Позакласний захід з математики

 

Славімо математику – царицю наук

Вислови видатних математиків:

«Математика  – цариця наук». (К.Гаусс.)

«Найбільшу радість тілу дає світло сонця, найбільшу радість духові – ясність математичної істини». (Леонардо да Вінчі.)

«Алгебра – це поезія». (Новаліс.)

«У математиці є своя краса, як у поезії та музиці». (М.Жуковський)

«Математика – це більше, як наука, це – мова наук». (Н.Бор.)

«Математика – цариця наук. Її улюблениця – істина. Її вбрання – простота. Палац цієї володарки оточений тернами. І щоб досягти його, кожному доводиться пробиватися крізь хащі. Краса його відкривається тільки розуму». (Ян Снядецький.)

«Арифметика — наче вхідна брама до всіх інших наук, бо без її пізнання ніхто не може зробити жодного кроку вперед до храму науки». (Феофан Прокопович)

«У величезному саду геометрії кожний може підібрати собі букет за смаком.

(Давид Гілберт)

Ведуча 1. Шановні гості і вчителі! Дорогі учні! Крилаті вислови видатних людей про математику, а також пісня про неї, напевно, створили гарну, затишну атмосферу. Однак, щоб продовжити нашу математично-літературно-музичну, іноді – надто драматичну, а наприкінці – веселу програму, треба ще дочекатися гостей з минулого – великих математиків різних епох і народів. Ось вони, здається, прибувають. Зустрічайте їх оплесками. (Заходить Піфагор, йде на сцену і сідає.)

До нас завітав геніальний учений Стародавньої Греції – Піфагор.

Ведуча 2. Цій легенді понад 2500 років. Кажуть, що в грецькому містечку Кротон стояв маленький затишний будиночок, який здавався дивним і таємничим. Сюди здалеку приходили молоді люди. Ніхто з мешканців містечка не пам’ятав випадку, коли б хто-небудь із чужинців звернувся до місцевих жителів з розпитуваннями, і ніхто не пам’ятав, аби юнаки розмовляли між собою. У цьому будинку жили Ви, славний наш гостю, а до Вас приходили з усіх усюд навчатися математики. Але чому мовчали Ваші учні?

Піфагор. Я брав у свою школу тільки тих, хто вмів зберігати таємниці, був стриманим, зосередженим і тому мовчазним.

         Треба було пробудити в моїх учнів інтуїцію, яка допомагає людині поникнути думкою в загадковий механізм, що керує життям. Можливо, я був надто суворим до своїх учнів. Тепер, мабуть, ніхто не стає математиком такою дорогою ціною. Але мені здається, що я та мої учні дечого досягли.

 

         Ведуча 1. Ваші досягнення безсмертні. Колись мали за велику честь бути Вашими учнями тільки окремі щасливчики. Зараз усі ми – Ваші учні.

         Ведуча 2. А в мене є одне запитання. Даруйте, але нам цікаво знати, що це за вінок Ви маєте на голові?

         Піфагор. Це вінок з лаврового листя. Мені одягли його 25 століть тому. Тоді я брав участь в Олімпійських іграх в Афінах і став чемпіоном з кулачного бою.

Ведуча 1. І Вам вистачало часу, волі і снаги на все.

Ви – чудовий приклад для нас. Ми вчимось у Вас не тільки безсмертної теореми про гіпотенузу і катети, а й вміння плекати думку, добиватися поставленої мети, розвивати в собі різнобічні інтереси.

Ведуча 1. Легенда говорить, що коли Піфагор сформулював і довів теорему, то приніс у жертву богам 100 биків, звідки й пішла друга назва теореми – «гекатомба» (сто биків). 

