Посібник "У вічній славі Кобзаря"

Про матеріал

Посібник містить цікаві факти життя, народні перекази, вислови, прислів’я та вірші про Кобзаря, відомості про лауреатів Національної премії України ім. Т.Шевченка з Хмельниччини.

Перегляд файлу

Старокостянтинівський

районний методичний кабінет

Самчиківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

(Посібник)

Кузьмич Людмила Володимирівна,

учитель української мови та літератури

Старокостянтинів - 2015

Упорядник:

Кузьмич Людмила Володимирівна, учитель української мови та літератури Самчиківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Старокостянтинівської районної ради Хмельницької області

Кузьмич Л.В. У вічній славі Кобзаря. –Старокостянтинівський РМК, 2015. – 48 с.

Для учнів загальноосвітніх навчальних закладів і вчителів української мови та літератури.

Кузьмич Л.В.

Старокостянтинівський РМК, 2015

Вступ

Ти нам залишив прагнення високі,

Шляхи священні, по яких іти.

Твого сумління й мужності уроки

Ми бережем і будем берегти.

Микола Палієнко

Спитати кого-небудь на вулиці про Шевченка – ким він був, чим він жив, чим страждав і про що думав - і ми обов’язково отримаємо приблизно таку відповідь: це видатний український поет, кобзар, він душею вболівав за долю української культури та українського народу, він поклав життя та зазнав страшних гонінь за свої переконання.

Навіть така непохитна постать, як Шевченко, була ще й людиною. Людиною зі своїми переживаннями, своїми думками та сподіваннями…

Цікаві факти життя

Хто ж першим зрозумів незвичайність

Тарасової натури?

Григорій Шевченко перед своєю смертю: ,,Синові моєму Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде знать, або нічого не поможе’’. Тарасові на ту пору було 11 років.

Талант

Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь. Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишив багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося.

Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену «Зіроньку» виконував так, що загіпнотизовував слухачів. Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

Зовнішність Шевченка

Ось як описували сучасники зовнішність 29-літнього Шевченка: молодий, здоровий, середнього зросту, широкоплечий, міцно збудований. Його кругле виголене обличчя було прикрашене бакенбардами, волосся вистрижене по-козацькому, але зачесане назад. Він був темний блондин, з його лиця пробивалася відвага, в темно-сірих невеличких очах світилися розум та енергія. Голос у нього був м’який, у ході й рухах — зосередження. При першій зустрічі із ним у ньому не помічалося нічого привабливого, навпаки, він здавався холоднуватим, сухим, хоч і простим, приступним. До людей ставився спершу недовірливо й перед першим-ліпшим не відкривав своєї душі, особливо бував замкнутий супроти тих, хто добивався викликати в нього одвертість та щирість. Зате коли пізнавав чоловіка й відкривав у нім бодай одну гарну рисочку, прив’язувався до нього, а як знаходив у тій людині взаємність, віддавався йому цілим серцем. Примітними рисами характеру були доброта, м’якість, навіть делікатність, що суперечило його суворій масці, незвичайна простота, природність, безкорисливість, навіть саможертовність. На кривду й несправедливість його серце запалювалося гнівом і вибухало, немов вулкан, — тоді він міг бути й несамовитим. З бідними ділився останнім.

Гроші

Гроші у Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не був ощадливим. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців. Заходячи до міста, завжди давав гроші для жебраків. Якось, не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.

У Kиєві служниця, яка прала Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші. Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив бенкет для дітвори з цілої околиці.

Вишуканий смак

Коли Тарас Шевченко став у Петербурзі модним портретистом і почав заробляти непогані гроші, у нього з’явився потяг до модного одягу. Він відвідував гарні ресторани, носив вишуканий одяг. З особливим задоволенням поет описує в щоденнику придбання гумового плаща-макінтоша, які тільки-но з’явилися у Петербурзі. Плащ коштував 100 карбованців — сума на той час досить велика (у археологічній комісії Тарас Григорович працював за 150 карбованців на рік).

Навіть під час заслання Шевченко не втратив смаку до життя – один із записів «Журналу» присвячений гарним пензлям, надісланим товаришем, і гаванським сигарам, що були подарунком.

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, а він сам був чисто виголений і мав вигляд, ніби збирається на свято.

Шевченко в описі Тургенєва

Ось як малює Шевченка в останні роки життя російський письменник І. Тургенєв: широкоплечий, присадкуватий, кремезний, це був козак зі слідами солдатської муштри. Голова в нього була гостроверха, майже зовсім лиса, чоло високе, зморшкувате, очі невеликі, сірі, ніс широкий, губи покриті широкими густими вусами. Погляд був здебільшого суворий, недовірливий, іноді світився ніжною ласкою разом з гарною, доброю усмішкою. Постать — вайлувата. Руки спокійні. Хода поважна. Голос трохи хрипкий. Узимку одягавсь у високу смушкову шапку й кожух.

