Пошукова робота "Блакитні легенди мого краю"

Річка  Льва

Це одна з типових водних артерій, що колись оточувалась  важкодоступними  болотами – галами, драговинами, мороч нами.

 … Витікає Льва з болота Криниця, що не далеко села Кисоричі, там вона ще мала, але невдовзі помітно розширює своє русло за рахунок перших приток : Золотухи, Ладиці, Гнійниці. Прямуючи на північ, Льва творить озерце Льва (біля урочища Рудня- Льва) приймає води річок – Рокита, Буні, Заглибної, Крушини, Копонця і саме на території Білорусі впливає в Ствигу.

 У народі р. Льву часто називали «злою», «лютою», бо вона особливо на весні, восени і в літні дощові місяці, приносила людям великі збитки. Звідси й проповідка « Льва бере (топить) на рік по два», звідси й народне тлумачення назви – «грізна річка».

 Наукове розкриття змісту назви «Льва» ускладнюється тим, що це водне наймення поки що вважається одиноким і може зіставлятися з допустимими спільнокореневими утвореннями типу Льваливиця (притока південної Случі), Левна, Левом Левень (річки в басейні Дніпра, Десни, Прип’яті). З огляду на це можуть бути два пояснення назви. Перша ґрунтується на дворуському слові «лев» («лева») у значенні «лівий» («ліва») чи «злий»(«зла»); друга бере до уваги предавній корінь «лей», від якого пішло наше дієслово «лити», російське діалектне «лева»(води, потік, проливний дощ), «лива»(калюжа, застояна в лузі вода). Йдеться тут про звичайне утворення з  суфіксальним «ва» («лей» + «ва» - «Льва»), що можливо скривало думку.

 Згідно з однією теорією, річка є наслідком льодових пустель на Поліссі. Про це свідчать мальовничі скелі граніту на верхів’ї Льви, льодовикові дюни, що добре збереглися, болото та зарослі азалії понтійської, яку ми називаємо жовтим родендроном та кавказькою трояндою. А місцеві жителі – багно, багун, дряпоштан, і навіть дурне зілля. Те, що азалія росте на Поліссі, пов’язують з наявністю по льодовикового фену – сильного південно-східного вітру, який пригнав її насіння з Кавказу на Полісся.

 Але повернемось до річки Льви, люди вже давно помітили, що вода в ній цілюща, бо здатна заживлювати рану, причина наявність у воді фосфору, йоду, брому, гліцерину.

 Льва — річка в Україні (у межах Рокитнівського і Дубровицькому районів Рівненської області) та Білорусі (у Брестській області). Ліва притока Ствиги (басейн Прип'яті).

    Довжина 172 км, площа басейну 2400 кв. км (у межах України відповідно 111 км і 1746 кв. км). Бере початок з боліт на південному сході від села Кисоричі. Тече переважно на північ.

    Долина у верхній течії подекуди трапецієподібна, нижче — маловиразна, завширшки від 0,3 до 5 км. Заплава двостороння, переважно заболочена, у пониззі є озера-стариці. Річище слабозвивисте, у нижній течії каналізоване; його ширина до 15 м. Похил річки 0,37 м/км. Максимум річного стоку (до 50%) припадає на весняний період. Споруджено водосховища (найбільше — Осницьке). У басейні річки створено осушувальні системи.

    Найбільші притоки: Лісова Річка (ліва); Бунів (права).

    Малесенька притока Прип'яті річка Льва – вона ж Моства - в Рівненській області не лише дуже красива, але й особлива. Як розказує реферат, "води Льви насиченого червоно-темного кольору, немов би настояні на корінні дерев, повільно течуть сьогодні серед осок та ховаються в численних мальовничих заводях".

    Зараз мало хто за межами області взагалі знає про її існування. А колись ця маленька річечка з такою величною назвою була мало не головною артерією людського руху серед лісів життя і міграцій людей.

    Чому саме Льва? Скільки-небудь достовірної історичної версії назви річки наразі немає. Місцеві кажуть, що розкішне ім'я річки Льва пов'язане з якоюсь галицькою пані зі Львова, котра мала поблизу річку свій маєток. А вже лісова луна чи пісня перетворила назву міста Лева на річку: "Отамта річка, гдесь земля єсть пані зі Льва…". А чому друге ім'я їй Моства? Бо "Яка річка? Мо та Льва?".

