ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПИСЬМЕННИКА
«Всякий автор хоче писати так, щоб його зрозуміли;
але при цьому потрібно писати про те, що варто розуміння»
— Ж. Лабрюйер
Мета: ознайомити учнів з Всесвітнім днем письменника; удосконалювати навички виразного читання напам'ять творів різних жанрів, відомих митців; розвивати творче мислення, уяву; виховувати любов до поезії, «почуття часу», точність та влучність слова, розвивати творчі навички учнів, розвивати артистичні здібності; виховувати почуття гідності, шани до України-неньки та повагу до історії та культури рідного народу.
Обладнання: комп’ютер, проектор, учнівська презентація,
Ведучий 1: 3 березня усі читачі засвідчують улюбленим письменникам своє захоплення, адже цього дня, починаючи з 1986 року, увесь книжковий світ відзначає Всесвітній день письменника — відповідно до рішення 48-го конгресу ПЕН-клубу — міжнародного об’єднання письменників ( 12-18.01.1986 р.).
ПЕН-клуб — це організація поетів-романістів, яка була заснована в Лондоні ще в 1921 році. ПЕН-клуб (назва – абревіатура, створена з заголовних буков слів Поэти (англ. poets), Есеїсти, дослідники (англ. essayists) та Новелісти, автори прози, романісти (англ. novelists). По сукупності ці три букви утворюють слово ручка (англ. pen)). Перший конгрес ПЕН відбувся 1923 року в Лондоні. Ініціатором створення даної структури була англійська письменниця Кетрін Емі Доусон-Скотт. Найперший склад ПЕН-клубу очолив Джон Голсуорсі. Після першого конгресу ПЕН-клубу Лондона регіональні центри цієї організації з'явилися в 11 країнах світу. Зараз їх налічується вже близько 130.
Ведучий 2: Всі структурні підрозділи ПЕН-клубу виступають за принципи вільного поширення інформації на території всієї планети. Активісти організації, завдяки якій з'явився Всесвітній день письменника, публічно виступають проти придушення свободи слова і цензури. Вважається, що вільна критика — це необхідний елемент процесу економічного і політичногорозвитку країн. Саме ці принципи озвучуються під час офіційних заходів, присвячених Всесвітньому дню письменника.
13 вересня 2010 року українське відділення міжнародного ПЕН-клубу очолив однин із засновників Української Гельсінкської Групи український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, філософ Мирослав Маринович. Таке рішення одностайно було прийнято на засіданні українського ПЕН-клубу в Києві.
Повідомлення 1: Письме́нник — у широкому розумінні це кожна людина, яка пише твори (не обов'язково художні, наукові, вірші також), висловлює власні думки, досвід і бачення світу у письмовій формі. У вузькому розумінні це автор художніх творів; особа, для якої літературна діяльність є професією.
Синонімами до слова письменник є літератор, майстер слова, працівник пера.
Повідомлення 2: Виникнення письменства
Перші письменники в глобальному суспільстві з'явилися очевидно з появою письма і літератури. Вперше письмо з'явилося на Близькому Сході (Шумер, Вавілон, Єгипет, Ассирія, Фінікія і т.д.) у рамках тогочасних храмових господарств, кожне з яких можна розглядати як місто, як державу або як підприємство (корпорацію), тому першими письменниками були священнослужителі - працівники цих храмових господарств, зусиллями яких було створено велику кількість творів на тему віровчень, законодавства, історії, науки, частина з яких дійшла до нашого часу.
Повідомлення 3: Про існування місцевого письменства на землях Русі немає достовірних відомостей, лише непідтверджені дані про використання місцевими племенами "черт і рєз", ймовірно чогось подібного знаків (ієрогліфів). З поширенням православ'я Русь досить швидко стає важливим центром поширення грамотності для Східної Європи і Західної Азії.
«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, яка висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором із літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113р.