Святий вогонь

Шевченко, коли сперечався, запалювався, доходячи до пафосу. У запальності його, однак, не було ні злоби, ні пихи — тільки святий вогонь відчуття правди і справедливості. Коли ж бачив, що супротивник набирається пихи, поет дозволяв собі різко його осмикнути. У суперечках він висловлювався гостро, аж співбесідники побоювалися за нього. Особливо несамовитий ставав поет, коли заходила мова про кріпацтво — це була його глибока й болюща рана. Якось у гостях в Я. Полонського згадав поет своє дитинство і те, що родичі його і досі кріпаки. Від таких споминів аж заплакав, аж зубами заскреготав і, нарешті, так ударив кулаком об стіл, що чашки з чаєм попадали на підлогу.

Сад Шевченка

Коли Шевченка переводили в Новопетровськ, у дорозі він опирався на вербову палицю. Пізніше встромив її в землю на солдатському городі – і з неї виросло перше дерево у Новопетровську.

Згодом Тарас Григорович за ініціативи коменданта форту Ускова вибрав місце для саду і зробив його план, а восени 1853 року сад засадили.

У 1857 році форт Новопетровський було перетворено на місто Олександрівське. Сад став міським і звався весь час садом Шевченка.

Модний кожух

Більшість зображень Шевченка після заслання показують його в шапці й кожусі. Наприкінці 50-х років ХІХ століття українська діаспора Петербурга «пустила» моду на народний одяг. Багаті поміщики вважали «шиком» прогулятися столицею в кожусі. Тому такий вигляд – данина тогочасній моді. У повсякденному житті Шевченко носив звичайний для того часу одяг.

Справжній народний співець

Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував: «Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В.В.Тарновського, старий садівник Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: «Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть. Тому цей дуб і зветься Шевченковим».

Поет не міг жити, щоб не співати. Він співав, ховаючись від дячка Богорського, співав у панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співав, коли його заарештовували, коли вели до фортеці, співав і в самій фортеці.

У родині С. Т. Аксакова, щоб віддячити господарям за їх теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень. І коли він закінчив волзьку бурлацьку пісню, усі були в захопленні, а в Костянтина Сергійовича з’явилися на очах сльози. Художник Л. М. Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: «І тоді, коли співав покалічений страждалець, то в кожній нотці відчувалася душа співця-художника, справжнього народного співця».

Драма першого кохання

1829 рік. Юному Тарасові було 15 років. Разом із сім’єю свого господаря пана Енгельгарда він їде до м.Вільно (сучасна столиця Литви м. Вільнюс).

Тут Тарас зустрів і покохав польську дівчини Ядвігу Гусиковську – милу швачку Дзюню або Дуню. І тут він гостро усвідомив, що між ними встала нездоланна стіна – різниця в соціальному становищі.

Кохання Тараса Шевченка

Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до м.Вільно. Розлука була несподівана й довга. Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав.

Наступною жінкою, яку він кохав, була польська швачка Дзюня Гусіковська.

У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрів Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.».

Наступними жінками, що займали місце в серці поета, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов’язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, майже на тридцять років старшим від неї. Останнім коханням поета була 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залишити столичного життя й переїхати до України, щоб жити в селі, покинула поета й вийшла заміж за перукаря Яковлева. І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлева-Полусмак, залишивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

Отак як бачите

Коли Тарас Григорович був на засланні, княжна Репніна прислала листа. Вона просила: «Тарасе Григоровичу, напишіть як ви живете?»

Під цими словами Репніної він намалював себе в шинелі – згорбленого, змученого. Поруч – солдата з нагаєм у руці, що шмагав його по спині... А потім підписав: «Отак, як бачите». Більше – ні слова. Так і послав їй.

Мисливська пригода

Коли Шевченко був на засланні в Раїмській фортеці, з ним трапилася мисливська пригода.
Загалом поет полюванням не захоплювався, — не любив ходити з рушницею. Але якось четверо солдат убили здоровенного кабана, витягли сяк-так з очерету і покинули на березі, щоб другого дня приїхати за ним возом. Коли ж приїхали, виявили, що половину кабана було з’їдено. З ініціативи Шевченка вирішили встановити рушниці на підпорках і відвели від кабана до курків шнурки.
Вранці побачили, що всі рушниці вистрілили, м’ясо лежало ціле, а довкола були калюжі крові й криваві сліди, які вели в степ. Пішли по слідах і за версту знайшли мертвого тигра: в ньому було шість куль. Шкура звіра від хвоста мала чотири аршини — був то справдешній велетень. Іншого тигра, якого замалював Шевченко, вбили учасники Аральської експедиції в 1848 році.

Отак би й зостатися

Коли Шевченко плавав з Бутаковим по Аральському морі, він помітив, що в тому морі є рухливі острови, які постали з перегнилих рослин. Раз якось плив Тарас на невеликому човні з п’ятьма матросами. Пристали вони до берега і пішли погуляти. Тарас ліг собі у траву і віддався спогляданню неба. Матроси забули про нього й попливли. Коли ж оглянулися, аж поета немає. Почалися розшуки.

