Порадник для самоперевірки: я і атестація

1. Умію оцінити свою психологічну готовність до роботи в сучасній школі.

Цілі й завдання сучасної школи не вступають у протиріччя з моїми внутрішніми переконаннями.

2. Умію оцінити власну технологічну готовність до роботи за обраним фахом.

Володію своїм навчальним предметом досконало.

Знаю зміст навчального предмета, програму, основні нормативні документи.

Володію основними формами організації навчальних занять.

Моя методична підготовка дає змогу досягти гарних результатів, оптимально впроваджувати інноваційні/власні прийоми та методи організації навчально-виховного процесу.

Маю необхідну педагогічну та психологічну підготовку, щоб зацікавити учнів, створити на уроці атмосферу довіри, взаємоповаги та задоволення від спілкування.

Умію працювати з технічними засобами навчання, застосування комп'ютерних технологій.

Бачу перспективу розвитку свого предмета.

3. Умію оцінити спроможність планувати свою діяльність, прогнозувати результати роботи.

Плани відбивають оптимальний комплекс праці вчителя, ураховуючи аналіз своєї попередньої діяльності з класом, рівень підготовленості учнів до сприйняття нового матеріалу, усунення попередніх недоліків у роботі з цим класом.

4. Умію оцінити свою викладацьку діяльність.

Даю оцінку своєї викладацької діяльності спочатку за результатами праці і лише потім оцінюю якість своїх уроків.

Умію глибоко розкривати зміст і показую практичне значення свого предмета.

Створюю на уроках «ситуацію успіху», стимулюю активність учнів.

Створюю проблемні ситуації, спрямовані на самостійну пошукову роботу, що викликає в учнів захоплення пізнавальними і практичними заняттями, потребу в творчій переробці засвоєного.

Умію оперувати на уроці активними формами навчання, створюю партнерські стосунки «учитель-учень» у пошуках істини, будую навчально-виховний процес на особистісно зорієнтованих засадах.

Використовую можливості навчального предмета для морального виховання учнів.

Домагаюся в роботі з кожним класом і з кожним учнем максимально можливих результатів.

Удосконалюю вміння обґрунтовано оцінювати навчальні досягнення учнів, рівень підготовки класу, окремих учнів до уроку.

Знаю і застосовую на уроці норми й вимоги безпеки життєдіяльності дітей.

5. Умію оцінювати свою позаурочну організаційно-виховну роботу в класі.

Активно і плідно впливаю на становлення особистості учня, ураховуючи особливості виховання в сім'ї.

Умію цілеспрямовано вибирати форми організації позаурочної діяльності.

Допомагаю іншим членам колективу школи досягати бажаних результатів у роботі з учнями класу.

Знаю й використовую сучасні форми виховної роботи, розділяючи з ними їх інтереси, потреби, побажання.

Умію об'єднати учнів навколо цікавої колективної справи.

6. Умію оцінити свою роботу над підвищенням професійного рівня.

Постійно цікавлюся різними джерелами інформації для ознайомлення з новинками педагогічної науки і практики.

Працюю над удосконаленням методики викладання, постійно шукаю нові форми і прийоми організації занять з учнями.

Розширюю й поглиблюю свої знання з предмета викладання.

Прагну бути ініціатором у застосуванні новаторських технологій, що спрямовані на підвищення результативності роботи.

Обґрунтовано використовую досвід своїх колег, конструктивно реагую на зауваження колег та адміністрації.

7. Умію оцінювати свої особистісні якості, дотримання норм професійної етики, культурні інтереси.

Маю сформовану життєву позицію, що не суперечить нормам професійної етики.

Маю зовнішній вигляд, стиль спілкування, що завжди відповідають моральним, етичним та естетичним вимогам.

Не допускаю випадків розбіжності між словом і ділом.

Прагну бути взірцем для своїх учнів, еталоном поведінки на роботі і в побуті.

Не залишаю поза увагою факти антигромадянських учинків інших людей.

Пропагую здоровий спосіб життя, прагну бути прикладом у цьому для учнів.

Маю розвинені культурно-естетичні інтереси до літератури, музики, кіно, театру.

8. Умію оцінити результативність своєї громадської роботи.

Виявляю активність у роботі громадських організацій.

Прагну ініціювати важливі й корисні справи в колективі.

9. Умію оцінити своє життя і роботу в колективі.

Прагну погоджувати свої дії з інтересами і діями колективу.

Ціную колективний досвід, підтримую прогресивні традиції й досягнення колективу.

Відчуваю особисту відповідальність за стан морального мікроклімату в колективі, не порушую норм спілкування і співпраці.

Прагну оберігати колег від впливу негативних явищ: безтактності, нетерпимості тощо.

10. Умію оцінити організацію своєї праці.

Виконую правила внутрішнього трудового розпорядку школи.

Дорожу своїм часом і часом учнів.

Оптимально, не заважаючи іншим, організую своє робоче місце і свою працю.

Дотримуюсь техніки безпеки під час занять, виконую санітарно-гігієнічні вимоги, персонально відповідаю за збереження життя й здоров'я дітей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класний керівник як адміністративна особа зобов'язаний:

 

• звітувати у. своїй роботі директору навчального закладу, а з пи­тань організації навчально-виховного процесу — заступнику директора з навчально-виховної роботи;
• організовувати навчально-виховний процес у класі;
• забезпечувати учням цікаве та плідне дозвілля;
• залучати учнів класу до систематичної діяльності класного та загальношкільного колективу;
• установлювати зв'язки з іншими групами та колективами;
• обирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, вихо­вання і розвитку учнів;
• здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями Правил внутрішнього трудового розпорядку навчального за­кладу та інших документів, що регламентують організацію навчально-виховного процесу;
• інформувати про стан виховного процесу в класі та рівень ус­пішності учнів педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків;
• дотримуватися педагогічної етики;
• поважати гідність учня, захищати його від будь-яких форм фі­зичного, психічного насильства;
• своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів загально­людської моралі;
• пропагувати здоровий спосіб життя;
• фіксувати відхилення в розвитку та поведінці вихованців;
• здійснювати психологічно та педагогічно обґрунтовану корек­цію, у складних ситуаціях інформувати про це адміністрацію;
• надавати допомогу вихованцям у вирішенні гострих життєвих проблем;
• сприяти соціальному та правовому захисту прав дітей;
• вести документацію, що відображає хід і результативність ви­ховної роботи (особові справи, щоденники учнів, класний журнал, плани роботи тощо);
• залучати до виховної діяльності педагогів школи, батьків, спе­ціалістів різних галузей науки, мистецтва;
• постійно підвищувати свій кваліфікаційний рівень;
• вивчати та залучати до своєї діяльності надбання провідних сучасних педагогів;
• розширювати знання з педагогіки, психології, теорії та прак­тики виховання;
• працювати над власною духовною культурою.

Показники успішної діяльності класного керівника:

- високий рівень ефективності виховної роботи з класним колективом;

- високий рівень розвитку творчої індивідуальності класного керівника, наявності у нього авторської педагогічної технології;

- стиль взаємовідносин;

- включеність класного керівника в життя класу;

- високий рівень володіння уміннями та навичками класного керівника (уміння поставити мету, спланувати роботу, здійснити її, оцінити, проаналізувати, зробити висновки);

- активні співпраця та співтворчість із класним колективом;

- контакт із батьками та залучення їх до співпраці;

- володіння вміннями зацікавити вихованців своїм захопленнями, організувати дозвілля;

- взаємний інтерес класного керівника та учнів один до одного, повага учнів до класного керівника

 

Сучасна робота класного керівника

У зв'язку зі зростанням кількості джерел виховного впливу на школярів учитель повинен уміти бачити кожну мить своїх вихованців, знати, чим наповнена їхня душа, які неприємності хвилюють дітей, адже виховна діяльність - це процес безперервної творчості, що не обмежується певними рамками

Історія інституту класних керівників. До 1917 року в гімназіях та інших середніх навчальних закладах Російської імперії існувала посада класного наставника (наглядача, класної дами, вихователів), на яку призначалися штатні викладачі, котрі відповідали за виховання учнів (вихованців) і здійснювали нагляд за їх поведінкою. Була запроваджена посада помічника класного наставника, чи класного наглядача, котрий слідкував за поведінкою учнів у класі й поза школою (на вулиці, у театрах, у приватних квартирах тощо). Після 1917 р. їх посади були скасовані (подекуди залишились на громадських засадах), а у 1935 р. поновлені як додаткові до основної вчительської посади.

У своєрідній формі інститут класних керівників існує також і в сучасних школах деяких закордонних держав. Так, наприклад, у Бельгії вчителі не займаються вихованням і дисципліною учнів. Їх обов'язок - забезпечити повний обсяг знань учнів із того предмета, який вони викладають. Усе інше - турбота вихователів. Вони дивляться за порядком у класі та проводять позакласні заходи.

У нашій же державі викладання навчальних предметів здійснюється вчителями-предметниками, з-поміж яких і призначають класних керівників, вони ж мають займатись позакласною та позашкільною роботою, оскільки на уроках мають змогу «вивчати» дітей. У своїй діяльності ці педагоги тісно пов'язані з іншими шкільними працівниками: із заступником директора з виховної роботи (планування діяльності, участь у підготовці та проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів); з учителем праці; викладачем організації виробництва (з'ясування питань профорієнтаційної виховної роботи); з бібліотекарем (проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури); з учителем фізичного виховання (участь у підготовці та проведенні спартакіад); з вихователями ГПД...

Що має та не має робити класний керівник, або обов'язки класного керівника. Діяльність класних керівників залежить від знань, культури, почуття відповідальності й має своєрідний характер - робота довгий час з одним складом учнів. Класний керівник має вміти «подати себе», завоювати авторитет. Найкраще це зробити, показуючи свою повагу до кожного учня як особистості з власними думками, поглядами та сприйняттям світу. Незайвим буде продемонструвати свою обізнаність і у власному предметі викладання. Учні зазвичай підсвідомо з повагою ставляться до людей, які є справжніми професіоналами. Педагог повинен пам'ятати, що кожна дитина неповторна, а тому порівнювати чи міряти всіх за одним еталоном не слід. Особливо неприпустимим є прояви незадоволення результатами роботи учня перед іншими учнями, докір, звинувачення у невмінні тощо. В учнівському колективі необхідно дбати про позитивні емоції дітей, атмосферу доброзичливості, радісного світосприймання, дружби у класі, довіри, взаємоповаги, взаємодопомоги. Тільки згуртувавши учнів у дружний і працездатний колектив, можна успішно здійснювати їх навчання та виховання.

Створення учнівського колективу. Створення учнівського колективу, як і виховання взагалі, треба розпочинати зі знайомства з учнями (їх віковими та індивідуальними особливостями). Класному керівнику треба переглянути особисті справи учнів, поспілкуватися з учителями, проаналізувати успішність школярів за минулий рік і скласти загальне уявлення, ураховуючи чинники, які впливають на формування підлітків, а саме: стихійні сили соціального середовища й цілеспрямовані з боку спеціально створених державних і суспільних інститутів.

 

Залежно від віку дитини одні чинники стають більш вагомими, інші - другорядними, а треті мають постійний фоновий вплив. Наприклад, домашнє середовище має вирішальне значення в розвитку дитини в дошкільному віці. Будучи могутнім фактором виховання в молодшому шкільному віці, сім'я у психологічному сприйнятті дитини з часом поступається місцем перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету під час формування цінних орієнтацій набуває думка вчителя.

Діяльність учителя початкових класів суттєво відрізняється від роботи вчителя середньої та старшої ланки. Її специфіка зумовлена контингентом учнів. Початкові класи - перший щабель шкільного навчання. Діти під керівництвом учителя роблять перші кроки, оволодіваючи знаннями, уміннями та навичками навчальної діяльності. Педагог працює з класом частіше всього один, тому й виступає в якості і вчителя, і вихователя, проявляючи організаторські здібності, бо діти потребують постійної організованості.

Довіра та безпосередність дітей, щоденний контакт з ними дозволяють учителю глибше пізнати напрямок їх розвитку. Піклування та материнське ставлення до маленьких школярів поєднується з розумною вимогливістю. Діти дуже довіряють, вони вбачають у «класній мамі» захисника, порадника й тому звертаються з усіма питаннями до неї. Більшість учителів добре розуміють, що фундамент розвитку особистості закладається в початкових класах, а тому будують роботу так, щоби забезпечити умови різнобічного вдосконалення особистості в середніх і старших класах.

Починаючи з підліткового віку, соціальна ситуація розвитку дітей характеризується разючою зміною орієнтирів. Із цього часу школяра надзвичайно хвилює, що про нього думають товариші, як вони оцінюють події, що відбуваються у світі. Хлопчики й дівчатка в цьому віці особливо пильно придивляються до однолітків, порівнюють себе з ними, намагаються відповісти на життєво вагомі запитання: «Який я?», «Чи не гірший за інших?». Дуже важливо для підлітка - виправдати сподівання друзів і в жодному разі не бути гіршим за них. Думка «Я в усьому поступаюсь друзям» сприймається як трагедія. Звідси виникає потреба самоствердження, самореалізації, яка за несприятливих умов набуває гострих, конфліктних, інколи антисоціальних форм. Тому одне з найважливіших педагогічних завдань у роботі з дітьми «складного віку», яке успішно реалізують досвідчені педагоги, - організувати найрізноманітнішу діяльність, де б кожен зміг проявити свої найкращі нахили, заслужити повагу товаришів.

Психологічний мікроклімат. Спілкуючись із однолітками, дитина найчастіше потребує захисту. Класний керівник зобов'язаний не допускати випадків, коли дітей у класі не помічають, дражнять, обзивають, не приймають до спільних ігор, утворюють угруповання з негативними спрямуваннями. Майже в кожному класі є «важкі» діти. У таких випадках за мету береться не тільки боротьба із правопорушниками, а і профілактична робота з дітьми цієї категорії. Тому педагог має створити здоровий психологічний мікроклімат, володіючи методикою й технікою вивчення особистості учня та його виховного середовища: увійти в коло спілкування дітей, зрозуміти становище кожного учня в ньому, навчитись коригувати стосунки між дітьми, показати всьому колективу позитивні риси кожної дитини, дати їй можливість проявити себе.

Починаючи з 7-го классу (11-13 років), у психології та поведінці школярів з'являються нові тенденції, світ їхніх можливостей та інтересів розширюється і вони прагнуть вийти за межі класу, шукаючи себе поза найближчим оточенням друзів і звичної діяльності. Підлітків цього віку ми найчастіше зустрічаємо у спортивних секціях, гуртках і клубах позашкільних закладів. 14-15-річні підлітки досить виразно уявляють перспективу власного майбутнього життя. У них активно формується уявлення про власне «Я», виникає проблема морального вибору способів поведінки в навчальній роботі та в боротьбі за любов і повагу інших людей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають не стільки літературні герої, скільки цінності молодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, поп-музики. Зразками для створення духовних пріоритетів і суспільних ідеалів стають старші за віком і класом учні (старшокласники). У цьому зв'язку вирішальне значення для виховання старших підлітків має формування духовно-моральної атмосфери життя старшої школи. Ця атмосфера передається як діяльно, безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано - через сприймання морально-психологічної атмосфери стосунків старшокласників між собою, з учителями та молодшими учнями.

Протягом підліткового віку діти неоднаково сприймають учителя (а отже, і його позиції). Беззастережний авторитет, який має вчитель у школяра молодших класів, у підлітковому віці піддається критиці. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні тенденції - учинками та стосунками з колегами та учнями, здатністю жити чесно, розв'язувати повсякденні проблеми справедливо. Класний керівник отримає авторитет, якщо зможе стати старшим товаришем і зуміє увійти в референтне середовище учнів.

Зміна цінностей. Змінилося ставлення підлітків до освіти. Вона мало винагороджується реальним життям. Якщо підліток отримує більше, ніж учитель, миючи машини біля бензозаправок, то навряд чи в нього з'явиться мотивація до навчання. Якщо ж молодь продовжує навчання у вищих навчальних закладах, то вибір часто диктує дохід від майбутньої професії. Звідси, змінюється і ставлення до праці та власності. Для того щоб забезпечити майбутнє життя, молоді люди дуже часто переступають межу дозволеності та входять у кримінальний світ, а чесна праця втратила свою популярність.

За результатами громадського опитування, загальними цінностями вчителів виступають: здоров'я, сім'я, справедливість, надійність, вірність у дружбі, освіта, гуманістична спрямованість: доброта, співпереживання, поважне ставлення до старших, природа, Земля, світ. Учні ж віддають перевагу свободі, коханню та прагматичним цінностям: кар'єрі, власності, спілкуванню, змозі розвитку та здатності до самовдосконалення. Найменш популярними виявились християнські цінності та громадянські, такі як інтернаціоналізм, патріотизм, ідеологія, політика.

Виховна робота школи: кроки оновлення. Сьогодні, коли вплив некерованої сфери на учнів інколи буває сильнішим за організовані педагогом заходи, роботу класного керівника не можна розглядати по-старому, і учасникам педагогічного процесу треба здійснити перші й необхідні кроки до оновлення виховної роботи школи.

Форми роботи можуть бути різними- індивідуальною, груповою та фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями тощо.

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди тощо). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи.

Сучасні діти потребують різноманітної діяльності. Щоб виховний захід був ефективним і учні усвідомили його ідеї, важливо відчути, визначити ступінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, положень, понять. Якщо вони вже відомі учням, ураховують їх розуміння, погляди на них, щоби внести потрібні корективи.

Зміст виховного заходу має бути доступним для відповідної вікової категорії учнів, сприяти досягненню конкретної мети, нести в собі нову для вихованців інформацію, особливо це стосується традиційних виховних заходів, які проводять щороку (відзначення дня школи, Дня вчителя, 8 Березня та ін.). Координаційна функція полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати виховання учнів. Класний керівник передусім домагається, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індивідуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-виховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимогами та стосунками з учнями, обмінюється думками про поведінку окремих учнів, методи впливу на них. Об'єднання та спрямування виховної діяльності - найважливіше його завдання.

