Постмодернізм - стильова течія в українській літературі

Постмодернізм -стильова течія в контексті українського літературного процесу.

Постмодернізм — це своєрідний літературний феномен.І хоч він ще мало вивчений, але постмодернізм уже органічно увійшов у канву української літератури. До цього напряму належать письменники-сучасники, чиї твори відзначилися особливими рисами. Постмодерністами є відомі вам Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрій Іздрик, Юрій Андрухович.

Естетичною природою цього явища є поєднання і органічне співіснування різних художніх систем. Постмодернізм виник внаслідок відчуття письменниками кінця історії, певної епохи. Це естетичний бунт проти всього радянського, нова форма існування української ідеї. З огляду на вище сказане, тема дослідження постмодернізму є актуальною.

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мислення», принцип гри. Загальне осміяння і глузування над усім є тотальною іронією. Численні постмодерністські художні твори характеризуються свідомою настановою на іронічне зіставлення різних жанрів, стилів, художніх течій. Твір постмодернізму – це завжди висміювання попередніх і неприйнятих форм естетичного досвіду: реалізму, модернізму, масової культури.

З розпадом СРСР, коли особливо унаочнилася неспроможність соціалістичного способу життя, розпочалася дискусія, що точилася переважно довкола трьох засадничих питань:

Характерні ознаки сучасної поезії: «Переобтяжена цвітінням» (Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»). Багатство тематики, стильових і жанрових знахідок. Поступається прозі за динамізмом саморозгортання інтелектуального сюжету, але виграє в інтенсивності метафоричного орнаменталізму. Представлена кількома поколіннями поетів.

Покоління поетів постмодернізму

Шістдесятники. Ліна КостенкоІван ДрачІрина Жиленко. Борис Олійник 

Київська школа поетів. Віктор Кордун. Василь Голобородько. Микола Воробйов. Василь Рубан

Поети-диседентиІгор Калинець. Тарас Мельничук. Степан Сапеляк 

ВісімдесятникиІгор Римарук. Василь Герасим’юкІван Малкович. Оксана Забужко. Оксана ПахльовськаІван Козаченко

Дев'яностники. Кость Москалець. Роман Скиба. Павло Вольвач. Сергій ЖаданІван Андрусяк. Віктор Неборак. Василь Махно

Характерні ознаки сучасної прози. Жанрове розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей. Відхід від лірико-романтики, патетики, трансформація химерної стильової течії (Олександр Ільченко, Віктор Міняйло, Володимир Яворівський, Євген Гуцало) у прозу постмодерністів. Активна творча діяльність прозаїків старшого покоління: звернення до історичної тематики (історичний роман Ю. Мушкетика «На брата брат» (1996), М. Вінграновського «Северин Наливайко», Р. Іваничука «Орда» (1992), «Рев оленів нарозвидні» (2000), роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко» (1999); дослідження екзистенціальних проблем буття людини (роман-епопея Валерія Шевчука «Стежка в траві. Сага про Житомир» (1994). Постмодерне світобачення, у центрі творів – «маска «автора.

Існування двох шкіл прозаїків:1) «київсько-житомирська» – перевага екзистенціальних мотивів, герой творів – інтелектуал, рафінований інтелігент (В’ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Олесь Ульяненко, Богдан Жолдак, Любов Пономаренко, Євгенія Кононенко, Оксана Забужко, Володимир Діброва та ін.);2) «львівсько-франківська» – перевага гри та іронії, карнавалу і травестії, герой – маргінал (міський житель – вихідець із села), сільська людина з комплексом меншовартості (Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик та ін.).

Висновок. Український постмодернізм був, насамперед, антитезою не модернізму, яким цікавився і з яким співіснував, а антитезою тоталітаризму і соцреалізму.