- А я лежу собі, — згадував поет, — та й мовчу, бо думка була в мене така, щоб зовсім там зостатися, але ж бісові матроси знайшли мене.

Ліпше було б не родитися

Як відомо, Шевченку цар заборонив у солдатах «писати й малювати». От як виконували царську волю ретельні прислужники.

До Шевченка приставили солдата — «дядька». У казармі він очей не зводив зі свого підопічного, а коли Шевченко виходив з казарми чи на муштру, чи просто подихати свіжим повітрям, «дядько» трусив його, шукаючи, щоб не було в нього ні в кишені, ні за пазухою, ні в чоботях паперу й олівця. Це саме чинив з Шевченком командир роти Потапов (в Новопетровському укріпленні). Він вивертав у Шевченка кишені, катував його муштрою, чіпляючись до поета і знущаючись із нього, і хоч як той страждав од цього, послабу не було. Це доводило Шевченка до розпачу:

- Ліпше було б, — казав він, — мені не родитися або швидше вмерти.

Подарунок перед звільненням

І перед самим звільненням із заслання Шевченкові не давали пільги по службі. Улітку 1857 року прибув якийсь татарин із Астрахані й пустив чутку, що має туди приїхати великий князь Константин. Командир роти, де служив Шевченко, на випадок, коли заверне великий князь у Новопетровське, призначив караул, куди вписали й Шевченка. Почалася знову скажена муштра. Вийшов командир роти в усій своїй, як згадує поет, «ослячій величі» й потріпав Шевченка по плечу:

- А що, брате, визволення? Ні, ми ще зробимо з тебе видатного фронтовика, а тоді з Богом.

І зараз же звелів єфрейторові щодня по чотири години муштрувати Шевченка з рушницею. На щастя, комендант фортеці, довідавшись про такі заходи надміру ретельного солдафона, дав йому догану.

І розплакались, як діти

25 квітня 1838 року російський поет Василь Андрійович Жуковський на квартирі знаменитого художника Карла Брюллова вручив 24-річному талановитому кріпаку з Малоросії Тарасові Шевченку відпускну (так звану «вольну»).

Ось що згадував пізніше товариш Тараса художник Іван Сошенко: «Одержавши від Пешехонова роботу – намалювати чотирьох євангелістів, я сидів у квартирі і старанно працював. Це було наприкінці квітня. У нашому холодному Петербурзі запахло весною. Я відчинив вікно, яке було у рівень з тротуаром. Раптом до моєї кімнати через вікно вскакує Тарас, перевертає мого євангеліста, мало не збивши мене з ніг, кидається мені на шию і кричить: «Воля! Воля!»

Зрозумівши, у чому річ, я вже сам почав душити його в обіймах і цілувати. Сцена ця закінчилась тим, що обидва розплакалися, мов діти».

Воля родичам Т.Шевченка

У лютневій книжці журналу «Народное чтение» за 1860 рік, що виходив у Петербурзі, було надруковано коротеньку автобіографію Т. Шевченка, у якій поет написав: «Моє минуле тим більш жахливе, що мої рідні брати і сестри й досі ще кріпаки. Так, вони й досі ще кріпаки!»
Ці слова вплинули на тогочасне суспільство. І.Тургенєв, член «Общества для пособия литераторам и ученым», взявся зробити подання про визволення Шевченків із кріпацтва. Комітет на засіданні 21 березня порадив звернутися до поміщика Флоровського і прохати, щоб він звільнив Шевченкових родичів на пошанування літературних заслуг Т. Шевченка і взагалі літератури. Поміщик, одержавши листа комітету, вирішив догодити й суспільній опінії, і собі. Він згодився відпустити Шевченків, але без землі.

Спершу родичі Шевченка, за порадою самого поета, не хотіли такого звільнення, але згодом, 10 липня 1860 року склали угоду з поміщиком і одержали вольну. Аж у 1863 році, у зв’язку з польським повстанням, було видано указ про перевірку уставних грамот. Перевіряти Кирилівку прибув майбутній редактор «Киевской старины» Лашкевич. Ось тоді й наділили Шевченків полем і городом.

Коли ж буде?

У неділю 19 лютого 1861 року за старим стилем до важкохворого Т. Шевченка зайшов його знайомий інженер Ф. Черненко. Уся Росія сподівалася, що в той день буде оголошено маніфест про скасування кріпацтва. Шевченко очікував цієї події особливо напружено. Як тільки Черненко зайшов до поета, той замість звичайного привітання запитав:

- Що? Є? Є воля? Є маніфест? — і, глянувши у вічі Черненкові, зітхнув важко й мовив: — Так нема? Нема? Коли ж буде? — тоді затулив обличчя руками і, впавши на ліжко, заплакав.

