Попередження насильства, жорстокості в сім’ї та в дитячому колективі

Попередження насильства, жорстокості в сім’ї

та в дитячому колективі

Ми в своєму житті досить часто чуємо, або навіть стикаємося із ситуаціями насильства (в сім`ї, на вулиці, в школі, серед однолітків).

Перед тим, як розглянути оптимальні засоби, методи і прийоми по профілактиці насильства над дитиною, способи захисту особистості в ситуації насилля, давайте спочатку визначимо, що саме означає поняття «насильство», які види його існують.

Насильство – це прояв агресії чи жорстокості по відношенню до іншої людини  або людей. Агресія є природженою якістю будь-якої живої істоти. Вона може відігравати і позитивну роль. У жорстокості тільки одна оцінка – негативна.     

Факти жорстокого поводження з дітьми і їхньої експлуатації відомі давно. Поглиблюючись в історію, можна знайти величезну кількість прикладів насильства над дітьми – жорстоких побиттів, сексуальних зловживань і навіть убивств. Думка про те, що дитина не може реагувати на що-небудь чи пам’ятати погане, збереглася і до наших часів, про що свідчить поширеність різних форм жорстокого поводження і зневаги до дітей. В даний час жорстоке поводження і зловживання дітьми в родині є однією з головних причин дитячого травматизму і смертності в усьому світі і являє собою одну з найгостріших проблем суспільного здоров’я.

 Найнебезпечнішим є те, що насильство дає серйозні соціальні наслідки.     Воно породжує терор, надмірну пильність за своєю поведінкою, безладдя, відчуття відсутності допомоги, безнадійності або безсилля, відсутність самоповаги, депресію, фобії, смуток, роздуми про самогубство, самозвинувачення, відчуття придушення волі,  наркотичну або алкогольну залежність, помсту.

Зверніть увагу  на типи жорстокого поводження з дітьми:

- фізичне насильство – будь-яке невипадкове нанесення ушкодження дитині;

- сексуальне насильство над дітьми – використання дитини або підлітка іншою особою для одержання сексуального задоволення;

- зневага – нездатність батьків забезпечити основні потреби дитини в одязі, їжі, житлі, медичному обслуговуванні, освітньому захисті;

- психологічне насильство – відсутність у родині доброзичливої, здорової атмосфери, що сприяє емоційному здоров’ю і росту самооцінки дитини.

     Нерідко насильство виявляється як комбінація фізичної, сексуальної та емоційної (психологічної) образи, а наслідком завжди є серйозний збиток для здоров'я, розвитку та соціалізації дитини, нерідко - загроза його життю або навіть смерть.

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками або особами, що їх замінюють, вихователями чи іншими будь-якими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, які заподіюють шкоду здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, струсу, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами тощо.
          Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, дачу йому отруйних речовин або "медичних препаратів, що викликають одурманювання (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби задушення або утоплення дитини.
         У деяких сім'ях серед дисциплінарних заходів використовують різні види фізичного покарання - від запотиличників і ляпасів до прочуханки ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це дійсно фізичний напад (катування), воно завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.

   Психологічне (емоційне) насильство – постійна або періодична словесна образа дитини, загрози з боку батьків, опікунів, вчителів, вихователів, приниження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна, демонстрація нелюбові, неприязні до дитини. До цього виду насильства відносяться також постійна брехня, обман дитини (у результаті чого він втрачає довіру до дорослого), а також пред'являються до дитини вимоги, що не відповідають його віковим можливостям.

Сексуальне насильство або спокушання - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослим чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб чи отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення відносяться також залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною статевих органів та сідниць, підглядання за ним, коли він цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб.

