Позакласний західПозакласний захід «Літературні перегони (за романом П. Куліша «Чорна рада»)»

Позакласний захід

Тема: «Літературні перегони (за романом П. Куліша «Чорна рада»)»

Мета: ознайомити учнів з рисами характеру персонажів, їх вчинками; розвивати критичне мислення, зв'язне мовлення школярів; сприяти формуванню почуття відповідальності за долю народу, любові до Вітчизни, високих моральних якостей.

Обладнання: портрет П. Куліша, виставка творів, учнівські ілюстрації до роману «Чорна рада».

Святково прибрана кімната. На дошці слова:

«Будь-чий  патріотизм доводиться не словом, а ділом» (В. Бєлінський);

«Той,  хто не любить своєї  країни, нічого любити не може» (Д. Байрон);

«Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому…» (З листа Т. Шевченка до П. Куліша);

«Чорна рада» — найліпша історична повість в нашій літературі» (І. Франко)

Проведення заходу

Ведучий 1.

 Зелений, тихий слобідський Вороніж,

 де вперше небо вздрів Панько Куліш,

 де вперше по землі ходив босоніж, -

 а що є нам за рідний край миліш?

 Все українське він любив. На троні ж –

 сидить сатрап, скрізь утиски, грабіж.

 і слова рідного не оброниш:

 цензура царська – як у серце ніж.

 Та «Чорну раду» нам лишив уроком Історії.

 На серці туга й щем.

  Шевченка щиро називав пророком.

 Його – гарячим звали Кулішем.

 А був на ниві ратаєм глибоким,

 Великим слова рідного творцем ( Д. Білоус).

Ведучий 2. 

3 любов'ю проніс крізь усе життя рідні місця поет, прозаїк Пантелеймон Олександрович Куліш. Патріотизм - риса характеру, яка, мабуть, була домінуючою в характері цієї особи. Це прекрасно простежується, коли читаєш його повість «Хутір Маковка», роман «Чорна Рада», роман «Михайло Чарнишенко».

А хіба такі поетичні рядки не пройняті вболіванням за свій народ:

Ой по тих могилах, угору високих,

По тих гробовищах, у землю глибоких,

Лежить мого роду без ліку.

По тих степах, по горах дніпрових,

По балищах і лугах Низових

Живе його слава од віку до віку.

Ведучий 1. Він був невід'ємною частиною свого народу, рідної землі. Пантелеймон Куліш належить до тих діячів, які, будучи багатогранно обдарованими, зробили величезний внесок у розвиток української культури, літератури, мистецтва, науки. Він був прозаїком, поетом, драматургом, перекладачем з багатьох європейських мов, ученим - літературознавцем та критиком, фольклористом, істориком, етнографом, педагогом, дуже багато зробив як видавець, громадський діяч.

Ведучий 2. Нині виповнюється 160 років славетному автору першого українського роману  «Чорна рада».

Якось Куліш написав у листі до відомого професора філології Осипа Бодянського: «Страшно подумати, що народ, котрий настільки активно брав участь у подіях роду людського, не в змозі буде розповісти про своє життя в історичному романі». Тому й задумав він написати епохальний твір, у якому б історія українського народу ожила й заговорила устами гетьманів, козаків та простих селян. Роман П. Куліша «Чорна рада» Іван Франко назвав «найліпшою історичною повістю в нашій літературі». І це справді так, адже тому передувала напружена чотирнадцятирічна праця письменника над творами світової історичної літератури, літописами, художнім удосконаленням тексту.

Ведучий 1. Вирушаємо в мандрівку й ми з вами. Сьогодні  поринемо в світ Кулішевих героїв, покажемо свої знання про них та висловимо власне враження від роману.

Наші перегони розпочнемо з літературної вікторини.

І.  Літературна вікторина

(Клас об’єднано в дві команди, питання задаються командам по черзі )

За наведеними рядками визначте, про кого йдеться:

•  «Темний він був на очі, а ходив без проводиря, у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими грішми? Викупив невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болісті і замовляти усякі рани. Може він помагав своїми молитвами над недужими, а може і своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не наслухається. За теєто, за все поважали його козаки, як батька: і хоч би попоросив у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий» (Старий кобзар, «божий чоловік»)

• «Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, протоптані, і пучки не видно. Хіба по шаблі можна б догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на його, не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату» (І. Брюховецький)

• «…був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної, був високий, огрядний собі пан, кругловидний, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку, очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить… Жартів не любив. Щирий і незлобливий був лицар, да все ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен» (Я. Сомко)