Робота з батьками та їх педагогічна освіта. Не зайвим буде підтримувати зв'язок з батьками учнів. З тих часів як існує сім'я, вона відіграє важливу роль у вихованні дітей. Але характер її впливу багато в чому залежить від економічних умов життя суспільства, й тому виникають нові форми співпраці сім'ї та школи, утворюються нові громадські організації.

Стосунки між батьками впливають на відносини дітей та дорослих. Взаємопорозуміння утворює своєрідну атмосферу в сім'ї, а вона, у свою чергу, визначає характер дітей, їх ставлення до інших людей. Якщо в родині панує лад, така атмосфера сприяє формуванню особистості прямої, відкритої, готової завжди прийти на допомогу друзям. І навпаки, підозри, недовіра, негативне ставлення один до одного тягнуть за собою прояви грубості, егоїзму та інших негативних рис характеру в поведінці дітей. Школі важко протистояти такому впливу сім'ї. Але досвідчений класний керівник спробує знайти шлях до подолання певних проблем. Один із таких кроків - батьківські збори. Досвід підказує, що під час їх проведення треба намагатись дати об'єктивну характеристику класу, називати і невстигаючих, але при цьому вселяти в батьків упевненість у тому, що якщо вони візьмуться за справу разом, то швидко зможуть виправити становище. Батькам повинні бути зрозумілі не тільки недоліки, а й переваги особистості дитини.

Чи означає це, що педагог не може критикувати батьків за неправильне виховання дітей? Звичайно, ні. Але в роботі з батьками необхідні вагомі знання та врахування їх особливостей. Одних треба вчити виховувати дітей, інших критикувати, а з третіми - проводити відповідні заходи із профілактики правопорушень, бездоглядності.

Педагогічна освіта батьків також являється важливою та складною в роботі класного керівника. Необхідно узгодити тематику лекцій і бесід для батьків із задачами виховання, що виникають перед школою при переході учнів із класу у клас.

У необхідних випадках, коли потрібне термінове втручання батьків у рішення того чи іншого питання, класний керівник запрошує їх до школи, і вони разом обговорюють проблемну ситуацію. Один раз на семестр доцільно проводити день відкритих дверей. У цей день класні керівники разом з учителями-предметниками зустрічаються з батьками учнів, у яких викладають свій предмет, з 18 до 20-ї години. У цей час проводяться індивідуальні бесіди, батьки можуть переглянути контрольні зошити, ознайомитися з поточними оцінками школярів, а за потреби тактовно коригувати негативні впливи родини (якщо такі мають місце).

Вкладаючи працю у виховання підростаючого покоління, класний керівник може спостерігати ріст і розвиток дітей, а також відчути задоволення від цієї праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Місце класного керівника в системі виховання учнів

 

Ознайомлення з ситуацією в суспільному та шкільному житті, з основними підходами до визначення цілей і завдань навчання школярів дає можливість розглянути місце класного керівника в системі виховання. Але для цього треба відповісти на запитання:
«Які чинники впливають на формування підлітка?»
Загальновідомо, що соціалізація особистості ( її освіченість у найширшому значенні) відбувається під впливом як стихійних сил соціального середовища, так і цілеспрямованих з боку спеціально створених державних і суспільних інститутів. Схематично ці сфери впливу можна зобразити так.

Залежно від віку дитини одні чинники стають більш вагомими, інші відсуваються на задній план, треті мають постійний фоновий вплив. Наприклад, домашнє середовище має вирішальне значення в розвитку дитини в дошкільному віці. Будучи могутнім фактором виховання в молодшому шкільному віці, сім'я в психологічному сприйнятті дитини з часом поступається місцем перед школою. Провідною, як стверджують психологи, стає навчальна діяльність, а найбільшого авторитету під час формування ціннісних орієнтацій набуває думка вчителя.
Починаючи з молодшого підліткового віку, соціальна ситуація розвитку дітей характеризується разючою зміною орієнтирів. З цього часу підлітка надзвичайно хвилює, ідо про нього думають товариші, як вони оцінюють події, що відбуваються в світі. Хлопчики і дівчатка в цьому віці особливо пильно придивляються до однолітків, порівнюють себе з ними, намагаються відповісти на життєво важливі запитання: «Який я?», «Чи не гірший за інших?» Дуже важливо для підлітка - виправдати сподівання друзів та ні в якому разі не бути гіршим за них. Думка «я в усьому поступаюся друзям» сприймається як трагедія. Звідси виникає потреба самоствердження, самореалізації, яка за несприятливих умов набуває гострих, конфліктних, інколи антисоціальних форм. Тому одне з найважливіших педагогічних завдань у роботі з дітьми «складного віку», яке успішно реалізують досвідчені педагоги, - організувати найрізноманітнішу діяльність, де б кожен зміг виявити свої найкращі нахили, заслужити повагу товаришів. При цьому не треба забувати, яке значення для підлітка має суспільно-корисна та суспільне оцінювана діяльність.
Хоча підліток і переймається думкою проте, як його сприймає товариське середовище (товариші з класу чи друзі-сусіди), варто все ж враховувати, що не будь-яка група однолітків є для нього вагомою. Він прагне увійти до так званої референтної групи, норми стосунків якої для нього особливо важливі й сприймаються ним із задоволенням. Проте часто буває, що гурт, до якого так прагне дівчинка чи хлопчик, не відповідає взаємністю або навіть уникає їх. У такій ситуації педагогічною допомогою може бути: в першому випадку - зміна ціннісної орієнтації референтної групи (якщо вона дає негативний соціальний досвід); в другому (якщо група з педагогічних позицій оцінюється позитивно) - підвищення авторитету учня, який прагне стати членом цієї групи.
Починаючи з 7-го класу (11-12 років), в психології та поведінці школярів з’являються нові тенденції, світ їхніх можливостей та інтересів розширюється і вони прагнуть вийти за межі класу, шукають себе поза найближчого оточення друзів і звичної діяльності. Дітей цього віку ми найчастіше зустрічаємо в спортивних секціях, гуртках і клубах позашкільних закладів. Відбувається активне випробовування сил. Діти переходять з одного гуртка в інший, із секції в секцію, поки не зважаться на певний вибір (або, як це часто трапляється, нічого не вибирають, і для них пріоритетною залишається лише сфера вільного спілкування).
13-14-річні підлітки досить виразно уявляють перспективу власного майбутнього життя. У них активно формується уявлення про власне «Я», виникає проблема морального вибору способів поведінки в навчальній роботі та в боротьбі за любов і повагу інших людей. При цьому в саморозвитку важливого значення набувають не стільки літературні герої, скільки цінності молодіжної субкультури, схиляння перед зірками кіно, поп-музики. Зразками для створення духовних пріоритетів і суспільних ідеалів стають старші за віком і класом учні (старшокласники). У цьому зв'язку вирішальне значення для виховання старших підлітків має формування духовно-моральної атмосфери життя старшої школи. Ця атмосфера передається як діяльно, безпосередньо комунікативним способом, так і опосередковано - через сприйняття морально-психологічного клімату стосунків старшокласників між собою, з учителями та молодшими учнями.
Протягом підліткового віку діти неоднаково сприймають учителя (а отже, і його позиції). Беззастережний авторитет, який мав учитель у школяра молодших класів, у підлітковому віці піддається критиці. Слово вчителя перевіряється його ставленням до справи, моральні тенденції - вчинками й стосунками з колегами та учнями, здатністю жити чесно, розв’язувати повсякденні проблеми справедливо. Класний керівник отримає авторитет, якщо зможе стати старшим товаришем і зуміє ввійти в референтне середовище учнів.
Кіно, телебачення, газети і журнали, музика, література супроводжують дитину протягом усіх шкільних років, але ефективність їх впливу, як показують спеціальні дослідження, відбувається через ті оцінки, через той вибір, який здійснюють значимі для школяра люди:
батьки, вчителі, товариші. Тому вплив засобів масової інформації, відео- та магнітопродукції можна регулювати опосередковано. Сім'я та шкільні педагоги з першого до ..останнього дня навчання дитини постійно впливають на її розвиток. Але цей вплив буде успішним за умови, якщо точно відповідатиме змінам у соціальному розвитку школяра, якщо спиратиметься на авторитети соціального середовища дитини.
В сучасних умовах суспільного розвитку, національного відродження України все більш, зростає роль школи у формуванні особистості, здатної забезпечити прогрес нації
Розглядаючи з позиції загальноосвітньої школи проблему національного виховання, доцільно підкреслити, що одна із головних фігур у виконанні поставлених завдань - класний керівник - безпосередній наставник, вихователь, консультант учнівської молодів Він в тісному співробітництві, співтворчості з учнями, батьками, керівниками гуртків і секцій, вихователями груп продовженого дня, вчителями-предметниками, громадськістю організовує і спрямовує навчально-виховний процес у класі.
В своїй практичній діяльності класний керівник керується законом України "Про освіту", в якому чітко сформульовані . обов'язки педагогічних працівників, зокрема: вчитель забезпечує умови для засвоєння програм; утверджує принципи загальнолюдської моралі, правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості та інших доброчинностей. виховує повагу до батьків, жінки, культурно-національних духовностей, історичних цінностей України, походження державного і соціального устрою, цивілізацій, відмінних від власних, дбайливе ставлення . до навколишнього світу; готує до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; дотримується педагогічної етики, моралі, поважає гідність дитини; захищає підростаюче поколінні від будь-яких форм фізичного" або психічного насильства, запобігає вживанню ними алкоголю, наркотиків, інших шкідливих звичок; постійно підвищує свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну і політичну культуру
Як бачимо, вплив педагога на учнів складає ту виховну силу, яку не можна замінити ніякими статутами і програмами, ніякою організацією навчальних закладів. Цілком справедливо стверджував К Д Ушинський, що особистість вихователя означає все у вихованні Тільки особистість може діяти на розвиток, тільки характером можна сформувати характер Отже. в кожному наставнику важливі: характер, моральність, переконання
Виконуючи головні завдання школи, класний керівник, як особистість, має відповідати певним критеріям, зокрема а) суспільно-гуманістична спрямованість, яка передбачає високий рівень суспільної та національної свідомості, самосвідомості, переконаність; усвідомлення громадянського обов’язку. політичну культуру та культуру міжнаціонального спілкування, високий рівень моральної вихованості; соціальну активність і відповідальність; навички суспільно-гуманістичної роботи, вміння творчо працювати, використовувати і цінувати колективний досвід, прислухатись до думки колег, критично оцінювати досягнуте; вміння працювати на основі співдіяльності, співтворчості, співробітництва; прояв громадської активності на благо суверенної України; б) професійно-педагогічна
спрямованість, змістом якої е: уявлення про соціальну роль педагогічної професії; інтерес до дитини як суб'єкта діяльності вміння розуміти її потреби і особливості, складність неоднозначність внутрішнього світу, педагогічна спостережливість; педагогічний такт; в) високий рівень педагогічної майстерності, яка передбачає знання основ предмету, завдань і категорії педагогіки; закономірності вікового, анатомо-фізіологічного та психічного розвитку, соціального формування особистості; розуміння суті, мети, завдань, форм і методів виховання; знання індивідуально-психологічних та індивідуально-типологічних особливостей вихованців; наявність умінь і навичок організації виховуючої діяльності школярів - виявляти рівень вихованості; проектувати розвиток особистості в колективі, планувати, відбирати, узагальнювати навчально-виховний матеріал; володіти прийомами, засобами педагогічної техніки;
встановлювати педагогічно доцільні взаємовідносини з окремими учнями, малими групами, учнівським колективом, батьками, вчителями, аналізувати свою діяльність і діяльність колективу, наслідки роботи.
Отже, основними вимогами до особистості класного керівника є
суспільно-гуманістична спрямованість
педагогічна майстерність
ерудиція і культурний кругозір
моральний авторитет
педагогічний такт
любов і повага до дітей
педагогічний оптимізм
організаторські вміння
творчий підхід
безперервне підвищення кваліфікації
Сьогодні, коли вплив некерованої сфери на учнів інколи виявляється сильнішим за організовані педагогом заходи, сутність роботи класного керівника не можна розглядати по-старому.
У зв'язку із зростанням джерел виховного впливу на школярів, класному керівнику доцільно тримати в полі зору всю життєдіяльність вихованців, аналізувати, оцінювати потік інформації і спрямовувати їх діяльність в позитивне русло, будуючи свої відносини на принципах співробітництва, співтворчості, проявляючи максимум довір'я та поваги до особистості.
В сучасній школі виникає така ситуація, коли класний керівник повинен за короткий відрізок часу виконати великий обсяг роботи. В ньому і проявляється необхідність інтенсифікації. цілісного процесу виховання Отже, слід підняти свою роботу на якісно новий рівень, по-новому усвідомити роль класного керівника. Виховний процес з учнями проходить на уроках, заняттях гуртків, секцій, факультативів, різноманітних об'єднаннях за інтересами, екскурсіях в природу і т.д, класному керівнику необхідно знайти нові засоби педагогічного управління, підняти в своїй діяльності на більш високий рівень узагальненості. Як показує аналіз практики, виховні заходи часто бувають випадковими за мотивами і тематикою, не охоплюють всіх сторін та проблем дитячого життя, не враховують справжніх їх психічних станів Вони створюють ніби видимість благополуччя, відволікають класного керівника від аналітико-узагальнюючої роботи, аналізу якості виховного процесу.
В чому ж сутність нових підходів до розуміння змісту роботи класного керівника в умовах цілісного виховного процесу, організації виховуючої діяльності школярів.?
З точки зору класного керівника, цілісний процес виховання може бути розділений на дві однаково важливі частини
перша, об'єктивна сторона змістовної організації всього дитячого життя; друга, суб'єктивна сторона психічних "станів, переживань, формування поглядів, особистісних рис та індивідуальних здібностей.
Класний керівник лише частково організовує життя і діяльність вихованців Тут значну роль відіграють батьки, керівники гуртків, секцій, факультативів, позашкільні установи та ін. Але класний керівник разом з ними відповідає за зміст виховного процесу, за участь в цьому школярів, їх життєву позицію, за забезпечення повної відповідності характеру цілісного виховного процесу меті національного виховання. Педагог має бути добре інформований, усвідомлений про участь вихованців в різних видах діяльності, взаємовідносинах їх у групах, про характер і зміст спілкування, потреби, інтереси, стимули і мотиви поведінки Одержуючи і обробляючи інформацію, класний керівник контролює хід цілісного процесу виховання кожного вихованця, аналізує характер впливу на нього, обробляє дані відповідно до наслідків виховання основним критеріям вихованості, вносить педагогічні корективи в рух життя учнівського колективу.
Вихідна методологічна позиція класного керівника - у формуванні дитини, підлітка, юнака, дівчини як індивідуальності, коли педагог прагне перетворити зовнішні соціально-цінні спонукання у внутрішні стимули поведінки особистості школяра, коли вона самостійно прагне до досягнення мети, проявляючи цілеспрямованість, волю Одним словом, виховна ефективність виникає тоді, коли цілісний педагогічний процес з врахуванням вікових особливостей переміщується із сфери зовнішніх впливів у сферу внутрішніх стимулів діяльності, коли виховання на кожному етапі вікового розвитку особистості переростає у самовиховання Звичайно, перший і найбільш відчутним наслідок виховання, на думку В.О.Сухомлинського, і тому, щоб людина стала думати про саму себе, замислитися над запитанням: що в мені гарне, а що погане? Процес самовиховання надзвичайно складний. Розглянемо його структуру на таблиці
Таблиця. Процес самовиховання:
- Самостійне планування діяльності із засвоєння знань, умінь і навичок, способів поведінки.
- Розв'язання проблемних ситуацій навчально-виховного процесу.
- Самоорганізація діяльності: раціональний розподіл етапів діяльності, часу, зусиль в ході діяльності.
- Самоконтроль в діяльності аналіз кінцевих наслідків діяльності, співставлення їх з визначеною метою, виявлення розходжень та їх причин і проектування нових перспектив і завдань.
Такий розгляд суті педагогічне» діяльності класного керівника дозволяє сформулювати основні його функції:
- Організаторська - плануванні і координація всієї виховної роботи з класом (спільно з учнями організовує процес національного виховання; надає допомогу учнівській організації класу; встановлює зв'язки із загальношкільним колективом, батьками, громадськістю, домагається єдності педагогічних вимог до учнів; веде документацію в класі; сприяє розвитку самоврядування в колективі);
- Аналітико-узагальнююча - на основі вивчення і врахування індивідуально-психологічних особливостей кожного учня класний керівник сприяє всебічному його розвитку;
- Коордннаційно-інформаційна, яка передбачає забезпечення узгодженості в роботі чотирьох провідних колективів (учнівського, вчительського, батьківського, трудового; де працюють батьки);
- Психо-гігієнічна, змістом якої є встановлення довірливого контакту з вихованцями, необхідність зняття, психічних напружень в учнівському колективі;
- Стимулюючо-гальмуюча, яка забезпечує можливість в залежності від спрямованості учнівської діяльності активізувати чи гальмувати її.
На перший погляд, вони не нові. Але принципова їх новизна в тому, щоб відійти від гасел, лозунговості, а підійти до реалізації завдань національного виховання без фізичних і психічних перенавантажень вихованців, щоб зберегти їх емоційне благополуччя, оптимістичне ставлення до життя.
Нині, спираючись на все цінне, що витримало випробування часом, класний керівник визначає зміст та пріоритетні напрями своєї діяльності, базуючись на положенні - учні мають педагогічно правильно виховуватись, їх діяльність - змістовна і особистісно значуща .
Зміст роботи класного керівника:
Вивчення учнів
Робота по створенню і розвитку учнівською колективу
Спільна діяльність і дитячими та молодіжними організаціями
Зв'язок з культосвітніми і позашкільними установами
Робота з батьками, громадськістю
Зв'язок із шкільним психологом
Організація виховуючої діяльності:
Пізнавальної
Трудової
Художньо-естетичної
Суспільно-гуманістичної
фізкультурно-оздоровчої
Організаторської
Цілісно-орієнтаційної.
Індивідуальна робота
Планування роботи
Форми роботи
Засоби і прийоми виховного впливу

 

Документація класного керівника

Основним документом класу є класний журнал. Класний керівник починає заповнювати його на самому початку навчального року і веде журнал упродовж року. Всі необхідні записи він робить самостійно, не залучаючи до заповнення журналу учнів класу

Класний керівник повинен:

• вивчати журнал не рідше одного разу на тиждень, спостерігаючи за успішністю своїх вихованців;

 • завжди знати причини пропусків учнями навчаль­них днів і окремих уроків;

завжди бути в курсі переживань і труднощів своїх ви­хованців;

тісно співпрацювати з учителями-предметниками, пояснювати й доводити до їхнього відома всі проб­леми учнів;

 • чітко й акуратно робити записи в журналі;

• виконувати всі вимоги навчальної частини.

