критерії	Середній	Достатній	Високий
Розуміння завдання	Включені матеріали, що не мають безпосереднього відношення до теми; використовується одне джерело, зібрана інформація не аналізується й не оцінюється	Включаються як матеріали, що мають безпосереднє відношення до теми, так і матеріали, що не мають відношення до неї; використовується обмежена кількість джерел	Робота демонструє точне розуміння завдання
Виконання завдання	Випадкове добирання матеріалів; інформація неточна або не має відношення до теми; неповні відповіді на питання; не робляться спроби оцінити або проаналізувати інформацію	Не вся інформація взята з достовірних джерел; частина інформації неточна або не має прямого відношення до теми	Оцінюються роботи різних періодів; висновки аргументовані; усі матеріали мають безпосереднє відношення до теми; джерела цитуються правильно; використовується інформація з достовірних джерел
Результат роботи	Матеріал логічно не побудований і поданий зовні непривабливо; не дається чіткої відповіді на поставлені завдання	Точність і структурованість інформації; привабливе оформлення роботи. Недостатньо виражена власна позиція та оцінка інформації. Робота схожа на інші учнівські роботи	Чітке й логічне подання інформації; уся інформації має безпосереднє відношення до теми, точна, добре структурована й відредагована. Демонструється критичний аналіз і оцінка матеріалу, визначеність позиції
Творчий підхід	Учень просто копіює інформацію із запропонованих джерел; немає критичного погляду на проблему; робота мало пов'язана з темою веб-квесту	Демонструється одна точка зору на проблему; проводяться порівняння, але немає висновків.	Представлені різні підходи до вирішення проблеми. Робота відрізняється яскравою індивідуальністю і виражає точку зору мікрогрупи