 Економічне насильство (нехтування інтересами і потребами дитини) - відсутність належного забезпечення основних потреб і потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без нагляду, що призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
             Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але їх все об'єднує одне - збиток здоров'ю дитини чи небезпека для його життя. Негативними наслідками для здоров'я є: втрата або погіршення функції будь-якого органу, розвиток захворювання, порушення фізичного або психічного розвитку. З 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви насильства. Наслідками фізичного насильства є синці, травми, переломи, пошкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок тощо. Потрібен час, щоб залікувати ці ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевні рани, психіку дитини, постраждалого від побоїв.

  У наш час, безсумнівно, засоби масової інформації - є головною силою, що впливають на розвиток культури у всьому світі. Вони не лише збирають, обробляють і поширюють інформацію, а й визначають правила, за якими ця інформація подається аудиторії. З одного боку, ЗМІ засуджують насильство у відповідних статтях, репортажах, новинах, аналітичних матеріалах. З іншого - ЗМІ, що є провідниками «масової культури конфлікту», активно експлуатують тему насильства, створюючи привабливі образи агресорів. Передачі та статті, присвячені насильству й злочинності, складають значну частину телевізійного ефіру і газетних площ.

     Екранний образ насильства є привабливим для підлітків, оскільки дозволяє їм виразити загальмовані архаїчні страхи й агресивність доти, доки вони бачать у цьому образі відображення свого несвідомого стану, а також викликає у них сильний наслідувальний ефект. Особливо це стосується тих підлітків, що почувають себе неповноцінними в порівнянні з ровесниками у фізичному, соціальному чи навчальному плані й піддаються дискримінації з боку однолітків, що найчастіше відбувається з хлопчиками і дівчатками з неблагополучних сімей. Таким чином, сучасні засоби масової інформації не враховують ні інтереси, ні психологічні особливості підлітків і впливають на становлення та розвиток насильницького поводження підлітків.

     Ця проблема є надзвичайно актуальною в наш час. У зв’язку з тим, що діти часто стикаються з насиллям у мас-медіа, багато людей стурбовані тим, що це може підвищити схильність до агресивної поведінки. І невипадково ця тема викликає особливий інтерес у вчених, психологів і педагогів, маючи високу соціальну значущість.

             Проблема попередження насильства над дитиною є дуже актуальною.  

   Основним правовим документом, що захищає дитину від жорстокої поведінки, є Конвенція 00Н про права дитини, яка передбачає в своїх статтях:

·  Ст. 6 - максимально можливе забезпечення здорового розвитку дитини;

·  Ст. 16 - захист від свавільного або незаконного втручання в особисте життя  дитини, від зазіхань на її честь та репутацію;

·  Ст. 24 - забезпечення заходів для боротьби з хворобами та недоїданням;

·  Ст. 27 - визнання права кожної дитини на рівень життя, необхідний для

  фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;

·  Ст. 34 - захист дитини від сексуальної спокуси;

·  Ст. 37 - захист дитини від інших форм жорстокої поведінки;

· Ст.39 - заходи допомоги дитині, що стала жертвою жорстокої поведінки.

         Міністерство освіти і науки розробило методичні рекомендації щодо виявлення та реагування на домашнє насильство щодо учнів.  Про це йдеться в наказі №1047 від 2.10.2018 року «Про затвердження Методичних
рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього
насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами
та службами» , опублікованому на сайті МОН. “У виявленні фактів домашнього насильства має значення спостережливість педагогічних працівників закладу освіти, їхні уважне ставлення до учасників освітнього процесу і здатність вчасно помітити симптоми неблагополуччя в поведінці та настрої дітей“, – зазначено в рекомендаціях.

