Пошуково-дослідницький проєкт "Овруч від А до Я" вулиця гетьмана Виговського

Актуальность  проєкту 

Кожен житель нашого  міста повинен  не тільки  знати  назви  вулиць, але й  знати її історію. Вулиці – це обличча міста, його  своєрідний  внутрішній світ. Кожна вулиця своєрідна, неповторна. Знати о людях, імена яких носять вулиці, означає знати історію та культуру країни.

Об’єкт дослідження – вулиця гетьмана Виговського

Предмет дослідження – будинки та люди, які проживають на вулиці та їх історія.

Методи роботи – вивчення архівних документів, екскурсії, опитування, бесіди, презентація.

Виховна година в рамках проекту «Овруч від А до Я»

Вулиця гетьмана Виговського.

Мета: залучення учнів до вивчення історії нашого міста; формування в учнів навичок дослідницько-пошукової роботи, розвиток ініціативи, самостійності; виховання небайдужості до нашого міста.

Слово вчителя: Кожне місто, яке б воно не було, нещодавно побудоване або  старовинне з багатою історію – для його жителів завжди єдине та неповторне. Хоча б тому, що люди в ньому народилися та виросли, тут живуть їхні родичі , друзі, знайомі. Всіх людей міста поєднують тисячі невидимих ниточок, які  пов’язують їх з будинками, вулицями, установами, пам’ятниками, річками, які протікають повз, з  лісами, які підступають до самого міста.

Любов до Батьківщини починається з любові до рідного краю, до природи, до минулого, до пам’ятників історії.

Знати своє місто, його історію – це почесний обов’язок кожного громадянина, оскільки минуле не забувається, а майбутнє ми творимо самі. Кожна епоха і кожне суспільство пристосовує місто до своїх потреб і завдяки цьому обличчя міста змінюється – змінюються його вулиці. І наше місто не є виключенням.

 Овруч – древнє, старовинне, маленьке містечко на півночі Житомирської області. Овруч налічує багато вулиць та провулків, про які ми майже нічого не знаємо: ні історичних фактів, ні про те які люди тут проживають.

Тож, сьогодні, ми з вами в рамках шкільного проекту «Овруч- від А до Я» подумки прогуляємося вулицею гетьмана Виговського.

        Учень 1 : Вулиця гетьмана Виговського простягається від центральної вулиці міста, яка носить назву в честь відомого українського поета Тараса Шевченко до вулиці, яка носить назву в честь не менш відомої людини гетьмана Богдана Хмельницького.

Вулиця  доволі велика, якщо міряти її кроками, то виходить - ____кроків.  На ній розташовані 68 будинків – це 2 п’ятиповерхівки, а всі інші приватний сектор. Вулиця, як і все наше місто, дуже зелена. Багато різних дерев – берези, липи, тополі, ялини, каштани, квітники, біля будинків, одразу налаштовують на спокій та приємні думки, коли людина звертає на цю вулицю.

Вчитель:До 2016 року це була вулиця імені Леніна, але розпорядженням Овруцького міського голови «про перейменування вулиць в м.Овруч» вулиця стала носити назву гетьмана Виговського.

Що це за така історична постать гетьман Виговський?

Учень 2:  Іван Остапович Виговський народився 1657 році. Походив із стародавнього роду української шляхти Овруцького повіту Києвського воєводства. Був генеральним писарем у Богдана Хмельницького. Після смерті Б.Хмельницького прийняв булаву гетьманства від сина Хмельницького Юрія. Виговський виступав за вихід України зі складу Росії.  У 1658 гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою.  Спочатку йому вдалося розгромити опозиціонерів. Побачивши крах першої опозиції Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Української держави.