• «Був він син паволоцького пана, по прізвищу Чепурного, учився в Київський братській школі і вже сам вийшов. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війська, бо гарячий був чоловік…. і не всидів би у своїй парафії, чуючи як ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями» (І. Шрам)

• «Був щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця навік перечорнити і золоту свою славу гряззю закаляти» (П. Шраменко)

• «А вона ж то стояла, підійшовши під благословеніє, хороша да прехороша! Іще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиці спустила в землю, а на виду аж сіяє… І що вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті — усе не так, як хто інший: так усі й дивляться, і так усякому на душі, мов сонечко світить» (Леся Череваниха)

• «Ще була молода і хороша, тілько бліднолика пані. Зараз було видно, що се не нашого пера пташка. Не та в неї хода, не та й постать, да й українська одежа якось їй не припадала. А гарна, чорноброва була пані» (Настя — дружина Гвиновки)

• «…був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що збагатились за десятилітню війну з ляхами… доскочив собі незчисленного скарбу, та після війни й сів хутором коло Києва» (М. Черевань)

• «Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і характерника. Да вже без юродства в їх не буває» (Кирило Тур)

• «Справді … був собі дідусь такий мизерний, мов зараз тільки з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав — він і зроду не сміявся. У синьому жупанкові, у старих полотняних шароварах, да й те на йому було мов позичене» (Василь Невольник)

• «…не любив ніяких сварок; … бо був козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить» (М. Черевань)

• «…був здоровенний козарлюга. Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх» (Кирило Тур)

Ведучий 1. Наступною зупинкою на нашому маршруті буде Мозковий штурм-гра «Хто швидше»

ІІ. Мозковий штурм-гра «Хто швидше»

Відгадайте зашифроване слово — ім’я літературного героя роману    П. Куліша «Чорна рада». ( Кожна цифра відповідає літері, яка розташована в алфавітному порядку).

• 33  15  11  17       22  19  17  15  19 ( Яким Сомко)

• 12  3  1  18      2  21  32  26  19  3  7  27  31  15  11  14 ( Іван Брюховецький)

 Ведучий 2. Переходячи до історичних образів Якима Сомка та Івана Брюховецького, слід розуміти, що саме ці люди у свій час вирішували питання підлеглості чи незалежності України, проблему національного відродження чи національного занепаду. Час був дуже тяжкий. Яким Сомко прагнув зробити перепис, щоб утихомирити людей і визначити кожному місце в суспільстві: козаки мали захищати свій рідний край, селяни - орати і сіяти, науковці рухати науку і прогрес.

Ведучий 1. Брюховецький кинув же безглузду утопічну ідею рівності, яку й не думав впроваджувати в життя, але яка була унікальною наживкою для черні, що могла забезпечити йому перемогу на виборах. Звичайно, переміг користолюб Брюховецький, але і Яким Сомко був винен у тому, що не провів належної агітації, не згуртував своїх прибічників. Після невдалих виборів настала похмура ніч Великої Руїни, бездержавності, повного закабалення України Польщею та Росією. Які ж вони, Яким Сомко та Іван Брюховецький?

Ведучий 2. Кожна команда отримала попереднє завдання: всебічно охарактеризувати героя.

Тому наступна зупинка -  «Літературний гість»

ІІІ. «Літературний гість».

І команда

Я – Яким Семенович Сомко, «високий, огрядний собі пан»; «воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної», скільки мені точно років- знає,певно, лише моя матінка.  Походжу я  з переяславських міщан,  рідний брат першої дружини Б. Хмельницького. Я продовжую  справу свого покійного зятя і хочу  «зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва… приклонились під одну булаву!... і буде велика одностайна Україна». Мій ідеал — соборна Україна, об’єднана під єдиною гетьманською булавою, звільнена від усіляких ворогів. Я бачу  її не підлеглою Москві, а рівноправним спільником і якщо вже ступлю чи заговорю –«то справді по-гетьманськи».

Я не мирюся із запорозьким демократизмом, бунтарством сіроми, прагну міцної державної влади, сильної гетьманської руки , бо «погибає Україна!» Хочу  одігнати ляхів до Случі , а як прийде мій час - то мужньо прийняти  смерть , бо «чужою смертю я волі куповати не хочу».

ІІ команда  Я – Іван Мартинович Брюховецький, а називають ще Іванцем, бо був слугою при Хмельницькому. Вишколив мене  старий Богдан, то й  втерся я в довір’я Юрасеві Хмельниченку. Прожив серед низовців три роки, завоював авторитет для самого себе та й зумів прихилити козацьку голоту до себе тим, що виставляв себе ненависником панства й багатства.  А  булава в Україні  переходила з рук у руки , то й мені забажалося теж потримати її у своїх руках. І зрозумів,що керуючи Січчю, можна керувати й усією Україною. Пообіцяв я запорожцям, що дозволю безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка та їх прибічників,а як досяг мети, наказав низовцям чернь розігнати , бо це «мужва невмивана, дурне мужицтво». Я зумів лестощами, підкупом, обіцянками схилити на свій бік і московських представників, які й утвердили мене на гетьманство. Отак «обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків-січовиків».

