Позакласний захід "Ніхто не забутий, ніщо не забуте" 4 клас

 

 

Звучить мелодія пісні «Журавлі», на екрані демонструються фотографії про війну. Діти заходять повільно до залу з білими журавликами (вироби орігамі) в руках.

 

На столах фотографії прабабусь та прадіду сів, листи з фронту, фронтові спогади, гільзи, каска.

 

Вчитель:

Починаєм найсвятішу тему,

Вибираєм найщиріші барви.

Скільки світла в імені твоєму,

Скільки в ньому доблесті і слави.

Перемога! Свята Перемога –

Свято Миру, Свободи й Весни...

Ми доземно вклоняємось нині

Всім героям, звитяжцям війни!

 

Овіяне невмирущою славою, омріяне й вистраждане, гартоване у війні битви, на крилах весни лине до нас свято Перемоги.

Імена наших земляків навіки занесено в скрижалі пам’яті жертв найстрашнішої з усіх війн.

 

 

 

Учениця:  

Хвилина мовчання,

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання –

В ній наша любов і гроза.

Як подвиг полеглих – священна.

Хвилина мовчання.

(Фонограма стуку метронома)

 

 

 

                  ***

Встеляйте квітами дороги,

Дзвінкі заспівуйте пісні.

Сьогодні – свято Перемоги –

Найкраще свято на землі!

 

                  ***

Встеляйте квітами дороги,

Вже проліски цвітуть, розмай.

Ми квіти кидаєм під ноги

Бійцям, що мир несли в наш край.

 

                  ***

Вічний вогонь палає,

Дзвонить у далі століть.

Вічний вогонь закликає:

«Всіх пам’ятайте і мертвих, і живих!»

 

(Пісня «Степом, степом...»)

Демонструються фотографії воєнних дій 1941-1945 рр.

 

 

Учень:

Погляньте, друзі, це отут                знайшов,

Коли збирав я квіти весняні.

Напевне теж колись боєць ішов

І залишив цю каску на згадку по війні.

А в ній весна, заквітла щиро, радісно в цей час,

Щоб більш ніколи ця страшна війна

Не повернулась, не прийшла до нас.

 

Учениця:

Мій друже! А не думав ти про те,

Що в касці дівчина-красуня йшла?

А зараз квіткою її життя цвіте;

Бо зовсім юна дівчина була.

 

Учень:     

А й справді, мені дідусь розказував, скільки молодих, красивих дівчат було на фронтах. Вони і радистками були, і медсестрами, і зенітницями. Скільки ж їх загинуло у тій війні...

 

Вчитель: 

На священний двобій з ворогом пішли _______ жителів села Шпитьки, ______ жителів села Петрушки, ________ жителів села Личанка,______ жителів села Горбовичі.

 

 

 

Вчитель: 

Вони не повернулись з війни...

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворились в білих журавлів.

 

 

(Танець білих журавлів під мелодію пісні «Журавлі»)

Вчитель:  Не з перших днів війни на двобій з ворогом став Павленко Микола Сакович, дідусь Сивака Владика, тоді йому було 16 років. У 1944 році він пішов на фронт. Не раз думка линула в рідне село, у рідну домівку: як там дружина та маленька донечка Катя.

 

Правнук Владик Сивак:

Моїй бабусі Вірі дідусь багато розповідав про війну, про те, як на його очах гинули молоді солдати, розривалися снаряди.

 

Вчитель:

Довгий вік зозуля накувала Івану Семеновичу Спасіченку. Під час війни він був у складі 108-го гвардійського танкового корпусу на військовій машині «студебекер». Його завданням було підвозити боєприпаси для гармат, продовольство, відвозити поранених.

Велике й міцне коріння роду Вашого: 9 онуків та 17 правнуків.

 

Правнучка Маша Кислиця:

Прадідусь Іван був поранений під час боїв за Чехословаччину, лікувався у госпіталі. Перемогу зустрів біля Праги. Сьогодні моєму прадідусю 92 роки. Зичу йому здоров’я!

 

(Пісня «Біля солдатської могили»)

 

Учениця:

В мого діда – довгі вуса,

На лиці рубці від ран.

