Улас Самчук, композиційна поезія "Вона - герой!", п'єса до Дня Землі

Про матеріал
Добірка сценаріїв, що складає авторські композиційні поезії до річниці Уласа Самчука, до тематики щодо героїв та п'єса до Дня Землі
Перегляд файлу

Тематичні сценарії проведення виховних заходів

у дошкільному, загальноосвітньому та позашкільному

навчальних закладах

Марчук-Подкуйко_Іванни Олександрівни,

вчителя української мови та літератури, зарубіжної літератури Шумського ліцею

2019

   Щорічне проведення заходів, приурочених землякові із Шумщини Уласові Самчуку, автору відомої «Волині», «Марії» тощо, призводить до звернення одних і тих поезій про його життя і творчість. Одна із форм заходів гарно сприймається учнями і веде до роздумів не лише над кроками письменника, а й власним життям – епістола (лист).

Епістола із недалекого 2017

Уласе, любий сину України!

Співець Волині, правди голос сильний!

Ми шлем листа тобі з руїни…

Він – крик, він – сум не мимовільний…

 

Якби ти знав, що новий Сталін буде,

Що геноцид таємний далі душить нас,

Ти б вигукнув: « Спиніться, люди!

Чи не прийшов нам ЖИТИ час?!»

 

Твоя «Волинь» цвіте на сторінках,

А ще в устах народу, що любити вміє,

Та в нього в серці біль, в зіницях страх,

Чи вижити Вкраїна на цей раз зуміє?

 

Твоя Марія – наша Україна:

Дітей голубить, пригорта  до серця…

І любить, тулиться дитина,

У вічі заглядає, як в люстерця…

 

Там - біль…

Там - смуток..

Там - журба…

Там - вічні сльози… Їх, Уласе, знаєш…

Прости за лист без радості… шкода…

Його ж, на щастя, ти не прочитаєш…

*****

  Завдяки ініціативності ліцеїстів було знято короткометражний відеоролик за оповіданням В.Сухомлинського, що стало матеріалом для тематичної лінійки 9https://www.youtube.com/watch?v=Ij_4QOXGNaA)

*****

Поезія «Вона- герой!» авторський матеріал, який можна використати і на заходи, приурочені героям, і на День Матері.

ВОНА – ГЕРОЙ!

2018

Композиційна поезія

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.


О перший біль тих недитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
 

Душа контужена, вона безумна та німа,

Кутка собі ніде не відшукає…

Там Бог, там люди, Сатана….

Безглуздя логіку картає!..

 

А логіка в війні існує хоч якась?

Звичайно! Тільки дуже однобока:

Ідея в декого ось так взялась

І не втекла від зазіхання ока…

 

Я вчила в школі дуже гарний вірш,

Він по-хлопчачому, по-моєму, звучав.

І кожен розказав його негірш,

Ніж Симоненко в думці написав.

 

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.


І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.


Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.


За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.


І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.
 

Ось так я розказала. І нестрашно

Тоді було у класі затишнім,

Але, признаюсь чесно, рукопашно

Із смертю за життя… «Оборонім!» -

 

Цей заклик підіймала  із душі…

Свій розум зацькувала геть  до смерті…

Перед людьми з очима ми – мужі,

Перед людьми із серцем ми – відверті:

 

Найлегше помирати у віршах помпезних,

Найлегше на словах віддати все життя…

Коли ж війна трима в руках кремезних,

Ти не герой – беззахисне дитя!

 

Тут бій антонімічний над тобою:

Або живеш для себе і для кого хочеш,

Або прославишся у смерті лиш собою,

Якщо від кулі раптом не відскочиш…

 

І «обелісків ціла рота» височіє…

Оце хатина за платню-життя…

А мати-батько долю мріє

Про радісне, спокійне майбуття…

 

І висіклось на обеліску воїна ім’я,

Не сиротою там воно повинно існувати:

В дужках чи через риску кожного своя

Іменням пригорнеться рідна мати…

 

Чому? Вона – герой!, який попереду прямує,

Вона, рідненька, вічно б*ється за життя,

Всі дев*ять місяців і решту все воює

За крихітку беззахисну, дитя…

 

Вона – броня для серця і для тіла,

Вона – і «обосічний меч», коли потрібно…

Вона молилась і цього навчила,

Щоб перед Богом стати чисто й гідно.

