Позакласний захід «У війни не жіноче обличчя»

Виховна година

Тема: У війни не жіноче обличчя

Мета: донести до учнів відомості про участь жінок у ВВв;

виховувати патріотизм, шанобливе ставлення до історичного минулого своєї країни

Обладнання: мультимедійна презентація, відеоролики

Хід заходу

І. Вступне слово вчителя

  Друга світова війна - одна з трагічних сторінок в історії українського народу. Україна втратила п'яту частину населення: близько 3млн. чол. На фронтах, і 5,5млн. у зоні окупації. Міста обезлюдніли і лежали в руїнах. Понад 10 млн. жителів України залишились без даху над головою і жили в непристосованих приміщеннях та землянках. Було зруйновано і спалено 714 міст й селищ, понад 28тис. сіл, 800тис. чол. втратив Київ, майже по 200тис. - Одеса і Харків, 100тис. – Рівне.

 Кожен, хто міг хоч якось допомогти перемогти ворога, піднявся на боротьбу. Воювали не тільки чоловіки, а й жінки, діти.

 У войны не женское лицо. 
Режут взгляд седые пряди цвета пепла...
Где твои прекрасные глаза
чистого, безоблачного неба?                                         

Женщинам не место на войне, 
только мужество не делится по полу...
И спешат, красивые, туда,
в мир войны и к горю фронтовому,

чтобы поддержать того, кто слаб - 
ослабел, отдавшись смерти в руки,
лишь бы после - небо без ракет,
чтобы счастье детям, счастье внукам.

"Женщина" созвучно с "тишиной",
с словом "Родина" и "дом". Оно красиво, 
слово это - в нем звучит Любовь,
в нем вся теплота и радость Мира - 

без войны. Но горькая цена:
так юна, а голова белее снега...

Мать и женщина, жена, и дочь - ты Жизнь! - 
и нежнейший из всех символов Победы...

     Жінка і війна... Про це не можна говорити без хвилювання. Мати, любляча дружина, турботлива сестра чи кохана — вона нарівні з чоловіками рішуче і відважно стала на захист Батьківщини в грізні роки Великої Вітчизняної.

ІІ. Історична довідка.    

        Під час війни у Червоній армії служили понад 800 тисяч жінок. Змінивши сукні на військовий одяг, вони пройшли сувору школу бойового загартування зі зброєю в руках. За видатні заслуги перед Вітчизною, мужність і героїзм понад 100 тисяч жінок нагороджено орденами та медалями, 91 жінка удостоєна звання Героя Радянського Союзу, 27 з них народилися в Україні, 53 — брали безпосередню участь у боях за Україну. Фондова колекція Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 років» за «посередництва» світлин і різноманітної документалістики вкарбувала в хронограф людського буття сотні імен красивих, земних, чарівних, радісних жінок. Згадаємо деяких з них...

ІІІ. Усний журнал «Жінка і війна»

     1. Бажання йти на фронт.

 З початком війни сотні тисяч жінок кинулися в армію, не бажаючи відставати від чоловіків, почуваючи, що здатні, нарівні з ними, винести всі тяготи військової служби, а головне – затверджуючи за собою рівні з ними права на захист Батьківщини.

       Дівчата були різні – задерикуваті, гучні, і спокійні, стримані; коротко стрижені й з довгими товстими косами; механіки, парашутистки, пілоти й просто комсомолки, які ніколи не знали авіації. Вони по черзі заходили в кімнату, де за столом сиділа людина в захисній гімнастерці. “Твердо вирішили йти на фронт?” “Так!” “А вас не бентежить, що важко буде?” “Ні!”

      Вони були готові до подвигу, але не були готові до армії, і те, із чим їм довелося зіштовхнутися на війні, виявилося для них несподіванкою. Цивільній людині завжди важко перешикуватися “на військовий лад”, жінці – особливо. Армійська дисципліна, солдатська форма на багато розмірів більша, чоловіче оточення, важкі фізичні навантаження – все це з’явилося нелегким випробуванням. Але це була саме та “буденна речовинність війни, про яку вони, коли просилися на фронт, не підозрювал”. Потім був і сам фронт – зі смертю й кров’ю, із щохвилинною небезпекою й “вічно наздоганяючим, але приховуваним страхом”.