 Підсумкові оцінки за кожний семестр або рік заносяться класним керівником у зведену відомість.

Класний керівник записує в класному журналі імена і прізвища учнів за абеткою, заповнює розділ «Загальні відомості про учнів», відзначає кількість уроків, пропущених учнем, і підбиває підсумки про кількість днів і уроків, пропущених кожним учнем за семестр і навчальний рік.

 Класний керівник відповідає за стан журналу свого класу стежить за систематичністю ведення журналу  вчителями-предметниками, що працюють у класі, аналізує успішність учнів, об'єктивність виставлення підсумкових і семестрових оцінок.

Відомості про батьків — необхідна в роботі кожного класного керівника інформація. Щорічно вона вимагає уточнень і корекції, тому її не можна переносити з журналу в журнал, не уточнюючи змін, що відбулися в родинах учнів.

Перш ніж заповнювати розділ журналу «Відомості про батьків», доречно провести анкетування учнів і ще раз уточнити необхідну інформацію.

 Для того щоб отримати більш точні відомості, класний керівник може провести діагностику шо надасть неоціненну допомогу родині й дитині в непередбачуваних ситуаціях.

Поряд зі звичайними питаннями можуть бути поставлені такі питання:

        П. І. Б. учня, його батьків.

        Домашня адреса й номер телефону, номери службо­вих і мобільних телефонів батьків або осіб, що їх за­мінюють.

        Номери телефонів сусідів або близьких людей роди­ни (на випадок непередбачуваних обставин).

        Імена й прізвища близьких людей родини, з якими можна зв'язатися у разі потреби.

        Точне місце роботи батьків.

Усі ці відомості потрібні класному керівникові задля швидкого вирішення непередбачуваних ситуацій, які можуть статися в житті учнів.

Якщо в житті дитини та в її родині відбулися які-небудь зміни, класний керівник зобов'язаний негайно зафіксувати їх у своєму класному журналі (змінилася адреса, телефон, сімейна ситуація).

Наприкінці кожної чверті заступник директора з ви­ховної роботи контролює записи класних керівників і проводить аналіз результатів контролю на нарадах, планівках або на засіданнях методичних об'єднань.

З допомогою класного журналу класний керівник під­биває підсумки успішності класного колективу за на­вчальний тиждень.

Класний керівник повинен щотижня аналізувати успішність учнів і повідомляти батьків про їхні на­вчальні результати.

Форми повідомлення можуть бути різними: запро­шення для індивідуальної бесіди, виставлення оцінок у щоденник класним керівником, виписування ним на окремому аркуші оцінок із журналу та вклеювання їх у щоденник учня.

Класний керівник систематично аналізує навчальну ситуацію у своєму класі за предметами і звертає увагу вчителів-предметників на:

-         накопичуваність оцінок;

-         об'єктивність виставлення оцінок;

-         індивідуальну роботу із дітьми, що часто хворіють;

-         індивідуальну роботу з учнями із високим рівнем на­вчальних досягнень;

-         індивідуальну роботу із проблемними учнями.

Особливу увагу класний керівник приділяє аналізу пропусків занять учнями без поважних причин. При цьому він звертає увагу на такі моменти:

-         періодичність пропусків занять;

-         на уроках яких учителів учень найчастіше від­сутній;

-         з ким із однокласників учень пропускає уроки;

-         уроки якого типу найчастіше учень пропускає (кон­трольні роботи, усне опитування тощо);

-         разом із соціальним педагогом або психологом ана­лізує причини пропусків уроків та розробляє спосо­би впливу на такого учня.

Досвідчений класний керівник приділяє велику увагу аналізу участі учня в заняттях з фізичної культури: вивчає участь учнів на цьому уроці, відвідує уроки, аналізує задіяність у ході уроку учнів, які мають проблеми зі здоров'ям.

На превеликий жаль, у школі недостатня увага приділяється фізичному вихованню, хоча всім добре відомо, що здоров'я учнів з року в рік погіршується.

У класному журналі класний керівник зберігає план розміщення учнів класу за партами, яким мають керуватися вчителі-предметники на своїх уроках.

Як працювати зі щоденниками учнів?

Правила роботи класного керівника зі щоденниками учнів:

1. Щоденник має перевірятися класним керівником один раз на тиждень.

2. Учні повинні чітко знати вимоги, які висуває клас­ний керівник до ведення щоденника.

Щоденник учня має відображати результати його навчальних досягнень без акцентування на особис­тих якостях учня.

Щоденник учня має відображати його актив­ність у житті класу та результативність його участі в шкільному житті.

Наприкінці тижня учні можуть підрахувати й зафік­сувати кількість позитивних оцінок за минулий тиждень. Це приємно й батькам — зазирнувши у щоденник дитини, побачити її досягнення за тиждень.

Щоденники треба використовувати для того, щоб підтримувати учня у складні для нього хвилини життя, аби своїм записом щиро відзначити його успіхи та досягнення.

Записи у щоденниках учнів, які робить класний ке­рівник, не повинні бути однотипними й стандартними. Адже учні, особливо на середньому етапі навчання, дуже ревно ставляться до того, що написав учитель у щоденнику, які слова дібрав, відзначаючи їхні досягнення, чи повторив ці слова в щоденнику іншого учня.

Говорячи про шкільний щоденник, можна запропонувати кілька цікавих заходів, пов'язаних із ним. У багатьох сім'ях шкільні щоденники є родинною реліквією. В архівах багатьох сімей знаходяться щоденники кількох поколінь. У зв'язку з цим цікавою може видатись і класна година, на яку будуть запрошені батьки учнів, дідусі та бабусі і протягом якої прозвучать «щоденникові історії» про значення щоденника у шкільному житті того часу коли вони були дітьми. Цікавим заходом у межах класної гуморини може стати «Ода щоденникові». Діти вигадують афоризми на слово «щоденник», розповідають фантастичні історії про життя щоденни­ка у різних власників, створюють вірші, присвячені що­деннику, захищають проект щоденника XXI століття.

 

Основні завдання та пріоритетні напрями роботи класного керівника

 

Вимоги до особистості класного керівника

1. Суспільно-гуманістична спрямованість, яка передбачає:

    * високий рівень самосвідомості, суспільної та національної свідомості;
    * усвідомлення громадянського обов'язку, високий рівень політичної культури та культури міжнаціонального спілкування;
    * високий рівень моральної вихованості;
    * соціальну активність і відповідальність;
    * володіння навичками суспільно-гуманістичної роботи, вмінням творчо працювати, використовувати й цінувати колективний досвід, критично оцінювати досягнуте;
    * володіння вмінням брати участь у співпраці, співтворчості;
    * здатність до прояву громадянської активності на благо суверенної України.

2. Професійно-педагогічна спрямованість, сутністю якої є:

    * розуміння соціальної ролі педагогічної професії, інтерес до дитини як суб'єкта діяльності, вміння розуміти її потреби й особливості, складність і неоднозначність внутрішнього світу;
    * педагогічна спостережливість; педагогічний такт.

3. Високий рівень педагогічної майстерності, який передбачає:

    * знання основ предмета, завдань і категорій педагогіки;
    * знання вікових, анатомо-фізіологічних та психічних особливостей розвитку учнів, соціального формування особистості; розуміння суті, мети, завдань, форм і методів виховання;
    * знання індивідуально-психологічних та індивідуально-типологічних особливостей вихованців;
    * володіння вміннями й навичками організації виховної діяльності школярів, визначення рівня вихованості учнів, вміннями проектування розвитку особистості в колективі, планування, відбору, узагальнення навчально-виховного матеріалу;
    * володіння прийомами й засобами педагогічної техніки, вмінням встановлювати педагогічне доцільні взаємовідносини з окремими учнями, малими групами, учнівським колективом, батьками, вчителями, аналізувати свою діяльність і діяльність колективу, результати роботи.

Основні функції класного керівника

Організаторські:

    * планування і координація всієї виховної роботи з класом;
    * надання допомоги активу в організації класу;
    * встановлення зв'язків із учнівським та педагогічним колективами, батьками, громадськістю;
    * забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів;
    * ведення документації в класі;
    * сприяння розвитку самоврядування в колективі.

Аналітико-узагальнюючі:

    * сприяння всебічному розвитку учнів на основі вивчення і врахування їхніх індивідуально-психологічних особливостей.

Координаційно-узгоджуючі:

    * У забезпечення узгодженості роботи учнівського, вчительського, батьківського колективів.

Психологічні:

    * У встановлення довірливих стосунків із вихованцями,
    * зняття-психологічного напруження в учнівському колективі.

Стимулюючо-гальмівні:

    * активізація чи гальмування учнівської діяльності залежно від її спрямованості.

Зміст роботи класного керівника

   1. Вивчення учнів.
   2. Об'єднання учнів у колектив.
   3. Співпраця із дитячими та молодіжними організаціями.
   4. Робота з батьками, громадськістю.
   5. Співпраця із культурно-освітніми та позашкільними установами.
   6. Співпраця із шкільним психологом.
   7. Організація виховної діяльності: пізнавальної, трудової, художньо-естетичної, суспільно-гуманістичної, фізкультурно-оздоровчої, організаторської, ціннісно-орієнтаційної.
   8. Індивідуальна робота з учнями.

Зміст ВИХОВНОЇ роботи класного керівника

   1. Виховання високої моралі у підростаючого покоління, формування в нього українського менталітету на основі відродження національних традицій.
   2. Створення необхідних умов для фізичного розвитку школярів, збереження та зміцнення їхнього здоров'я.
   3. Духовно-моральне виховання, домінантою якого є орієнтація на загальнолюдські цінності.
   4. Розвиток розумових і фізичних здібностей, формування високої пізнавальної культури, організація змістовного дозвілля учнів.
   5. Підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності.
   6. Створення умов для вільного вибору учнями світоглядних позицій.
   7. Гуманізація педагогічного процесу, демократизація стосунків у колективі.
   8. Врахування інтересів дітей.
   9. Організація роботи з батьками.

"Золоті правила" класного керівника

   1. Учитель має бути особистістю, привабливою для дітей.
   2. Учитель повинен викликати любов і повагу дітей до себе, якщо він сам любить, поважає кожну дитину та піклується про неї, у стосунках із нею чесний і відвертий.
   3. Учитель має бути відвертим у стосунках з усіма учнями.
   4. Учитель має бути веселим, жартівливим.
   5. Учитель повинен раціонально використовувати свій час.
   6. Учитель має бути доброзичливим.
   7. Учитель має постійно самовдосконалюватися, розширювати свій кругозір.
   8. Гасло вчителя: "Пізнай самого себе і допоможи в цьому своїм учням".
   9. Учитель повинен реалізовувати індивідуальний підхід до дитини, вміти її вислухати, підтримати в ній вогник самоповаги.
  10. Класний керівник має створити учнівський колектив, у якому панують доброзичливі стосунки, шанобливе ставлення один до одного.
  11. Педагог повинен приймати тільки обдумані рішення.
  12. Учителю слід любити й захищати дитину, поважати її почуття.
  13. Учителю необхідно виховувати в дітей самодисципліну.
  14. Учитель - це та людина, яка любить дітей, володіє педагогічною майстерністю, постійно пробуджує в юному серці бажання бути сьогодні кращим, ніж учора, почуття поваги до самого себе.
 

 

 

 

Планування виховної роботи класного керівника

 

Основним документом класного керiвника  є план виховної роботи. Вiн вiдображає змiст, форми та методи виховної роботи.

 

При плануваннi виховної роботи класному керiвниковi слiд врахувати:

1. Аналiз виховної роботи за минулий рiк.

2. Мету та завдання виховання.

3. Рiвень розвитку та вихованості учнiв.

4. Можливостi школи.

5. Досвiд i пiдготовленiсть класного керiвника.

 

План виховної роботи має враховувати:

1. Мету виховання. План — це не просто перелiк виховних заходiв. Кожен виховний захiд обов’язково має продовжувати наступний.

2. Реальнi потреби колективу.

3. Перспективнiсть.

4. Узгодженiсть iз загальношкiльним планом.

5. Об’єктивнi i суб’єктивнi можливостi.

б. Конкретнiсть.

7. Комплексний пiдхiд до планування (єднiсть морального, трудового, правового, фiзичного, естетичного виховання).

           Планування має бути гнучким, щоб у разi потреби щось додати чи змiнити.

          Планування виховної роботи має базуватися на положеннях Концепцiї освiти, Мiжнародної декларацiї прав дитини, Статутi школи, рекомендацiях Мiносвiти.

 

 

Аналітична діяльність класного керівника

Аналіз соціального розвитку учнів

1. Особливості стосунків між учнями класу та з навколишнім со­ціумом (найближче оточення, сім'я, родина, загально шкільний колектив, сторонні).
2. Зміни, що відбулися за минулий навчальний рік; фактори, які на них вплинули.
3. Основні ціннісні орієнтації учнів класу щодо людини, праці, навчання, колективу тощо.
4. Ступінь впливу найближчого соціального оточення (батьки, однолітки) на формування особистісних рис характеру, по­ведінку учнів.
5. Роль класного колективу в соціальному розвитку школярів.

Аналіз розвитку класного колективу

1. Характеристика соціально-психологічного мікроклімату в класі: які фактори (люди, умови) впливають на його форму­вання.
2. Особливості морально-психологічного клімату в класі: харак­тер взаємин між учнями (тактовність, вихованість, увага та повага один до одного, взаємостосунки хлопчиків та дівчаток, доброзичливість, колективізм, взаємна відповідальність, тур­бота тощо).

3. Домінуючі стосунки учнів з учителями, емоційний клімат у класі, особливості спілкування в колективі, наявність у класі лідерів, ізольованих.
4. Рівень розвитку взаємостосунків, схильність до співпраці і творчої діяльності учнів у колективі, ступінь залучення уч­нів у життєдіяльність класу, в процес планування, організа­ції та аналізу спільної діяльності.
5. Розвиток суспільної активності учнів (їхня ініціативність, творчість, організованість, самостійність, участь у самовря­дуванні класу).
6. Зміни складу класного колективу, що сталися протягом року, індивідуальні особливості «новачків», їхня адаптація та ін­теграція в класі.
7. Особливості суспільної думки класу і її вплив на інтереси та поведінку учнів.

Аналіз організації виховного процесу

1. Проведені виховні заходи, реакція учнів на них (сприйняли найбільш охоче, брали участь із задоволенням, залишилися байдужими, пасивними). Причини невдалого проведення за­ходів.
2. Порядок проведення класних заходів у минулому навчально­му році (обраний вдало, недостатньо продуманий, невдалий).
3. Позитивний вплив заходів на формування свідомої дисциплі­нованості і відповідального ставлення до навчання та праці.
4. Спільні справи, проведені минулого року, що сприяли згурту­ванню класного колективу.
5. Методи виховного виливу, форми роботи і засоби педагогічно­го виливу, .що були найбільш позитивними. Негативні факто­ри у виховній роботи, шляхи їх подолання.

Аналіз участі класу в життєдіяльності школи

1. Мотивація участі дітей у шкільних заходах.
2. Ступінь учнівської зацікавленості, залучення до життєдіяль­ності школи.
3. Активність та результативність (для розвитку особистості та забезпечення життєдіяльності школи).
4. Розвиток класного самоврядування.
5. Участь школярів в організаційній діяльності класу, роботі шкільних гуртків, секцій, клубів та інших об'єднань.
6. Вплив цього виду діяльності на виховання та розвиток особис­тості окремих учнів та класного колективу в цілому.

Аналіз психологічної взаємодії з батьками учнів класу

1. Характер контактів із сім'ями учнів.
2. Зміна ставлення батьків до школи за навчальний рік.
3. Вплив батьків на виховну діяльність класу (у формулюванні соціального запиту, висуванні вимог до змісту та організації педагогічного процесу, в плануванні й організації класних справ та заходів).
4. Результативність педагогічної просвіти, батьків та інформу­вання їх про перебіг і результати.

 

 

Аналіз виховної роботи за минулий навчальний рік

 

1) Які виховні завдання були поставлені в минулому навчальному році?

2) Які основні принципи виховання реалізовувалися?

- гуманізації та демократизації;

- зв’язку виховання з життям;

- виховання особистості в колективі в процесі спільної діяльності;

- єдність вимог: повага до особистості;

- відповідність віковим, індивідуальним особливостям учнів;

- свідомість;

- самодіяльності та активність учнів;

3) Як вивчалась особистість школярів (рівень вихованості, потреби, запити, інтереси)?

4) Як відбувалась взаємодія джерел організованого впливу сім’ї, педагогічного і учнівського колективів, громадськості

5) Якими були пріоритетні напрямки виховної роботи?