   Недарма р. Льву, яка несе свої води по Рокитнівщині, називають окрасою Полісся. Вона не схожа на інші річки Рівненщини. її червонисто-темна вода, настояна на корінні дерев. Річка місцями, то мілка, а то глибока, що і дна не побачиш. Саме на її узбережжі збереглися типові поліські краєвиди, яких шкода, з роками стає все менше і менше. Незважаючи на значний антропогенний вплив на долину річки в останні роки, вона володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом. Це одна з типових водних артерій, що колись оточувалась  важкодоступними  болотами – галами, драговинами, мороч нами.

    Річка Льва здавна цікавила і привертала пильну увагу, окрім учених-спеціалістів різного профілю і багатьох творчих людей, ще й невтомних краєзнавців. На відомій карті України французького військового інженера Г. Лавассер де Боплана (1648-1650 рр.) річки Льви ми не побачимо. І в цьому нічого дивного немає. Непролазні чагарники, непрохідні болота і сипучі піски значно ускладнювали освоєння краю, внаслідок чого північно-східна частина області, яка відповідає межам Рокитнівського району, довгий час була ніби на узбіччі економічного і культурного розвитку.

    В одному із краєзнавчих джерел сказано: „ У 1895 році царські урядники знайшли в пущах над річкою Львою село, жителі якого не були „записані", не знали, за якої влади живуть. Коли урядники прибули в село, то всі люди втекли у навколишні ліси". Про екзотичне Загориння (басейн річки Льви і Ствиги) писали так: „ То найменш знаний край у Європі, де дослідника й туриста чекає безліч несподіванок". 

   Вперше картографічну зйомку долини річки Льви здійснили тільки у першій половині XIX ст. російські військові топографи. З другої половини XIX ст, коли почали створюватися краєзнавчі товариства та осередки, робота з дослідження природних багатств, історії, етнографії, фольклору цього краю значно пожвавішала. 

   На берегах Льви побували такі дослідники поліського краю кінця XIX - початку XX ст., як П. Чубинський, О. Цинкаловський, П. Тутковський, польська письменниця Ванда Василевська, ботанік Станіслав Толпа. 
Автор свідомо, без коментарів, пропонує цитати з їх творів.
   Видатний дослідник - краєзнавець, тоді ще юний науковець, вихованець Київського університету Павло Аполлонович Тутковський писав у своїй книзі „Узбережжя р. Льви": „ Глухі, дикі, первісні, майже незаймані лісові і болотні хащі мовчазні і сповнені таємниць, охоплюють з усіх боків на величезні віддалі ї мандрівника, який наважується проникнути в побережжя ріки Льви". 

   Ванда Василевська, яка побувала в наших краях наприкінці 30-х років минулого століття писала: «Хаща на березі р. Льви. Вільха і дуб, непрохідні зарослі. Крізь них продирається лось і кабан, поспішає до нори борсук...». 
   У довоєнний період польський ботанік Станіслав Толпа теж наважився на мандрівку уздовж річки Льви. Він писав: „Читані колись описи бразильської пущі видались мені блідими у порівнянні з тим, що нас оточувало. Ліс справляв враження тропічної пущі. Хміль, як ліана, обкутав кожне дерево і творив між ними висячі містки".

    Значний внесок у популяризацію знань про р. Льву вніс невтомний крає-знавець-пошуковець Григорій Дем'янчук (1936-2001 )р. Це була добре ерудована і знаюча людина. Він неодноразово бував на Рокитнівщині і присвятив їй багато своїх нарисів. 

    Рельєф місцевості, де тече річка, характеризується рівнинною поверхнею. Береги річки та прилегла місцевість розміщується на Українському кристалічному щиті при не глибокому заляганні кристалічних порід, на берегах річки можна побачити виступи гранітних валунів. Алювіальні відклади складають основну частину перших надзаплавних терас, фрагменти якої збереглись на обох берегах Льви у її середній течії і представлені переважно з вмістом супіщано-суглинкового матеріалу. Сучасний алювій складає основу річкової заплави. Це потужні перешарування пісків, супісків, суглинків, місцями з включеннями мулу та глини. Зустрічаються сучасні (гелоценові) болотяні відклади, незначними ізольованими ділянками. Що переважно представлені утвореннями низинних боліт, складеними торфами з численними пропластками і лінзами пісків, потужністю до 2-3 м.

    Тривалий і мінливий перебіг подій геологічно історії, зафіксований в особливостях відкладів різних структурних поверхів, сприяв нагромадженню на окремих локаліях різноманітних корисних копалин, на берегах річки річки є часткові нагромадження торфу.