Це призводить до московсько-української війни 1658—1659, яка переплелася з громадянською війною в Україні, гетьман уклав з Польщею відому Гадяцьку угоду 1658р. На її підставі Україна мала входити до Речі Посполитої. Однак Гадяцький договір швидко спричинив народне повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Україні піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького — Юрія. Виговський не витримав і, склав булаву. На його місце обрали Юрія Хмельницького. Колишній гетьман переїхав на Волинь,але не покинув політичну діяльність.  16 березня1664 року він разом з дружиною був розстріляний поляками внаслідок безпідставного звинувачення у зраді. Доля нащадків Виговського невідома.

Вчитель:Отже розпочинаємо нашу віртуальну прогулянку вулицею гетьмана Виговського. (Кожен учень мав своє завдання знайти інформацію на певне питання.)

Учень 3:  Розпочинаємо нашу прогулянку від пам’ятника, який встановили нещодавно, це навіть дуже символічно стосовно назви вулиці тому, що  це пам’ятник «Козакам Овручини», які на протязі столітть боронили Україну, український народ та віру христову від іноземних поневолювачив.  Ініціатива встановлення святині належить козакам районного осередку українського козацтва під керівництвом отамана полковника Якова Грищука.

- Із нашого краю вийшло 10 ватажків козацького та гайдамацького руху, - розповідає Яків Якович. - Проте за три з половиною століття не було жодної згадки про їхній ратний подвиг, а тому потрібно було встановити історичну справедливість, вшанувавши пам'ять наших славетних земляків.

Вчитель: Біля  пам’ятника знаходиться будівля в якій розташовані –

- архів Овруча

Зупинимось біля академії …

Учень 4:  Від 1999 р. – засновником і директором Овруцької Зразкової Малої академії народних мистецтв та ремесел є Климович Микола Іванович

Указом Президента України  від 27.06.2020 р. йому присвоєно звання «Народний художник України».

       Микола Іванович народився 17 червня 1953 р. в селі Покалів Овруцького району, Житомирської області. Він є автором унікальної техніки створення з соломки кольорових об’ємних панно і картин, які не мають аналогів, принаймні в Україні. Природне обдарування до малювання, наполегливість у праці допомогли йому розкритися як майстрові, вдумливому та багатогранному. Тривалий час працював художником-оформлювачем Овруцької художньо-виробничої майстерні. Самостійно опановував нелегку техніку скломозаїки. З часом від скла перейшов до різьблення дерева, а потім – до художньої обробки соломки.

За багато років склалась власна авторська техніка, спочатку створюється ескіз, потім на картонні форми наклеюються шматочки соломи, пофарбовані натуральними барвниками. З таких заготовок компонується картина. Деякі картини майстра містять понад 5000 дрібних фрагментів, і робота над їх створенням триває більше року. Також наклеювати ці фрагменти потрібно не абияк, а добираючи напряму волокон, щоб посилити гру світла на картині.

Великий патріот поліської землі, звідки пішло коріння його роду, Микола Климович мовою мистецтва презентує найважливіші віхи історії та багаті фольклорно-етнографічні традиції своєї малої Батьківщини. Історія рідного краю – джерело натхнення майстра: «Земля Древлян», «За волю і віру», «Четверта помста княгині Ольги», Загибель Древлянського князя Олега Святославича», «Святий Макарій Овруцький та «Золоті барви Полісся», створені талановитим митцем, засяяли в Києві та за межами України. Їх унікальність визнали українські й закордонні фахівці, нічого подібного в Європі ніхто не робить.

       Восени 1994 року районна рада приймає рішення про створення Малої академії народних ремесел, яка мала факультети художньої обробки деревини, художньої обробки соломки, а також етнографії та фольклору. І вже в березні 1998 року вона успішно презентує виставку творчих робіт в Києві.

       Академії надається будівля в центрі міста – пам’ятка архітектури ХІХ століття (раніше в цій будівлі був розташований Будинок піонерів). За час існування академії тут навчалися сотні дітей, які опанували майстерність різьблення по дереву, малювання, створення аплікацій з соломки. Створені всі умови для творчої праці.

      Разом зі своїми учнями Микола Климович (від 2001 р.) стає учасником обласних та всеукраїнських фестивалів народної творчості, престижних виставок.