Черненко почав заспокоювати його: є певна звістка, що цар у той день таки підписав маніфест, але оголошувати його до посту заборонив, щоб народ зустрів свою волю не по шинках, а по церквах. Тарас гірко всміхнувся і відпустив з цього приводу круте слівце.

Останні дні поета

Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: «Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу!» Колядування цілком надломило його організм. Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі біль, що мучив його. У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка. Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.

Народні перекази про поета

Ослячі вуха

Коли Тарас Григорович жив у Києві, то малював там картини. Він був уже відомим художником. От приходить до нього один пан і просить, щоб Шевченко змалював його. Розмовляючи з паном, Шевченко швидко накидав його портрет олівцем. От пан став питати Тараса Григоровича:

Скільки буде коштувати, коли змалювати з мене портрет?

Тарас Григорович запросив з нього сто п’ятдесят карбованців. А пан йому каже:

Що це ви так дорого хочете?
Дорого? – перепитав Тарас. – Тоді це коштуватиме триста карбованців!

Пан розсердився і пішов. А Тарас Григорович домалював до того портрета ослячі вуха, відніс у магазин і каже прикажчикові:

Постав цей портрет у вітрині, а хто купуватиме, хай заплатить п’ятсот карбованців.

От іде пан вулицею, дивиться, а у вітрині його портрет, тільки з ослячими вухами. Він до прикажчика, а там уже купець стоїть і питає:

Скільки коштує осел, що на вітрині?
П’ятсот карбованців.

А наш пан швидко каже:

- Цей портрет я заберу.

І заплатив п’ятсот карбованців. А купець стоїть і каже:
- Гарний осел, та не мені дістався.

Різниця між мужиком і свинею

Одного разу зайшов Тарас Григорович до їдальні, сів за стіл та й обідає. Аж дибуляє гоноровитий підпанок зі стравою. Дивиться – всі місця зайняті. Мусив їсти стоячи. Щоб вколоти поета, який не уступив йому місце, панок запитав так, щоб чув і Шевченко:

- Скажіть, яка різниця між мужиком і свинею?

А Тарас говорить на це:

- Різниця в тому, що мужик їсть сидячи, а свиня стоячи.

Вишиванка з чужого плеча

Одного разу до панів Лизогубів, у яких гостював Шевченко, приїхала в гості сусідська панночка. Бажаючи сподобатись відомому поетові і художнику, вперше в житті одягла селянську вишиту сорочку, знявши її зі своєї служниці. Поет одразу помітив, що на дівчині не своє вбрання, але змовчав.

Панночка довго розказувала, як вона любить Україну, одяг простого люду, пісні, хвалила поезії Шевченка. А потім раптово запитала:

- Тарасе Григоровичу, скажіть, чи гарна з мене українка?

- Справді, Ви красива дівчина та ще й у вишитій сорочці, — відповів поет. — Саме такі носять селянські дівчата. Але запам’ятайте: вони ніколи не здирають їх із чужих пліч.

Правду говорять

Сидів якось Шевченко над самісіньким Дніпром та й думав глибоку-глибоку думу. Як ось ідуть пан з панночкою таки тут, понад Дніпром. Підійшов пан ото до Шевченка, подивився на нього поверх окулярів та й каже:

- А що б я думав одинокий? Живи та хліб їж, ніяких тобі клопотів, не те що в мене. За тим багатством і вгору ніколи глянути. Подивись, у тебе вже голова посивіла та й лиса стала. А я он скільки маю кріпаків, за всіх думаю, а голова чорна та кучерява.

Шевченко йому на це одрізав:

- Отож правду говорять, що дурні голови не лисіють і не сивіють. А що вам, пане, ніколи і вгору глянути, – то це правда – свиня теж угору не дивиться.

Чом ти діла не робиш?

Пишучи поему «Катерина», Т. Шевченко питав у І.Сошенка:
            - А послухай, Соха, чи воно так до ладу буде?
            - Та відчепись ти, кажу, зі своїми віршами! — гримає на нього Сошенко. — Чом ти діла не робиш?
            Під «ділом» Шевченків приятель-художник розумів живопис, малярство. Згодом, коли до Шевченка прийшла слава великого поета, Сошенко виправдовувався:
            - А хто ж його знав, що з нього зробиться такий великий поет? — і доповнював: — А все-таки я стою на своєму: що, якби він покинув вірші, був би ще більшим живописцем, ніж поетом.

Пізнаєш

Раз до Козачковського прийшов кріпак і сильно жалівся, що у нього вкрадено пару волів. Козачковський поспівчував кріпакові й одіслав його. Цю розмову почув Шевченко, вийшов услід за селянином і, розпитавши його, дав, щоб ніхто не бачив, 50 карбованців.
- У позику! — сказав поет. — Віддаси колись, як розбагатієш!
- Як же я віддам вам, коли я вас не знаю? — відказав здивований селянин.

- Все одно! Пізнаєш! — відповів поет.