Види домашнього насильства визначаються за наступними ознаками:

 Ознаками психологічного насильства є:

• замкнутість, тривожність, страх або навпаки демонстрація повної відсутності страху,  ризикована, зухвала поведінка;
• неврівноважена поведінка;
• агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення, насильства;
• різка зміна звичної для дитини поведінки на контрастну;
• уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань відповідно до віку (наприклад, невміння читати, писати, рахувати);
• синдром «маленького дорослого» (надмірна зрілість та відповідальність);
• уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;
• занижене самооцінювання, наявність почуття провини;
• швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;
• демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому, небажання йти додому;
• схильність до «мандрів», бродяжництва;
• депресивні розлади;
• спроби самогубства;
• вживання алкоголю, наркотичних речовин;
• наявність стресоподібних розладів психіки, психосоматичних хвороб;
• прояви насильства чи жорстокого поводження стосовно тварин чи інших живих істот;
• приналежність батьків інших законних представників до деструктивних релігійних сект;
• інші прояви поведінки чи емоційних реакцій, що не відповідають віковим нормам розвитку дитини.

Ознаками фізичного насильства можуть бути:

• розповідь дитини, що батьки, інші члени сім’і' застосовують до неї або іншої дитини фізичне насильство, погрожують вигнати з дому, перемістити до іншого місця проживання (віддати до інтернатного закладу, влаштувати до лікарні, помешкання інших родичів тощо), про наявність небезпеки з боку тварин, що утримуються у неї вдома;
• намагання дитини приховати травми та обставини їх отримання (відмова зняти одяг для медичного обстеження або переодягатися в присутності інших дітей; носити одяг, що не відповідає сезону);
• зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини;
• синці на щоках, очах, губах, вухах, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо;
• рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;
• травми ока (крововиливи, відшарування сітківки тощо);
• забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);
• скарги дитини на головний біль, біль у животі, зовнішні запалення органів сечовивідних і статевих систем;
• рани і синці у різних фазах загоєння на різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно);
• сліди від укусів;
• опіки та інші незвичні для віку дитини фізичні (видимі та невидимі) травми.

Ознаками економічного насильства, занедбання дитини можуть бути:

• постійне голодування через нестачу їжі;
• вага дитини в значній мірі не відповідає її віковій нормі (за визначенням медичного працівника);
• часті запізнення до школи, брудний одяг, одягання не за погодою;
• пропуски занять у школі;
• втомлений і хворобливий вигляд;
• загальна занедбаність;
• нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря),
• неліковані зуби;
• залишення дитини батьками під наглядом незнайомих осіб (в тому числі, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння);
• залишення дитини дошкільного віку без догляду впродовж тривалого часу як у помешканні, так і на вулиці, в тому числі зі сторонніми особами;
• відсутність іграшок, книжок, розваг тощо;
• антисанітарні умови проживания, відсутність постільної білизни (або постільна білизна рвана та брудна), засобів гігієни;
• нігті, волосся у дитини нестрижені та брудні;
• у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;
• залучення дитини до трудової діяльності (з порушенням чинного законодавства);
• дитина жебракує, втікає з дому;
• відставання дитини в розвитку фізичному, емоційному, розвитку дрібної моторики, пізнавальних здібностей, соціальних навичок та навичок міжособистісного спілкування) внаслідок педагогічної занедбаності тощо.

Ознаками сексуального насильства можуть бути:

• знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;
• захворювання, що передаються статевим шляхом;
• синдром «брудного тіла»;
• уникнення контактів із ровесниками чи дорослими, зокрема й з родинного кола чи друзів сім'ї;
• дитяча або підліткова проституція;
• рання вагітність;
• вчинення сексуальних злочинів;
• сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;
• нерозбірлива або непритаманна віку дитини сексуальна поведінка;
• створення та реалізація дитиною сексуальних сценаріїв в іграх за допомогою іграшок та ляльок;
• відмова від гігієнічного догляду за собою;
• нашарування великої кількості одягу на тілі або використання одягу, який максимально приховує тіло;
• страх або агресивна реакція щодо конкретних людей або людей певної статі, віку тощо;
• синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях, сліди від укусів.
• інші незвичні для віку дитини фізичні ознаки (видимі та невидимі), а також психолопчні і поведінкові прояви, які можуть свідчити про насильство щодо дитини.