Ведучий 1. Що ж, наші гості багато чого розкрили про себе. Але й у нас назбиралося чимало запитань до них.  То ж поки вони освоюються серед нас, підготуймося до прес-конференції на зупинці  «Репортер».

ІV. Прес – конференція

Інтерв’ю з Я. Сомком ( ІІ команда ставить запитання І, відповідати можуть всі члени команди)

• Яким чином Я. Сомко потрапляє на політичну арену? Що відомо про його минуле?

• Чи можна вважати його продовжувачем справи Б. Хмельницького? Відповідь умотивуйте.

• Чому Я. Сомко був лише наказним гетьманом?

• Про що мріє народний ватажок? Чим пояснити те, що Я. Сомко — рупор поглядів самого П. Куліша? 

• Що найбільше цінує Сомко у людях?

• Які стосунки склалися між Я. Сомком і Лесею? Через що вони не побралися?

• Як Я. Сомко ставився до черні? Відповідь обґрунтуйте.

• Які вади характерні для героя?

• Чим пояснити відмову героя отримати вільну, запропоновану для нього Кирилом Туром?

Інтерв’ю з І. Брюховецьким (запитання І команди)

• Яким чином постать І. Брюховецького стала історичною?

• У чому виявилася хитрість і підступність Іванця?

• Що пообіцяв запорожцям І. Брюховецький задля того, щоб стати гетьманом?

• За яких причин виникло протистояння між Я. Сомком і І. Брюховецьким?

• Як Іванець поставився до черні й політичних прибічників після отримання гетьманської булави?

• Чи можна І. Брюховецького вважати «хамелеоном»?

• Як мова характеризує гетьмана і водночас виражає його підступні наміри?

• Яким чином країна позбавилася І. Брюховецького?

• Що уособлює І. Брюховецький у творі?

 V. Наступна зупинка має назву «Відкритий мікрофон».

І команда – «Моє ставлення до Я. Сомка»

— «воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної»;

— «високий, огрядний собі пан»;

— «кругловидний, русявий»;

— «голова в кучерях, як у золотому вінку»;

— «очі ясні, веселі, як зорі»;

— «чи ступить, чи заговорить, то справді по-гетьманськи»;

— взірець лицарства, мужності, відвертості, благородства;

— «щирий і незлобливий»;

— не любив жартів;

— «щира козацька душа»;

— «гордий, пишний і розумом високий»

— не мириться із запорозьким демократизмом, бунтарством сіроми;

— відстоює ідею міцної державної влади, сильної гетьманської руки;

— у нього на думці, якби одігнати ляхів до Случі;

— прагне об’єднати обидві частини України і триматися договору про возз’єднання з Росією;

— мужньо приймає смерть, відмовившись від можливого порятунку, бо «погибає Україна!»

ІІ команда - «Моє ставлення до І. Брюховецького»

— лукавий і підступний;

— хитрий і підлий;

— вразлива, мстива і властолюбива людина;

— здатність до демагогічного маскування перед народом;

— облудний;

— «чарівник-чорнокнижник»;

— «наче собі чоловік простенький, тихенький»;

— «ніхто не подумав би, що в сій голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату»;

— втирався у довір’я простолюду, на який опирався у боротьбі за гетьманство;

— намагався справити вигідне враження, бути малопомічним, скромним;

— «по душі були темному людові тії лукавії ухватки, тії тихі, солодкі речі, те нібито убожество, що всяк за його поліз би хоть на ніж»;

— «химерний, морочив голови людськії, мов не своєю силою»;

— «мов який чарівник-чорнокнижник, ходив поміж миром, сіючи свої чари»;

— політичний авантюрист без честі й совісті.

Ведучий 1. От і добігли кінця наші перегони. Підведемо підсумки.

 Ведучий 2. Отже, у  романі "Чорна рада" П. Куліш порушує найболючіші питання для української нації — незалежності, влади, національного відродження.  Відтворюючи події минулого, письменник шукає в них відповіді на животрепетні питання як тогочасності,  так і сучасності, зокрема — яким має бути майбутнє України, її соціальний устрій, державний лад. І закінчити нашу зустріч хочеться словами Кирила Тура:" А в нас над усе - честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала… Слава ніколи не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже" .