Поспішаючи на весілля

Коли Шевченка заарештували, на ньому був фрак, сам він був чисто виголений, наче зібрався до когось з візитом. Губернатор Фундуклей, який був добре знайомий з Шевченком, здивувався, побачивши, що той при такому параді:

- Чого це ви, Тарасе Григоровичу, так прибралися?— спитав він.

- Та бачте, — відповів Шевченко, — я поспішав до Костомарова на вінчання. Він запросив мене боярином, так я ото, поки у Броварах мені перепрягли коней, поголився і причепурився, щоб з воза просто до молодого.

- Еге! — відповів Фундуклей. — Коли так, то куди судженого, туди й боярина.

Бісова муза

Під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського товариства Шевченко завжди був бадьорий, веселий і спокійний. Перед допитом якийсь офіцер-жандарм мовив до нього:

— Господь милостивий, Тарасе Григоровичу! Ви виправдаєтесь, і отоді-то залунає ваша муза.
— Та який же чорт усіх нас сюди заніс, коли не оця бісова муза! — відповів поет.

Помилився

1848 року після тримісячного плавання Аральським морем експедиція А. Бутакова повернулася в гирло Сирдар’ї і тут мала провести зиму. Поблизу форту, на острові Косаралі (там гарнізоном стояли уральські козаки), вийшли вони на берег. Уральці, побачивши Шевченка з широкою, як лопата, бородою і в цивільному, подумали, що то, певне, засланий розкольницький піп. Донесли одразу про те своєму командиру, а той попросив Шевченка відійти в очерети і… раптом упав перед ним на коліна:
- Благословіть, батюшко! Ми, — каже, — усе знаємо!
Шевченко зміркував гумор ситуації й обдарував осавула найсправжнісіньким розкольницьким благословенням. Урадуваний осавул поцілував Шевченка в руку, а ввечері справив прибулим таку гостину, що їм і не снилося.

Вислови відомих людей про Т.Шевченка

Т.Г. Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілий народ, цілу націю, що це – бідність? Ні, це якраз велике багатство нашого народу, коли одна людина підставляє свої могутні плечі за цілий народ!

Остап Вишня

Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять своє безсмертя.

Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира... Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись.

Світова слава Шевченка зpостає й шиpиться pазом зі славою його наpоду, pазом із зростанням pолі й пpестижу нової, вільної Укpаїни...

Олесь Гончар

Немає в світі поета, який стільки важив би в житті свого народу, як Шевченко.

Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні, пересилає з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника нашої дійсності.

Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу.

М. Рильський

Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури.

Він був селянський син і став князем в царстві духа. Він був кріпак і став великою силою в громаді людських культур. Він був простак і відкрив професорам і вченим новіші і свобідніші степені. Він терпів десять літ від російської воєнщини, а зробив більше для свободи Росії, ніж десять побідних армій.

Доля переслідувала його ціле життя, та не покрила іржею золота його душі, не обернула його любові до людства в ненависть, ані його віри – в розпуку.

Доля не щадила йому страждань, але не стримала його радості, що била здоровим джерелом життя.

Та найкращий, найцінніший дар доля дала йому ах по смерті – невмирущу славу і вічну нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець.

Іван Франко

Огненне слово його наскрізь проймало серце не тільки тих, кому близьке було народне горе, а й тих, кому й байдуже було до того. Всі дивувалися красі та силі тієї простої мови, якою Шевченко виливав свої вірші. Увесь світ став прислухатися до його мови, а на Вкраїні вірші приймали як благовісне, пророче слово.

Панас Мирний

Поява Тараса Григоровича на похмурому фоні закріпаченої України – явище далеко не випадкове. В його особі – все знедолене малоросійське селянство – ніби злило всі кращі духовні сили і вибрало його співцем свого одвічного горя. Вірний цьому високому призначенню, він, незважаючи на всі злигодні свого невдалого життя, не зрадив його до самої смерті.

І. Манжура

Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення.

П. Грабовський

Сьогодні думи Шевченка є невіддільні від дум нашого народу. І тому народ так часто, так охоче звертається до свого поета. Гуманізм Шевченка, його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених – як це зараз нам співзвучно!

Павло Тичина

Він тим великий, що він цілком народний письменник, як наш Кольцов; але він має набагато більше значення, ніж Кольцов, оскільки Шевченко також політичний діяч і був борцем за свободу.

О. Герцен,

російський письменник і публіцист

Він – поет цілком народний, такий, якого ми не можемо вказати у себе. Навіть Кольцов не йде з ним в порівняння, тому що складом своїх думок і навіть своїми прагненнями іноді віддаляється від народу. У Шевченка, навпаки, все коло його дум і співчуттів перебуває в цілковитій відповідності із змістом і ладом народного життя. Він вийшов з народу, жив з народом і не тільки думкою, а й обставинами життя був з ним міцно і кровно зв’язаний.