Повідомлення 4: Перлиною давньої української літератури і пам'яткою світової культури, створеною у XII столітті, є героїчна поема «Слово про похід Ігорів», яка стоїть в одному ряду з найвидатнішими творами середньовічного епосу, такими як «Витязь у тигровій шкурі» (грузинська література), «Пісня про Роланда» (французька література), «Пісня про Нібелунгів» (німецька література).
Ведучий 2: Насправді письменницька праця доволі войовнича. Це суміш багатьох людських занять, праць і професій під однією черепною коробкою. Письменник - це і священик, і розвідник, і політик, і правозахисник, і етнограф і психолог, і слідчий, і новинар, і педагог, і соціолог. Цей ряд можна продовжувати майже до безкінечності, бо до кожної зі сфер людського буття має причетність вербалізатор, хронікер, ословлювач.
Пригадаємо деякі імена: Григорій Сковорода Іван Котляревський Тарас Шевченко Марко Вовчок, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Ольга Кобилянська Леся Українка М. Хвильовий П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Довженко, О. Гончар Василь Стус, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Григір Тютюнник, Дмитро Павличко, Іван Драч та ще багато інших. Люди, які залишили нам безцінні пам’ятки, свої думки й почуття, виражені в їх творах.
Повідомлення 6: Не можна не згадати сьогодні ім’я видатного сина свого народу – Тараса Шевченка. «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі і вільні шляхи професорам та книжним ученим», - говорив про Тараса Григоровича Іван Франко. Шевченко — явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни.
Ведучий 1: Шевченка без перебільшення можна назвати геніальним художником. В його картинах відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Поет i художник жили в душi Шевченка-митця завжди, бо писати й малювати вiн любив однаково. А його спадщина художника така ж рiзноманiтна, як i поетична. Як художник Шевченко мав двi срiбнi медалi за своï картини ще в часи навчання в Академiï художеств. Шевченко для свідомості українців — не просто література. Він — наш всесвіт.
Ведучий 2: Багато хто з українських, та й не тільки українських, поетів присвячували вірші Великому Кобзареві.
Ведучий 1: Тарас... Просторо в цьому імені. В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Нас просто не існує без нього: Україна — це Шевченко, Шевченко — це Україна. Не знайти такого скальпеля, який міг би відділити одне від одного. Синонімічна пара на всі часи, доки й світу. Уявити себе без Шевченка — все одно, що без неба над головою. Тож давайте зараз пригадаємо рядки віршів Тараса Шевченка, які завжди будуть для нас рідними та близькими, які завжди знайдуть відгук у наших серцях.
(конкурс читців поезії Т.Шевченка)
Повідомлення 8: Професія письменника ніколи не була легкою . Згадаємо початок ХХ століття. «Розстріляне Відродження». Не відомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. За деякими даними це число сягало 30000 осіб.
Натомість, досить просто визначити приблизну кількість репресованих осіб серед письменників: за наявністю їх публікацій напочатку і наприкінці 1930-х. Так, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36, 192 із «зниклих» 223 письменників були репресованими (розстріляними чи зісланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство.
(Презентація про письменників «розстріляного відродження»)
№1: Яловий Михайло Омелянович - Заарештовано в другій половині квітня 1933. Звинувачено в шпигунській діяльності, засуджено до 10 років таборів. 9 жовтня 1937 р. засуджено до розстрілу.
№2: Хвильовий (Фітільов) Микола Григорович - В атмосфері тотального цькування і переслідування, покінчив життя самогубством, каталізаторами стали арешт Михайла Ялового та Голодомор
№3: Підмогильний Валер'ян Петрович - 11 січня 1935 визнав, що належав до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії». Визнав тому, що, на його думку, «політика колективізації привела українське село до голоду». 1937 р. засуджено до розстрілу.
№4: Куліш Микола Гурович - На першому всесоюзному з'їзді радянських письменників, був оголошений буржуазно-націоналістичним драматургом. У грудні 1934, після похорону свого друга Івана Дніпровського, був заарештований.
№5: Плужник Євген Павлович - У грудні 1934 заарештований. Звинувачений у приналежності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 разом з іншими письменниками засуджений до розстрілу.