Ведуча 2. І ще одне. Ми знаємо, що Ви, шановний Піфагоре, обожнювали числа. Ви казали, що числа керують світом, вищу досконалість вбачали у гармонії чисел, у числових співвідношеннях. Колись Ви, перебираючи струни на арфі, помітили, що наймилозвучніші співвідношення звуків – це октава, квінта, кварта. Для Вас і для всіх наших гостей звучить зараз чарівна мелодія вальсу, витримана у співвідношення звуків  QUOTE   .

(Звучить мелодія вальсу. Після його закінчення за дверима чути шум, грюкіт, удари, крики «Бийте її!», «Топчіть ногами!», «Терзайте!», «Вона знається з дияволом!», «Розпалюйте вогнище!»)

Ведуча 1. Що це? (Входить Гіпатія.)

         Гіпатія. Вони думали, що я вмерла тоді на вогнищі. А я живу вже 1600 років по тім. Хочу сказати про себе словами вашої поетеси Лесі Українки.

Ні! Я не вмру!

Я буду вічно жити,

Я маю в серці те,

Що не вмирає.

Ведуча 2. Це – Гіпатія. Вона жила в Єгипті у першій половині VIст. нашої ери, в час жахливого мракобісся й невігластва. Оскільки вона була жінкою, то мала перейматися виключно сімейними турботами. Гіпатія ж займалася наукою, та ще й якою – математикою! Її звинуватили у зв’язку з нечистою силою, бо хіба могла, бачте, звичайна жінка опанувати такі пре мудрощі, які були під силу навіть не всім чоловікам. За це її розтерзав натовп фанатиків, а потім спалив на вогнищі. Та з чорним димом не розвіялася пам'ять про Гіпатію Александрійську.

 

(Учениця читає вірш Варвари Гринько «Гіпатія Александрійська)

 

 

Вірш Варвари Гринько «Гіпатія Александрійська) 

Світу усього гордість і мрія,

В числах відчула музику,

Розум блискучий Александрії,

Світла й науки Муза!

Ви, нелюдські фанатики,

Вбили, гадаєте, віру?

Ні, не убить математики

Жодним скаженим звірам!

Вогнем спопелили Гіпатію –

Бога правдиву симпатію,

Та славу її не спалити:

Буде вона вічно жити!

         Ведуча 1. До нас прибув видатний український математик ХІХ ст. Михайло Остроградський. (Заходить Остроградський і сідає на стілець). Михайло Остроградський прославився тим, що вніс свої суттєві доповнення до математичного аналізу, алгебри і теорії чисел. За свої видатні заслуги він був обраний дійсним членом Петербурзької, Американської, Римської, Турінської, членом-кореспондентом Паризької академії наук.

         Остроградський. Я не знаю, чому мене називають російським ученим. Я – українець. Народився і виріс на Полтавщині, серед прекрасної української природи, серед добрих, талановитих, працьовитих людей. З дитинства я вбирав у свою душу чудову українську мову, найкращі на весь світ українські пісні. Може тому, що я понад 30 років змушений був жити і працювати в холодному і непривітному Петербурзі, мене вважають росіянином? Але моя душа завжди належала, належить і буде належати Україні.

         Ведуча 2. Скажіть нам, шановний гостю, це правда, що одного разу Ви шокували чиновницький Петербург? Розповідають, що Невським проспектом їхала аристократична коляска, глуха задня частина якої була покрита чорним лаком, а Ви бігли за нею і крейдою писали якісь формули.

         Остроградський (сміється). Я робив свої відкриття у самозабутті. Для мене нічого на світі не існувало, крім математики. Можливо, мені тоді здалося, що я стою біля дошки в аудиторії. Мабуть, у мене саме тоді несподівано визріла формула з математичного аналізу, яка зараз носить моє ім’я.

 

         Ведуча 1. Пане Остроградський, ми даруємо Вам цю  задушевну українську пісню.

(Дівчата виконують пісню на слова Т.Г.Шевченка «Не винна голубка…») 

Така її доля

Така її доля…О боже мій милий!

За що ж ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?.. Прости сироту!

Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки;

Одна, як та пташка в далекім краю.

Пошли ж ти їй долю – вона молоденька,

Бо люди чужії її засміють.

Чи винна ж голубка, що голуба любить?

Чи винен той голуб, що сокіл убив?

Сумує, воркує, білим світом нудить,

Літає, шукає, дума – заблудив.

         Остроградський (схвильовано). Я знаю цю пісню! Слова її написав Тарас Шевченко. Ми з ним були друзями, нас об’єднувала любов до України. Як безцінні реліквії я зберігаю твори, в яких він згадує про мене, хоч і перебільшує мої заслуги. Він писав: «Я особисто і добре знав геніального математика нашого Михайла Остроградського». А в своєму щоденнику 13 квітня 1858 року, після того як повернувся з десятирічної каторги, він писав: «Поїхали ми з Семеном До Михайла Васильовича Остроградського. Великий математик прийняв мене з розкритими обіймами як земляка і члена своєї сім’ї, який надовго кудись відлучився. Спасибі йому».

         Це мені треба дякувати Тарасу за добрі слова про мене. 

         Ведуча 2. А ми всі в свою чергу сердечно дякуємо вам, Михайло Васильовичу, за те, що Ви так високо, наче священний прапор, несли звання українця, що показали всьому світові могутній інтелект, велику мудрість нашої нації.

(Входить Софія Ковалевська)

Ведуча 1. А це – Софія Ковалевська. (Софія Ковалевська сідає на стілець). Математичні здібності у неї проявились дуже рано. Але вона не могла вчитися улюбленого предмета в царській Росії, в якій царювало безліч середньовічних пережитків, згідно з якими жінкам заборонялося займатися наукою. Тому Софія вчилася в Німеччині, працювала в Швеції, Софія Ковалевська досягла чимало наукових вершин. Зокрема, розв’язала нерозв’язну до неї задачу про обертання твердого тіла навколо нерухомої точки під впливом діючих на нього сил.

Ковалевська (до Остроградського). А знаєте, Михайле Васильовичу, що я стала математиком під Вашим впливом. Ось як це трапилось. Коли я була малою, в нашому будинку міняли шпалери. Але на дитячу кімнату їх не вистачило, і вона кілька років була обклеєна тільки простим папером. Шпалери довго не купували, а той, на перший погляд, простий папір, як виявилося, містив у собі передрук Ваших лекцій про диференціальне та інтегральне числення. Я годинами дивилася на таємничу стіну, і ті формули залишилися в моїй пам’яті на все життя.

Ведуча 2. Ми знаємо, що Ви, крім математики, серйозно займалися художньої літературою.

         Ковалевська. Так. Багато людей вважають математику сухою наукою. А насправді це наука, яка вимагає найбільше фантазії. Не можна бути математиком, не будучи в той самий час поетом у душі. Що стосується мене, то я все життя не могла вирішити, до чого я більше схильна: до математики чи літератури.

         Послухайте, будь ласка, один з моїх віршів. (Читає на фоні стишеної ліричної музики)

Чи не приходилось вам часом

Серед юрби де-небудь бути

І пісню пристрасну, прекрасну

Там несподівано почути?

Неждано хвиля з літ минулих

До серця вашого прилине,

Розбудить пам'ять при заснулу

Про все, що рідне вам і миле.

І вам здавалось, що ці звуки

В дитинстві чули ви не раз.

Так в них багато щастя й муки,

І це стосується лиш вас.

Ви квапилися звичним слухом

Наспів знайомий упіймати,

Хотілось вам за кожним звуком,

За кожним словом слідкувати.я 

Та ось мелодія завмерла.

А потім зовсім зупинилась…

Так без кінця і без початку

Назавжди пісня ця лишилась.