   Одне з озер басейну р.Льва, це Чорне озеро має заплавне походження, розташоване на р. Грабівка - притоці Льви. За розмірами воно мініатюрне - загальна площа водного дзеркала становить близько 1 га. Не відзначається воно і глибиною, вона в середньому коливається в межах 1.5-2 м   Взагалі озеро разом з прилеглою територією, якби не радіаційне забруднення, є просто ідеальним місцем для створення рекреаційного комплексу, але в наш час про це навіть і не варто мріяти. Цілком ймовірно, що при ретельному дослідженні території науковцями, виявиться, що підземні горизонти багаті на мінералізовану воду з лікувальними властивостями.

    Формування рослинного покриву відбувалося головним чином у льодовиковий та післяльодовиковий час. Серед рослинних угруповань не чисельна група дольодовикових реліктів представлених представлених реліктами палеоген-неогенового часу рододендроном жовтий (зустрічається у вологих дубово-соснових лісах), меч-травою болотною. На берегах річки росте густий грабовий ліс з підліском азалії понтійської. На незначних за площею піднятих ділянках заплав зустрічаються остапнені заплавні луки (тонконіг вузьколистий, осока рання). Часто-густо зустрічаються великі жовті глечики та виділяються неповторним виглядом плаваючі квіти латаття білого, водяного перцю, болотних півників, калюжниці європейської.

    Більша частина р. Льви, тобто її заплави, повністю заболочені. Найбільш поширення мають деревна рослинність на берегах річки можна зустріти сосни, з розрідженим підліском з крушини, горобини, бузина червона, верби попелястої, березами.

    Джерельна вода верхів'я Льви створює умови для існування раків та тритонів - цих індикаторів чистоти довкілля. Значне поширення мають родини риб, як коропових (плітка, лящ, в’язь, краснопірка, лин), також щукових, сомових, окуневих і в’юнових.

   Стариці - це давні (старі) ділянки русла річки, які поступово заростають і перетворюються на болото. Річка на околицях села Старики дуже сильно мандрує і таких стариць тут безліч. 

  Відомий краєзнавець Волинського Полісся Олександр Цинкаловський писав: "На північний схід від Томашгорода - найбільше на Волинському Поліссі болото Гале або Голе, що розляглося в напрямку р. Прип'яті, майже на 150 км. І єдиною через нього дорогою є р. Льва і р.Ствига, якими на початку весни плисарі сплавляють дерево, вирубане в нетрях недоступних пущ і чагарів..." Отже, плисарі, або плисаки - це звичайнісінькі плотогони, яких наймали торговці лісом, переважно німці, для організації сплаву деревини. Характерно, що старожили села з переказів підтверджують існування такого промислу. Ідентичне за значенням з словами "плисак", "плисар" - слово "оснач" /словник Б. Грінченка/. Цілком можливо, що у давні часи на території сучасного села існував пункт по заготівлі, сортуванні деревини, де осначі комплектували плоти для сплаву і з якого вирушали в далеку дорогу.

Сира Погоня

 Болото Сира Погоня – складова частина Рівненського природного заповідника. У зв’язку з інтенсивним проведенням осушувальних меліорацій, в області настала потреба у збереженні незайманого болотяного масиву з характерними флористичними асоціаціями. Болото розміщене в межиріччі Льви та Ствиги, має видовжену форму і простягається з північного заходу на південний схід між селами Вежиця та Більськ, покриваючи площу – приблизно 3,3 тис. га. На цій території найбільш повно представлені типові для Волинського Полісся етапи розвитку боліт – від евтрофної до оліготрофної стадії.

 У геоботанічному відношенні тут переважають комплексні асоціації з пухівкою на сфагнових купинах та мочажинами з осокою багровою, образками болотними та шейхерією болотяною. У північній частині урочища Погоня переважають ценози крайнього ступеня оліготрофності з моховими купинами з червоного та бурого сфагну, переважанням пухівково-сфагнових угрупувань з пригніченою сосною. На цій же ділянці поширені рідкісні на Україні види рослин, зокрема журавлини дрібноплідної та звичайної. Її теж необхідно зберегти в природному стані для заготівлі дуже багатих на вітаміни ягід. На території болотного масиву поширені осока пухнатоплодна, багно, лепешник плавучий, жовтець вогнистий, образки болотні, хвощ.

 Назва цього урочища пов’язана з монголо-татарською навалою. Чорною хмарою приносилися над нашим краєм татарські полчища. Нічого не жаліли чужинці. Старих, немічних і малих діток вбивали, молодих забирали в полон. Від масового знищення рятували ліси, болота. Велике болото розкинулося між селами Більськ, ,Хміль, Грабунь, Вежиця. Саме в цьому болоті і переховувалися люди від погоні татар. Пройшло багато років, а назва «Погоня» так і залишилася. Зараз це болото взято під охорону, створено заказник «Сира Погоня», який входить до Рівненського заповідника.

"Сира Погоня" - єдиний болотний масив в Україні з горбисто-мочажинним природним комплексом, характерним для північних боліт. На ньому переважають верхові болотні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Горби мають округло-витягнуту форму і вкриті пригніченою сосною на сфагновому покриві. Тут ростуть нечисленні види рослин, які можуть витримати ці скрутні умови бідного мінерального живлення та високої кислотності. На горбах поряд з комахоїдною рослиною - росичкою круглолистою - росте рідкісний вид, занесений до Червоної книги України - журавлина дрібноплода.

Обводнені мочажини щільно затягнуті сфагновими мохами - здебільшого сфагнумом загостреним. На сфагновому покриві переважають шейхцерія болотна, осока багнова, зростають такі північні болотні рослини, як бобівник трилистий, образки болотні.

У заказнику загальнодержавного значення Сира Погоня - у Рокитнівському р-ні росте

ЖУРАВЛИНА ДРІБНОПЛОДА (Занесена до Червоної книги України)

    Загальна характеристика. Сланкий вічнозелений кущик заввишки 10-30 см. Стебло тонке, нитковидне. Листки дрібні (завдовжки 3-6 мм). Квітки одиничні, на голих квітконіжках. Плід - куляста темно-червона ягода (діаметр 0,5-1 см).     Цвіте у травні - червні. Плодоносить у серпні - вересні. Розмножується вегетативно та насінням. 
   Причини зміни чисельності. Осушення та освоєння боліт.

Росте на території нашого району –

РОСИЧКА СЕРЕДНЯ, росичка проміжна (Занесена до Червоної книги України

   Охороняється в заказнику загальнодержавного значення Перебродівський – у Рокитнівському та Дубровицькому районах. Популяції нечисленні, спостерігається їхнє скорочення. Причини зміни чисельності осушення та освоєння боліт. 
   Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста комахоїдна рослина заввишки 3-12 см. Стебло (1 або 2-3) біля основи коліноподібне, висхідне. Листки клиновидно-оберненояйцевидні, зверху і по краях вкриті залозистими волосками, утворюють прикореневу розетку. Квітки білі, зібрані (по 4-10) у суцвіття. Плід - грушовидна, борозенчаста коробочка. Цвіте у червні - липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням. 
   Охороняється у заказниках загальнодержавного значення: Сира Погоня (Рокитнівський р-н), Перебродівський (Рокитнівський та Дубровицький р-н).

ШЕЙХЦЕРІЯ БОЛОТНА

   Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 10-25 см. Кореневище повзуче, коротке, з довгими підземними пагонами. Стебло сплющене. Листки вузьколінінні, жолобчасті, нижні - зближені, довші за верхні.   Квітконіжки завдовжки 2,5 см, прямостоячі, квітки жовто-зелені. Цвіте у травні - липні, плодоносить у серпні - вересні. Розмножується вегетативно. 

Болотний масив Сира Погоня Рівненського природного заповідника знаходиться на південь від с. Грабунь та на північ від с. Більськ Рокитнівського району Рівненської області. Це унікальний для України та Центральної Європи грядово-мочажинний болотний масив, який є відокремленим урочищем найбільшого в Україні болотного масиву Кремінне.

Образки болотні (рос. Белокрыльник болотный) (Calla palustris).

Сімейство ароїдних – Araceae.

Кореневище товсте, членисте, повзуче, зелене, розташоване на поверхні ґрунту. Листя на вегетативних пагонах одиночні, крупні, на квітучих пагонах зібрані в розетку. Пластинка листка широкосердцеподібна, загострена, гладенька, з дугоподібними жилками, 6-14 см завдовжки і 5-11 см вширшки. Черешки листя довгі, до 24 см, у основи з довгою піхвою. Квітконіс у висоту рівний листю. Качан подовгувато-циліндричний. Покривало суцвіття плоске, яйцевидне з вузьким загостренням на верхівці, зовні зелене, зсередини біле. Плоди - яскраво-червоні ягоди. Вся рослина в свіжому вигляді отруйно. Квітне з середини травня до кінця червня.

У склад входить сапоніноподібні з'єднання, а також летюча речовина типу ароїна з подразливими властивостями. Отруєння найчастіше можливе при вживанні ягід, зібраних в красиві щільні кетяги (качани).