М. Добролюбов,

російський критик

Коли у поляків з’явився Міцкевич, їм уже не потрібні стали поблажливі відгуки якихось французьких чи німецьких критиків: не визнавати польську літературу означало б тоді тільки виявляти власну дикість. Маючи тепер такого поета, як Шевченко, малоросійська література також не потребує нічиєї ласки.

М.Чернишевський,

російський письменник історик, філософ

Він був живою піснею… живою скорботою і плачем. Він босими ногами пройшов по колючих тернах; весь гніт епохи впав на його голову; не було спокою цьому вдовиному сину. Але інколи він підносився духом, пробуджував і зароджував, підтримував і зміцнював в кожному – то піснею, то словом, то власним життям – правду і безмежну любов до сіроми.

Вийшовши з простого народу він не одвертався від жебрацтва і злиднів – ні, навпаки! – він і нас повернув лицем до народу, і змусив полюбити його і співчувати його скорботі. Він ішов попереду, вказуючи і чистоту слова, і чистоту думки, і чистоту життя».

Л.Жемчужников,

український і російський художник

Любіть свою Батьківщину і рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником.

А. Церетелі,

грузинський поет

Народні прислів’я і приказки про Кобзаря

У наш чудовий час вічно житиме Тарас.

Ми Шевченка славить будем і ніколи не забудем.

Слово Тараса – наша зброя і окраса.

Тараса думки будуть жити віки.

Тарасів «Буквар» – для дітей великий дар.

Тарасів «Заповіт» облетів увесь світ.

Тарасів «Кобзар» – народу великий дар.

Тарасівська «Катерина» – це народная дитина.

Тарасове слово живе і здорове.

Тарасові слова – то правда жива.

Хто «Кобзаря» прочитав, той панів прокляв.

Хто з Шевченком знається, той розуму набирається.

Хто читав «Заповіт» — рвав кайдани, рушив гніт.

Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став.

Цар Шевченка гноїв, та душі не зломив.

Шевченків «Кобзар» – то для народу великий дар.

Шевченківський «Заповіт» буде жити тисячу літ.

Шевченко дужий був не силою, а словом мудрим.

Шевченко за народ бідував, бо з народу сам походжав.

Шевченко народ захищав, а про себе забував.

Шевченко панів викривав, і за це й сам страждав.

Шевченко Тарас наче сонце для нас.

Шевченкове перо панів по серцю шкребло.

Шевченкові твори сяють мов ясні зорі.

Як мріяв Шевченко, так і сталось: на Україні й сліду панського не осталось.

Вірші про Тараса Шевченка

* * *

Тарас Шевченко – це поет від Бога.

Народ його шанує у віках.

Над його словом сяє перемога

І ллється воля у його віршах!

Минають дні, віки, століття,

Зникають надписи зі скель,

Лише Тараса слово вічне

Живе у пам’яті людей.

Ганна Дудко

Слово про Тараса

Щоб викресать божественні слова,

Себе палив він, як свічу воскову,

Його життя – вмістилище любові,

Вона людей і досі зігріва.

Йому з рідні степи були піщані,

Бо й там народ шукав ясних доріг.

Але ніколи рідної Дніпряни

На інший край зміняти б він не зміг.

І жодного з народів не туманив.

Трудівнику – навічний щирий брат,

А гнівний меч – на снобів і тиранів.

(Це добре зна і Вашингтон, і Канів).

Котрим він чорну кривду протаранив.

Петро Карась

Шлях до Тараса

В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні і в дні сумні,

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої сумні.

Іду крізь свята і крізь будні,

Крізь глум юрби і суєту.

Ні, не в минуле, а в майбутнє

До тебе я, Тарасе, йду.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого,

У Всесвіт віршів і поем.

І в дощ, і в сніг карбую кроки,

І чую, дивлячись в блакить:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Щоб розбудити всіх, хто спить.

Я не один іду до нього –

Ідуть до нього тисячі,

Неначе грішники до Бога,

Свої печалі несучи,

І доки в римах «Заповіту»

Вогонь поезії не згас,

Той рух до сонця не спинити,

Бо зветься сонце те – Тарас!

Юрій Рибчинський

Клятва Шевченку

Ми не забули тебе, Тарасе,

Черпаєм правду в твоєму слові,

І вберегли ми для внуків наших

Вкраїнську пісню, вкраїнську мову,

Не раз стикались ми з ворогами

Додому гнулись криваві фани.

І всім здавалось – ми вже не встанем.

Та воскресали, бо був ти з нами.

Ми не могли! Ми не могли!

Ось нові діти ідуть до школи,

Навчились мислити ми самостійно.

Тарасе, любий, вже спи спокійно.

Бо ще не вмерла, не вмре ніколи

Вкраїна наша і наше слово.

Поки кобзарство пульсує в жилах,

Ніхто не зіб’є нам волі крила!

М. Дубецький

Портрет Тараса Шевченка

До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:

Як вівці він пас — ще малий був хлопчина,
А виріс — великий мав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.

Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.

Леся Храплива

Тарас Шевченко

Іде весна, іде ясна,
Мов квітка розвилася,
І спогад нам несе вона
Про віщого Тараса.

Що більше сотні тому літ
Умер в чужій країні,
Та славний він на цілий світ,
Його всі знають нині.

Багато зла перетерпів,
Назнав лихої долі,
Милий остався без батьків
І вівці пас у полі.

Дідусь розказував не раз
Про козаків завзяття,
І слухав залюбки Тарас,
Блищали оченята.
Та пан Тараса в слуги взяв:
Картав, карав щоднини.
Тарас же нишком малював
Із панських стін картини.

Застав при малюванні раз
В саду його Сошенко.
Поміг, щоб вільним став Тарас,
Щоб вчитись став Шевченко.

Його пізнали малярі,
Хвалили вдале діло.
Але злякалися царі:
— Він вірші пише сміло!

Бо в віршах пригадав Тарас,
Як нарід жив на волі,
Як козаки в воєнний час
Перемагали в полі.

Бо в віршах тих розповідав,
Як добре вільним бути,
Яка невольникам біда,
Як гнобить ворог лютий.

Які степи, який Дніпро
І українські люди,
Як переможе ще добро
І весело всім буде.
Злякавсь, що пісня голосна,
Московський цар поганий,
Тараса в чужину прогнав,
Закув його в кайдани.

Та ще й писати заказав
Московський цар лукавий.
А все ж таки Тарас писав,
Ховав вірші в халяві.

І так в пустелі, в чужині
У самоті томився,
Писав про Рідний Край пісні
І Богу все молився.

Як проминуло десять літ,
Вернувся він на волю,
Та невеселий був той світ,
Ридало серце з болю.

Замовкло серце Кобзаря
У чужині холодній,
Та слово, ясне, мов зоря,
Нам світить до сьогодні.

І кожен раз в весняний час
Всі українські діти
Згадають: нас любив Тарас!
Йому дарують квіти.

Сповнить Тараса Заповіт
Ніхто з нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде!

Леся Храплива

Кобзар

Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
— Чемна ти! — сказав раз тато,
Дарував мені "Кобзар".

В "Кобзарі" садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!

Я вже вмію "Гамалію"
І "Підкови" вмію пів,
І колись вернутись мрію
До Тарасових степів.

Як Тарасові віддячу,
Що мене так гарно вчить?
Не годиться — добре бачу
Бути винній і на мить!

Я буду його читати,
За усе, що нам зробив,
Пильно мову цю вивчати,
Що її він так любив.

Він тоді на мене гляне
Зі стіни, з-під рушника:
— Справді, вчиться непогано —
Славна дівчинка така!

Леся Храплива

Крізь століття

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.

Лягли шляхи нові, широкі й вольні,
Степи, озера й ріки ожили.
Немає тих доріг, що гнали люд у штольні,
Що кріпаків на панщину вели.

Немає тих доріг, де закипілась мука,
Де відчай і журба ходили, мов брати,—
Нові шляхи кладуть твої онуки,
Нове життя прийшло у їх хати.

І бачиш ти із канівського схилу,
Як новий день над світом устає,
Як сивий Дніпр свою могутню силу
По жилах дротяних народу віддає;

У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття.
Тебе своїм сучасником звемо.

Василь Симоненко

Повернення Шевченка

Заслання, самота, солдатчина. Нічого.
Нічого - Оренбург. Нічого - Косарал.
Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.
Нічого, якось жив і якось не вмирав.

Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі -
після таких років такої самоти -
Овацію таку йому зробили друзі! -
І він не зміг іти.

Він прихилився раптом до колони,
Сльоза чомусь набігла до повік.
Бо, знаєте...із каторги в салони...
не зразу усміхнеться чоловік.

Ліна Костенко

На роковини Шевченка

Колись нашу рідну хату

Темрява вкривала,

А чужа сусідська хата

Світлами сіяла.

Та минав ти, наш Кобзарю,

Чужії пороги,

Орав свою вбогу ниву,

Рідні перелоги.

Гомоніла твоя кобза

Гучною струною,

В кожнім серці одбивалась

Чистою луною.

Спочиваєш ти, наш батьку,

Тихо в домовині,

Та збудила твоя пісня

Думки на Вкраїні.

Хай же промінь твоїх думок

Поміж нами сяє,

«Огню іскра великого»

Повік не згасає!

Щоб між нами не вгасало

Проміння величне,

Ти поставив «на сторожі»

Слово твоє вічне.

Ми, як ти, минати будем

Чужії пороги,

Орать будем свої ниви,

Рідні перелоги.

Леся Українка

Лауреати премій імені Тараса Шевченка

Національна премія України імені Тараса Шевченка – найважливіша творча відзнака в незалежній Україні. Шевченківська премія увінчує видатних митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театру та кіно.