Учень: Позбавивши Україну літературної еліти, фізично винищивши талановиту плеяду молодих письменників, тоталітарний режим убезпечив себе від опозиції з боку національних сил. Але їх імена, їх творчість знову повернулися до читача, нагадуючи нам про подвиг молодих талановитих людей, і ми сміливо можемо сказати:
Не спи моя рідна земля,
Прокинься ,моя Україно.
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок.
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.
Ведучий 1: А потім були поети-шістдесятники: Іван Драч, Микола Вінграновський, Володимир Дрозд, ГригірТютюнник, Борис Олійник, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Олесь Гончар, Євген Гуцало та інші. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури. Сучасні письменники продовжують традиції своїх попередників, але й вносять щось своє, нове, оригінальне.
Ведучий 2: Кажуть, кожна людина здатна написати хоча б одну книгу – про власне життя. А письменники? Скільки книг можуть написати вони? Скільки часу можуть провести за рукописом, не відриваючись від нього? Хоча... Література – така творчість, мірилом для якої, мабуть-таки, є не кількість, а якість написаного. Та і в цій – словесній царині – не без винятків. Про літературні рекорди розповідають найвідоміші українські автори.
Повідомлення 1 : Оксана ЗАБУЖКО
Якщо говорити про рекорди написання у годинах, то наскільки засиджувалася без перерви за текстом, не пам’ятаю. Час у таких випадках «вимикається». Пам’ятаю інше: мала 21 рік, і це було моє перше оповідання - «Шукаючи собору». Вісім сторінок одним духом, невідривно, від першої, як звук камертона, фрази («Десь тут має бути собор, сказала вона собі») - до фінальної крапки. І це без усякого попереднього намислу, за раптовим імпульсом, так, ніби зненацька без попередження відкрили кран - і полився текст, тільки встигай записувати. І, що найдивніше, - ніякого редагування потім не знадобилося! Саме «Шукаючи собору» вважаю початком стилістично вже цілком «моєї» прози, так що навіть згодилася на публікацію його в недавно виданій у Чехії антології українського оповідання. Такий-от у мене був «прорив голосу», він же й «рекорд продуктивності».
А відтоді більше трьох путящих сторінок «за раз» мені ніколи не вдавалося написати. Зате маю протилежні «рекорди» - застрягання на одному «зачарованому місці», яке «заклинює»: переписуєш, а назавтра викреслюєш, переписуєш - і викреслюєш, бо чуєш, що «не те», і це «не те» не пускає тебе далі, аж поки не «проб’є». Тут «рекорд» - 10 днів боротьби з однією сторінкою (в «Казці про калинову сопілку»). У цьому куди більше містики, ніж у будь-якому юнацькому інсайті, бо тільки коли отак «борешся» з твором, відчуваєш, що він є живою істотою, як кінь під вершником, і ти залежиш від нього так само, як і він від тебе.
Повідомлення 2 : Сергій ЖАДАН
Якщо говорити про рекорди, то у мене подібний випадок пов’язаний не з віршами чи прозою, а з написанням дисертації. Я тягнув до останнього моменту, а коли залишився десь місяць до здачі готового рукопису, зрозумів, що далі зволікати не можна: сів - і за місяць усе написав. Якість була відповідною. Тому краще таких рекордів не ставити...
Повідомлення 3 : Андрій КОКОТЮХА
Як автор уже 27 книжок (13 художніх і 14 документальних) я й без того вважаю себе рекордсменом серед українських письменників. А додайте 12 книжечок, написаних за минулий рік: виходить по книжці на місяць. Щоправда, там по 78 сторінок, а таке пишеться за три-чотири дні, тому ці 12 книжечок сприймаю як одну велику. Отже, у мене цілих 28 книжок, або 27+12=39. Для людини, якій 38 років, це може бути рекордом. Крім того, я - вісім разів лауреат конкурсу «Коронація слова». Причому у 2006 році став лауреатом одразу І і ІІ премій, вигравши конкурс сам у себе...