 

Війна… Не на перині спала – на долівці,

Бо син її сиру земельку огрівав!

Він в чужині – вона в домівці,

Жаль градом душу обпікав…

 

Не воювала?!...

Передова на лінії вогню –

Усім єством там серце-сина рятувала…

Вона – герой! Зазнала всю борню!

(поезії Ліни Костенко, Василя Симоненка, І. Марчук-Подкуйко)

*****

Психологічна драма була написана тоді, коли у навчальному закладі виникла проблема: напружені стосунки дитини із батьками і вчителями. Це твір-реакція на внутрішню атмосферу шкільного життя.

Коли Бог творив маму

Психологічна драма на І дію

2013 рік

 

Дійові особи:

Тетяна – перший психолого-ліричний критик.

Роман – другий психолого-ліричний критик.

Катерина – мати.

Настя – молодша дочка.

Оля – старша дочка.

Андрій – старший син.

Сашко – молодший син.

Алла та Олена – подруги Насті.

Роман – дільничий інспектор, однокласник Сашка.

Андрій – помічник дільничого інспектора.

Від автора

Тема материнської любові – вічна, як вічні Бог, любов і плід любові.

Плід любові

Я подвійний ритм життя відчула –

У любові творяться дива –

Кривди від життя усі забула,

Бо душа в мені є ще одна.

 

Плід любові нашої зростає –

Щасливіша з кожним днем стаю.

Серце моє в радості палає,

А душа немов живе в раю.

 

Плід любові нашої зростає,

Стукотить до нас наше дитя,

Нехай знає, що його стрічає

Тато й мама у своє життя.

 

Не лише зустріти, але й прокласти правильний шлях, по якому ступатимуть маленькі слухняні ніженьки, а потіи летітиме ще не до кінця сформована доросла думка, проте це – наша доля, доля матерів:

не розгубити,

не розлюбити,

а зрозуміти

й допомогти!

 Звучить ніжна мелодія. Погляд зосереджується на кімнату сільської хати. У кімнаті сидять хлопець та дівчина, які є психолого-літературними критиками. Дівчина першою починає говорити, виходячи із хати на авансцену, потім підхоплюється хлопець.

Перший психолого-ліричний критик:

На хвилях сьогодення у саркофазі світла

Любов і радість, смуток і печаль

Злились в одне, на перший погляд, непомітне,

Але із трепетом величності, яку вкрива вуаль…

Другий  психолого-ліричний критик:

Вуаль – це повсякдення, це рутина, це біда –

Усе, що може вбити, навіть не скривившись.

Та перерве жахливу нитку річ одна,

Яка завжди живе, ні раз не похитнувшись.

Перший психолого-ліричний критик:

Ця річ – це суть усього на живій землі,

Це символ, що ніколи не виходить з моди,

Це те, що світить в непрохідній млі

І наповняє від наруги груди.

Другий  психолого-ліричний критик:

Це – святість, це дарунок Бога,

Це крила, що несуть всіх без обману,

Для кожного прихисток і основа,

Це те, із чого творив нам МАМУ!

Відчиняються двері, заходить Настя. Підходить до стола, бере свою скрипку, грає мелодію Марії Капінос наслова Г.Петрука-Попика «Коли співає мама навесні…», тихенько наспівує слова. У двері заходять Андрій та Оля. Із радісним поглядом Оля підхоплює мотив і наспівує разом із Настею, Андрій приєднується також. Усі обіймаються, тішаться зустрічі.

