Що штовхає дітей із різних куточків світу кожен день ризикувати власним життям, аби дійти до школи? Жага до знань? Надія на краще життя? Відсутність вибору?
Вони повзуть по тросах, летять на тролеях, деруться по скелях, перепливають бурхливі потоки, прямують під кулями, щоб дійти до свого класу на уроки. Їм складно, боязно? – Ймовірніше,так, але з виховання власної сили волі і починається особистість!
А як виправдовуються школярі через прогули уроків у вашому класі? Прочитайте їм на класній години цю статтю, можливо, вона більш вплине на них, аніж звичні повчання. А вигадані ними виправдовування збліднуть на фоні реальних історій.
До школи повітрям (Непал та Колумбія)
Діти, які проживають у віддалених районах джунглів Колумбії та у високогірних куточках Непалу мають ідентичні труднощі – відсутність доріг та мостів. Вирішення цієї проблеми в обох країнах схоже – за рахунок використання повітряного «транспорту».
Південніше на 60 км від столиці Колумбії школярі вимушені добиратися до школи за допомогою сталевого тросу. Він натягнутий на висоті 400 м над річкою Ріо-Негро та закріплений на її протилежних берегах.
Хоча тривалість повітряної мандрівки складає всього 60 секунд, але емоцій вистачає! Адже через значний ухил берегів швидкість польоту досягає 80 км/год. Загальмутивати допомагає нехитрий пристрій – дерев'яна рогатка.
Але навіть не це більш дивує! Подекуди діти здійснюють політ не самостійно, а разом із закріпленим мішком, в якому... знаходяться молодші дітлахи, яким страшно здійснювати у такий спосіб переправу без додаткової допомоги.
Колумбійська школярка Дейзі Мора та її п'ятирічний брат летять зі швидкістю 80 км/год над річкою Ріо-Негро
У Непалі через катастрофічний брак доріг практично по всій країні, використання тросів, імпровізованих мотузок, підйомних примітивних механізмів – повсюдне.
Шлях до школи в одному з районів Непалу
У нашій країні таке пристосування називають тролей і використовують як розважальний атракціон, а тут екстрим щодня.
До школи пішки високогірною стежкою (провінція Гуйчжоу, КНДР)
Щоб потрапити до школи Банпо, 49 школярам з маленького китайського селища Геньюань доводиться пробиратися вузькою стрімкою високогірною стежкою. Вона була вирубана на скелястих схилах гір понад 40 років тому, але й до сьогодні затребувана.
Шлях до школи простягається практично вздовж самісінькому краю стрімких схилів, але на ньому немає жодних засобів страховки, а ширина стежки не перевищує півметра. Тому часто діти страхують один одного, йдучи, взявшись за руки.
Хоча це не єдиний шлях до школи, але він займає всього годину. Більш безпечною дорогою добиратися пішки 2 години, тому всі школярі йдуть саме цим шляхом. Прагнучи зекономити час, учні щодня ризикують життям.
Щоб убезпечити дітей, кожного разу учнів супроводжує директор школи Чу Лянгфан.
Учні школи Банпо йдуть на заняття у супроводі директора (провінція Гуйчжоу, КНДР)
До школи вплав через стрімку річку (округ Мінх Хоа, В'єтнам)
Дітлахам з комуни Тронг Хоа, що розташована в окрузі Мінх Хоа, аби дістатися до школи, двічі на день доводиться перетинати річку. Все б було не так погано, якби не вплав!
Школярі з округу Мінг Хоа прямують до школи
Так, щоб не намочити підручники та одяг, школярі складають їх у поліетиленові пакети, які в свою чергу служать учням і за плавзасоби. Таким чином школярі 1-5 класів перепливають річку, ширина якої становить 15 метрів, а глибина подекуди досягає 20 метрів. Потрапивши на той берег, діти дістають речі з пакетів, одягаються і йдуть далі. І так щодня! А деколи дорослі допомагають дітям дістатися протилежного берега, поміщаючи їх… у такі ж поліетиленові пакети.
До школи, прямуючи зоною радіаційного ураження (Фукусіма, Японія)
Не завжди реальну небезпеку можна побачити, але від цього вона не менш загрозлива для життя.
Так, школярі початкової школи Оміка – найближчої до атомної електростанції Фукусіма-Дайічі, щодня йдуть територією, що є радіаційно зараженою. Лише 91 з 205 школярів, які навчалися у школі до катастрофи 2011 року, вижили.
Школа розташована за 15 кілометрів від енергоблоків. Дорогою до неї учні щодня проходять повз гейгер, на якому фіксується рівень випромінювання. Зараз його показники показують 0,12 мЗв/год (при цьому доза на добу не повинна перевищувати 0,004 — 0,027 мЗв).
Японські школярі йдуть до школи Мінамісон (Фукусіма, Японія)
До школи за 150 км на чому прийдеться (Каїр, Єгипет)
В околицях Каїру, як і в Єгипті в цілому, гостра нестача шкільних закладів. Тому, щоб відвідувати школу, дітям з околиць щодня приходиться долати значні відстані, деяким аж у 150 км.
Щоб дістатися школи учні змушені на ходу чіплятися за борти автомобілів-попуток. При цьому водії часто навіть гадки не мають, що вони в цей час везуть школярів.
Діти з селища Ібсеваі ель-Малака, Єгипет
До школи зоною бойових дій (Афганістан, Ізраїль, зона АТО України)
Якщо у країні починаються бойові дії, вони стосуються всіх. Хоча затівають озброєні конфлікти та війни завжди дорослі, але це зачіпає всіх, навіть найменших.
Кожного дня, відправляючи дітей до школи, батьки розуміють, що можуть вже не побачити їх ввечері. Але це, на жаль, не означає, що вдома безпечніше. У випадку бойових дій небезпека всюди, але згодом до неї настільки звикають, що стан загрози сприймається буденно: жителі продовжують ходити на роботу чи в школу, не дивлячись на стрілянину і безліч військових поряд...
Афганські діти прямують до школи під час афгано-американського конфлікту (2015 рік)
Ізраїльська школярка йде до школи через площу Тяньаньмень під час ізраїльсько-палестинських сутичок (Єрусалим)
Заняття тривають, не дивлячись ні на що (школа №2, Красногорівка, зона АТО)
Якщо ви вирішите використати матеріал цієї статті на уроці, зважте, що якби дітям було б погано чи нецікаво у школі, навряд чи вони б з власної волі долали безліч труднощів дорогою. Щось стимулює їх йти до школи, незважаючи на безліч перешкод!
Тому, якщо у вашому класі часті прогули уроків, обговоріть це зі своїми учнями. Що їх не влаштовує у навчальному процесі, що треба зробити, аби вони також захотіли потрапити на уроки, навіть у випадку смертельної небезпеки.
Щоб залишити свій коментар, необхідно зареєструватись.