Є й інші “рекорди”. За чотири дні я пишу сценарій повнометражного фільму. Правда, потім по півроку доводиться переробляти, та кістяк, написаний за чотири дні, все одно беру за основу. Рекорд? Не знаю...
Повідомлення 4 : Андрій КУРКОВ
Коли мені було років двадцять п’ять, влаштовував сам із собою «соцзмагання», намагаючись кожного дня написати більше, ніж «вчора». Одного дня дійшов до 19 сторінок... На цьому й зупинився. Писав тоді «Бікфордів світ». Напивався кави, з кавою наїдався шоколаду і навіть не думав, що колись цей роман надрукують. А у 1993 році я сам на взяті в борг гроші його й видав уперше. І сам мав продавати - розсилав по всій Україні і власноруч продавав перехожим на Андріївському узвозі у Києві... Там мій рекорд з продажу за день становив 19 примірників роману!
Повідомлення 5 : Ірен РОЗДОБУДЬКО
Я сама - ходячий рекорд, аби мене лише за це не «побили»: з 2005 року маю 14 виданих книжок (не враховуючи перевидань і перекладів). А за минулий рік - чотири зняті фільми і ще три сценарії, які в роботі у режисерів. Але роблю це не навмисно - так виходить. Я ж узагалі - страшна «розгільдяйка», лінива. Ніяких рекордів не ставлю. За одним присідом нічого не пишу, бо мені нудно сидіти чи встановлювати собі терміни написання. Рекорд може бути хіба що в тому, що я зовсім не пам’ятаю, коли пишу.
Повідомлення 6: Лариса ДЕНИСЕНКО
Можливо, в Україні є письменники, які пишуть годину після сніданку, а потім годину до вечері, півгодини після кави... У мене ж писання - наче екстремальний вид спорту: намагаюся «вписати» писання в часові проміжки, що залишаються від робіт, родини, спілкування та відпочинку. Поки що ця схема працює. Мабуть, найбільш швидко я писала свій перший роман «Забавки з плоті та крові». Закінчила за два тижні. Але то був такий стан, коли ти просто не можеш зупинитися, і ніщо тебе не може відволікти. Рада, що відчула це, і зараз продовжую відчувати.
Ведучий 1: Багатьом професія письменника здається дуже романтичною, захопливою і простою. Та хіба бути письменником легко? Це жахливий обман. Коли ми читаємо рядки твору, в якому все так гладко тече і одна подія переходить в наступну, сюжет захоплює настільки, що часом ми не можемо навіть зробити перерву на чай. Але якраз це і є найважчим – написати так, щоб хотілося дочитати до кінця.
Ви спробуйте самі сісти й написати невеликий твір, та такий, щоб не соромно було іншим дати прочитати і вислухати критику. Спробуйте! Деякі застрягають на першій же сходинці. І те, що раніше здавалося легким і захопливим, стає каторжною працею. А між іншим, у письменників також є плани й терміни. І в ці терміни потрібно ще Музу умовити гарненько попрацювати!
Повідомлення: Послухайте деякі «перли» з учнівської творчості, дібрані нами.
Повідомлення: Письменник повинен бути наділеним посидючістю, величезним терпінням, самомотивацією, організованістю. При цьому бути всебічно розвиненим (на це теж потрібен час), бути, як то кажуть “в струмені”, бути цікавим різним людям. Від інтелектуальної діяльності люди втомлюються набагато сильніше, ніж від фізичної праці, та й відновити фізичну силу простіше.
Так, нелегка це праця, але скільки задоволення ми можемо отримати, слухаючи або читаючи справді гідний уваги твір. До вашої уваги невелика проба пера - робота переможця конкурсу творчих робіт серед учнів школи.
( Переможець зачитує свій твір)
Ведучий 2: Третього березня увесь книжковий світ відзначив Всесвітній день письменника. Тож, дорогі поети й письменники, щиро вітаємо зі святом — Усесвітнім днем письменника! Бажаємо, аби душі ваші невтомно працювали, народжуючи нові й нові образи, аби Велика Любов зігрівала кожну літеру, написану вами, аби все, що випливло з-під вашого пера, було якісним і непересічним.