Тим часом заходить мати. По реакції видно, що зустріч із трьома дітьми несподівана, але приємна.

Мати:

Донечко, синочку!

Настя:

Ой мамо, яка радість, нарешті Андрій з Олею приїхали!

Оля разом з Андрієм:

Мамо!

Обіймаються.

Оля веде маму до валізи, дістає подарунок (хустину), приміряє, Настя тішиться. Тим часом Андрій йде на авансцену.

Андрій:

З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері в своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Всім своїм життям і працею, прикладом і вихованням утверджують в нас кращі риси людяності й добра, закривають грудьми, навіть ціною власного існування від усього лихого…

Настя (підходить до Андрія, беручи за руку, продовжує думку):

Та не можуть матері захистити своїх дітей од війни, коли вона палить рідну землю, одривають від серця юних синів і посилають захищати Вітчизну.

Андрій:

Тому війни найперше спрямовані проти матерів.  

       За О.Сизоненком

Мати:

Насте, Андрію, що це ви відлучилися?

Андрій:

Мамо, пам’ятаєш, як ти мені нашіптувала: «Спи, мій малесенький…»

Мати (підхоплює мотив):

Спи, мій малесенький, спи, мій синок...
Я розкажу тобі безліч казок!
Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.
Стогне і виє уже він давно,
Б'ється і стукає в наше вікно...
Геть, розбишако, в далекі степи!..
Спи, моя ластівко, солодко спи!

    Олександр Олесь

Андрій:

Ти, мамо, чарівниця: навіть дорослого сина можеш приспати дитячим віршем! (сміється).

Оля:

Андрію, ми мусимо їхати, потяг не чекає!

Мати:

То ви проїздом? А я ж не почастувала…

Оля:

Мамо, ми через місяць приїдемо і вже на кілька днів!.. а зараз мусимо їхати на роботу. Дякуючи братові, маю непоганий заробіток, підзбираю трішки грошей, причепуримо нашу хату…

Мати:

Діти, діти…

Андрій з Олею виходять. Мати із Настею проводжають. Мама, витираючи сльози, повертається до кімнати, чути звуки природи – зозулю…

Мати:

От і знову зозуля кує, кожного разу літа вкорочує…

Настя:

Мамо, а де наш Сашко?

Мати:

Та де, знову на вечорниці пішов…

Настя:

Він у нас такий гарний…

Мати:

Весь у батька пішов.

Мати, занурюючись у спогади, виходить на авансцену. Настя тим часом дістаю книгу, сідає читати.

Мати:

Колись ще дівчиною на Андрія, було, гадаємо… Сміялися …(сміється)…В Олени – кривий, в Ярини – сліпий, (сумно), а я за вдівця мала вийти заміж… Краще так би й було, а не вдовою лишитися…

Перший психолого-ліричний критик:

В переливі сліз, мовчасно – так життям іде,

В кожен день з підтримки Бога сміливо ступає,

Бо за руку в майбуття діточок своїх веде,

На шляху життя бур'ян колючий зриває.

Другий психолого-ліричний критик:

Як квітка в'яне, коли дощ не йде,

Так дітям важко вгору пробиватись…

Звичайно ж, важко…Та життя цвіте,

Чи варто мамі в горі побиватись?

Перший психолого-ліричний критик:

Нам смерть не дарував Господь,

Самі, згрішивши, вік укоротили,

Але як важко б в світі не було,

Дітей на радість собі народили!

Мама, витерши сльзи, посміхнулася в бік дитини.

Мати:

Донечко, я зовсім забула, тож твої подруги сьогодні прийдуть.

Настя:

А й справді! Давай почастуємо твоїми ласощами!

Перший психолого-ліричний критик:

Уміє мама радість відшукати,

У серці комірчинок чимало існує,

Вона для когось улаштує свято,

Любов'ю щиро почастує.

Другий психолого-ліричний критик:

Любов її – немов безмежжя світу,

Не перелічиш, наче зір на небі,

Вона – основа землі заповіту,

Завжди живее в людській потребі!