Дідом дуже я горджуся:

Він у мене – Ветеран!

 

Учень:

Він ходив під час війни

По-геройськи у походи.

Тим-то й має нагороди –

І медалі й ордени.

 

Учениця:

А коли заради свята

Він одягнеться в мундир –

Зразу сяйвом повна хата,

Нагороди сліплять зір!

 

Учень:

Діду слава, діду шана.

Все ж хвилюється дідусь,

Маю діда-ветерана.

Й недаремно ним горджусь.

 

Вчитель:

Листи... Воєнні трикутники. Як їх чекали, якими вони були жаданими... Вони лікували, підтримували, продовжували життя воїнам, матерям, коханим, дружинам, дітям і всім, хто перебував далеко від передової.

У моїх руках один такий лист, а в ньому – рядки (мовою оригіналу) вірша «Сон перед боєм»:

 

Я бачив сон. О Боже милий!

Я вдома був хвилинок з п’ять.

Цих 5 минут я був щасливий,

Бо знову бачив всіх опять!

 

Як і раніш, я бачив хату,

Тихий, милий уголок,

Я бачив ту весну багату,

Чув співи тисячі пташок...

 

І раптом тріск, земля здригнулась.

На мить побачив зарево і дим,

І все, що снилось, пролетіло,

Я знову в шквалі вогневім!

 

Усе сія: Горить усе,

Гул, снаряди летять мимо,

Знов кружляє смерть круг мене,

Пахне боєм, гаром, димом.

                                     м. Замістя.

                   Прорив. 14.07.1944 рік

 

Такі чудові поетичні рядки писав з фронту прадідусь Мороз Лізи Мельник Володимир Якович.

 

Правнучка Ліза Мороз:

Прадідусь був гвардії єфрейтор, телефоніст 93-го гвардійського полку. Багато віршів написав в окопах в перерві між боями.

- Весь рік я в боях і походах

 Міряв військові дороги,

 Що ж мене жде в сорок п’ятім?

 Чи смерть, чи вінець перемоги?

 

 

Учень:

Багато на нашій землі обелісків.

Вкарбовано в них золоті імена.

Вклонися, людино, їм низько-низько.

Це пам’ять, яку залишила війна.

 

Учениця:

Спасибі всім, і мертвим, і живим,

За те, що землю нашу зберегли.

І хоч було смертельно важко їм.

Та все вони зробили, що змогли.

Учень:

Не бійтесь, люди, теплих слів

Для наших посивілих ветеранів.

Нехай і їм тепліше стане,

І в серці стихне давній біль.

 

Вчитель:

Томілін Микола Мартинович воював ще у Першій кінній армії Будьонного. А Велику вітчизняну війну зустрів вже у зрілому віці – в 40 років. Під час війни служив в авіаційному полку.

 

Правнучка Діана Кондратова:

Мій прадідусь Микола був нагороджений медалями «За бойову доблесть», «За відвагу». І я знаю, що бойові нагороди просто так нікому не дають. Мій дідусь – герой!

 

Вчитель:

Кажуть, що у війни не жіноче обличчя. Я не знаю війни, але не можу позбутися думки, що у війни обличчя вдови. Жінок з вдовиною долею залишилося небагато живих. Але сивою журавкою кружляє вдовина пам’ять, і чоловіки живі у їхніх серцях, і сліз немає, усі виплакані безсонними ночами, сил лишилося мало.

Цей вірш звучить для наших дорогих прабабусь.

 

 

 

                Вдовам

Ой, літали в небі в парі журавлі,

Та звили гніздечко рано по весні.

Троє журавляток вивели вони,

Захищав їх батько дужими крильми.

Разом все літали, в небі, в висоті.

Доглядали діток ніч і день при дні.

Та одного разу журавель пропав,

Зосталась журавка й троє журавлят.

 

Плаче журавлиха, все літа, літа,

Журавля шукає в полі, де жита.

Виглядає милого, щастя-долі жде.

Вірить, що вернеться, вірить – ще прийде.

(Пісня «Журавка») 

 

              ***

Зайдіть до солдатки на хвильку

В свята чи з роботи.

Несіть до солдатки

Краплину людської турботи.

 

               ***

Зайдіть до солдатки

Про зятя свого розказати,

Ведіть до солдатки

Онука свого показати.

 

              ***

І радість приносьте,

І смуток несіть до хатини.

Зовіть її в гості,

На проводи чи іменини.

 

                ***

Звеличте відвагу,

З якою вона нам служила.

Вона цю відвагу

Тернистим життям заслужила.

 

                 ***

Та перш, ніж воздати

Їй славу в граніті і пісні,

Зайдіть до солдатки,

Бо завтра вже буде запізно.

Вчитель:

Вдовиними слізьми й потом зрошені поля. Їхніми долонями надоєні тисячі й тисячі літрів молока. Вдовиними мозолями побудовано нові хати, висаджено сади.

 

Учениця:

Солдатські вдови...Вони і пшеницю жали і солому скиртували, а бувало і в плуг впрягалися, бо коней і тракторів не було.

 

Учень:

За вашу мужність і геройство, за те, що тримали на жіночих плечах фронт і рід людський у роки тяжкого лихоліття, низько вклоняємось вам!

 

Вчитель:

Ніколи не зітруться з пам’яті страшні дні перебування на чужині на примусових роботах у Німеччині.

Грищук Ганна Іванівна, прабабуся Пантіна Олександра, в 1942 році в 17 років потрапила на примусові роботи до Німеччини – працювала на господаря на полях, доїла корови, прибирала.

 

Правнук Пантін Саша:

В 1945 році бабусю визволили американські війська, і вона повернулася до України. На жаль, вже бабусі немає з нами. Вона померла у 2007 році. Вічна їй пам’ять.

Вчитель:

Сьогодні у нас в гостях прабабусі, прадідусі, бабусі, дідусі – це діти війни. Їм також довелося пізнати чимало горя в житті. Нехай здоровиться вам! (Прізвища, імена, по батькові всіх бабусь, дідусів, які були дітьми під час війни).

 

 

 

Учениця:

Ні, війна, ти була нам не мати,

Ти нам мачуха люта була.

Чорним смерчем ввірвалась проклята,

І спалила дитинство до тла.

 

 

(Зачитуються спогади про війну Мельник Ганни Костянтинівни, яку війна застала в 16-річному віці)

 

 

 

 

Вчитель:

Від імені дітей війни скажуть їхні внуки і правнуки.

 

• Ми, діти війни...
• Ми, нащадки воїнів-переможців.

Всі: Засуджуємо тебе, війна!

• Засуджуємо за руїни на нашій землі!
• Засуджуємо за голодне дитинство!
• За спалений хліб!
• За кров і сльози!
• За сиріт і вдів!

Всі: Засуджуємо і проклинаємо тебе, війна!

 

(Під мелодію «Степом, степом» діти несуть квіти загиблим у війні)

 

 

 

Вчитель: (на фоні мелодії «Степом, степом»)

Стоять безмовно обеліски вічні,

І сняться їм дороги героїчні.

Вогонь не гасне, і не в’януть квіти,

А ми кладем гірлянди на граніти.

 

 

 

Учениця:

Яке це щастя – жити в мирі!

У цьому світі веселковім.

Дитячий сміх луна довкола.

Веселі й щирі всі навколо.

 

Учень:

Яке це щастя – жити в мирі!

Коли немає зла ніде.

І хочеться весь світ любити,

Всю землю та усіх людей.

 

Учениця:

Через війну вели усі дороги,

Через біду, печаль, пекельний страх,

Щоб квітло сонцем свято Перемоги

І радістю світилося в очах.

Учень:

Вітаємо зі святом всіх вас щиро!

Живіть здорові в щасті і теплі.

Бажаємо любові, світла, миру

На нашій рідній і святій землі!

 

Учениця:

Хай пісня лине в синь небес крилато,

У мирне небо хай зліта салют.

День Перемоги – то найкраще свято!

І на землі хай в мирі всі живуть!

 

(Пісня «Перемога свята»)

Діти виходять із залу з журавликами в руках.