Польсько-українська війна 1918-1919 рр.
Польсько-українська війна, що тривала з 1918 по 1919 рік, була частиною боротьби за незалежність у Східній Європі після Першої світової війни. Війна виникла через суперечності щодо територіального розподілу земель, які раніше належали Австро-Угорщині. Польща прагнула відновити свою державність і захопити українські землі, тоді як Українська Народна Республіка намагалася здобути незалежність і встановити контроль над цими територіями.
1. Територіальні суперечності: Суперечки щодо контролю над західноукраїнськими землями — Галичиною, Волинню та Буковиною, які стали стратегічними після розпаду Австро-Угорщини.
2. Прагнення незалежності України: Українці, після Листопадової революції 1918 року, намагалися створити незалежну Українську державу.
3. Польські амбіції: Польща прагнула відновити свою незалежність та включити українські території до складу своєї держави, що стало частиною плану створення "Міжмор'я" — союзу держав Центрально-Східної Європи під польським лідерством.
1 листопада 1918 року в Україні почалася боротьба за Львів, де польські війська та українці почали відкриті бойові дії. Польська армія спробувала захопити місто, що мало велике стратегічне значення. Водночас у Києві утворилася нова влада Української Народної Республіки, що визнала Львів як свою столицю, що лише підсилило напруженість між сторонами.
Польща отримала допомогу від Антанти, зокрема Франції, яка постачала їй зброю та військових інструкторів. Українці, натомість, намагалися знайти підтримку серед Центральних держав — Німеччини та Австро-Угорщини. Однак після поразки Німеччини у війні їхня допомога стала менш ефективною.
Польсько-українська війна мала значні наслідки для обох країн.
Польща відновила свою незалежність, а Україна не змогла утвердитися як незалежна держава внаслідок поразки.
Ці події стали важливим етапом в історії Польщі та України, визначивши подальшу політичну ситуацію в Східній Європі.