Заходять Алла й Олена.

Настя:

Мамо, а ось і Оленка з Аллою.

Алла:

Доброго вечора вам!

Оленка:

Добрий вечір!

Мати:

Дівчата заходьте!

Настя:

Мамо, мої подруги так гарно танцюють!

Мати:

Потіште наше серце!

Дівчата танцюють. Настя з мамою підхоплюються й собі.

Мати:

Але ж молодчинки, а тепер гайда до столу!

Дівчата сідають за стіл.

Забігає Сашко, без привітання сідає за стіл. Їсть.

Мати:

Сашко, ти не помітив дівчат? Чи ви вже бачились?

Сашко:

Ні, не бачились.

Настя:

Сашко у своєму репертуарі…

Сашко:

Що ви знову починаєте: Сашко знов не такий! Добре, що Андрій – ідеальний!

Мати:

Сашко, чому ти так кажеш? Ви для мене усі любі діти.

Сашко:

Не треба.

Настя:

Сашко, годі вже!

Сашко:

Ага! Вже й найменша- найулюбленіша – розімкнула ротика!

Алла:

Дякуємо вам за гостину.

Олена:

Ми вже підемо. До побачення!

Дівчата швиденько виходять.

Мати:

Сашко!

Сашко:

Я не сашко вже, а Саша, на мене, щоб ви знали, Шурік кажуть, а то Сашко, Сашко!

Стукіт у двері.

Мати:

Хто це так пізно?

Настя:

Сашко, подивися, бо мені страшно.

Сашко:

Перелякана, мов миша.

Заходить Роман.

Роман:

Доброго вечора.

Мати:

Романе, заходь!

Роман:

Ні, тьотю Катя, не буду. Саша, я по тебе…

Сашко:

Га? Що?!

Роман:

Ти знаєш… Тебе здали!

Сашко:

Мене підставили. Романе, ти ж знаєш. Мене… та ти ж…ми ж з тобою стільки років в одному класі… хто? Сергій?! Так? Він! Я знав…О Боже!..

Роман:

Пробач, Сашко, це мій обов’язок.

Мати втрачає свідомість.

Настя:

Мамо!

Сашко:

Мамо! Мамо!

Сашко допомагає мамі сісти на диван. Обіймає її. Гладить по голові. Зосереджує свій погляд на волоссі.

Сашко:

Настю, а чому наша мама така сива, у неї ж гарне зототе волосся?..

Настя:

Ти тільки зараз помітив?

(співає):

Ой чого калина віти розпустила,

Чи багато цвіту, чи важка роса?

Ой чого так рано мама посивіла,

 А була ж у неї золота коса.

Заходять Оля та Андрій.

Оля (продовжує співати):

Мамине безсоння, мамині тривоги

Простелила доля у незнану даль,

За ворота вийде – стане край дороги,

В коси заплітає сивини печаль.

Оля. Настя, Андрій:

Стеляться тумани долами й ланами,

Стеляться тумани у незнанні сни,

Гей дорогай дальня, повертай до мами:

Буде в її косах менше сивини.

Андрій, помічник дільничого інспектора (вбігає у хату):

Романе, ти тут? (Дивиться, що всі плачуть). Сашко не винен, його хотіли підставити його ж найкращі друзі!

Роман (йде на авансцену):

Дитино, знай, що сильна мамина молитва,

Вона тебе на світі проведе.

Оля:

Та є підступні, хитрі миті,

Коли людина до добра не понесе!

Андрій (помічник):

Черпай добро й любов від мами свої:

У ній іскрить духовне джерело,

Оленка:

Несе для сина й дочки мудрості сувої,

Куди б в житті її не занесло.

Андрій:

Тавром не грайся, бо пораниш серце,

Яке любов’ю музику напише,

Алла:

Невже тебе не тішить все це,

Що колискова мамина колише?