Ця творча нагорода має незаперечний авторитет в Україні та в усьому світі. За всі роки існування премії нараховується 572 Шевченківських лауреати. Серед відзначених – 19 подолян, представників Хмельницької області (7 письменників).

Бажан Микола Платонович

(26.ХІ.1904, м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл. – 23.ХІ. 1983, Київ) – поет, публіцист. Шевченківська премія в 1965 р. за поему “Політ крізь бурю”.

Бєляєв Володимир Павлович

(21.ІІІ.1907р., м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл., – 20.ІІ.1990р., Москва) – письменник. Шевченківська премія 1975р. разом з В.Т. Ісаковим, В.В. Дворжецьким, В.Г. Заклунною за х/ф “До останньої хвилини”.

Гірник Павло Миколайович

(30.ІV.1956р., м. Хмельницький) – письменник. Шевченківська премія 2009р. за книгу поезій “Посвітається”.

Гордієнко Костянтин Олексійович

(21.ІХ.1899, с. Микитинці Ярмолинецького району Хмельницької обл. – 17.ХІІ.1993 р., м. Харків ) – письменник. Шевченківська премія за роман-трилогію “Чужу ниву жала”, “Дівчина під яблунею”, “Буймир”.

Маняк Володимир Антонович

(6.ХІ.1934р., с. Криштопівка Волочиського району Хмельницької обл., – 15.VІ.1992р., загинув у автокатастрофі; похований у Києві) – письменник. Шевченківська премія 1993р. разом з Л.Б.Коваленко за Народну Книгу-Меморіал “33-й: голод”.

Подолян Микола Петрович

(24.ІХ.1923р., м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.) – поет, публіцист. Шевченківська премія 1979р. за публіцистичні статті та памфлети в періодичній пресі 1976-1978рр.

Римарук Ігор Миколайович

(4.VІІ.1958р., с. М’якоти Ізяславського району Хмельницької обл., - 3.Х.2008р. м.Львів) – письменник. Шевченківська премія 2002 р. за книгу поезій “Діва Обида”.

Пам’ятники Т.Г.Шевченку

Пам'ятники Тарасу Григоровичу Шевченку встановлені в усіх обласних центрах України, багатьох містах і селах держави, а також у численних столицях і містах за кордоном.

Загалом, в Україні і світі понад 1100 пам'ятників поету. Це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму і невідомих солдатів.

У Хмельницькій області пам'ятник Тарасу Шевченку встановлено в містах Хмельницький, Дунаївці, Кам’янець-Подільський, Полонне, Чемерівці, Ярмолинці.

м. Хмельницький

Пам'ятник Тарасу Шевченку в Хмельницькому був урочисто відкритий 19 грудня 1992 року й розташований у центрі — в парку імені Тараса Шевченка по вулиці Проскурівській. Автори пам'ятника - відомі українські скульптори І.Зноба (задум, проект), народний художник України В.Зноба (втілення проекту) та архітектор В. Громихін.

м. Кам'янець-Подільський

Погруддя Тараса Шевченка встановлено у 2000 році у парку поруч з будівлею міського Будинку культури.

Автор пам'ятника — хмельницький скульптор Богдан Мазур.

м. Полонне

У 2006 році до 1010-річчя міста на площі 1000-ліття було відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку.

м. Чемерівці

Відкритий 24 серпня 2001 р. (скульптор – П. Стаєр)

м. Дунаївці

Пам'ятник-погруддя Кобзаря в центрі Дунаївців

м. Ярмолинці

Пам'ятник-погруддя Кобзаря в центрі Ярмолинців

Література

Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. – К., 1994. – 453 с.
Маланюк Є. До справжнього Шевченка // Українська мова та література в школі. – 1992. - № 3-4. – с. 3-7.

3. Сваричевський А. Шевченко і Поділля. – Х., 1994. – с. 3-12.

Сверстюк Є. Шевченко непрочитаний // Початкова школа. – 1997. - №3. – С. 52-53.
Спогади про Шевченка. – К., 1982. – 547 с.

Інтернет ресурси

http:// tvirnatemu.blogspot.com/2013/03/blog-post_6446.html‎

www.topkonotop.com/.../2035

www.dovidka.biz.ua/tsikavi-fakti-pro-tarasa-shevchenka

http://abetka.ukrlife.org

Зміст

Вступ ……………………………………………………… 3

Цікаві факти життя ………………………………………. 4

Народні перекази про поета ……………………………...16

Вислови відомих людей про Т.Шевченка ……………….21

Народні прислів’я і приказки про Кобзаря ……………...27

Вірші про Тараса Шевченка ……………………………...28

Лауреати премії імені Тараса Шевченка ………………...37

Пам’ятники Т.Г. Шевченку ………………………………40

Література …………………………………………………44

Для нотаток

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Кузьмич Людмила Володимирівна

Пов’язані теми

Українська література, Матеріали до уроків

Додано

17 жовтня 2021

Переглядів

747

Оцінка розробки

Відгуки відсутні