Педагогічним працівникам доцільно звертати увагу також на ознаки, що вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров'я та розвитку дитини. Зокрема до таких ризиків можна, крім іншого, віднести ситуації, коли батьки або інші законні представники:

• не цікавляться освітньою діяльністю дитини (не відвідують батьківських зборів, не контактують із педагогами закладу);
• під час відвідування закладу освіти перебувають у стані алкогольного сп’яніння або під дією наркотичних речовин; наявні факти надмірного вживання алкоголю, наркотичних речовин, схильності до азартних ігор та відвідування ігрових клубів;
• систематично проявляють агресивну поведінку до працівників закладу освіти, батьків інших дітей;
• ігнорують рекомендації працівників закладу освіти щодо виховання дитини, що призводить або може призвести до затримки її розвитку, погіршення емоційного стану, здоров'я, соціальної ізоляції та інших несприятливих наслідків;
• не дотримуються санітарно-гігієнічних норм та правил безпечної поведінки (що призводить до виникнення ризику інфікування дитини);
• мають ознаки пригніченого психоемоційного стану, розладів психічного здоров'я, суїцидальної поведінки, що ускладнює процес догляду та виховання дитини;
• не забезпечують необхідного медичного догляду за дитиною, що може призвести до серйозних порушень здоров'я;
• жорстоко поводяться з членами сім'ї (одним із батьків, іншою дитиною, іншою особою), з домашніми тваринами;
• допускають перебування у помешканні, де проживає дитина, сторонніх осіб, схильних до вживання алкоголю, наркотичних речовин;
• не забезпечують дитину кишеньковими коштами;
• перекладають догляд за молодшими дітьми на інших.
• Діти мають:
• знижену здатність контролювати свою поведінку;
• демонстративну хоробрість;
• агресію стосовно інших дітей або дорослих;
• ознаки бродяжницва;
• бажання і змогу перебувати у вечірній і нічний час на вулиці без супроводу дорослих, відвідувати комп'ютерний клуб.

                За рекомендаціями, керівник закладу освіти забезпечує проведення заходів із запобігання та протидії насильству:

• проведення з учасниками освітнього процесу роботи щодо запобігання та протидії насильству;
• організацію інформаційно-просвітницьких заходів із учасниками освітнього процесу з питань запобігання та протидії насильству, зокрема й стосовно дітей та за участю дітей;
• організацію соціально-психологічного супроводу постраждалих;
• визначення уповноваженої особи з-поміж працівників закладу освіти для здійснення невідкладних заходів реагування у випадках виявлення фактів насильства та отримання повідомлень від постраждалої особи або інших осіб.

           У додатку до Методичних рекомендацій надається примірний перелік
організацій та установ, служб підтримки постраждалих осіб, до яких слід
звернутися у випадку домашнього насильства, телефони гарячих ліній.

Однак  проблема насильства існує  не тільки в родині, на вулиці, а й в учнівському середовищі.

          Через телебачення, пресу, радіо та інтернет пропагують гультяйство, цинізм та злочинність; демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності. Одним із джерел впливу на прояв агресії та насильства підлітків є комп’ютерні ігри – жорстокі герої відеоігор виступають як моделі поведінки, які наслідують школярі. Агресивна поведінка учнів підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з "важкими дітьми". Постійна конфронтація, тривалі суперечки й взаємна емоційна напруженість, ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

  Підлітки отримують навички агресивної поведінки також під час спілкування з однолітками – вони вчаться поводити себе жорстоко, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків. Учень, який має більше сил, знущається з інших дітей, які слабші та невпевнені. Жертвами стають учні, які не можуть відстояти себе, а захистити їх, як правило, нікому. Батьки, не маючи часу, не надають вчасної допомоги і підтримки таким дітям, залишаючи їх на самоті зі своїми проблемами. Це призводить до того, що дитина стає жертвою і самотньо страждає від приниження і болю. Агресія і жорстокість в сім’ї сприяють виробленню у дітей потреби когось принижувати та ображати, щоб перемістити свої особисті образи на інших. Важливу роль відіграє темперамент дитини: імпульсивні школярі схильні до підвищеної агресивності.