Картини з соломки демонструються в Національному палаці мистецтв «Україна», Національному музеї «Чорнобиль», Міжнародному центрі культури та мистецтв, Національній спілці майстрів народного мистецтва, Верховній Раді, Національному музеї народного декоративного мистецтва Будинку-музеї Т.Шевченка

      У 2002 році персональна виставка робіт учнів Овруцької Малої академії народних мистецтв та ремесел представлена в м. Салоніки (Греція). Прийшов міжнародний успіх: виставка в Римі (Італія) та аудієнція у Папи Римського Бенедикта XVI (2008), Міжнародний фольклорний фестиваль в Іспанії (2009), перебування в Лівії, Німеччині, Америці.

     За вагомий внесок у справу виховання учнівської молоді, активну участь у відродженні та примноженні надбань національної культури Овруцькій Малій академії народних мистецтв і ремесел у 2011 році присвоєно звання «Зразкової». Численні Грамоти, Дипломи та інші відзнаки свідчать про визнання і заслуги юних майстрів та їхнього вчителя.

     Досягнення учнів Зразкової Малої академії та їх вчителя презентує Музей Овруцької соломки який був відкритий наприкінці 2019 року.

Рішенням 49 сесії VII скликання Овруцької міської ради від 21 серпня 2020 року Миколі Івановичу Климовичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Овруча».

Вчитель: Наступна зупинка пам’ятник “Співробітникам Овруцької поліції», які загинули виконуючи службовий обов’язок.  (хвилина мовчання)

Одразу за пам’ятником розташована Міська Бібліотека для дорослих імені А.Малишка. До речі в 2019 році їй виповнилось 100 років.

Учень 5:  Для тих, хто хоче впевнено крокувати життям, знати й уміти, відкривати та підкорювати Всесвіт, завжди відкриті двері центральної районної бібліотеки для дорослих ім. А.С.Малишка. 

    В бібліотеці працює 20 працівників - усі майстри своєї справи–висококваліфіковані професіонали, мають фахову освіту, комунікабельні, привітні, відповідальні, доброзичливі та ввічливі до користувачів бібліотеки, добрі порадники для колег із усіх книгозбірень району.      Протягом року бібліотека є ініціатором проведення різних акцій «Оберіг захисника України», «Бібліотечка для захисника», «Побажай Україні щастя», «Книги з добрих рук», «Тихий Новий рік», приєдналися до проведення акцій «Збирай кришки для протезів для воїнів» (яка продовжується й зараз), «Живий ланцюг єдності» та ін.

Один з провідних відділів центральної районної бібліотеки – це віділ обслуговування читачів. В його структурі - абонемент і читальний зал. Інформаційна цінність відділу – універсальний книжковий фонд, який нараховує понад 90 тис. примірників. В 2020 році поступило 1326 примірників, а також книги дарують бібліотеці звичайні люди - 208 прим..  Періодичні видання: 58 найменувань газет та журналів. Кожний рік послугами  бібліотеки користується біля 4000 тис.  відвідувачів різних категорій.  

       Наступний відділ – це  Інтернет – центр, завдяки якому бібліотека має віртуальне представництво в глобальній мережі, зокрема блог «ОВРУЧ – БібліоФест» та в інших соц. мережах. Користування Інтернетом наразі є безкоштовним для користувачів бібліотеки. Також проводяться безкоштовні курси по навчанню комп’ютерної грамотності, користуванню ел. поштою та програмою Skype.

Наша бібліотека – це осередок спілкування краян Овруччини. Надзвичайну зацікавленість та схвальні відгуки у громадкості району набувають презентації нових краєзнавчих видань наших земляків, творчі зустрічі з відомими та малознаними талановитими особистостями Овруччини та презентації їх творів. Тому для  задоволення інформаційних та дозвілевих потреб користувачів, при бібліотеці створено Інформаційний центр краєзнавства.

