Головні помилки дистанційного навчання

Завершення цього навчального року було дійсно гарячим. Перехід від живого спілкування з учнями до онлайну – хто б міг подумати, що з нами таке станеться! І тільки-но ми це витримали, як отримали від МОН повідомлення про те, що у наступному році дистанційне навчання цілком може стати постійною частиною нашого життя. Отже, не час розслаблятися! Саме час зробити невеличку роботу над помилками та зрозуміти, чого не варто робити надалі. Тож із якими помилками дистанційного навчання ми зіштовхнулися?

Проводили мало часу з учнями

Звісно, вчителі завжди керувалися навчальними планами, давали завдання, освоювали Zoom і Skype, проводили уроки онлайн... Але погодьтеся, це все не те! До того ж, скільки часу пішло на налагодження процесу? А як швидко ви почали вільно почувати себе перед камерою? І чи почали взагалі? Адже камера – зовсім не те, що виступ у класі. До неї треба звинкути і до виступу теж треба готуватися. Нібито схоже на клас: у Zoom на вас також дивляться десятки пар очей, але в онлайні ви далеко не завжди можете зрозуміти, як саме реагують ваші слухачі.

Служба освітнього омбудсмена України провела масштабне опитування, згідно з яким комунікація учнів із вчителями відбувалася через:

соціальні мережі та месенджери – 49%;
щоденні онлайн-уроки та завдання на різних платформах – 40%;
розміщення завдань на вебсайті школи – 30%;
уроки та завдання з використанням однієї платформи – 26%;
надсилання завдань як фотографій рукописного аркуша – 24%;
надсилання завдань на email – 13%.

Але емейлів та шкільних сайтів недостатно. Діти хочуть чути та бачити свого вчителя, і їм цілком байдуже, чи ідеально виглядає педагог, наскільки гарний ремонт у його квартирі, чи навіть що саме він говорить! Головне – зв'язок, за яким діти так сумували. І якщо це в наших силах, ми маємо бути поруч із дітьми навіть онлайн.

Розраховували на інше

Карантин карантином, а навчання навчанням! Учителі це чудово розуміли і завзято взялися за роботу. Звісно, від учнів вони очікували того ж. Діти мали відвідувати всі онлайн-уроки, виконувати всі завдання, а потім ще й опрацьовувати додаткову інформацію... Але реальність виявилася дещо інакшою.

Багато хто з учнів просто не мав фізичної можливості відвідувати всі уроки. Комусь не вистачало техніки, у когось погано працював інтернет (а це не диво, особливо у маленьких містах чи сільській місцевості), а ще хтось мав наглядати за молодшими братами чи сестрами. Насправді причин безліч. І всі вони реальні.

Дані зі звіту щодо опитування, проведенного Службою Освітнього омбудсмена України «Навчання дітей під час карантину»

При цьому більшість дітей (81,5%) навчалася зі смартфонів. Погодьтеся, не найзручніший варіант. Тому не варто сердитися чи розчаровуватися. Більшість учнів справді хотіли бути на всіх ваших уроках, але не всі могли. І тим паче не варто думати, що діти на карантині нічого не робили! Зрештою, у вересні ми повернемося до шкіл, тож у вас буде час надоложути втрачене.

Думали, що діти нічого не робитимуть

Дійсно, така проблема є. Хтось із учнів не надто напружувався і до карантину, а хтось так і не зміг увійти у ритм дистанційного навчання (можливо, такий формат дитині просто не підходить). А хтось навпаки неочікувано продемонстрував неабияку жагу до знань! Згвідно з даними опитування Центру інноваційної освіти «Про.Світ», інколи вчителям доводилося щоденно спілкуватися з батьками деяких учнів, інакше діти не починали навчання взагалі (так відповіли 18,8% респондентів). Але зрештою виявилося, що у більшості випадків учні охоче вчилися: відвідували уроки, виконували домашні завдання і надсилали їх на перевірку, а може навіть додатково працювали над творчими проєктами!

Утім, діти дійсно встигали не все. Це й не дивно, адже, згідно з опитуваннями, учні отримували багато завдань із кожного предмету. Тому ті, хто впорався з більшістю, точно молодці!

Менше індивідуальності, більше узагальнення

Так, карантин (ще й такий тривалий!) приголомшив усіх. І так, налагодити освітній процес було непросто. Що вже й казати про індивідуальний підхід до навчання! Звісно, у класі вчителі могли приділити увагу кожному та кожній, дати особливе завдання, підбадьорити... Але чи було перенесено цю стратегію в онлайн? Чи отримали повноцінний доступ до навчання учні, які не могли з певних причин дивитися ваші онлайн-уроки? Можливо, треба було одразу робити запис для них та для тих, у кого раптово зникло світло чи інтернет просто посеред заняття? А ще необхідно знайти підхід до тих, кому дистанційка не підійшла (і це можна зрозуміти!). Насправді змінюється не так багато: перед вами ті самі учні, треба вчити звичні теми, просто робити це через Zoom та месенджери. І все, що ми маємо робити, це підтримувати дітей і не забувати про те, що у кожного можуть бути власні проблеми.

Цей рік був непростим. Але він багато чому навчив усіх нас. І сподіваємося, що помилки дистанційного навчання більше не повторяться (навіть якщо інколи знову доведеться навчатися у режимі онлайн)!