         Останнім часом спостерігається тенденція до проявів жорстокості та насильства серед підлітків, які вони знімають на фото, відеокамери та мобільні телефони. Особливу тривогу викликають не тільки прогресуюча відчуженість, підвищена тривожність, духовна спустошеність дітей, а й їхній цинізм, жорстокість, агресивність. Тому існує нагальна потреба в удосконаленні системи профілактичної роботи серед неповнолітніх силами школи та батьків.

             Школярі повинні знати, що Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення прямо передбачають відповідальність за різні види посягань на життя, здоров’я свободу і недоторканність інших людей, на їх честь і гідність, власність, за різні способи заподіяння шкоди природі тощо.

     Учень повинен чітко усвідомити, що до 14 років за свої аморальні вчинки він несе відповідальність перед школою, товаришами, сім’єю. При неодноразових правопорушеннях можлива відповідальність перед комісією у справах неповнолітніх. У 14 років настає кримінальна відповідальність за вчинення ряду злочинів, а у 16 років – кримінальна відповідальність за всі види злочинів. 18 років – повне цивільне повноліття, коли відповідальність настає за всіма законами.

     Необхідно подолати проблему байдужості, бо мова йде про дітей, які душевно та фізично страждають, які з кожним днем втрачають віру в справедливість та власні сили. Учням необхідна увага дорослих та підтримка адміністрації школи; важливо розмовляти, пояснювати та навчати дітей мирному стилю спілкування, знаходити аргументи, відстоювати свої позиції ввічливими словами. Психологічна служба повинна активно працювати з родиною, проводити продуктивну роботу з жертвою: допомогти дитині позбутися почуття страху і повернути віру в себе.

 Необхідна більша увага з боку батьків і педагогів, які повинні відслідковувати: яким фільмам віддає перевагу дитина, яку поведінку наслідує та чим захоплюється. Вони повинні приділяти увагу настрою, з яким дитина приходить у школу, повертається зі школи, бо дуже часто жертва насильства через сором та страх замовчує про те, що сталося. Отже, профілактика і попередження насильства у школі стає необхідним фактором для вирішення даної проблеми.

 В  навчально-виховному середовищі стає необхідним підвищити рівень обізнаності учнів про проблему жорстокого поводження серед школярів та можливі шляхи запобігання недбалого ставлення й приниження гідності людини. При вирішенні цієї проблеми особлива відповідальність покладається на педагогів школи, завдання яких формувати у школярів навички співпраці, створювати безпечне здорове середовище у шкільному колективі, допомагати будувати ефективну систему вирішення конфліктних ситуацій.  

       Психологу разом з класними керівниками слід виявляти дітей-агресорів і проводити з ними активну індивідуальну роботу, вчити їх аналізувати свої почуття та з розумінням ставитися до індивідуальних відмінностей кожної людини.

     Кожному вчителю слід проводити систематичну роботу щодо попередження насильства (вивчення мікроклімату в класних колективах, ознайомлення з державними та локальними законодавчими актами, роз’яснювальна робота з батьками, анкетування, тематичні години «Толерантність», «Повага до інших – повага до себе» тощо). У розв’язанні даної проблеми школи в напрямку «Я» (розвиток особистості) пріоритетним треба визначити формування навичок і звичок культурної поведінки, систематичне виховання в учнів позиції  «господаря» власної поведінки учня,  у виховному напрямку «Я і школа» виховувати школяра – члена дитячого колективу, який вивчає стиль життя, засвоює культуру мовленнєвого спілкування, міжособистісних стосунків, поведінки у класі, школі, суспільстві. Кожна дитина повинна знати, як захистити себе від проявів насильства.

     Завдання кожного педагога в школі  попередити насилля. Пропоную задуматися кожному, як зробити майбутнє нашої школи світлим і комфортним для всіх її мешканців.