 

Ведуча 1. Шановні гості, вчителі, дорогі учні! Вашій увазі пропонувалися фрагменти історії великої науки на прикладах самозреченого, а іноді трагічного, життя видатних математиків. Але на світі завжди торжествує правда над кривдою, сонце долає темряву. І тому сьогодні з нами Піфагор, Гіпатія, Остроградський, Ковалевська. Вони безсмертні, а разом з ними – й ми. Тож усміхнімося! Піднесемо до гори свої обличчя і налаштуймося на світлу, добру, веселу хвилю.

         Ведуча 2.   Хтось скаже, що наука ця черства –

Лиш цифри, приклади, задачі.

А що робить, як настрою нема

І серце від образи тихо плаче?

Довірся їй, і все лихе пройде,

І сум твій, як туман, минеться,

І стане сонячним похмурим день –

Це так вона до тебе усміхнеться.

Ведучий 1: Зараз ми проведемо вікторину «Вірю - не вірю». Я читатиму твердження, а ви повинні вирішити - правдиве воно чи ні.

1.     Вірите, що Шарль Перро, автор «Червоної шапочки», написав казку «Любов циркуля та лінійки», (так, є така казка)

2.     Вірите, що Наполеон Бонапарт писав математичні праці? (так, один геометричний факт носить назву «Задача Наполеона»)

3.     Вірите, що брати Гримм, автори казки «Бременські музиканти», написали Казку «Цікаві пригоди трикутника»? (ні)

4.     Вірите, що іспанського математика Паоло Вальмеса за те, що він розв'язав рівняння четвертого степеня, спалили на вогнищі. (Так. Він був першою людиною, яка змогла розв'язати рівняння четвертого степеня)

5.     Вірите, що Рене Декарт першим запропонував метод нумерації крісел в театрі по рядах і місцях? (Так. Аристократи-театрали, навіть, просили короля нагородити вченого, та король відповів: «Так, те, що винайшов Декарт - чудово, так, це заслуговує на орден! Але дать його філософу!? Ні, це вже занадто!»)

6.     Вірите, що великий російський поет М.Ю.Лермонтов захоплювався математикою і міг до пізньої ночі розв'язувати яку-небудь математичну задачу? (Так, про це писав його товариш по кавалерійському училищу О.ОЛопухін)

Ведуча 2. А зараз ми вас трохи розвеселимо Веселою історією:

 

 

Проста арифметика

Викликає вчитель Люду, слабшу серед дітвори, І питає: - Скільки буде: десять поділить на три? Розв'язать вона не може, звісно, знітилась, мовчить... Вчитель каже: - Так не гоже, прості дроби треба вчить! Хай картоплі є десяток, - вчитель далі річ веде, - Розділи на трьох дівчаток, то по скільки припаде? Люда каже: - Зайвий клопіт, і на що мені це знать? Я зварю картоплі горщик, натовчу і хай їдять.

 (Учень читає вірш)

Хоч сідай та гірко плач –

Не люблю отих задач!

Через них одні невдачі.

Ох! Замучили задачі.

Чи задачник непутящий,

Чи такий я безталанний?

Та усіх я обдурю –

В книжці відповідь знайду!

Ви учіться, хто бажає,

Я б здоров’я не втрачав.

На умову не зважаю!

Раз – помножив, два – додав.

Скільки чашок, скільки ложок –

Це ж простеньке завдання.

Ти додав слона до кішок,

Перемножив на коня.

Справді, нескладна наука –

Була б відповідь, як слід –

Вийшло: дід молодший внука

Аж на 49 літ.

А друкарські дві машини

Косять жито вісім днів.

Приїжджають щохвилини

Три десятих поїзди.

А до Марса – метрів 300.

Мудра в хлопця голова!

Півхлопяти йде у місто,

З ним – півмами. Ну й дива!

Що ж ми Ігорю поставим

За подібні чудеса.

Ведуча 1. Скільки балів ми поставимо Ігорю за «чудове» знання математики? А чи такі горе-учні у нашій школі є?

