Позаурочний захід "“СЛУХАЙТЕ ГОЛОС БЕЗСМЕРТНИЙ ТАРАСА!”
“СЛУХАЙТЕ ГОЛОС БЕЗСМЕРТНИЙ ТАРАСА!”
(літературно-музична композиція)
Святково прибраний зал. Посередині сцени – портрет Т. Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під портретом – слова:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній новій,
Не забудьте пом’янути,
Незлим тихим словом.
Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»
І сторінка
Голос із мікрофона:
Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.
Виходять двоє ведучих, стоять на авансцені.
I ведучий
Сивим попелом забуття припорошує час багато подій. Та є такі події в історії нашого народу, що ніколи не зітруться з пам’яті поколінь. Одна з них – життя святого пророка й заступника, що народила українська жінка-кріпачка на ім’я Катерина. Вона обдарувала свого сина чутливим серцем і великою душею та не встигла побачити його долю.
ІІ ведучий
Тарас Шевченко. З цим іменем сьогодні на планеті ідентифікується Україна та українці. І хто б ти не був, де б не жив, той, хто перечитає "Кобзаря", не зможе уявити своєї долі без Шевченка.
ІІI ведучий
Той, хто крізь алмазну грань Кобзаревого слова гляне у світ, той уже ніколи не спиниться в дорозі до ідеалу - істинного братства між людьми і народами. Шевченко належить до найулюбленіших поетів світу - від Біловежі до Гімалаїв, від Сицилії до Японії.
IV ведучий
Як досяг, чим завоював цю славу найбезправніший солдат Російської імперії — найбільшої і найжахливішої в'язниці народів, яку тільки знала історія? СЛОВОМ!
I ведучий
Пізнавати Шевченка - це пізнавати історію, доходити до найостаннішого кола українського пекла, опускатися в огидні ями національного розбрату, малоросійського плебейства, всього того, що доводиться викорчовувати і випалювати словом Шевченка.
IІ ведучий
Пізнавати Шевченка - це мучитися, страждати від того, що нашу предковічну землю позбавили спокою сусіди. Пізнавати Шевченка - це терзатися думкою, що міг би дати такий талановитий і працьовитий народ, якби був від запровадження кириличного письма самостійним.
IІІ ведучий
Пізнавати Шевченка - це працювати до сьомого поту, а наближатися до торжества добра над злом, очиститися духовно й морально.
IV ведучий
Шевченкове свято - то кришталево чисте свічадо. 200 років минуло від того дня, коли українка-кріпачка дала світові генія, але він не віддаляється, а наближається. Тож слухаймо Шевченкове слово!
I ведучий
Тарас прийшов на світ, коли ще скутий кригою сивів у берегах Дніпро. Березень благословив першу сльозу немовляти, що, мов із серця, упала Славутичу на груди і розтопила кригу. Перший крик тонесенькою тріщиною проліг у глибоких льодах, щоб лавиною пустити древнім руслом православ’янської ріки льодохід весняних надій.
ІІ ведучий
Тарас Шевченко... Такий великий, що бути більшим уже не можна. Як Україна. Як світ. Він безсмертний, як саме життя, тому став нашою долею і заповітом. На сторожі правди, любові й честі стоїть його слово. Його власна доля – це частка історії Батьківщини.
IІІ ведучий
Важко нам сказати, коли нам потрібний був Шевченко, чи в минулому столітті, коли в мороці пробивали українці стежку, чи тепер, коли відроджується так нелегко наша Україна? Мабуть, зараз – таки більше.
ІV ведучий
Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.
І ведучий
Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віру в Бога – у зневіру.… Доля не пошкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.
ІІ ведучий Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
ІІІ ведучий
Усе своє свідоме життя він пов’язав із визвольним рухом українського народу, направленим проти кріпацтва і царського самодержавства, поет став засновником нової української літератури і критичним реалістом в українському образотворчому мистецтві. Могутньою силою свого таланту він пробуджував розум і серця людей, відчайдушно закликав усіх до боротьби проти кріпацтва і насильства, проти царизму та тиранії.
Відеоролик про долю Тараса і заповіт батька
ІІ сторінка
Голос або Тарас
Незабутні дитячі роки... Але вони були потьмарені гірким сирітством.
Не називаю її раєм, тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати сповивала
І, повиваючи, співала, свою нудьгу переливала
В свою дитину... В тім гаю, у тій хатині, у раю
Я бачив пекло... Там неволя, робота тяжкая,
Ніколи й помолитися не дасть.
ІV ведучий
В похилій хаті, край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка мати, вбита горем.
(Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, підходить до запаленої свічки, що стоїть біля портрета Т.Г.Шевченка. До неї підходить хлопчик)
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?
Мати: Так, мій синочку, правда. (Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову»)
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться терпіть,
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово – і нагай
Над головою люто свисне,
І так усюди – з краю в край
Панує рабство ненависне.
Росте неправда на землі
Згорьованій, сльозами злитій.
О любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі!
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
Мати: …Наша бідна, старенька біла хата з потемнілою солом’яною покрівлею і чорним димарем, а біля хати на причілку яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні квітник, улюбленець моєї незабутньої сестри, моєї ніжної няньки! А біля воріт стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою стоїть клуня, оточена стогами жита, пшениці і різного всякого хліба; а за клунею, по косогору, іде вже сад.
Тарас: В тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.
Там матір добрую мою
Ще молодою – у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. (Малий Тарас сідає на стілець)
Мати виходить.
І ведучий
Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою».
ІІ ведучий
Ріс Тарас розумною, допитливою дитиною, хотів усе знати. Наслухавшись розповідей про те, що залізні стопи підпирають небо, він загорівся бажанням подивитися на них і пішов шукати. Але зустрілися добрі люди і повернули малого додому.
ІІІ ведучий
Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.
Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу повела
До п’яного дяка в науку.
«Учись, серденько, і колись
З нас будуть люди»,- ти казала.
ІV ведучий: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Тарасик: Там матір доброю мою
Ще молодою - у могилу
Нужда та праця положила.
І ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Тарасик: Там батько плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
мов мишенята. Я до школи -
Носити воду школярам.
ІІ ведучий
Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».
Читання вірша «Мені тринадцятий минало».
ІІІ ведучий: Коли Тарасу було вже чотирнадцять років, його зробили козачком пана Енгельгардта. В той час молодий Шевченко вперше закохався в дівчину Оксану.
Виходить Тарас і Оксана.
Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!
Тарас виходить, Оксана читає вірш.
Оксана: Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарано повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи. (виходить)
ІV ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.
І ведучий
Змалку в малої дитини прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення. Вугіллям, крейдою чи олівцем він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, дверях, папері. Ходив від села до села в пошуках учителя. Але важке було то навчання. Дяки-вчителі примушували носити воду, рубати дрова, робити все що завгодно, але не малювати. Так сталося, що пан Енгельгард все ж таки відсилає Шевченка на навчання до Петербурга.
І ведучий
Застав при малюванні раз
В саду його Сошенко,
Поміг, щоб вільним став Тарас,
Щоб вчитись став Шевченко.
І ведучий
Його пізнали малярі,
Хвалили вдале діло.
Але злякалися царі:
Він вірші пише сміло!
ІІІ ведучий
Бо в віршах тих розповідав,
Як добре вільним бути,
Яка невільникам біда,
Як гнобить ворог лютий.
ІV ведучий
Які степи, який Дніпро
І українські люди.
Як переможе ще добро
І весело всім буде.
Звучить мелодія пісні "Думи мої...".
На авансцені з’являється молодий Тарас у чорному сюртуку, білій сорочці, з краваткою.
Тарас: Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться –
Хоч згори та в воду!..
В того доля ходить полем –
Колоски збирає;
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає…
Звучить пісня «Лелеченьки» (сл. Д. Павличка, муз. О. Білаша). Тарас слухає замислившись.
Тарас: Єсть на світі доля…
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Єсть люде на світі –
Сріблом-злотом сяють,
Здається, панують,
А долі не знають, −
Ні долі, ні волі!
Возьміть срібло-злото
Та будьте багаті,
А я візьму сльози –
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
Тарас виходить.
Входить Шевченко уже старший, у вишитій сорочці. Довкола нього збирається гурт селян з серпами, граблями, косами. Кожен щось хоче сказати поетові.
1 учень - дід: Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!
2 учень: Пани-кати...
Латану свитину з каліки знімають,
З шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих!
Дівчина: ... А он розпинають
Вдову за подушне... А сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! В військо оддають!
Жінка. ... А онде під тином Опухла дитина — голоднеє мре,
А Мати пшеницю на панщині жне...
1 учень - дід. Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?
Дівчина: Чи довго ще на сім світі
Катам панувать?
Шевченко: (задумливо).
Пани, пани!
Схаменіться!
Будьте люде!
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших...
Молода селянка-дівчина: Чи довго ще на сім світі катам панувати?