Сашко:

Згадай, що кожна сива воловина, -

Це крок падіння рідної дитини.

Настя:

Не забувай обов’язок дочки і сина:

Плекай в собі ім’я людини!

Мама піднімається, бере за руки своїх дітей.

Мати:

Я не рахую сивини своєї

І не вимірюю років,

Живу для кожної дитини:

Мабуть, цього і Бог хотів!

Другий психолого-ліричний критик:

Співає небо і земля

У переплеті щастя і любові,

Хай лине пісня для Творця,

Який любов уклав в основі.

Перший психолого-ліричний критик:

Коли у серці пісня зазвучала,

Коли у щасті лине цей мотив,

Тоді Бог щиро творив маму,

Яку навіки полюбив!

Кінець.

 

*****

 Для полегшення організації заходи шляхом економії часу, а також зайвої напруженості дітей за наступним сценарієм було зроблено зйомки, які транслювалися і для самих акторів, відео можна переглянути за посиланням: https://drive.google.com/open?id=1l8Hws20xxbuYb7LmV9SLJMTygKkG9xkL

Краса, яку створив нам Бог

П’єса до Міжнародного дня Землі

Дійові особи:

Давчина

Хлопець

Зірка 1

Зірка 2

Комета 1

Комета 2

Квітка 1

Квітка 2

Квітка 3

Квітка 4

Квітка 5

Дія 1

Мелодія.

Сонце (ходить придивляючись до людей):

Мій день сьогодні розпочався.

Мабуть, ніхто не сподівався,

Що я прийду до вас ось так,

Для вас це, любі, напевне, знак.

 

Бо мушу слово вам сказати,

Не думайте, що хочу взяти

Для мебе блага і діри,

Від цього, Боже, відведи!

 

Я просьбу, люди, до вас маю

І вислухать мене благаю:

Вдивіться в те, що Бог створив,

Все через те, що полюбив

 

Кожну людину, кожну хмарину,

Квіточку кожну, яка нині гине!..

Вдивіться в красу – вона нині з вами,

Дивіться очима, робіть все серцями!!!

 

Темна зала – ніч. Зоряне небо. Зірки танцюють.

Дівчина:

У тиші ночі затримуєш погляд на чарівному танці Зірок, а ось і Місяць повільним непоспішним летом, наче керівник небесного танцю, не намилується своїм оточенням.

Місяць:

Вічним супутником став я для тебе,

(Ця постанова звучала із неба),

Земле, тобі я окраса і світло нічне,

Яке і людині завжди помічне!

Зірка1:

Нас тут мільйони, мільярди, вдивися…

За створене все Богу щиро вклонися.

Зірка 2:

Диво, диво! Живеш у дивосвіті,

Де хочеться жити і всьому радіти!

Комета1:

Ми в вічнім танці – окраса небокраю,

Ми чуєм, як закоханий прошепотів «кохаю»…

Комета 2:

Натхнення багатьом письменникам даруємо,

Художникам в картинах злетом-птахом вируємо…

Хлопець:

Небесний Отче наш! Лише з великої любові Ти міг створити таку гармонію тиші, сяйва, поодинокої ніжної ще не зовсім сонної нічної мелодії. У цей дивовижно чарівний час серце наче знову народжується як ще тоді – у момент задуму його існування – необтяжене…

Дівчина:

Людино, спробуй свій день розпочати саме у такому стані свого серця!..

Дія 2

Грає мелодія «Ранковий спів птахів». Навколо сцени сидять закриті квіточки. Розпочинається танець зірочок, які утворюють своєрідне коло, у яке непомітно входить Сонце; Зірки утворюють ковпак, плавними рухами його розпускають. Місяць виводить Сонце на передній план, а Зірочки задмухують свічки. Напівосвітлена зала.

Хлопець:

Танцює небо над Землею:

Сонце із Місяцем, Комета з Зорею.

Дівчина:

Ти придивися - гармонія ніжна звучить,

І закарбуй її в пам’яті – дивну, чаруючу мить.