Ведуча 2. Математика і музика. На перший погляд здається, що нічого спільного в них немає. Але варто лише на мить задуматись і зв'язок відразу відшукається. Музика немислима без нот, кожна з яких має свою тривалість. Рахуючи тривалість нот «раз-і-два-і-три-і-…», називаємо початок натурального ряду. А такі назви тривалостей нот, як «половинна», «четвертна», «восьма», «шістнадцята» і д. схиляють до думки про безпосередній зв'язок музики і математики. І це лише найпростіші приклади.

Ведуча 1. Пропонуємо вашій увазі математичне попурі на мотиви українських пісень.

(На мотив української народної пісні «Цвіте терен») 

Теорему Піфагора

В школі ми вивчали.

Вечероньки не доїли,

Нічки не доспали!

 

Якби знав ти, Піфагоре,

Які будуть в нас проблеми,

Замість тої теореми

Ти створив би лему.

 

 

 

(На мотив української народної пісні «Місяць на небі») 

Місяць на небі,

Зіроньки сяють.

Люди звичайні

Всі спочивають.

Тільки Маруся

Алгебру пише,

Бідна, стомилась,

Ледве що дише.

Хоче школярка,

Ой, хоче спати,

Та на сторожі

Батько і мати.

Завтра контрольна –

Треба все вміти.

І за оцінку

Не червоніти.

(На мотив української народної пісні «Ой одна я, одна») 

Ой, одна я, одна,

Як билиночка в полі.

Бо подруги нема

Чомусь нині у школі.

То у кого це я

Геометрію спишу?

Через те, певно, я

Зараз школу залишу.

 

(На мотив української народної пісні « Зеленеє жито, зелене») 

Зеленеє жито, зелене,

А вже атестація в мене.

Зеленеє жито женці жнуть,

А вже інспектори до класу йдуть.

Зеленеє жито, зелене,

Маю з математики проблеми,

І міркує дружно вся сімя:

Чи закінчу клас дев’ятий я?

Зеленеє жито, зелене,

Я дістану «шпору» з кишені.

Акуратно розв’язки напишу –

Вже мене на другий рік не лишуть.

(На мотив української народної пісні «Гай, зелений гай»)

Можеш все забути, (3 рази)

Тільки пам’ятай

Логарифми й призми,

Бісектрису й катет,

Ромб і медіану –

Їх не забувай.

Можеш все забути, (3 рази)

Тільки пам’ятай

Піраміду й синус,

Похідну і дроби,

І тому подібне –

Це не забувай.

 

Ведуча 2.   Така вона – наук усіх цариця.

Шляхетна, мудра, добра і весела,

Її корона сонячно іскриться

У кожній школі, у містах і селах.

Ми з нею завжди – і серця співають,

Ми з нею – і сумління наше чисте.

Тож хай, немов прогресії, зростають

Ряди геометрів та алгебристів!

(Звучить пісня «О, математика!», слова Д.Онищука, музика В.Гнатюка)

І знов дзвінок запрошує у клас,

У царство логіки, краси і сили.

Багато тут цікавого для нас

У зоряні хвилини ми відкрили.

Приспів

О, математика! Без неї не ступиш ні кроку,

Без неї, як в суш без води.

Її неповторні уроки В серцях наших будуть завжди.

Манить нас знань велична висота,

Така солодка нам навчання мука,

Ми любимо усі науки, та

Найкраща – математика наука.

Приспів 

Розвязуєм рівняння ми щодня,

Обчислюєм охоче інтеграли,

Щоб потім, як покличе нас життя,

Свої знання Вітчизні ми віддали.

Приспів

Ведуча 1.   До різних наук ми охочі,

Вони ведуть нас до вершин.

Проникаючи в зоряні далі,

В таємниці земної кори,

Математика всіх закликає:

«Ти міркуй, фантазуй і твори».

Ведуча 2. На цьому наше свято закінчено. До нових зустрічей!