Хор виконує 3-й і 14-й куплети «Пісні про великого Кобзаря». Під її звуки Шевченко виходить на авансцену і читає уривки з поеми « І мертвим, і живим…»
(Від слів : «Нема на світі України…» до слів : «З святими горами Дніпро»)
Селянин з гурту: Ех, Тарасе, не доведуть тебе до добра такі вірші.
Шевченко: А що мені буде?
Селянин: У москалі оддадуть…
Шевченко: Нехай!
З’являються жандарми і заарештовують Шевченка. Селяни бідкаються, сумно хитають головами і поступово розходяться.
З’являється слідчий, сідає за стіл, покритий зеленим сукном. Шевченко стоїть, біля нього з обох боків жандарми.
Слідчий: У вірші під назвою «Сон» зухвало описується його імператорська величність і государня імператриця. Ви своєю просторічною мовою зневажаєте її величність, у своїх крамольних віршах виливаєте всю свою жовч. Як це там… не можу пригадати… Смеркалося…огонь…огнем…
Шевченко: Я нагадаю!
Смеркалося… огонь огнем
Кругом запалало, −
Аж злякавсь я… «Ура! ура!
Ура!» − закричали.
Слідчий: Припинити!
Чути барабанний бій. На його фоні слідчий читає наказ.
Слідчий: государ імператор височайше звелів: призначити Шевченка рядовим в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд із забороною писати і малювати…
Барабанний бій посилюється. Жандарми виводять Шевченка.
І ведучий
Злякавсь, що пісня голосна,
Московський цар поганий,
Тараса в чужину погнав,
Закув його в кайдани.
ІІ ведучий
Та ще й писати заказав
Московський цар лукавий,
А все ж таки Тарас писав,
Ховав вірші в халяві.
ІІІ ведучий
І так в пустелі, в чужині,
У самоті томився.
Писав про рідний край вірші
І Богу все молився.
Стіл, на ньому – свічка . Сидить, схилившись, Шевченко-солдат. Піднімає голову. В очах − біль і сум.
Шевченко: Якби я був недолюдком, кровопивцею, то й тоді для мене страшнішої кари не можна було б придумати, як заслати мене в окремий Оренбурзький корпус солдатом. Ось у чому причина моїх нестерпних страждань. І до всього мені ще заборонено малювати… Трибунал під головуванням самого сатани не міг би винести такого холодного, нелюдського вироку.
(Починає писати і говорить до себе).
Лічу в неволі дні і ночі,
І лік забуваю.
О Господи, як то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть за ними,
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро, і лихо.
Забирають, не вертають
Ніколи нічого.
Шевченко замислюється, потім починає тихо співати «Зоре моя вечірняя» Завіса закривається, а пісню продовжує хор.
І ведучий
На засланні поет дуже страждав, бо хотів жити на Україні. Кліматичні умови теж не підходили для організму, тому він часто хворів. На землі тій, на півострові Мангишлак, важко було щось зростити. Але Шевченко заклав там сад, який згодом було оголошено Заповідником Шевченка.
ІІ ведучий
І знову довга розлука з рідним краєм… Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати і малювати, туга за Україною, хвороба… Але поет не просить помилування, з-під його пера з’являються рядки: «Караюсь, мучуся, але не каюсь…». Він пише і малює, незважаючи на «височайшу» заборону.
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся, … але не каюсь!
ІІІ ведучий
Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще. Саме на засланні поет створив свій прекрасний шедевр «Садок вишневий коло хати», в якому бачить ідеал України.
ІV ведучий
Гнівне слово Тараса Шевченка... Воно йшло від серця, брало силу вогню, що палив його душу і спалював сильніше від страждань, і спалив у жертовній любові до України, а над жертовникам запалив його слова.
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
І ведучий
Вогонь від Прометея, відданий народові, як надія на визволення. Творчість Шевченка була серцем Прометея, яке осяло нам шлях до свободи, і тому кожен молодий українець має бути непокірним, нездоланним, здатним на самопожертву. Таким увійшов у мою душу Кобзар, запаливши іскру надії.
ІІ ведучий
Поет дав розіп’яти себе за народ і Україну, як Христос. Він карався, мучився, але не сказав, хоч знав, що може воскреснути хіба тільки його дух. А воскреслий дух воскресить Україну.
І оживе добра слава, слава України,
ІІІ ведучий
Як проминуло 10 літ,
Вернувся він на волю.
Та невеселий був той світ,
Ридало серце з болю.
ІV ведучий
І писав вірші в неволі,
Кликав рвать кайдани,
Вірив, що народ вкраїнський
На ворога встане.
І ведучий
За Тарасом слідкували.