Зала повність освітлюється.

Хлопець:

Відпочили ріки, гори,

Відпочило місто,

Озирнись, поглянь угору –

Сонечко в намисті.

Дівчина:

В золотім намисті Сонце

Потягає рученята,

Як подивиться в віконце –

Вмить відкрию оченята.

Сонце:

Я дарую вам тепло,

Щоб світліше стало,

Щоб усе живе росло,

Землю наповняло.

 

Я пройдусь по горизонту

На захід зі сходу,

Не мину квіточку жодну,

Дарую їй вроду.

Грає ніжна мелодія, квіточки з дотиком сонячних променів розпускаються і збираються в танці в один букет.

Сонце:

Як вам подарунок цей?

В нім життя квітує!!!

Нам за «просто так» щодень

Це Земля дарує.

 

Вміймо з вдячністю приймати

Подарунки всі

І охайно доглядати

Наш зелений дім.

Дія 3

Грає насторожуючи, тривожна музика. Квіточки лякаються, біжать на краї сцени, розпочинається танець «Чорна троянда».

Хлопець:

26 квітня 1986 року розцвіла чорнобильська троянда, розкинувши свої темгі пелюстки на цнотливу природу, на найбільше твориво Всевишнього – людину… цю страшну гнітючу квітку виростили люди, але не доглянули, розповсюдили невидимий аромат-вбивцю усього прекрасного, усього живого… у цій іпостасі виразилась людська недбалість…

Дівчина:

Ми не можемо утекти від того, що вже не виправити людині, лише Богові все можливо, але доки ми на цій Землі живемо, ми ж залишаємось господарями нашого власного великого дому! Тому давайте зробимо все для того, щоби хоч на йоту наша планета стала чистішою, адже це так просто!

Дія 4

Спів птахів, помпезна мелодія. Усі герої п’єси виходять на сцену, беруться за руки.

Земля:

Спасибі тобі, Боже, за таку красу!

Я її із радістю у вічність понесу.

Квіти, різнотрав’я, гори і вода –

Все я берегтиму для кожного дня!

Місяць:

Зазорить у небосхилі зірка опівночі,

Зазирни у її милі чаруючі очі…

Зірка 1:

Земле, ми спочинок тобі подаруємо,

Із людьми у чудо-сон разом помандруємо.

Зірка 2:

Люди, озирніться! Вдивіться в красу…

Хочете у пригорщах до вас принесу?

Комета 1:

Лихоліття аж сповна оточило нас,

Зупинитись цьому всьому прийшов уже час…

Комета 2:

Силу маєш ти велику, лише забажай,

Щоб не осквернить природу – створений нам рай…

Квітка 1:

Щось робитимеш – сумління власне перевір,

І тоді сягнеш вершину надуманих гір…

Квітка 2:

Хай любов палає в серці на всі твої дні,

А лихе усе, недобре оминає в сні…

Квітка 3:

Хай рука твоя здійметься для хороших справ,

Це, як правило, потрібно, щоби кожен знав!..

Квітка 4:

Між народами звучить ода для Землі,

Гімном хай вона лунає на прийдешні дні.

Квітка 5:

І зросте любов всесильна у сердечку кожнім,

І згадаєм, що живемо у садочку Божім!..

Звучить мінусовка-пісня Алли Пугачової «Любовь похожая на сон»

Сонце:

Я тепло-любов дарую на Землі,

Бо життя моє призначено тобі,

Не для шкоди – для добра

Сила ця жива,

І, людино, ти не нашкоджай.

Оберігай!

Приспів:

Бо ми окраса на Землі,

Багато користі тобі,

Ти задивися в небокрай –

Усю красу цю покохай1

 

Бо ти творіння, як і ми,

Лише назвали вас людьми,

І нищити не поспішай,

Бо знищиш просто Божий рай!

docx
Додано
24 вересня 2019
Переглядів
1141
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку