Позакласний захід "Ніхто не забутий, ніщо не забуте" 4 клас

Про матеріал

Сценарій спрямований на те, щоб діти пам"ятали ту далеку війну. Ми проводили пошукову роботу, бесідували з свідками подій. Також учні з великим натхненням розповідали про своїх прабабусь та прадідусів, про те, що доводилось їм пережити.

Перегляд файлу

Звучить мелодія пісні «Журавлі», на екрані демонструються фотографії про війну. Діти заходять повільно до залу з білими журавликами (вироби орігамі) в руках.

На столах фотографії прабабусь та прадіду сів, листи з фронту, фронтові спогади, гільзи, каска.

Вчитель:

Починаєм найсвятішу тему,

Вибираєм найщиріші барви.

Скільки світла в імені твоєму,

Скільки в ньому доблесті і слави.

Перемога! Свята Перемога –

Свято Миру, Свободи й Весни...

Ми доземно вклоняємось нині

Всім героям, звитяжцям війни!

Овіяне невмирущою славою, омріяне й вистраждане, гартоване у війні битви, на крилах весни лине до нас свято Перемоги.

Імена наших земляків навіки занесено в скрижалі пам’яті жертв найстрашнішої з усіх війн.

Учениця:

Хвилина мовчання,

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання –

В ній наша любов і гроза.

Як подвиг полеглих – священна.

Хвилина мовчання.

(Фонограма стуку метронома)

***

Встеляйте квітами дороги,

Дзвінкі заспівуйте пісні.

Сьогодні – свято Перемоги –

Найкраще свято на землі!

***

Встеляйте квітами дороги,

Вже проліски цвітуть, розмай.

Ми квіти кидаєм під ноги

Бійцям, що мир несли в наш край.

***

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у далі століть.

Вічний вогонь закликає:

«Всіх пам’ятайте і мертвих, і живих!»

(Пісня «Степом, степом...»)

Демонструються фотографії воєнних дій 1941-1945 рр.

Учень:

Погляньте, друзі, це отут знайшов,

Коли збирав я квіти весняні.

Напевне теж колись боєць ішов

І залишив цю каску на згадку по війні.

А в ній весна, заквітла щиро, радісно в цей час,

Щоб більш ніколи ця страшна війна

Не повернулась, не прийшла до нас.

Учениця:

Мій друже! А не думав ти про те,

Що в касці дівчина-красуня йшла?

А зараз квіткою її життя цвіте;

Бо зовсім юна дівчина була.

Учень:

А й справді, мені дідусь розказував, скільки молодих, красивих дівчат було на фронтах. Вони і радистками були, і медсестрами, і зенітницями. Скільки ж їх загинуло у тій війні...

Вчитель:

На священний двобій з ворогом пішли _______ жителів села Шпитьки, ______ жителів села Петрушки, ________ жителів села Личанка,______ жителів села Горбовичі.

Вчитель:

Вони не повернулись з війни...

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворились в білих журавлів.

(Танець білих журавлів під мелодію пісні «Журавлі»)

Вчитель: Не з перших днів війни на двобій з ворогом став Павленко Микола Сакович, дідусь Сивака Владика, тоді йому було 16 років. У 1944 році він пішов на фронт. Не раз думка линула в рідне село, у рідну домівку: як там дружина та маленька донечка Катя.

Правнук Владик Сивак:

Моїй бабусі Вірі дідусь багато розповідав про війну, про те, як на його очах гинули молоді солдати, розривалися снаряди.

Вчитель:

Довгий вік зозуля накувала Івану Семеновичу Спасіченку. Під час війни він був у складі 108-го гвардійського танкового корпусу на військовій машині «студебекер». Його завданням було підвозити боєприпаси для гармат, продовольство, відвозити поранених.

Велике й міцне коріння роду Вашого: 9 онуків та 17 правнуків.

Правнучка Маша Кислиця:

Прадідусь Іван був поранений під час боїв за Чехословаччину, лікувався у госпіталі. Перемогу зустрів біля Праги. Сьогодні моєму прадідусю 92 роки. Зичу йому здоров’я!

(Пісня «Біля солдатської могили»)

Учениця:

В мого діда – довгі вуса,

На лиці рубці від ран.

Дідом дуже я горджуся:

Він у мене – Ветеран!

Учень:

Він ходив під час війни

По-геройськи у походи.

Тим-то й має нагороди –

І медалі й ордени.

Учениця:

А коли заради свята

Він одягнеться в мундир –

Зразу сяйвом повна хата,

Нагороди сліплять зір!

Учень:

Діду слава, діду шана.

Все ж хвилюється дідусь,

Маю діда-ветерана.

Й недаремно ним горджусь.

Вчитель:

Листи... Воєнні трикутники. Як їх чекали, якими вони були жаданими... Вони лікували, підтримували, продовжували життя воїнам, матерям, коханим, дружинам, дітям і всім, хто перебував далеко від передової.

У моїх руках один такий лист, а в ньому – рядки (мовою оригіналу) вірша «Сон перед боєм»:

Я бачив сон. О Боже милий!

Я вдома був хвилинок з п’ять.

Цих 5 минут я був щасливий,

Бо знову бачив всіх опять!

Як і раніш, я бачив хату,

Тихий, милий уголок,

Я бачив ту весну багату,

Чув співи тисячі пташок...

І раптом тріск, земля здригнулась.

На мить побачив зарево і дим,

І все, що снилось, пролетіло,

Я знову в шквалі вогневім!

Усе сія: Горить усе,

Гул, снаряди летять мимо,

Знов кружляє смерть круг мене,

Пахне боєм, гаром, димом.

м. Замістя.

Прорив. 14.07.1944 рік

Такі чудові поетичні рядки писав з фронту прадідусь Мороз Лізи Мельник Володимир Якович.

Правнучка Ліза Мороз:

Прадідусь був гвардії єфрейтор, телефоніст 93-го гвардійського полку. Багато віршів написав в окопах в перерві між боями.

- Весь рік я в боях і походах

Міряв військові дороги,

Що ж мене жде в сорок п’ятім?

Чи смерть, чи вінець перемоги?

Учень:

Багато на нашій землі обелісків.

Вкарбовано в них золоті імена.

Вклонися, людино, їм низько-низько.

Це пам’ять, яку залишила війна.

Учениця:

Спасибі всім, і мертвим, і живим,

За те, що землю нашу зберегли.

І хоч було смертельно важко їм.

Та все вони зробили, що змогли.

Учень:

Не бійтесь, люди, теплих слів

Для наших посивілих ветеранів.

Нехай і їм тепліше стане,

І в серці стихне давній біль.

Вчитель:

Томілін Микола Мартинович воював ще у Першій кінній армії Будьонного. А Велику вітчизняну війну зустрів вже у зрілому віці – в 40 років. Під час війни служив в авіаційному полку.

Правнучка Діана Кондратова:

Мій прадідусь Микола був нагороджений медалями «За бойову доблесть», «За відвагу». І я знаю, що бойові нагороди просто так нікому не дають. Мій дідусь – герой!

Вчитель:

Кажуть, що у війни не жіноче обличчя. Я не знаю війни, але не можу позбутися думки, що у війни обличчя вдови. Жінок з вдовиною долею залишилося небагато живих. Але сивою журавкою кружляє вдовина пам’ять, і чоловіки живі у їхніх серцях, і сліз немає, усі виплакані безсонними ночами, сил лишилося мало.

Цей вірш звучить для наших дорогих прабабусь.

Вдовам

Ой, літали в небі в парі журавлі,

Та звили гніздечко рано по весні.

Троє журавляток вивели вони,

Захищав їх батько дужими крильми.

Разом все літали, в небі, в висоті.

Доглядали діток ніч і день при дні.

Та одного разу журавель пропав,

Зосталась журавка й троє журавлят.

Плаче журавлиха, все літа, літа,

Журавля шукає в полі, де жита.

Виглядає милого, щастя-долі жде.

Вірить, що вернеться, вірить – ще прийде.

(Пісня «Журавка»)

***

Зайдіть до солдатки на хвильку

В свята чи з роботи.

Несіть до солдатки

Краплину людської турботи.

***

Зайдіть до солдатки

Про зятя свого розказати,

Ведіть до солдатки

Онука свого показати.

***

І радість приносьте,

І смуток несіть до хатини.

Зовіть її в гості,

На проводи чи іменини.

***

Звеличте відвагу,

З якою вона нам служила.

Вона цю відвагу

Тернистим життям заслужила.

***

Та перш, ніж воздати

Їй славу в граніті і пісні,

Зайдіть до солдатки,

Бо завтра вже буде запізно.

Вчитель:

Вдовиними слізьми й потом зрошені поля. Їхніми долонями надоєні тисячі й тисячі літрів молока. Вдовиними мозолями побудовано нові хати, висаджено сади.

Учениця:

Солдатські вдови...Вони і пшеницю жали і солому скиртували, а бувало і в плуг впрягалися, бо коней і тракторів не було.

Учень:

За вашу мужність і геройство, за те, що тримали на жіночих плечах фронт і рід людський у роки тяжкого лихоліття, низько вклоняємось вам!

Вчитель:

Ніколи не зітруться з пам’яті страшні дні перебування на чужині на примусових роботах у Німеччині.

Грищук Ганна Іванівна, прабабуся Пантіна Олександра, в 1942 році в 17 років потрапила на примусові роботи до Німеччини – працювала на господаря на полях, доїла корови, прибирала.

Правнук Пантін Саша:

В 1945 році бабусю визволили американські війська, і вона повернулася до України. На жаль, вже бабусі немає з нами. Вона померла у 2007 році. Вічна їй пам’ять.

Вчитель:

Сьогодні у нас в гостях прабабусі, прадідусі, бабусі, дідусі – це діти війни. Їм також довелося пізнати чимало горя в житті. Нехай здоровиться вам! (Прізвища, імена, по батькові всіх бабусь, дідусів, які були дітьми під час війни).