                     Пам'ятник медсестрі

Перегляд відеокліпу «Не женщины придумали войну»

 

     Потім, через роки, ті, хто вижив, зізнаються: “Коли подивишся на війну нашими, жіночими очами, так вона страшніша ніж страшне”. Потім вони самі будуть дивуватися тому, що змогли все це витримати. І післявоєнна психологічна реабілітація в жінок буде проходити складніше, ніж у чоловіків: занадто сильні для жіночої психіки подібні емоційні навантаження. “Чоловік, він міг винести, – згадує колишній снайпер Т.М. Степанова. – Він все ж таки чоловік. А от як жінка могла, я сама не знаю. Я тепер, як тільки згадаю, то мене жах охоплює, а тоді все могла: і спати поруч із убитим, і сама стріляла, і кров бачила, дуже пам’ятаю, що на снігу запах крові якійсь особливо сильний… От я говорю, і мені вже погано… А тоді нічого, тоді все могла”.

   Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де зривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

 

       Феномен участі жінки у війні складний вже в силу особливостей жіночої психології, а виходить, і сприйняття нею фронтової дійсності. “Жіноча пам’ять охоплює той материк людських почуттів на війні, що звичайно вислизає від чоловічої уваги, – підкреслює автор книги “У війни – не жіноче обличчя…” Світлана Алексієвич. – Якщо чоловіка війна захоплювала, як дія, то жінка почувала й переносила її інакше в силу своєї жіночої психології: бомбування, смерть, страждання – для неї ще не вся війна.

      2. Жінки-медики.

      

                 Гуля Корольова

  У період Великої Вітчизняної в армії служило 800 тисяч жінок, а просилося на фронт ще більше. Пораненим воїнам рятували життя 700 тисяч лікарів, з них 42 відсотки – жінки, а зокрема серед хірургів їх було майже половина. Кількість сестричок і санітарок налічується за півтори мільйони. Дівчата-санінструктори допомогли 70 відсоткам поранених бійців повернутися в стрій. В тому числі і за рахунок вчасно запропонованої власної донорської крові. В російському місті Калуга, де в роки війни було багато госпіталів, встановили пам’ятник медсестрі – єдиний такий в колишньому СРСР. Серед жінок-медиків є 15 Героїв Радянського Союзу! Це «чоловіче» звання одержали майже сто бойових  фронтовичок.          «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 років»розповідає про кількох відважних медсестер. Київська студентка, відома кіноактриса Маріонелла (Гуля) Корольова, санінструктор 780-го стрілецького полку 214-ї стрілецької дивізії, разом із однополчанами утримувала важливий рубіж під Сталінградом. У критичний момент бою, коли живих лишилося шестеро, дівчина піднялася і кинулася з бійцями в атаку, але ворожа куля обірвала її життя. Гуля посмертно нагороджена орденом Червоного Прапора... 
    У боях за звільнення Запорізької області героїчний подвиг здійснила і двадцятирічна санінструктор 907-го стрілецького полку 244-ї стрілецької дивізії Південно-Західного фронту Валерія Гнаровська. Лише в бою поблизу села Гола Долина Слов’янського району Донецької області вона винесла з поля бою 47 поранених. Захищаючи їх від солдатів ворога, знищила понад 20 гітлерівських бійців та офіцерів. 23 вересня 1943 року в районі села Іваненки (нині с. Гнаровське Запорізької області), рятуючи поранених, із сумкою гранат кинулася під нацистський танк і підірвала його. Дівчина посмертно була удостоєна звання Героя Радянського Союзу.

       Валерія Гнаровська

     Зібрані у фондах музею й матеріали про Героя Радянського Союзу Марію Шкарлетову — санінструктора стрілецького полку 1-го Білоруського фронту. 18-річна дівчина з Харківщини у жовтні 1943 року закінчила курси санінструкторів і була направлена на фронт. Брала участь у боях на Дніпрі, визволенні Правобережної України, дійшла до Берліна. Відзначилась у боях при форсуванні Вісли. 1 серпня 1944 року, переправившись через річку однією з перших, винесла з поля бою близько 40 поранених, надала їм медичну допомогу та забезпечила евакуацію в тил. В одному з боїв на Магнушевському плацдармі замінила загиблого кулеметника. Нагороджена медаллю Міжнародного Червоного Хреста Флоренс Найтингейл

 Перегляд відеокліпу «Фронтовая сестра»

      3. Жінки-льотчиці.

        Наша свідомість спокійно сприймає жінку-телефоністку, радистку, зв’язківку, лікаря або медсестру, кухаря або пекарюючи, шофера й регулювальницю – тобто ті професії, які не пов’язані з необхідністю вбивати. Але жінка-льотчик, снайпер, стрілець, автоматник, зенітниця, танкіст і кавалерист, матрос і десантниця – це вже щось інше. Легендами овіяні розповіді про фронтові будні жінок-льотчиць. Під час битви за Москву з ініціативи прославленої льотчиці Марини Раскової почалося формування жіночих авіаційних полків. Був утворений і успішно діяв 46 гвардійський нічний бомбардувальний авіаційний полк. Жінок-льтчиць з цього полку німці називали «нічні відьми». Їхні літаки були примітивними, але тихими, і вони з'являлися несподівано, нізвідки вночі, коли противник відпочивав. 23672 рази піднімалися в небо жіночі екіпажі, скинувши на ворога майже три мільйони кілограмів бомб. 23-м відважним льотчицям присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

      Перегляд відео про «нічних відьом»

    Жінкам-льотчицям присвячено багато віршів, пісень, зокрема, і пісня

О. Розенбаума.

      Перегляд відеокліпа на пісню О. Розенбаума «На плоскости»

       4. Жінки-снайпери.

        За ратні подвиги 25 жінок-воїнів стрілецьких військ були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Серед них — легендарний снайпер Людмила Павличенко — «королева вогню», «гвинтівка Землі», — як її називали іноземні журналісти, — знищила 309 нацистських солдатів та офіцерів. Колишня студентка Київського державного університету ім. Тараса Шевченка — з червня 1941 року учасниця оборони Одеси та Севастополя. Звання Героя Радянського Союзу удостоєна в 1943-му. Після Севастополя одержала виклик до Москви, в Головне політичне управління, де їй повідомили, що Елеонора Рузвельт і Асоціація американських студентів запросили групу радянських студентів-фронтовиків відвідати Сполучені Штати Америки. Доводилося бувати і в Канаді, і в Англії, де вона розповідала про оборону Севастополя і про героїзм радянських людей, проявлений у боротьбі з фашизмом. Після війни закінчила університет, жила і працювала в Москві, була посланцем миру і доброї волі в різних куточках світу.

        Не менш яскраву сторінку вписали в літопис Великої Вітчизняної війни жінки, які служили в танкових військах. У музейному зібранні — документи Марії Октябрської. Трагічною була доля її родини... Чоловік — комісар Октябрський — загинув під час оборони Києва. Тоді вона звернулася до наркома оборони з проханням на власні кошти побудувати танк і воювати на ньому. Зрештою, закінчивши курси механіків-водіїв, з 1943 року Марія потрапляє на фронт і, будучи сержантом, механіком-водієм танка «Бойова подруга», мужньо воює на Західному фронті. Удостоєна звання Героя Радянського Союзу. Але на початку 1944-го була смертельно поранена. 
          Воювали жінки і на флоті, й у лавах морської піхоти... В музеї зберігаються документи та речі Таїсії Руденко. 1933-го вона закінчила Ленінградське артучилище. Отримала спеціальність піротехніка-мінера і стала першою жінкою — кадровим офіцером ВМФ. У роки війни Таїсія Петрівна — начальник виховання Військово-морської академії, командир жіночої роти матросів морського флотського екіпажу, командир окремої жіночої флотської роти Наркомату ВМФ. Вона нагороджена орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги».

Унікальним є життєвий шлях Євдокії Завалій. У 1941 році 17-річна дівчина добровільно пішла на фронт. І вже у двадцять стала командиром взводу в складі 83-ї бригади морської піхоти Дунайської військової флотилії. Визволяла Крим, Молдову, Угорщину, відзначилась у боях за Будапешт. У січні 1945 року взвод Євдокії Завалій потай під землею по каналізаційних каналах пробрався до ворожого штабу, який невдовзі було захоплено. Серед полонених був гітлерівський генерал. Нагороджена орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни ІІ ступеня. 
Після війни Євдокія Завалій згадувала: «...У розпалі бою до окопу застрибнув гітлерівець. Я йому — в спину ніж. Це ж війна. Не я його, так він мене. Жінка на війні?.. Кохання? Не знаю... Я на передовій була. Правда, був один. Якось йшли полем, він помітив автомат у копні сіна. Збив мене з ніг. Думаю, чого це мій Ваня залежався? Перевертаю, а у нього куля просто в серці. От таке кохання...»

ІV. Землячки-фронтовички

(Індивідуальна інформація відносно конкретного населеного пункту)

 

                       V. Надійний тил.

• Сьогодні на занятті я зрозумів…
• Я вражений тим, що
• Справжнім відкриттям для мене стало…