«Немов до чистої криниці, де відбивається блакить, іду я в гості до світлиці, щоб зупинить і час, і мить…» - саме такими словами  хочеться згадати  про унікальну перлинку нашої бібліотеки Артвітальню. Її засновниця Валентина Коновальчук зібрала біля себе багато творчих людей Овруччини і не тільки. В Артвітальні працює багато клубів по інтересам – «Зорепад», «Первоцвіт», «Валентинка». До свят проводяться різні майстер-класи з виготовлення сувенірів, виставки декоративно-ужиткового мистецтва, читки віршів та багато іншого.  Відвідувачі Артвіталі приймають участь в багатьох конкурсах та виставках, які відбуваються на території України.

Вчитель: Так як вулиця це фактично центр міста то на ній знаходяться державні установи: Пенсійний фонд України та Управління соціального захисту населення.  

Ми продовжуємо свою прогулянку і зупиняємось біля цікавої, старовинної пам’ятки: пам’ятнику Олегу Святославовичу.  

Учень 6 :Пам'ятник князю Олегу Святославичу встановлений на місці першого поховання деревлянського князя Олега Святославича, який загинув у 977 році під час штурму Овруча (Вручая) його братом Ярополком Святославичем. У 1044 році за наказом Ярослава Мудрого останки Олега Святославича було охрещено і перепоховано у Десятинній церкві в Києві. У 1812 році група офіцерів Волинського ополчення супроти Наполеона на свої кошти виготовила пам'ятник Олегові — князь на бронзовому коні. Пізніше цей пам'ятник було демонтовано. Сучасний монумент — брила з чорного габро — встановлено у 1962 році на перетині вулиць Князя Олега і Гетьмана Виговського.

Вчитель: Хоча вулиця і велика, але на ній розташовані лише 3 магазини – «Інтер’єр”, «Молочна лавка», «Троянда» та перший провайдер кабельного телебачення та інтернету в Овручі КТРК «Мрія» який зараз називається «Овруч NET». На вулиці  нещодавно з’явився клуб розваг для підлітків «Гейм ZONA»

На розі перед магазином «Троянда» знаходиться ще одне цікаве місце про яке не всі знають…   це Будинок єврейської общини та молельний дім хасидизму.

       Перші відомості про єврейську громаду Овруча датуються 1629 роком. Під час повстання Б. Хмельницького громаду було знищено. Згідно з переписом 1765 року в Овручі була значна єврейська громада, більша частина євреїв стала прихильниками хасидизму. У 1926 році кількість єврейського населення становила 3400 осіб. 22 серпня 1941 року Овруч був окупований німецькими військами. Деякі євреї, які не встигли евакуюватися і не були знищені в перші дні окупації, були ув'язнені в гетто в 1941-42 роках.

Наприкінці 1960-х років в Овручі жило близько двох тисяч євреїв. З кінця 1980-х років більшість з них виїхала до Ізраїлю, США, Німеччини та інших країн.

В будинку номер   46  проживав відомий єврейський цадик Йосиф Шнеерсон. Він походив з відомої єврейської родини,  яка і започаткувала на території Овручини течію віросповідання хасидизм. Восени тут збираються в невеличкій кількості паломники з інших країн.

Учень 7:  Ось ми і дісталися до останнього будинку на вулиці -  номер 68. З однієї сторони будинок звичайний, але з іншої він має одну особливість. Його можна назвати «Будинок вчителів» . Чому? А тому, що там проживають багато вчителів нашої гімназії, і всі вони живуть в одному під’їзді. Це наш класний керівник Євгенія Вікторівна, вчителі української мови Ленко Наталья Валентинівна, Гуненко Наталья Анатоліївна, вчитель історії Мазур Артем Вікторович і бувший завуч гімназії Юрківська Тамара Петрівна.

Вчитель:     Я сподіваюсь, що  наша уявна прогулянка для вас принесла  нові знання про наше місто,  і наступного разу, коли ми будемо гуляти цією вулицею, то будемо звертати увагу на ті пам’ятки чи будинки, на які раніше не звертали уваги.  Дякую за увагу!