6) Чи були оптимальними використовувані методи і форми роботи?

7) Організація життєдіяльності учнів (самоврядування, норми поведінки, традиції, взаємини співробітництва, особисті взаємини) – діяльність виховання (пізнавальна, громадсько-корисна, трудова, естетична, екологічна, спортивно-оздоровча)

8) Аналіз досягнення поставленої мети.

Результати виховної діяльності – особистість школярів (моральні цінності, позиція, світогляд, соціальна активність).

 

Цілі та завдання виховної діяльності

 Проблема мети і завдань виховання підростаючого покоління така ж давня, як і саме поняття виховання. Вона  першоосновою процесу виховання. Тільки тоді, коли вихователь спрямовує свій погляд у перед, бачить у всій повноті й конкретності образ нової людини і неухильно керується завданнями її формування – лише тоді можна визначити  напрями, зміст, організацію і методи педагогічного процесу.

Ефективність виховної роботи, дієвість проектування педагогічної взаємодії управління розвитком вихованців залежить насамперед від глибини усвідомлення педагогами мети та завдання національного виховання.

Мета виховання – це усвідомлене уявлення про кінцевий результат виховної діяльності.

Мета лежить в основі практичного планування навчально-виховної роботи в школі, в класі. Про потребу усвідомлення самим педагогом цілі виховання писав ще К.Д. Ушинський: "Віддаючи вихованню чисті та вразливі душі дітей, віддаючи для того, щоб воно прищепило в них перші, а тому і найглибші риси, ми маємо повне право запити вчителя, які цілі він буде переслідувати у своїй діяльності і повинні вимагати на це запитання чіткої відповіді.”

Завдання виховної роботи випливають з аналізу роботи, мають відрізнятися від завдань минулого року, спиратися на "Орієнтовний зміст виховання в національній школі”, де визначено загальні завдання з кожного напряму виховання відповідно до вікових особливостей учнів. Ці завдання мають враховувати конкретні умови виховання: вік дітей, рівень вихованості, соціальне оточення

 Зразок схеми для аналізу виховної роботи за минулий рік

 

1.    Аналіз ефективності поставленої мети і планування виховного процесу класу в минулому році:

а) результати вирішення виховних завдань минулого року, доцільність їхньої постановки, дієвість ідей, що обиралися при плануванні;

б) правильність вибору основних напрямків, змісту, форм роботи, засобів педагогічного впливу, прийомів залучення учнів до діяльності і спілкування.

2.    Аналіз динаміки  соціальної ситуації розвитку учнів:

а) особливості соціальної ситуації розвитку учнів, її зміна за минулий навчальний рік. Які фактори особливо вплинули на зміну цієї ситуації?

б) який вплив на розвиток особистості учнів, на формування їхніх якостей, творчих дарувань і фізичних здібностей має їхнє найближче оточення (батьки, ровесники) і заняття в гуртках, секціях та інших об’єднаннях?

в) особливості суспільної думки класу та його вплив на ціннісні орієнтації учнів.

3.    Аналіз розвитку колективу класу:

а) соціометрична, рольова, комунікативна структури класу, рівень розвитку колективних взаємин і колективної творчої діяльності в ньому;

б) особливості морально-психологічного клімату в класі: характер взаємин учнів (тактовність, ввічливість, увага і повага один до одного, взаємини хлопчиків і дівчаток, доброзичливість, колективізм, взаємна відповідальність і турбота); ставлення учнів до вчителів, до школи; домінуючий емоційний настрій учнів класу; особливості спілкування в класному колективі;

в) ступінь залучення учнів до життєдіяльності класу, рівень їх включення у процес планування; організації і аналізу спільної діяльності;

г) розвиток суспільної активності учнів (їхня ініціативність, творчість, організованість, самостійність діяльності, участь у самоврядуванні класу).

4.    Аналіз участі учнів класу в життєдіяльності школи:

а) основні мотиви участі учнів класу у шкільних заходах, ступінь зацікавленості та захопленості учнів життєдіяльністю школи, активність і результативність (для розвитку особистості і для забезпечення життєдіяльності школи) участі учнів класного колективу у шкільних справах;

б) участь учнів класу в шкільному самоврядуванні; організаторській діяльності, роботі шкільних гуртків, секцій, клубів, товариств; вплив цієї діяльності на виховання і розвиток особистості учнів.

5.    Аналіз розвитку учнів класу:

а) рівень вихованості і морально-естетичного розвитку учнів (зазначити, які фактори вплинули на їхній стан);

б) ступінь розвитку пізнавальних інтересів і творчих  здібностей учнів в інтелектуальній, художньо-естетичній, трудовій, та інших видах діяльності;

в) рівень знань, умінь і навичок учнів класу, їхня успішність;  

г) зміни в соціокультурному розвитку учнів (розвиток культури спілкування, правової культури, інтелектуальної та інформаційної культури, художньої, екологічної, фізичної культури, культури сімейних стосунків, екологічної культури і культури праці, адаптованість до сучасного життя, розвиток самостійності, уміння благотворно впливати на соціум, а в результаті – розвиток культури життєвого самовизначення);

д) найбільш яскраві прояви індивідуальних особливостей учнів класу;

е) рівень сформованості потреби займатися самовихованням;

ж) зміни складу класу, що відбулися протягом року; індивідуальні особливості "новеньких" учнів, їхня адаптація та інтеграція у класному колективі;

з) учні групи ризику (їхні індивідуальні особливості, мотиви вчинків; вплив на них найближчого соціального оточення; найбільш дієві прийоми роботи з ними, завдання виховання і коригування поведінки цих учнів; прогноз подальшої соціалізації їх).

6.    Аналіз педагогічної взаємодії з родиною:

а) вплив батьків учнів на виховну  діяльність класу;

б) участь батьків у підготовці дітей до сімейного життя .

7.    Аналіз організації виховного процесу в класі та ефективності виховної роботи вчителя/вихователя:

а) що зі змісту виховних заходів було прийнято учнями найбільш охоче? В яких справах вони брали участь з найбільшим задоволенням? В яких справах виявили себе найкращими організаторами? До яких заходів залишилися байдужими? Чому?

б) наскільки вдалою була послідовність класних заходів у минулому навчальному році?

в) які методи, форми роботи і засоби педагогічного впливу найбільш позитивно вплинули на  розвиток і моральне становлення учнів?

г) яка діяльність позитивно впливала на формування позитивної дисципліни та відповідального ставлення до праці?

д) які заходи і колективні творчі справи, проведені в минулому році, сприяли зміцненню класного колективу?

8. Висновки:

–      про успіхи, про накопичений позитивний досвід;

–      про негативні моменти в організації і вихованні учнів класу;

–      про нереалізовані можливості і невикористані резерви;

–      про перспективні цілі та першочергові завдання на найближче майбутнє.

9.Додаток

У додатку можна помістити:

     а) результати підсумкових діагностичних досліджень, анкетування, опитувань;

      б) зведення про проведення і результати окремих заходів, подій життя класного колективу.

 

Орієнтовна схема складання аналізу виховної роботи

 

Аналiз навчально-виховного процесу в 4-А класi за I семестр

Перший семестр закiнчили _____ учнiв класу. Вибув _______. Добре вчиться ______ учнiв, один учень (_____) має початковий рiвень навчальних досягнень (з математики та фiзкультури). Якiсний показник — 44 %. Рiвнi навчальних досягнень учнiв вiдповiдають загальному рiвню пiдготовленостi класу. Адже, за даними психолога, 4-А — це клас вiкової норми з групою iнтелектуальних дiтей.

Високий рiвень навчальних досягнень виявили _____________.

Покращили успiхи в навчаннi ____________.

Початковий рiвень навчальних досягнень мають ______________, що зумовлено вiдсутнiстю постiйного нагляду з боку батькiв. Дiти часто не виконують домашнiх завдань, а на уроках не мають найнеобхiднiшого — ручки, зошита тощо.

     _________________________________(прiзвище, iм’я)

(за даними психолога) має низький рiвень розвитку пам’ятi, уповiльнену реакцiю, погано чятає, мало працює над собою.

      _________________________________(прiзвище. iм’я)

не має мотивацiй до навчання, звiдси — невмiння долати труднощi в навчаннi.

Стосунки мiж учнями класу загалом дружнi й доброзичливi. Протягом семестру не було випадкiв суперечок чи непорозумiнь мiж хлопцями й дiвчатами. Хоча деяким учням __________________ — треба бути ввiчливiшими й стриманiшими з дiвчатами.

Решта теж потребує допомоги: трапляються випадки заздрощiв або надмiрної образливостi. У стосунках мiж ними треба заохочувати прояви спiвчуття, поступливостi, взаємоповаги.

Учнi класу досить згуртованi. Проте, на вiдмiну вiд непоганої органiзацiї справ iз власної iнiцiативи, вони абсолютно байдужi й пасивнi до загальношкiльних справ або добродiйних акцiй. Необхiдно розвивати почуття вiдповiдальностi. Особливу увагу потрiбно звернути на мовлення учнiв, яке часто засмiчене брутальними словами.

Дiти класу активнi, люблять i вмiють виконувати рiзнi доручення. Упродовж семестру ми всiляко пiдтримували рiвень громадської активностi, зацікавленостi життям класу, навчанням, що сприяло створенню позитивного мiкроклiмату в колективi. Це добре позначилося на успiхах дiтей у навчаннi. За семестр ми досягли успiхiв у вихованнi таких якостей, як iнiцiативнiсть, чеснiсть, акуратнiсть, вiдповiдальнiсть за власнi вчинки.

 

Виховнi завдання на II семестр:

• виховувати турботливе ставлення учнiв одне до одного, до вчителiв, батькiв, молодших вiд себе та людей похилого вiку:

• створювати умови для розвитку самосвiдомостi учнiв, вiдповiдальностi за власнi вчинки;

• сприяти формуванню найкращих людських якостей;

• органiзовувати заходи з метою загартування органiзму й збереження здоров’я; провести бесiди про подолання шкiдливих звичок.

Пiд час навчально-виховного процесу забезпечити учням комфортнiсть у класi й школi. Проводити iцдивiдуальну роботу з такими учнями: _____________, сприяти виявленню їхнiх здiбностей. Особливу увагу в II семестрi треба звернути на неповнi сiм’ї й надавати батькам усiляку допомогу у вихованнi дiтей. Залучити школярiв до занять у спортивних секцiях, гуртках

 

 

 

 

 

Алгоритм підготовки та проведення виховного заходу

1. Визначити тему та мету заходу.

2. Створити організаційний комітет.

3. Скласти план підготовки та визначити основні завдання.

4. Розподілити обов’язки, визначити термін виконання:

• підготовки сценарію;

• проведення репетицій;

• оформлення оголошення;

• випуск газети, плакату, листівок;

• оформлення зали;

• запрошення гостей;

• музичне оформлення;

• підготовка технічних засобів;

• чергування під час заходу.

5. Провести нараду.

6. Перевірити готовність.

7. Провести виховний захід.

8. Обговорити з виконавцями та учасниками хід підготовки та проведення заходу, підвести підсумки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Єдині вимоги до учнів щодо використання та збереження підручників:

 

• пам’ятай, що бережливе ставлення до книги - завдання державної ваги;

• одержавши пiдручник, обгорни його;

• слідкуй за чистотою книги, не читай під час їжi, не бери брудними руками;

• не загортай сторiнок, а користуйся закладкою;

• не роби на сторiнках пiдручника помiток, записiв тощо;

• не клади в книгу олiвцi, iншi товстi предмети: вiд цього рветься палiтурка;

• читаючи пiдручник, не згортай його палiтурками одна до одної: від цього сторiнки пiдручника розпадаються;

• слiдкуй за станом книги, своєчасно ремонтуй її;

• пам’ятай: пiдручник повинен служити учням не менше 5 рокiв i бути чистим, цiлим;

• у кiнцi навчального року своєчасно повертай підручник своїй рiднiй школi тiльки у вiдмінному станi, бо на нього чекають твої молодшi товаришi;

• бережи свого вiрного, мудрого друга - книгу!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Діти соціально незахищених категорій

 

Сирота

Це дитина, у якої:
- батьки померли;
- мати померла, дані про батька у свідоцтві про народження дитини були записані за вказівкою матері

 

Позбавлені батьківського піклування

Це дитина, яка залишилася без батьківського піклування, тому що:
- батьки були позбавлені батьківських прав;
- дитину відібрали у батьків за рішенням суду;
- батьки визнані судом без вісті відсутніми;
- батьки визнані судом померлими;
- батьки визнані недієздатними;
- батьки знаходяться в місцях позбавлення волі;
- батьки знаходяться під вартою під час слідства;
- батьки знаходяться у розшуку;
- тривала хвороба батьків, яка зашкоджує виконанню батьківських обов’язків;
- батьки невідомі.

 

 

Дитина одинокої матері

Дитина, яку виховує тільки мати, тому що:
- дані про батька у свідоцтві про народження дитини були записані за вказівкою матері;
- батько дитини помер (або батько дитини визнаний судом без вісті відсутнім, або батько дитини визнаний судом померлим, або батько дитини визнаний недієздатним, або батько дитини знаходиться у розшуку), до того ж, призначити дитині пенсію через втрату годувальника неможливо, бо він не мав достатнього трудового стажу.
Одинокі матері стоять у обліку в УТСЗН та отримують там на дитину допомогу одинокої матері

 

З багатодітної родини

Дитина мешкає в родині, де виховується три та більше дітей (зокрема, які знаходяться під опікою або піклуванням)

 

Дитина, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС

Це дитина, у якої: батько або один з батьків мають статус постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС, що підтверджено посвідченням.

 

Дитина з вадами

Статус дитини з вадами надає медичний заклад (є посвідчення)

 

З малозабезпеченої родини

Малозабезпечена родина – це родина, яка стоїть на обліку в УТСЗН та отримує там допомогу

 

 

 

 

Психолого-педагогічна характеристика класу

 

 

I. Загальні дані про класний колектив. Історія його форму­вання

1. Кількість учнів.
2. Кількість хлопчиків.
3. Кількість дівчаток.
4. Віковий склад класу.
5. Кількість учнів, які залишились на другий рік навчання.
6. Чи були учні зведені з різних класів.
7. Чи змінювався класний керівник.

II. Зміст і характер навчальної діяльності

1. Загальна характеристика поведінки, дисциплінованість.

2. Наявність контролю з боку батьків за оцінками окремих уч­нів.

3. Необхідність контролю учнів з боку класного керівника.
4. Наявність взаємодопомоги в класі.
5. Порушення дисципліни на уроках.
6. Ставлення учнів до навчальної праці.
7. Учні, схильні пропускати уроки.

III. Позашкільне життя класу

1. Діти, що відвідують гуртки, захоплюються колекціонуван­ням.
2. Суспільно корисна праця учнів у школі, класі.
3. Активність батьківського комітету, участь батьків у жит­тєдіяльності класу, школи.
4. Ініціативність учнів класу.

IV. Керівництво класом і його організація

1. Актив класу, його робота.
2. Характеристика активістів (чи допомагають вони учням, які не встигають в  навчанні.

 3. Участь у шкільних заходах (усі охоче беруть участь; деякі учні ухиляються, шляхи залучення цих учнів до діяльності класу).

      4. Наявність неформальних лідерів, причини їхнього впливу на клас.

   5. Наявність ізольованих учнів, можливі шляхи зміни став­лення до них однолітків.

V. Взаємовідносини усередині колективу

1. Ступінь згуртованості.
2. Ціннісно-орієнтована єдність класу.
3. Прояви взаємної вимогливості, чуйності, взаємодопомоги.
4. Особливості стосунків між хлопцями і дівчатами.
5. Емоційне неприйняття окремих учнів.

VI. Загальні висновки

1. Рівень розвитку колективу.
2. Характер емоційного клімату в колективі.
3. Дисциплінованість окремих учнів та класу в цілому.
4. Визначення головних недоліків в організації життя колек­тиву і конфліктів серед його членів, шляхи їх подолання.

 

 

Психолого-педагогічна характеристика учня

Характеристика учня — це узагальнення педагогічного і пси­хологічного спостереження. Практика спілкування на заняттях, у позаурочний час, протягом трудових справ, знання сімейних сто­сунків, друзів дає змогу класному керівнику визначити тип харак­теру, потенційні здібності, пізнавальні інтереси та спрогнозувати мотиви поведінки в тій чи іншій ситуації.

І. Загальні відомості про учня

1. Прізвище, ім'я, по батькові.
2. Стать.
3. Вік.
4. Стан здоров'я та фізичний розвиток (фізично здоровий; часто хворіє; фізично розвинений; має хронічні захворювання).
5. Загальний розвиток:

• особливості   мислення,   рівень   абстрактного   мислення (аналіз, синтез, виявлення причинних зв'язків тощо);
• інтереси, потреби, особливості характеру, індивідуальні реакції на події;

— здатність до довготривалих трудових навантажень.

6. Умови сімейного виховання:

• склад сім'ї (повна, неповна (хто з батьків виховує: мати/ батько); неблагополучна сім'я);
• хто із членів сім'ї має найбільш позитивний/негативний вплив (мати, батько, сестра, брат);
• загальна атмосфера в сім'ї (доброзичлива, тепла, конф­ліктна);

• взаємини з матір'ю (близькі, довірливі, відчужені);
• взаємини з батьком (близькі, довірливі, відчужені);
• взаємини з іншими членами сім'ї (добрі, погані).

7. Ставлення до навчання, праці:

• успішність (які оцінки переважають, з якого предмета отримує найвищі бали);
• організованість і старанність у навчальній роботі, здат­ність працювати самостійно.

II. Загальна характеристика основних видів діяльності

1. Діяльність, якій учень надає перевагу: навчальна, трудова, ігрова, суспільно-політична, спортивна, художньо-естетич­на, конструкторсько-технічна, туристична, дослідницька робота в різних галузях.
2. Рівень успішності (які бали переважають). Навчальні пред­мети, до яких учень виявляє найбільшу зацікавленість, до яких— байдужий. Дисципліни, які викликають труднощі при вивченні. Ставлення до спроб допомогти з боку одно­класників, учителя.
3. Підхід до вивчення навчального матеріалу (ставиться сві­домо, займається системно, механічно «зазубрює», не ви­вчає).
4. Ставлення до інтелектуальної або практичної діяльності (ці­кавиться, ставиться байдуже).
5. Роль при виконанні справ (ініціатор, організатор, активний виконавець, пасивний учасник).
6. Діяльність, якій надає перевагу у вільний час (читання, про­гулянки на вулиці, зайняття вдома, спілкування з друзями, азартні ігри, допомога по господарству, перегляд телепере­дач, комп'ютерні ігри, зайняття в гуртках, спортивних сек­ціях).

III. Дисциплінованість та навички культури поведінки

1. Загальна характеристика поведінки (поводиться спокійно, стримано, не контролює свої емоції).
2. Виконання шкільного режиму (дотримується правил по­ведінки, порушує їх навмисно чи через недбалість, найбільш типові порушення дисципліни).
3. Виконання вимог і розпоряджень учителів (виконує за пер­шою вимогою, за бажанням чи примусово).
4. Чемність у спілкуванні з учителями, шкільною адміністра­цією, будь-якими дорослими.
5. Володіння навичками культури поведінки.
6. Ставлення до літніх людей і молодших за себе (поступається місцем, з повагою ставиться до дівчат, старших, людей по­хилого віку тощо).

IV. Загальна характеристика спрямованості особистості

Соціальні потреби особистості (потреба в спілкуванні, нових вра­женнях, самоствердженні, визнанні, у здійсненні контролю та вла­ди над іншими, навчанні, колективній праці, громадській діяль­ності).

V. Місце особистості в колективі

1. Становище у колективі (чи користується повагою й автори­тетом серед товаришів класу, чим зумовлені стосунки, які склалися, чи задоволений своїм становищем у колективі).
2. Становище, яке прагне зайняти.
3. Ставлення до товаришів по класу (поважає, байдужий до них, часом конфліктує з різних причин, виявляє агресію, виступає ініціатором сварок).
4. Роль, яку відіграє у житті класу (активний член колективу, сторонній спостерігач).

VI. Характерні особливості особистості

1. Спрямованість рис характеру (принциповість, працьо­витість, безкорисливість, скромність, егоїзм, справед­ливість, чуйність, відвертість).
2. Інтелектуальні риси (спостережливість, практична спрямо­ваність розуму, допитливість).
3. Вольові риси (упевненість у власних силах, дисципліно­ваність, ініціативність, особиста організованість, самостій­ність, зібраність, самовладання, хоробрість, наполегливість чи впертість).
4. Емоційні риси (веселість, пригніченість, бадьорість, аморф­ність).
5. Риси, що виражають ставлення до діяльності (добросовіс­ність, працездатність).
6. Риси, що виражають ставлення до самого себе (упевненість, вимогливість, самокритичність, самозакоханість).

VII. Моральні цінності

1. Відданість Батьківщині, повага до Державного Герба і Гім­ну України.
2. Повага до людини та її прав, свободи вибору.
3. Усвідомлення себе як громадянина Землі, турбота про еко­логічну безпеку.
4. Расова і національна терпимість, повага до інших народів та їхніх культур.
5. Відданість сім'ї, повага до батьків, до кожної людини як особистості.
6. Наявність у стосунках з дітьми турботи, поваги, довіри.
7. відчуття  відповідальності за усе , що відбувається навколо, політична культура та толерантність.

   VII.  Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Куріння тютюну як проблема соціальної психології

Актуальність проблеми паління на сьогодні є загальновизнаною. Утім, ми навряд чи помилимось, якщо ствердимо, що в українському суспільстві зрушення її з мертвої чи майже мертвої точки не вважається за першочергове завдання суспільної політики. Низький рівень життя населення, безробіття, швидке зростання поширеності ВІЛ-інфекції, туберкульозу та інших «соціальних» хвороб, на перший погляд, повинні хвилювати більше, ніж така добре знайома шкідлива звичка, як паління. Не виключено, що підсвідомо суспільство навіть виправдовує поширеність цього зловживання як засобу хоча б тимчасового відсторонення від життєвих проблем в умовах зростаючої стресогенності.

Яка ж справжня значимість паління в сьогоденній Україні? Спробуємо звернутись до статистики. Підраховано, що в США, де паління поширене значно менше, ніж в Україні, смертність від його наслідків перевищує смертність від СНІДу, алкоголізму та нещасних випадків, разом узятих. Щодо нашої держави, то смертність від ішемічної хвороби серця зумовлена в нас палінням на 30–40 %, захворюваність на рак легенів (який посідає перше місце в структурі загальної онкологічної захворюваності) — на 90 %, онкозахворюваність будь-якої локалізації — на 30 %. В Україні куріння є опосередкованою причиною 16–18 % усіх випадків смерті, а серед чоловіків середнього віку (35–69 років) — 43 %. Жоден негативний фактор не дає таких цифр.

Таким чином, на сьогодні в нашій країні паління є однією з основних, а для деяких віково-статевих груп — основною причиною передчасної смерті. З огляду на наведені цифри, можливо, не буде здаватись такою дивною епідемія неінфекційних хвороб серцево-судинних та онкологічних, яка поширилась по всій земній кулі протягом XX століття: адже поряд із нею мала місце пандемія паління — вагомого і доведеного фактору ризику цих найбільш розповсюджених захворювань.

У чому ж причини повсюдного поширення цього зловживання? Деякі з них, здається, лежать на поверхні: це загальнодоступність тютюнових виробів та потужна реклама сигарет. Але не викликає сумнівів, що людина, яка не має особистісної мотивації до паління, залишиться байдужою як до реклами, так і до наявності поряд із нею хай навіть і безкоштовної тютюнової продукції. Зазначимо, що і в країні, «еталонній» за боротьбою з палінням — у США, де дію сприятливих умов (але не причин) паління зведено до мінімуму,— проблема ще досить далека від задовільного розв’язання.

Отже, питання психології палія є першочерговим для розуміння природи феномену паління, а відтак і для боротьби з цим зловживанням; тільки соціальна психологія може, врешті, доказово відповісти на природне і просте (щоправда, тільки у своїй постановці) запитання: чому люди палять?

Переважна більшість курців почали палити в підлітковому віці. За нашими даними обстеження осіб 15–25 років перші спроби відбувалися в 13,4 року, а систематичним воно ставало в середньому у 15,8 року. Природно припустити, що саме в соціально-психологічних особливостях підліткового віку слід шукати причини початку паління. Підлітковий вік — це в першу чергу вік створення власної Я-концепції, формування самооцінки та вироблення особистісної ідентичності, вік соціалізації. Особливість підліткового періоду полягає в існуванні двох конкуруючих потреб: по-перше, потреби формування і доведення собі та іншим власної унікальності, а по-друге, навпаки, потреби в груповій приналежності. Паління є інструментом, з допомогою якого підліток може ідеально розв’язати ці обидві, здавалося б, антагоністичні, проблеми одразу. З одного боку, удаючись до паління, молода людина ідентифікує себе з «дорослим» світом, демонструє незалежність від авторитетів, здатність іти на ризик, одразу набуваючи якості, яка відрізняє її від більшості тих, хто не палить. З іншого боку, паління з перших же спроб виступає як інструмент комунікації та міжособистісної взаємодії. Відомо, що підлітки палять майже виключно в невеликих групах і вкрай рідко наодинці (за нашими даними палінню на самоті надають перевагу лише 9,4 % молодих людей. Паління є найпростішим засобом відчуття групової приналежності, який, однак, є практично безперспективним щодо динаміки міжособистісних стосунків. Але асоціація палія з частиною групи зберігається на все наступне життя, стаючи справжньою основою залежності від паління.

Сказане наводить на думку, що ініціація паління в підлітковому віці рідко є свідомим вибором. Звичайно, можна припустити виникнення в окремих випадках першої спроби паління під дією чистої цікавості. Але немає ніяких сумнівів, що відчуття, які залишає по собі перша сигарета, аж ніяк не сприяють подальшому палінню, якщо брати до уваги лише фізіологічний бік. Фізіологічні ефекти паління можуть бути порівняні із задоволенням хіба що з надто великою натяжкою. Паління тютюну є особливою, соціальною токсикоманією і зіставлення його з палінням, наприклад, тієї ж марихуани, з нашої точки зору, мають проводитись дуже обережно. Перша залежність від паління виникає не тоді, коли підліток чи дитина опанувала техніку вдихання тютюнового диму, долаючи при цьому кашель та задишку, а тоді, коли паління починає опосередковувати сосунки молодої людини із своїм найближчим соціальним оточенням.

Соціальна обумовленість паління, природно, не усвідомлюється самими курцями. Тут має місце яскравий прояв універсальної похибки атрибуції, коли своє залучення до тютюнокуріння молоді люди пояснюють переважно не ситуативними, а диспозиційними впливами, створюючи раціоналізації типу «я палю, тому що це дозволяє мені зняти напругу». Це, дійсно, може знімати напругу, але не завдяки якимсь седативним чи анксіолітичним ефектам, а тому, що через переживання уявного спілкування воно здатне тимчасово знімати стан соціальної фрустрації.

Маючи «на озброєнні» паління як засіб уявного спілкування, людина починає звертатись до нього в усіх випадках якісного чи кількісного незадоволення своїм реальним спілкуванням, тобто у ситуаціях соціальної фрустрації. Однак паління аж ніяк не може дати відчуття справжнього «усуспільнення», отже воно тягне за собою нову фрустрацію, яку можна було б назвати фрустрацією уявного спілкування. Остання тамується знову ж за допомогою паління; порочне коло замикається і залежність починає функціонувати за своїми власними законами. Результатом стає несформованість в особи дієвих соціальних навичок. Утім, слід зауважити, що для стороннього ока така людина може здаватись достатньо комунікабельною; вона може блискуче опанувати інструментальний бік спілкування, але в неї завжди буде залишатись суб’єктивне емоційне незадоволення результатами власних міжособистісних стосунків. Таким чином, мова йде не про об’єктивну, а про суб’єктивну соціальну непристосованість.

Звичайно, зараз постійне залучення до паління нових молодих поколінь значною мірою зумовлене поширеністю паління серед дорослих. Частина дітей, очевидно, вважають паління за джерело якогось не відомого їм особливого задоволення і починають палити в тому числі і з цієї причини. Але вже перші спроби паління доводять для дитини хибність такого уявлення, доставляючи їй низку чисто фізичних неприємних відчуттів. Ми стверджуємо, що негативні, неприємні відчуття, включаючи дертя в горлі, неприємний присмак у роті, загрудинний ефект, м’язову слабкість тощо, перевищують сумнівне задоволення не тільки при перших спробах, а і протягом усього подальшого життя із сигаретою. Більше того, ми спробуємо довести, що саме ці неприємні відчуття є тим цементом, який остаточно закріплює залежність у досить глибоких шарах підсвідомості.

За даними статистики 8 % обстежених курців уважають, що вони практично завжди відчувають задоволення від паління. Водночас з неприємних відчуттів, пов’язаних із палінням, 75,0 % опитаних відзначають неприємний присмак у роті, 61,5 % — головокружіння, 30,8 % — нудоту. Ці результати доводять, що у певному розумінні негативні відчуття в цьому випадку дійсно перевищують позитивні.

Розгляньмо тепер питання про рекламу та «антирекламу» тютюнових виробів. Сучасна реклама сигарет, що є детально розробленою технологією потужного соціального впливу,— не лише яскрава ілюстрація наведених нами положень, але й джерело подальшого вивчення психології паління, цінність якого важко переоцінити. В першу чергу нагадаємо, що бюджет таких тютюнових компаній, як, наприклад, «Philip Morris», набагато перевищує, скажімо, бюджет України. На рекламу сигарет щороку витрачаються мільярди доларів. З цього можна зробити висновок: якщо певний рекламний продукт, який стосується паління, випущено і він працює, то він не може не бути ефективним, а отже, будь-яка реклама сигарет закономірно є символічним утіленням певних закономірностей психології людини.

Однією з основних характерних рис сучасної реклами саме тютюнових виробів є повна відсутність зображень процесу паління чи будь-яких його зовнішніх атрибутів — тютюнового диму, недокурків, попільничок тощо. Ключові зображення, на перший погляд, абсолютно не пов’язані з палінням — це найчастіше люди, які, так би мовити, «насолоджуються життям». Чи є це засобом пов’язати цю звичку у свідомості населення з повноцінним та щасливим існуванням? Можливо, для частини молодих людей подібна реклама має саме таке значення і сприяє їх залученню до споживання сигарет. Але в тютюновій рекламі можна помітити інший, більш глибокий зміст. Фактично, усі ключові зображення цієї реклами є не чим іншим, як усередненим втіленням колективного ідеального «Я»; іншими словами, на рекламних плакатах люди бачать те, чим вони хотіли б бути, але чим вони, на жаль, не є. Таким чином, реклама постійно підтримує ідеальне «Я» на недосяжному рівні, одразу ж пропонуючи засіб компенсації фрустрації — у вигляді пачки сигарет.

Сигарети як такі відграють у тютюновій рекламі другорядну роль. Ніщо не заважає замінити їх просто на згадку про паління, навіть у формі заклику до НЕкуріння. Звідси стає зрозумілим, що переважна більшість антиреклами паління насправді є не чим іншим, як його рекламою. Що відбувається у психології підлітка, коли він бачить по телевізору свого однолітка з «анти»реклами, який «учиться на відмінно, вивчає іноземну мову, займається у спортивній секції, спілкується із друзями, не палить»? Він бачить своє недосяжне ідеальне «Я» і, звичайно, опиняється у фрустрації з приводу його недосяжності. Адже насправді він НЕ вчиться на відмінно, НЕ вивчає іноземну мову і т. д., тобто є повним антиподом свого рекламного ідеалу. Утім, є один збіг — він також не палить, поки що не палить, як і герой реклами. Але слова «не палить» залишаються асоційованими зі своїм ідеальним антиподом, а з реальним Я природно виникає асоціація «палить». Після двох-трьох переглядів подібної реклами підліток стає курцем на рівні Я-концепції, а далі вже менше ніж півкроку відділяє його від фактичного паління. Так працює й інша «антиреклама», на зразок «палити — на це немає часу» (у тому-то й річ, що часу більш ніж достатньо і його буквально нікуди діти, а тут якраз підказка, як можна скористатись цим вільним часом).

Розгляньмо тепер з позицій проведеного аналізу сакраментальний текст «Мінздрав попереджає: паління шкідливе для вашого здоров’я». Що це — реклама чи антиреклама? Якби цей надпис хоч би як-небудь сприяв зменшенню числа паліїв, тютюнові компанії мали б усі можливість попрощатися з ним назавжди. Чому цього не відбувається? Пригадаймо, що підсвідомою метою курця, принаймні на аутоагресивному етапі куріння, якраз і є завдати собі шкоди. Вище йшлося про шкоду на рівні відчуттів та настрою; таке «попередження» додає до цього шкоду у більш широкому життєвому розумінні. Що ж, тим більшою, тим повнішою буде надцінна «жертва», яку курець приносить за свою (справжню чи уявну) соціальну неадаптованість. Неважко здогадатись, що подібний ефект мають і всі інші заходи з боротьби з палінням, побудовані за

Які ж заходи можуть принести реальну користь у боротьбі із цим злом? Якщо говорити про індивідуальну та групову роботу, то, по-перше, ці заходи мають бути центровані перш за все на особистості та її соціальних стосунках. Утім, програми з припинення паління можуть і повинні містити фрагмент, присвячений виробленню розуміння природи цієї залежності. Більша увага має бути приділена формуванню позитивної самооцінки, прийняттю себе та свого оточення, формуванню конструктивних соціальних навичок, що найпростіше здійснити в рамках традиційного соціально-психологічного тренінгу. Серйозна увага повинна приділятись подоланню моральної кризи та кризи сенсу життя; при цьому можна орієнтуватись на програми типу «Дванадцять кроків». Досвід практичної психотерапії паління, як і інших залежностей, у нашій країні поки що незначний. Створення програм, які б реально працювали та хоч би якоюсь мірою були ефективними,— це справа майбутнього. Але зважаючи на щойно окреслене (дуже схематично) коло проблем, які потрібно розв’язати в ході подібних програм, стає зрозумілим, що вони не можуть мати тривіальний, «рецептурний» характер і складатись з одного чи двох сеансів.

Щодо суспільних заходів, то, звичайно, на перше місце слід було б поставити заборону як реклами, так і більшої частини антиреклами паління. Утім, дивлячись правді у вічі, слід визнати, що навіть коли весь уряд країни такого економічного рівня, як Україна, одностайно поставить за мету заборону реклами сигарет, сили у боротьбі з тютюновими компаніями будуть нерівні. На жаль, наша держава просто не здатна захистити своїх громадян від цього згубного соціального явища.

 

Виховна година для підлітків 12–15 років

Мета заходу: формування в учнів правильного уявлення про здоров’я, здоровий спосіб життя; виховання дбайливого ставлення до свого здоров’я, здоров’я оточуючих; пропаганда здорового способу життя; профілактика паління, пияцтва, наркоманії.

Методи і види роботи: лекція з елементами бесіди та гри.

Обладнання: аудіозаписи, плакати «Ми за здоровий спосіб життя».

Тютюн приносить шкоду тілу,
руйнує розум, отупляє цілі нації.

О. де Бальзак

Алкоголизм — это порождение варварства — мёртвой хваткой держит человечество со времен седой и дикой старины и собирает с него чудовищную дань, пожирая молодость, подрывая силы, подавляя энергию, губя лучший цвет рода людского.

Д. Лондон

Перебіг заходу

І. Організаційний момент

1. Привітання вчителя

2. Повідомлення теми і мети

Про шкоду паління та алкоголю говорять багато. Проте неспокій учених і лікарів, викликаний поширенням цих згубних звичок, росте, оскільки поки що значне число людей не вважають їх за шкідливі для здоров’я. Отже, тема нашої виховної години — «Шкода паління та алкоголізму для здоров’я людини».

ІІ. Основна частина

1. Бесіда (актуалізація попередніх знань)

Зверніть, будь ласка, увагу на вислови, які записані на дошці.

«Люди впускають ворога в свої вуста, і він викрадає їх мозок»,— говорив великий Шекспір про спирт і тютюновий дим.

Пияцтво — є вправляння в безумстві. (Піфагор)

Сп’яніння — є добровільне божевілля людини. (Арістотель)

Вино мстить п’яниці. (Леонардо да Вінчі)

Від вина гине краса, вином скорочується молодість. (Горацій)

Про що йде мова в них?

Що засуджується?

Як ці вислови пов’язані з нашим заняттям?

Чому люди починають палити та пити?

З чого починаються пияцтво та тютюнопаління?

Результати досліджень свідчать про те, що багато людей набули цих звичок у підлітковому віці. Тиск з боку товаришів і бажання бути схожим на дорослих спонукають багатьох підлітків  до паління та вживання спиртних напоїв. Ці згубні звички важко перебороти, оскільки тютюновий дим містить нікотин, який спричиняє наркотичну залежність у людини, що палить, а алкоголь — ефірні олії.

А що таке звичка?

Коли людина виконує якісь дії постійно, підсвідомо, в неї виникає бажання або необхідність робити їх знову — це і є звичка. Інакше кажучи, звичка — це форма поведінки людини, яка виявляється у схильності робити ті чи інші дії, що закріпилися внаслідок багаторазового повторення їх.

Звичка є важливим аспектом життя людини. Для здоров’я людини, її способу життя звички можуть бути корисними і шкідливими. Корисні звички підвищують працездатність, сприяють фізичному і психічному розвитку особистості, зумовлюють її активне довголіття.

2. Повідомлення учнів

Частина 1

1-й учень. Паління — це найшкідливіше заняття, яке не можна кинути без зусиль. Це справжня наркоманія, і тим більше небезпечна, що багато хто не сприймає цю проблему серйозно.

Нікотин — одна з найнебезпечніших отрут рослинного походження. Птахи (горобці, голуби) гинуть, якщо до їх дзьоба всього лише піднести скляну паличку, змочену нікотином. Кролик гине від 1/4 краплі нікотину, собака — від 1/2 краплі. Для людини смертельна доза нікотину складає від 50 до 100 міліграмів, або 2–3 краплі.

Саме така доза надходить щодня в кров після викурювання 20–25 сигарет (в одній сигареті міститься приблизно 6–8 міліграмів нікотину, з яких 3–4 міліграми потрапляють у кров).

Курець гине тому, що доза вводиться поступово, не в один прийом. До того ж, частину нікотину нейтралізує формальдегід — інша отрута, що міститься в тютюні. Протягом 30 років такий курець викурює приблизно 20 000 сигарет, або 160 кг тютюну, поглинаючи в середньому 800 грамів нікотину. Систематичне поглинання невеликих, несмертельних доз нікотину викликає звичку, пристрасть до паління.

Нікотин включається в процеси обміну, що відбуваються в організмі людини, і стає необхідним.

2-й учень. Проте якщо некурець в один прийом отримає значну дозу нікотину, може наступити смерть. Такі випадки спостерігалися в різних країнах. Ученим-фармокологом Н. П. Крафковим описано смерть молодої людини після того, як вона вперше в житті викурила велику сигару.

У Франції, в Ніцці, у результаті конкурсу «Хто більше викурить» двоє «переможців», викуривши по 60 сигарет, померли, а інші учасники з важким отруєнням потрапили до лікарні.

В Англії зареєстрований випадок, коли 40-літній чоловік, що вже давно палить, уночі під час важкої роботи, викурив 14 сигар і 40 сигарет. Вранці йому зробилося погано, і незважаючи на надану медичну допомогу він помер.

У літературі описаний випадок, коли в кімнату, де лежав тютюн у тюках, поклали спати дівчинку і вона через декілька годин померла.

3-й учень. Діти, що живуть у накурених приміщеннях, частіше і більш страждають захворюваннями органів дихання. У дітей батьків, що палять, протягом першого року життя збільшується частота бронхітів і пневмонії, підвищується ризик розвитку серйозних захворювань. Тютюновий дим затримує сонячні ультрафіолетові промені, які важливі для зростаючої дитини, впливає на обмін речовин, погіршує засвоєння цукру і руйнує вітамін С, необхідний дитині в період зростання. В віці 5–9 років у дитини порушується функція легенів. Унаслідок цього відбувається зниження здатності виконувати фізичну діяльність, що вимагає витривалості і напруги. Обстеживши понад 2 тис. дітей, що проживають у 1820 сім’ях, професор С. М. Гавалов виявив, що в сім’ях, де палять, у дітей, особливо в ранньому віці, спостерігаються часті гострі пневмонії і гострі респіраторні захворювання. У сім’ях, де не було тих, що палять, діти були практично здорові.

У дітей, матері яких палили під час вагітності, є схильність до припадків. Вони значно частіше захворюють на епілепсію. Діти, що народилися від матерів, що палять, відстають від своїх однолітків у розумовому розвитку. Так, учені В. Гібал і Х. Блюмберг  після обстеження 17 тисяч таких дітей виявили в них відставання у навчанні, а також у зростанні.

Помітно зросла кількість алергічних захворювань. Ученими встановлено, що алергизувальні дію мають нікотин і сухі частинки тютюнового диму. Вони сприяють розвитку багатьох алергічних захворювань у дітей, і чим менше дитина, тим більшу шкоду заподіює її організму тютюновий дим.

4-й учень. Паління підлітків насамперед позначається на нервовій і серцево-судинній системах. У 12–15 років вони вже скаржаться на необхідність відпочинку в разі фізичних навантажень. У результаті багаторічних спостережень французький доктор Декалзне ще 100 років тому прийшов до переконання, що навіть незначне паління викликає в дітей недокрів’я, розлад травлення.

Паління впливає на успішність школяра. Число не-
успіш­них зростає в тих класах, де більше учнів палять.

Паління школярів уповільнює їх фізичний і психічний розвиток. Стан здоров’я, підірваний палінням, не дозволяє вибрати рід занять до душі, добитися успіху (наприклад, хлопцям стати льотчиками, спортсменами, дівчатам — балеринами, співачками і т. ін.)

Висновки

Паління і школяр несумісні. Шкільні роки — це роки зростання як фізичного, так і розумового. Організму потрібно багато сил, щоб справитися зі всіма навантаженнями. Як відомо, навики, звички, засвоєні в шкільному віці, найміцніші. Це стосується не тільки корисних, але і шкідливих звичок. Чим раніше діти, підлітки, хлопці, дівчата познайомляться з палінням і почнуть палити, тим швидше звикнуть до нього, і надалі відмовитися від паління буде дуже важко.

Учитель. Шкода тютюну доведена, багато людей кинули палити, йде боротьба проти пасивного паління. Прихильники ж тютюну часто посилаються на те, що багато видатних людей, наприклад, Дарвін, Ньютон, О. М. Горький, композитор С. В. Рахманінов і навіть учений-терапевт С. П. Боткін — палили. Значить, паління не заважало їм досягти успіхів? Хочу привести тут деякі вислови відомих діячів культури і науки. Письменник О. Дюма-молодший: «...я відклав свою сигарету і присягнувся, що ніколи не палитиму. Цю клятву я твердо стримав і цілком переконаний, що тютюн шкодить мозку так само ясно, як і алкоголь». Л. М. Толстой, кинувши палити, сказав так: «я став іншою людиною. Просиджую по п’ять годин підряд за роботою, встаю абсолютно свіжим, а раніше, коли палив, відчував утому, запаморочення, нудоту, туман у голові». Великий лікар С. П. Боткін був заядлим курцем. Вмираючи, ще порівняно не старим (57 років), він сказав: «Якби я не палив, то прожив би на 10–15 років більше». Скільки ще він зробив би для науки, для порятунку людей, але, на жаль, не зумів позбавитися від своєї згубної звички, не зміг урятувати себе.

Частина 2

1-й учень. До шкідливих звичок окрім паління відноситься ще згубніша — споживання алкоголю. На жаль, у житті вони дуже часто поєднуються одна з одною. Так, серед непитущого населення курців 40 %, серед тих, що зловживають алкоголем, — уже 98 %.

Пияцтво «запалює зелене світло» злоякісним новоутворенням. Не виключається наявність в алкогольних напоях канцерогенних речовин. Будучи хорошим розчинником, алкоголь допомагає їх проникненню в організм. У тих, хто зловживає алкоголем, особливо в молодому віці, ризик розвитку раку порожнини рота в 10 разів вище, а якщо вони ще і палять, то в 15 разів вище в порівнянні з непитущими.

2-й учень. За сивої давнини познайомилася людина з незвичайною звеселяючою дією деяких напоїв. Найзвичайніші молоко, мед, соки плодів, постоявши на сонці, міняли не тільки свій зовнішній вигляд, смак, але й набували здатності вселяти відчуття легкості, безтурботності, благополуччя. Не відразу люди відмітили, що наступного дня людина розплачувалася головним болем, розбитістю, поганим настроєм. Зрозуміло, наші далекі предки і здогадатися не могли, якого страшного ворога вони набули. На жаль, сумні наслідки вживання спиртного привертали до себе менше уваги, ніж поліпшення настрою, супутнє вживанню алкоголю.

У міфах, легендах і казках стародавнього світу — усюди фігурують вино, сп’яніння, розгул. Пияцтво процвітало, а за ним слідували його незмінні супутники — розпуста, злочини, важкі хвороби.

3-й учень. Основою сп’яняючої дії будь-якого напою був алкоголь — етиловий, або винний, спирт.

Вжитий, він через 5–10 хвилин усмоктується в кров і розноситися по всьому організму. Алкоголь — отрута для будь-якої живої клітини. Проникнувши в організм, алкоголь дуже скоро порушує роботу тканин і органів. Швидко згораючи, він віднімає у них кисень і воду. Клітки зморщуються, діяльність їх утруднюється. За значного і частого потрапляння алкоголю в організм клітини різних органів урешті-решт гинуть, під дією алкоголю порушуються мало не всі фізіологічні процеси в організмі, а це може призвести до важких захворювань. Перероджуються тканини печінки, нирок, серця, судин та ін.

Спершу алкоголь діє на клітини головного мозку, при цьому насамперед страждають вищі відділи мозку. Швидко доставлений потоком крові до головного мозку, алкоголь проникає в нервові клітини, при цьому руйнується зв’язок між різними відділами мозку.

Алкоголь впливає також на кровоносні судини, що несуть кров до мозку. Спочатку вони розширюються і насичена алкоголем кров бурхливо підливає до мозку, викликаючи різке збудження нервових центрів. Ось звідки надмірний веселий настрій і розбещеність сп’янілої людини.

4-й учень. Дуже небезпечний алкоголь для юних, особливо для дівчат, оскільки їх організм у період зростання легше піддається дії наркотиків. З незапам’ятних часів наші предки вважали за придатні напої для дітей лише воду і молоко. В стародавній Греції і Римі хлопцям до певного віку взагалі заборонялося пити вино, в Стародавній Греції пити не розведене водою вино вважалося за негідне вільного громадянина. Правитель Спарти легендарний Лікульт заборонив пити вино вищій знаті держави, але заохочував до споювання рабів, щоб тримати їх у покорі.

В Афінах правитель Солон увів закон, згідно з яким архоїти (посадові особи) каралися за пияцтво: перший раз — крупний штраф, а в разі повторення — страта.

Стародавній історик Пліній Старший писав про те, що перси і мідяни були переможені греками на чолі з Олександром Македонським тому, що в них були розвинені пияцтво та інші пов’язані з ним пороки.

У Стародавній Індії вживання спиртних напоїв представникам вищих каст було категорично заборонено. Якщо ж у пияцтві викривали жінку вищої касти, то їй на лобі випалювали клеймо у вигляді судини для вина, виганяли з дому і ніхто не мав права прийняти її до себе.

У деяких країнах, перш за все мусульманських, були введені релігійні заборони на вживання алкоголю. За Петра І п’яницям, що потрапили у в’язницю, вішали на шию чавунну медаль із написом «за пияцтво».

5-й учень. Алкоголь справляє негативний вплив на потомство. Про це знали здавна. У Грецькій міфології богиня Юнона народила від сп’янілого Юпітера кульгавого Вулкана. Правитель Спарти Лікург забороняв у день весілля вживання спиртних напоїв під загрозою важкого покарання. Гіппократ указував, що причиною ідіотизму, епілепсії і інших нервово-психічних захворювань є пияцтво батьків, які пили вино в день зачаття.

Дослідження учених довели, що у хлопців і дівчат алкоголізм як важка, важко виліковна хвороба виникає і розвивається в чотири рази швидше, ніж у дорослих. Руйнування особистості відбувається набагато швидше.

ІІІ. Гра-вікторина «Розумники»

1. Бліц-опитування

Продовжте вислів:

Крапля нікотину вбиває… (Коня чи муху?)

Що варили Бовдур, Бувалий і Боягуз — відомі кіногерої Нікуліна, Віцина, Моргунова у лісі? (Компот чи самогон?)

Часто під час паління підвищується… (Артеріальний тиск чи атмосферний тиск?)

Продовжте «Багато вина — мало…» (Розуму чи грошей?)

Хто з європейських мандрівників уперше побачив людей, що палять? (Васко де Ґама чи Христофор Колумб?)

На скільки хвилин коротшає життя курця після кожної викуреної сигарети? (На 15 хвилини чи на 10 хвилин?)

Відомий хірург Федір Углов стверджував, що після прийму спиртного в корі головного мозку залишається… (Кладовище нервових клітин чи заряд бадьорості і веселості?)

Що вражається в курця перш за все? (Судини чи легені?)

Продовжте: «П’яна людина — не людина, бо вона втратила…» (Розум чи гаманець?)

Чому в Росії Петро І дозволив паління тютюну? (Із метою оздоровлення людей чи розвитку економіки?)

У якому фільмі Леоніда Гайдая герой вчить молодь танцювати твіст, гасячи недопалки то однією, то іншою ногою? («Діамантова рука» чи «Кавказька полонянка?»)

Скільки літрів тютюнового дьогтю проходить за 10 років через дихальні шляхи курця (8 літрів чи 5 літрів?)

Нікотин — це отрута, яка особливо впливає на… (Зростання чи зір?)

Що робили згідно із законом, який видав китайський імператор Ву Вонг у 1220 році, викритим у пияцтві? (Піддавали страті чи виганяли з країни?)

У якому слові увічнив своє ім’я Жак Ніко? (Нікотин)

Продовжите «Хліб на ноги ставить, а вино…» (Валить)

Утворення ракових пухлин у курця виникає завдяки речовинам, що містяться в сигареті. (Нікотин чи радіо­активний полоній?)

Хто з відомих російських письменників сказав: «Рідкісний злодій, вбивця здійснює свою справу тверезим». (Л. М. Толстой чи А. П. Чехов?)

Яку дію справляє алкоголь на центральну нервову систему? (Позитивну чи негативну?)

Кому з російських поетів належать слова: «Людина, яка п’є, ні на що не придатна»? (М. Ю. Лермонтову чи О. С. Пушкіну?)

Назвіть хворобу заядлих курців. (Кашель чи бронхіт)

Що допомагає зберегти й укріпити здоров’я людей? (Спорт, ЗОЖ)

2. Закінчи вислів…

«Пити вино так само шкідливо, як приймати…» (отруту)

«Паління — це частково хвороба і передчасна…» (смерть)

«Випив горілки на копійку, а дуру додалося на…» (п’ятак)

«Не буває весілля без гостей, похоронів без сліз, а пияцтва без...» (бійки)

«Спочатку чоловік п’є вино, а потім вино п’є...»  (людину)

«Вино полюбив, сім’ю...» (розорив)

«Бочка вина отрутою...» (повна)

«Горілка не живить, а хто її п’є...» (голодує)

«Хто п’є до дна, той живе...» (без розуму)

Додаткові питання:

«Пияцтво — вірний супутник...» (хуліганства)

«Вино — ворог...» (печінки)

«Де сп’яніння, там... » (злочин)

Паління — це прихована...» (наркоманія)

«Увечері п’яниця — вранці...» (ледар)

«Хто палить тютюн, той гірше...» (собаки)

«Палити — здоров’ю...» (шкодити)

«Хто не палить і не п’є, той здоровеньким...» (росте)

«Любити паління —   шкодити...» (серцебиттю)

«Скоріше кидай палити, щоб зростання...» (не припинити)

Підведення підсумків гри. Учасник, що набрав більше за всіх очок, отримує приз.

IV. Підсумки заняття

Останнім часом з’являються молоді люди, що підкреслено негативно ставляться до спиртного та тютюнопаління. Вони вводять у моду підібраність, спортивний вигляд, простоту і ввічливість у поводженні з оточуючими, орієнтуються на здоровий спосіб життя. Але щоб стати повноцінною, корисною для суспільства особою, треба свій вільний час заповнювати осмисленими заняттями. «Хто хоче що-небудь зробити, шукає засоби. Хто не хоче робити нічого, шукає причини»,— свідчить відомий афоризм.

Учені давно встановили, що одним з найбільш поширених спонукачів мотивів, що штовхають людину до пияцтва та тютюнопаління, є невміння зайняти себе, незадоволеність тією або іншою формою дозвілля. Тому чим цікавіше буде дозвілля, чим більшою мірою кожен зможе задовольнити свої бажання і потреби, тим рішучіше піде боротьба зі шкідливими звичками, які починаються від неробства.

Беручись до роботи над собою, основні зусилля необхідно зосередити на формуванні позитивних звичок. Боротьба із самим собою — справа нелегка. Недаремно багато хто вважає, що подолання звички до алкоголю та тютюнопаління були в їх житті першим найбільш сильним випробуванням. Тут-то людина і пізнає себе, випробовує і загартовує свою волю, виробляє самодисципліну, удосконалює свій організм. Витримати, стримати одного разу дане собі слово — означає, навчитися володіти собою.

Необхідно зробити зусилля і зважитися ніколи не торкатися спиртного та тютюну. Потрібно пам’ятати: здоров’я, радість життя і щастя — в наших руках.

У 1976 році в США, де порівняно добре розвинута медицина, уважні лікарі виявили доти не відому хворобу. Без видимої на той час причини хворі втрачали природний захист проти мікробів – імунітет. Мікроби, які відносно мирно співіснують на здоровому тілі, буквально підточували цих хворих. Ніякі антибіотики не допомагали.

 Перші виявлені хворі дещо відрізнялися своєю поведінкою: були гомосексуалами (секс чоловіка з чоловіком) та кололи в вену наркотики. Тож спершу вирішили, що ці нещасні догрались – їх Бог покарав, та й заспокоїлись горді чистотою власної моралі.

 Однак пізніше виявили нову хворобу в людей, яким переливали кров (з різних причин). У них також з’являлось нездужання, набрякали лімфатичні вузли на шиї, під руками, в паху, утворювалися виразки в роті. Трималась підвищена температура. Надмірно потіли навіть від найменшого зусилля, особливо вночі. Хвороба могла на деякий час відступити, але невдовзі починались різні інфекційні ускладнення: тривалий розлад кишечника, запалення внутрішніх органів. Особливо несприятливо протікали простудні хвороби верхніх дихальних шляхів, швидко починалось запалення легень. Хворі катастрофічно втрачали вагу. Досить часто на шкірі ніг та в інших місцях розвивались специфічні червонувато-сині пухлини – Саркома Капаші. І ніяке лікування не допомагало.

 Допитливі вчені під керівництвом Галло та Монтаньє в крові хворих виявили антитіла проти невідомого інфекційного збудника. Незабаром під електронним мікроскопом (який збільшує, образно кажучи, сантиметр до кілометра) розгледіли вірус, який має прямо-таки жахливі властивості. З кров’яної клітини, яка в нормі вбиває мікробів (лімфоцит), цей вірус робить потвору, що розмножує таких же вірусів за зразком свого вбивці. Новонароджені віруси швидко знищують усі захисні клітини. В крові нікому рятувати від мікробів. Це і є імунодефіцит – найстрашніший з усіх дефіцитів.  Це – смерть під назвою "синдром набутого імунодефіциту” (СНІД).

 Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) паразитує в кров’яних, нервових клітинах покривів прямої кишки.

 Спочатку ВІЛ частіше виявлявся у чоловіків-гомосексуалістів. Але оскільки ВІЛ передається із крові в кров, то біда починається, коли кров, сперма, виділення із статевих органів, молоко хворої мами, слина і навіть сльози (все куди можуть проникнути заражені лімфоцити) потрапляють на пошкоджений шкіряний покрив людини. Небезпечно переливати неперевірену кров, користуватись нестерильними голками, шприцами та іншими інструментами, що травмують покрив тіла. Від хворої мами в 50% внутріутробно інфікуються діти. Але в 60% хвороба починається після звичайного сексу з хворою людиною. Навіть за ледь сумнівних випадків (а це майже завжди) слід користуватися презервативами. Ще ліпше мати розумну голову і знати з ким маєш справу.

 Оскільки умови нашого життя не дуже стерильні, то цілковитої впевненості бути не може ні в кого. Особливо шкода хворих дітей.

 Практично вся проблема в тому, щоб своєчасно виявити в собі наявність ВІЛ та мати совість не поширювати смерть на інших. Рання діагностика СНІДу корисна ще тим, що ВІЛ-носії можуть, знаючи своє лихо, шанувати здоровий спосіб життя і тим не допускати передчасного початку клінічних проявів СНІДу.

 З кожним роком кількість хворих на СНІД зростає. Це пов’язане у першу чергу з погіршенням економічних умов у державі, збільшенням людей, яких відносять до групи ризику (наркомани, гомосексуали, люди, які живуть нерозбірливим статевим життям), погіршенням медичного обслуговування населення (нестерильні інструменти, не досить якісна робота по переливанню крові тощо).

 Все це зумовлює те, що кількість людей хворих на СНІД в Україні щороку зростає на сотні і тисячі.

 На сьогоднішній день існує багато медичних препаратів, які частково можуть протистояти цій страшній недузі. Є серед них і українські препарати, які всесвітньовідомі – "Україній”. Однак жодний з лікарських препаратів не може повністю вилікувати хворих на СНІД.

 Тож варто буди досить обачним у своїх діях і вчинках, щоб запобігти цій чумі ХХІ століття, яка набирає обертів і не знає ні соціальних, ні національних кордонів.

 

 

 Знати щоб жити

В кінці ХХ ст. людство зіткнулося з появою нової вірусної хвороби - СНІДУ (синдрому надбаного імунодефіциту). Цим терміном позначено кінцеву стадію ВІЛ-інфекції (вірусуімунодефіциту людини) - збудника СНІДУ. Вперше, офіційно СНІД, як хворобу було визнано у 1981 році в США. За думкою американського вченого Роберта Галло, ВІЛ виник дуже давно і розповсюджувався в ізольованих від зовнішнього світу групах корінного населення Африки. Економічне освоєння територій і розширення контактів сприяло розповсюдженню вірусу в інших регіонах. В теперішній час ВІЛ - інфекція зареєстрована практично в усіх країнах світу. Згідно міжнародним даним за час розвитку епідемії до 2002 року було інфіковано понад 36 млн. дорослих і дітей, з яких 16 млн вже померло від СНІДу. Щоденно у світі інфікується ВІЛ близько 7000 осіб, 9 осіб з 10 не знають, що вони уражені вірусом. Наша держава має найвищий ступінь розповсюдженості хвороби серед республік колишнього СРСР. Найбільш уражені ВІЛ - інфекцією жителі Одеської, Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Миколаївської областей, АР Крим, міст Києва і Севастополя. Хвороба уражає переважно молоде покоління - найбільш активну у репродуктивному і прцездатному відношенні верству населення. Це одна з найхарактерніших ознак СНІДу - вплив на суспільно корисне життя молодого, здорового прошарку людей. Україна займає перше місце в Європі за числом ВІЛ-інфікованого молодого покоління - юнаків та дівчат віком від 15 до 24 років (1,3% юнаків та 0,6 дівчат) За даними міжнародних організацій, лікування ВІЛ/СНІДу є найбільш дорогим з усіх видів медичної допомоги. Мільйони доларів витрачають провідні наукові заклади світу на вивчення хвороби, розробку діагностичних і лікувальних препаратів, створення анти-СНІД вакцини, але поки що - безрезультатно. Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), який викликає (синдром) клінічних ознак, які обумовлені глибоким ураженням імунної системи організму. Стійкість цього вірусу у зовнішньому середовищі невисока. Він гине при температурі + 100 С миттєво, при + 56 С протягом 30 хвилин, швидко руйнується під дією спирту, ефиру, ацетону, пероксиду, водню, хлоровмістких препаратів та сонячних променів. Збудник СНІДу виявляється в різних біологічних рідинах організму, в найбільших концентраціях він присутній в крові і спермі. ВІЛ уражає живі клітини (лімфоцити) і розвивається в них. Живі клітини використовуються як "інкубатор", в якому відбувається їхній поділ і розмноження. Розміри ВІЛ дуже малі: на лінії довжиною в 1 см може розміститись близько 100 тис. вірусних частинок. Вірус повільно викликає тривалу хворобу з певним латентним періодом (час з моменту ураження до проявів хвороби) від 1 до 15 років. При цьому людина, яка заразилася, відчуває себе здоровою, являючись джерелом розповсюдження хвороби. Початковими, найбільш характерними ознаками є одночасне збільшення 2-3 груп лімфатичних вузлів, слабкість і швидка втома, тривала (більше 1-2 місяців) підвищена температура тіла без поважних причин, нічна пітливість, швидке зниження ваги тіла, гнійно-запалювальні висипи на слизовій оболонці ротової порожнини, статевих органів і шкіри, та ін. Встановлення діагнозу СНІД потребує обов’язково лабораторного підтвердження. ВІЛ не живе в організмі тварини. Для своєї життєдіяльності і розмноження він потребує у клітинах людини і тому не може передаватися від тварини до людини. Отже отримати ураження вірусом, який викликає СНІД, можливо тільки від людини, яка є сама джерелом ВІЛ-інфекції. Ураження може відбуватися у випадку, коли вірус потрапив в організм завдяки крові, спермі або піхвовим виділенням ВІЛ-інфікованої людини. Отже, можна говорити про три шляхи передачі ВІЛ-інфекції: -  статевий; -  парентеральний (проникнення вірусу в кров); -  вертикальний (від ВІЛ - інфікованої матері  дитині). Проникнення вірусу в організм можливе у таких ситуаціях: 1. При ін’єкційному введенні наркотиків (спільне користування одним шприцом та голкою), при виготовленні наркотику з додаванням до розчину крові, при розборі наркотику різними шприцами з однієї спільної посудини. 2. При використанні нестерильних хірургічних інструментів, а також інструментів, для здійснення татуювання і персінгу. 3. При незахищених сексуальних контактах з ВІЛ-інфікованим партнером або партнершею. 4. Під час пологів і годування грудним молоком від ВІЛ-інфікованої матері дитини. Статистика захворювань СНІДу в США показує, що 15% хворих заразились статевим шляхом, 80% при вживанні наркотиків, 3% - при переливанні крові, 1% склали діти хворих батьків, і лише 1% випадків фактор зараження не встановлений. Групи ризику: -  гомосексуалісти (75%); -  наркомани, які вводять наркотики внутрівенно. 3. Жінкам секс бізнесу (імовірність зараження збільшується тривалістю статевого зв’язку: за три роки інфікується приблизно - 45-55% жінок і 35-45% чоловіків зараженого подружжя). 4. Особи, що часто змінюють статевих партнерів, вступають у випадкові статеві стосунки. 5. Новонароджені, у яких матері хворі на СНІД (серед дітей, які народилися від заражених матерів, інфікованими виявляється 25-35%, годування інфікованою жінкою дитини приводить до зараження у 25-35%). 6. Реципієнти крові і препаратів крові (передача вірусу при переливанні зараженої крові приводить по статистиці до зараження у 80-100% випадків). За зараження і розповсюдження ВІЛ/СНІДом громадяни України несуть відповідальність відповідно до Кримінального Кодексу України (ст.130,131).

1. ЗАГАРТОВУВАННЯ   ПОВІТРЯМ

І ВПЛИВ ПОВІТРЯ НА ОРГАНІЗМ

Повітря, як відомо, являє собою природну суміш газів, головним чином азоту і кисню. Ця газова оболонка і складає атмосферу нашої планети. Під впливом повітря і води на поверхні Землі відбуваються найважливіші геологічні процеси, формуються погода і клімат.

Існування людини, життєдіяльність її органів і систем багато в чому залежать від хімічного складу і фізичних властивостей атмосферного повітря. Якщо без їжі людина може обходитися десятки днів, без води - 3 дні, то без повітря вона не проживе і 10 хв. Але повітря не тільки постачальник необхідного кисню. Воно прекрасний засіб зміцнення і загартовування організму. Недарма повітряні ванни розглядаються як найбільш ніжні і безпечні процедури. З них звичайно і рекомендується починати систематичне загартовування всього організму.

Перший професор медицини Московського університету С. Г. Зібелін, учень великого М. В. Ломоносова, ратував за профілактичний напрямок у вітчизняній медицині. Він стверджував: "Повітря не тільки життя зберігає, але і здоров'я спостерігає...” У цих словах розкрите найважливіше значення повітря для зміцнення здоров'я людини. Найвизначніші вчені завзято доводили:  Купання в повітряному середовищі відповідає природі людини. "Як риба у воді, - стверджував, зокрема, німецький учений XVIII ст.                        Г. Ліхтенберг, - людина живе, постійно оточена іншою рідиною - повітрям. Купання в останньому може бути більш доцільним, ніж холодна водяна ванна”.

Повітряні ванни благотворно діють на людину. Завдяки ним людина стає більш урівноваженою, спокійною. Непомітно зникає підвищена збудливість, поліпшується сон, з'являються бадьорість і життєрадісний настрій. Позитивно впливають повітряні ванни на серцево-судинну систему - сприяють нормалізації артеріального тиску і кращій роботі серця.

Отже, у процесі загартовування повітрям відбувається підвищення працездатності всіх систем, що забезпечують терморегуляцію. Стосовно судинної системи це значить, що чим швидше судини після охолодження (звуження) повернуться до свого нормального стану, тим краще наш організм пристосовується до холоду. Російський фізіолог А. А. Ухтомський писав: "Показником працездатності тканини є її лабільність, тобто швидкість, з яким тканина, відреагувавши, здатна повернутися до вихідного стану. У результаті загартовування повітрям значно підвищується рухливість до ефективність судинних реакцій у людини”.

Повітря не тільки постачальник кисню. Утворити вітер, його потоки впливають на природні процеси і явища. Від вітру - урагани і бурі, хвилювання на морських просторах, ерозія ґрунту, усякого роду руйнування...

Інша справа - повітряні потоки помірної сили. Саме вони з усіх природних факторів розглядаються як найбільш ніжні, безпечні, усім доступні процедури. Саме повітря, на думку вчених, найбільш універсальний засіб загартовування. З повітряних ванн медики рекомендують починати систематичне загартовування організму. Це простий, але разом з тим винятково корисний початок не відкладайте в довгу шухляду.

Вплив повітряних потоків на людський організм різнобічний. Це вплив і температури повітря і його вологості, і швидкості руху, і наявності аерозолей - усякого роду твердих і рідких речовин, що знаходяться в стані дрібного роздроблення. Основний фактор, що впливає на людину, - температура повітря.

Повітряна ванна може бути загальною, якщо впливу повітря піддається вся поверхня тіла, або частковою, коли оголюється тільки його частина (тулуб, шия, руки, ноги).  Вплив повітряних потоків, що гартує, зв'язано насамперед з різницею температур між ними і поверхнею шкіри. Шар повітря, що знаходиться між тілом і одягом, звичайно має постійну температуру (близько 27-28 °С). Різниця між температурою шкіри одягненої людини і навколишнім повітрям, як правило, невелика. Тому-те віддача тепла організмом майже непомітна. Але як тільки тіло людини звільняється від одягу, процес віддачі тепла стає інтенсивніше. Чим нижче температура навколишнього повітря, тим більшому охолодженню ми піддаємося.

Вплив холодного повітря на велику поверхню тіла викликає в організмі визначену реакцію. У перший момент унаслідок великої віддачі тепла виникає відчуття холоду, потім кровоносні судини шкіри розширюються, приплив крові до шкіри збільшується і відчуття холоду змінюється почуттям приємної теплоти.

Шкідливі речовини в окремих випадках, обумовлених недостатнім провітрюванням навколишньої атмосфери, можуть накопичуватися в приземних шарах повітря, утворити отрутний смог, що нерідко викликає масові отруєння. Особливу небезпеку представляють радіоактивні забруднення, що можуть носити глобальний характер.

 

2. ЗАГАРТОВУВАННЯ   ВОДОЮ І ЇЇ ВПЛИВ НА ОРГАНІЗМ

 

З древніх часів відома цілюща сила води як випробуваного засобу, що зміцнює здоров'я людини. Холодну воду академік І. П. Павлов, наприклад, вважав одним з найдійовіших засобів боротьби за здоров'я. Один раз під час хвороби академік зажадав холодну воду і став ... купати в ній руку. Доктор, що ввійшов у палату, зупинився в здивуванні. И. П. Павлов, лежачи на спині, продовжував купання руки. От, роблю позику! - тихим і слабким голосом сказав Іван Петрович доктору. - Так адже як же? Адже ви знаєте: я ж виснажений хворобою до межі. Півтора пуда втратив у вазі. У мене навіть голосу немає. І от я лежав і думав: відкіля ж енергію взяти? Кора виснажена. Я повинний зробити для неї позика. Де? У підкірці. Зарядити кору з підкірки. Адже це ж грандіозний акумулятор нервової енергії. З подкоркою же всі найсильніші, кращі емоції зв'язані. З дитинства для мене вода, ріка - це усі. Купання, плавання... І взагалі найсильніші емоції в мене зв'язані з водою... і із шумом її і видом... і, нарешті, температурні роздратування. От я і роблю позику: збуджую підкіркові центри цим купанням... а вони вуж пускай заряджають кору.

Висока ефективність впливу води на організм порозумівається тим, що її теплоємність у 28 разів вище, ніж теплоємність повітря. Так, повітря при температурі 13° С сприймається як прохолодний, у той же час вода тієї ж температури здається холодною. При одній і тій температурі повітря і води організм втрачає у воді майже в 30 разів більше тепла. Саме з цієї причини вода розглядається ,як дуже сильний природний засіб, що гартує.

У водяних процедур є ще одна особливість. Вони, як правило, роблять на людину і механічний вплив. Більш сильна дія в порівнянні з повітрям вода робить і за рахунок розчинених у ній мінеральних солей, газів і рідин. До речі, з метою посилення дратівного дії води іноді до чий додають 2-3 столові ложки повареної солі або 3-4 ложки столового оцту.

Основна ж перевага води як засобу загартовування полягає в температурному факторі. Водяні процедури по своїй температурі підрозділяють на гарячі - вище 40 °С, теплі - 36-40 °С, байдужні - 34-35 °С, прохолодні -20-33 °С и нижче 20 °С. Розподіл такого роду враховується при проведенні загартовування. Уміло варіюючи температурою води, можна легко дотримуватися точності дозування сеансів загартовування.

Кожний, у залежності від стану, ступеня загартованості, інших умов може до того ж вибрати придатний для себе спосіб процедур. Вплив деяких з них не занадто велико (наприклад, обтирання мокрим рушником). Сила ж впливу інших, скажемо, душу, купання, - досить велика. Однак при всіх обставинах намагайтеся дотримувати найважливішого принципу - поступовості. Інакше кажучи, доцільніше використовувати воду тієї температури, що необхідна в даному випадку.

Загартовування водою починають з м'яких процедур - обтирання, обливання, потім переходять до більш енергійних - душ, купання і т.д.

Систематичне застосування водяних процедур - надійний профілактичний засіб проти випадкових охолоджень тіла. Не даремно існує приказка: Хто з водою холодною дружить, той нежиті не боїться. Водяні процедури, багатогранно впливаючи на організм, поліпшують терморегуляцію, обмін речовин, роботу серцево-судинної і дихальної системи.

 

 

 

3. ЗАГАРТУВАННЯ СОНЦЕМ І ВПЛИВ СОНЦЯ НА ОРГАНІЗМ

 

Люди з незапам'ятних часів знали, що сонячне світло - і цілитель, і надійний союзник у боротьбі з хворобами. Широко використовували промені сонця як зміцнювальний засіб у Древній Елладі. Найбільші спортивні змагання стародавності - Олімпійські ігри - проводилися, як правило, у самі пекучі літні місяці. Рівно опівдні, коли нестерпно палило сонце, виходили на старт засмаглі атлети. Вони виступали оголеними і не мали права покривати для захисту від палючих променів сонця голову.

Ще більше поширення загартовування сонцем одержало в Древньому Римі. Як показали розкопки римських міст, буквально усюди: на дахах будинків, у лазнях, у гладіаторських школах - улаштовувалися солярії - місця для прийому сонячних ванн. У Римській імперії створювалися спеціальні кліматичні станції, що призначалися для сонцелікування. Сюди направлялися хворі для прийому необхідних цілющих процедур.

У ті далекі часи люди не могли пояснити чудесної сили сонячних променів. Зараз же нам добре відомо, чому і яким образом сонячна енергія благотворно впливає на організм людини. Виявилося, що сонячне світло складається з видимих і невидимих променів. Видима частина спектра неоднорідна, складається з червоних, жовтогарячих, жовтих, зелених, блакитних, синіх і фіолетових кольорових пучків, що добре помітні після грози, коли на небі веселка. Невидимі промені розташовуються по обидва боки сонячного спектра. Одні з них примикають до його червоної частини і називаються інфрачервоними, інші ж знаходяться за фіолетовим кінцем і тому іменуються ультрафіолетовими.

Сонячна радіація являє собою могутній потік променистої енергії у виді ряду електромагнітних коливань з різною довжиною хвилі. Одиницею виміру служить нанометр (нм), рівного одного тисячної мікрона. Найбільшою довжиною хвилі володіють інфрачервоні промені - від 760 до 2300 нм. Вони складають приблизно 70% випромінювання сонця і роблять переважно тепловий вплив на організм. Видимі промені мають довжину хвилі від 400 до 760 нм. Ультрафіолетові промені мають найменшу довжину хвилі - від 295 до 400 нм. На частку ультрафіолетової області сонячного спектра в земної поверхні приходиться тільки близько 5% сонячного випромінювання. Проте ця область має найбільшу біологічну активність.

Дія чарівних ультрафіолетових променів на організм неоднаково і залежить від довжини хвилі. Одні з них роблять вітаміноутворюючу дію - сприяють утворенню в шкірі вітаміну D, недостатність якого викликає порушення фосфорно-кальцієвого обміну в організмі, приводить до захворювання дітей рахітом. Інші роблять так звану еритемну і пігментну дію, тобто викликають на шкірі утворення еритеми (почервоніння) і пігменту, що обумовлює засмагу. Найбільш короткі ультрафіолетові промені роблять бактерицидні, убиваючі мікроби дія.

Врахуйте й інше. Ультрафіолетові промені дуже чуттєві до різного роду перешкодам. Так, один шар марлі затримує до 50% всіх ультрафіолетових променів. Марля, складена вчетверо, як і шибка товщиною в 2 мм, цілком виключає їхнє проникнення.

При опроміненні сонцем частина його променів відбивається шкірою, інша частина проникає всередину і робить теплову дію. Інфрачервоні промені можуть проникнути в організм на 5-6 див, видимі промені - на кілька міліметрів, а ультрафіолетові - тільки на 0,2-0,4 мм.

У природних умовах на людину впливає пряма радіація, що безпосередньо виходить від Сонця, розсіяна - від .небесного зводу і відбита - від різних земних предметів. Енергетичний склад прямої і розсіяної радіації різний і визначається висотою стояння Сонця. Застосовуючи процедури, що гартують, важливо враховувати співвідношення енергії ультрафіолетової, видимої й інфрачервоної області спектра (табл. 1). Сонячне світло володіє воістину дивною цілющою силою. Його промені, насамперед ультрафіолетові, діють на нервово-рецепторний апарат шкіри і викликають в організмі складні хімічні перетворення. Під впливом опромінень підвищується тонус центральної нервової системи, поліпшується обмін речовин і склад крові, активізується діяльність залоз внутрішньої секреції. Усе це благотворно позначається на загальному стані людини. Сонячне світло, крім того, робить згубна дія на хвороботворні мікроби. Датський фізіотерапевт Н. Фінзен у 1903 р. використовував сонячні промені для лікування туберкульозу шкіри. За ці дослідження йому була присуджена Нобелівська премія.

Сонячне випромінювання є постійно діючим фактором зовнішнього середовища і найтіснішим образом зв'язано з функціями організму людини. По вираженню професора П. Г. Мезерницького, сонце знаходиться в настільки ж нерозривному зв'язку з нашою природою, як кров з нашим тілом. Якщо за якимись причинами людський організм позбавляється можливості широко користатися сонячним світлом, то в організмі виникають численні порушення фізіологічних функцій. У цих випадках розвивається стан за назвою світлове голодування. Виражається воно в зниженні тонусу центральної нервової системи і захисних сил організму, порушенні обмінних процесів. У дітей світлове голодування приводить до захворювання рахітом, у дорослих знижує працездатність, підвищує схильність до простудних захворювань, викликає погіршення самопочуття і сну.

 

Правове виховання

Одним із аспектів усебічного розвитку особистості є висока правова культура. Адже не можна вважати фізично здорову людину гармонійно розвиненою, коли вона, маючи широкі знання, добре працюючи або навчаючись, порушує закони, права. Здатність людини розуміти правила співжиття і вимоги законів та відповідним чином поводитися не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі в різних видах діяльності.

Правове виховання — виховна діяльність школи, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та навичок і звичок правомірної поведінки школярів.

Необхідність організації правового виховання учнівської молоді зумовлена розбудовою Української держави, існування якої немислиме без відповідного рівня правової культури її громадян, інтенсивною трансформацією правової системи, необхідністю подолання правового нігілізму та правової неграмотності.

Соціально-економічна ситуація початку XXI ст. в суспільстві не сприяє формуванню належного морального середовища для виховання дітей і молоді. Несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрісімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і скорочення позашкільних закладів — все це призводить до збільшення числа дітей і підлітків, поведінка яких виходить за межі моральних і правових норм. Швидко збільшується кількість підлітків, які не вчаться і не працюють. Зростає дитяча злочинність. Поширення злочинності серед неповнолітніх випереджає її загальне зростання.

Мета правового виховання учнів — формування в них правової культури громадянина України, що складається передусім зі свідомого ставлення до своїх прав і обов'язків перед суспільством і державою, закріплених у Конституції України, з глибокої поваги до законів і правил людського співжиття, готовності дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активної участі в управлінні державними справами, рішучої боротьби з порушниками законів.

Прилучення учнівської молоді до правової культури збагачує її духовне життя. Водночас знання нею своїх прав і обов'язків розширює можливості їх реалізації, зокрема й у власних інтересах. Правове виховання зміцнює життєву позицію, підвищує громадянську активність, загострює почуття непримиренності до негативних явищ.

Порівняно з іншими складниками виховання воно має свою специфіку, що визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в суспільстві. Школярі матеріально залежні від батьків чи опікунів їх самостійність і активність коригує педагогічний колектив, їм бракує правових знань і досвіду правових відносин, вони мають засвоювати правові закони, які регулюють їхнє життя і діяльність як неповнолітніх, і правові норми, якими їм доведеться керуватися в майбутньому.

У правовиховній роботі школи існують певні недоліки: у її змісті превалюють питання кримінального права; перевага надається вивченню прав особистості, менше уваги звертають на вивчення обов'язків; недостатньо наголошується на питанні особистої відповідальності людини за свою поведінку; відсутнє обґрунтування справедливості правових норм в їх інтерпретації; головний акцент робиться на заборонах, обмеженнях замість розкриття змісту їх моральних засад; відчувається розрив між змістом правових норм і конкретною поведінкою учнів.

Найперше завдання правового виховання — озброєння учнів знаннями законів, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх про актуальні питання права. Правові знання є тим підґрунтям, на якому формується правова свідомість. Вони допомагають учням співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальновідомими моральними нормами, а й з вимогами законів, коригувати свою поведінку, змінювати її у правильному напрямі.

Значна частина школярів хоча й не знає конкретних правових норм, але не допускає правопорушень. Регулятором поведінки у цьому разі є дотримання норм моралі та звичаїв. Такі школярі не завдають шкоди іншим, не скоюють крадіжок та інших правопорушень, тому що керуються в конкретній ситуації певними моральними принципами.

Друге завдання — формування в учнів правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації.

«Становлення правової свідомості, — пише О.І. Вишневський, — один з основних напрямів формування громадянина. У сім'ї та в школі дитина повинна не тільки навчитися поважати закони, відстоювати свої права та свободи, але й поважати чужі, толерантно ставитись до чужих поглядів, шанувати права інших на самовираження, власні культурні цінності, вибір конфесій, участь у політичному житті тощо. Все це надзвичайно важлива сфера виховання, передусім з точки зору потреб державотворення»1.

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, про правові відносини між людьми, про конституційні права та обов'язки особистості. Важливо, щоб ці знання і уявлення правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними.

Одним із найважливіших компонентів правової свідомості є переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готовність діяти відповідно до цих правил і понять.

У процесі правового виховання дуже важливо виховувати в учнів вищі правові почуття, які б регулювали їх поведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку.

Третє завдання — формування в учнів поваги до держави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів поваги до закону і правопорядку, переконаності в необхідності дотримання правових норм здійснюють через виховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони виконують не лише каральну функцію, а й захищають інтереси всього суспільства, кожного його члена.

Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримуватися вимог права і моралі слід розглядати як продукт свідомого ставлення учнів до визнання свого громадянського обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомірна, так і неправомірна поведінка залежать від певних мотивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побоюються можливого покарання; треті гарною поведінкою намагаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — тому, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли виконувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми закону.

П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рівень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, заборонених законом. Якщо ж особистість виконує правові

норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь активності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і приховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти його впливу.

Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негативних явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідомості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але неправильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Багато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Вони не переконані в дієвості положення, що «незнання закону не звільняє від відповідальності тих, хто його порушує», нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з вимогами права. Коли їм доводиться давати правову оцінку конкретному правопорушенню, виходять з власних уявлень про протиправне, що, як правило, ґрунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості — одна з причин вчинення правопорушень неповнолітніми.

Зміст правового виховання визначається особливостями права як нормативно-регулятивного явища, його суспільними функціями і значенням в організації та управлінні суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правового становища особи, державного устрою. Особливим питанням державного права України є її Конституція як Основний Закон держави і суспільства.

Адміністративне право регулює організацію і діяльність апарату державного управління. Школярі повинні мати уявлення про органи державного управління та норми адміністративного права, які охоплюють низку правил: санітарних, протипожежних, дорожнього руху, користування транспортом, поведінки в громадських місцях, військового обліку та багато інших, що регулюють діяльність різних установ, їх працівників, а також поведінку громадян. Якщо людина порушує встановлені правила, її вважають правопорушником і накладають на неї адміністративне стягнення. Служба у справах неповнолітніх має право застосовувати до них різні види стягнень аж до направлення їх до спеціальної школи чи спеціального профтехучилища.

Взаємовідносини між людьми, громадянами й організаціями, між самими організаціями регулюються нормами цивільного права, що покладає певні обов'язки і надає права громадянам і організаціям. Діти, як і всі дорослі, вважаються правоздатними, можуть мати майно, яке їм дісталося у спадок, можуть бути авторами вірша чи оповідання тощо. Щоправда, не кожна правоздатна особа може самостійно здійснювати свої права. Оскільки здатність діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, брати на себе певні обов'язки людина набуває у відповідному віці, закон визначає поняття цивільної дієздатності та встановлює її межі (15 років — часткова дієздатність, 15—18 — відносна дієздатність, 18 років — повна дієздатність).

Норми права і моралі регулюють сімейні відносини людей. У процесі правового виховання учнів знайомлять із сімейними правовідносинами, правами й обов'язками батьків стосовно одне одного, щодо виховання дітей та ін.

У процесі правового виховання учні засвоюють і окремі положення трудового права. Адже сьогоднішній школяр завтра стане працівником установи, підприємства, де він стикатиметься з багатьма питаннями, в яких має бути компетентним (умови прийому на роботу, переведення і звільнення з роботи, тривалість робочого дня й часу відпочинку, охорона і оплата праці, моральна та матеріальна відповідальність тощо).

Ознайомлюючись з питаннями кримінального права, учні повинні чітко уявляти, що таке злочин, відповідальність за підготовку і замір злочину, співучасть у злочині, вік кримінальної відповідальності, необхідна оборона, кримінальне покарання, відбування покарання в місцях позбавлення волі, і усвідомити, що жоден злочин не залишається безкарним.

Розкриваючи зміст правового виховання, важливо ознайомити школярів з Конвенцією про права дитини. Згідно з нею, дитиною вважається кожна людська істота до досягнення 18-річного віку.

«...Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості дитини, (ст. 12.)

...Дитина має право виявляти свою власну думку; це право включає свободу пошуку, тримання і видачі інформації та ідей будь-якого виду, незалежно від кордонів, в усній, письмовій або друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором дитини, (ст. 13/1.)

...Держави-учасниці визначають право дитини на свободу асоціацій і свободу мирних зборів, (ст. 15/1.)

...Жодна дитина не може бути об'єктом довільного чи незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя, сімейне життя, недоторканість житла чи таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і репутацію, (ст. 16/1.)

...Держави-учасниці приймають усі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітні заходи з метою захисту дитини від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого ставлення, грубого ставлення чи експлуатації будь-якою іншою особою, (ст. 19/1.)»

Реалізація завдань і змісту правового виховання учнів здійснюється передусім у процесі навчання. Вивчення гуманітарних предметів спрямоване на формування в них високих ідеалів, морально-правових якостей, непримиренності до аморальних явищ, правопорушень і злочинності. Дисципліни природничого циклу дають змогу торкнутися кола питань з різних галузей права, зокрема його нормативних актів щодо охорони природи, охорони праці, охорони здоров'я людини та ін. Важлива роль у правовому вихованні школярів належить курсу правознавства, у процесі вивчення якого вони знайомляться з усіма галузями права, здобувають знання, вміння і навички в системному вигляді.

Правові знання, засвоєні на уроках, поглиблюються і розширюються у позакласній виховній роботі. Вибір форми чи методу виховного впливу залежить від його мети, змісту, вікових та індивідуальних особливостей учнів і можливостей педагогічного колективу школи. Обираючи методи і форми виховної роботи, важливо також ураховувати, чи популярні вони серед школярів, чи захоплюють їх, чи дають їм задоволення.

Здійснюючи правове виховання на уроках і під час спеціальних виховних заходів, важливо розкривати зміст усіх галузей права, не зосереджуючи увагу учнів на якомусь одному з них (наприклад, кримінальному), оскільки в повсякденному житті вони керуватимуться основними їх положеннями. Розкриваючи конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок з правилами моралі, на яких вони базуються; ілюструючи випадки порушень норм права, не зловживати негативними прикладами, краще наводити ті, що демонструють, як треба діяти в подібній ситуації. Розповідаючи про злочини, не варто деталізувати факти, оскільки це може навчити окремих школярів методики скоєння злочину, треба розкривати суть негативних фактів так, щоб вони викликали відразу, а не захоплення ними. Завжди слід пам'ятати, що вирішальним моментом у правовому вихованні школярів є висока правова культура педагогів і відповідний правово-психологічний клімат у школі та в сім'ї учня.

У правовиховній роботі школи важливу роль відіграє залучення учнів до посильної діяльності, яка передбачає певний обсяг правових знань, умінь та навичок. Це передусім участь у дитячому самоврядуванні, зокрема в роботі комісії з дисципліни і порядку, в загонах юних інспекторів дорожнього руху, юнацьких добровільних пожежних дружинах, у різних формах природоохоронної роботи.

Залучення школярів до правоохоронної та природоохоронної діяльності в школі та за її межами слід оцінювати з погляду проведення профілактичної роботи з учнівською молоддю і з погляду набуття нею правового досвіду, виховання в неї непримиренного ставлення до негативних явищ життя. Виховані в таких умовах школярі активно протидіятимуть цим явищам.

Активізації правового виховання сприяє щорічне проведення в навчально-виховних закладах оглядів-конкурсів на кращу організацію такої роботи, започатковане Міністерством освіти України в 1996 р.