Все забороняли.
За писання й малювання
Жорстоко карали.
ІІ ведучий
Повернувсь Тарас з неволі
Вже хворим додому,
Але пісню, але душу
Не віддав нікому.
Пісня «По діброві вітер виє»
Виходить Лілея у довгій білій сорочці, з розпущеним волоссям.
Лілея.
"За що мене, як росла,
Люде не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту? Дивуються,
Не знають, де діти!
Скажи мені, мій братику,
Королевий цвіте!" (...)
"Нащо мене Бог поставив і
Цвітом на сім світі?
Щоб людей я веселила,
Тих самих, що вбили
Мене й матір?.. Милосердний,
Святий Боже, милий!"
ІІІ ведучий
Після смерті Миколи І усі чекали змін, маніфестів, амністій. Вони справді були, і їхню дволику суть ми добре знаємо тепер, але тоді усі сподівалися на краще. Та новий "освічений государ" добре знався на творчості Шевченка, надто пам'ятав убивчі рядки сатиричної поеми "Сон", а тому клопотання друзів про помилування поета обернулися лише неприємностями для тих, хто за нього просив. І лише 2 серпня 1857 року залишив свою замкнуту тюрму, висловивши велику радість, що пройшов "похмурий, тернистий шлях, не зрадивши себе, не поганьбивши своєї людської гідності. Уже в Нижньому Новгороді він змушений був затриматися на півроку: в'їзд до Москви був заказаний.
ІV ведучий
Та муза продовжувала зігрівати змучене серце, дарувала радість творчості. Щасливий з цього Шевченко звертається до Пресвятої Богородиці.
...Ридаю,
Молю, ридаючи: пошли
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб словом пламенем взялось,
Те слово Боже і кадило,
Кадило істини.
ІІІ сторінка
Відеоролик «Тарасе»
І ведучий
Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.
ІІ ведучий
Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. То ж сьогодні ще раз торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти.
ІII ведучий
Багато чого змінилося з часу Шевченкового, та, на жаль, не тільки на краще. До руйнівного плину часу додалися руйнівні людські дії. Особливо двадцятий вік, за словами Довженка, "помстився, погуляв по слідах і дев'ятнадцятого, і сімнадцятого, і одинадцятого". Політичний обскурантизм і державне дикунство й сьогодні довели до того, що могили знищують, пам'ятники культури руйнують.
ІV ведучий
“Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?
І ведучий
Залишим у спадок новим поколінням
Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.
ІІ ведучий
Залишим і те, що душею народу
Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.
ІІІ ведучий
Замовкло серце Кобзаря
У чужині холодній,
Та слово ясне, мов зоря,
Нам світить до сьогодні.
ІV ведучий
Сповнить Тараса заповіт
Ніхто з нас не забуде,
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде.
І ведучий
Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону їй служив
Без зради, без омани.
Усе знесла й перемогла
Його любов і сила,
Того великого вогню
І смерть не погасила.
ІІ ведучий
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
ІІІ ведучий
Немає тих доріг, де закипалась мука,
Де відчай і журба ходили, мов брати,
Нові шляхи кладуть твої онуки,
Нове життя прийшло у їх хати.
ІV ведучий
І бачиш ти із Канівського схилу,
Як новий день над світом устає,
Як сивий Дніпр свою могутню силу
По жилах дротяних народу віддає.
І ведучий
Як береже твої, Тарасе, заповіти
Сім'я народів вільна і нова.
Любов'ю і теплом зігріта
Розквітла Україна трудова.
ІІ ведучий
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі, титане, кладемо,
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.
ІІІ ведучий
Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.
ІV ведучий
Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.
I ведучий
Свічка його життя догорала. Мрії про одруження, розраду в сім'ї, хатину над Дніпром залишились ілюзіями. Фізично знищений, поет відчував, що недалекий кінець.
9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм до поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі.
У німій, холодній майстерні-келії, в будинку Академії мистецтв він пішов із життя. 10 березня 1861 р. перестало битися серце Великого Кобзаря. Тіло було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет. Але лишилися його заповіти-мрії тобі, нам, українському народові.
Відеоролик «Умер поет»
II ведуча
Народе мій! Не вічні й зимні ночі.
В світанок вір! Під снігом вже бринить
Козацьке джерело... Нехай хлюпоче! –
З глибоких надр пробилось крізь граніт.
ІІІ ведучий
Безсмертний рід наш, браття-українці,
Могутній - із козацького коша.
І хоч дірки від куль є в нашій стінці,
Не прагне помсти праведна душа.
ІV ведучий
Нащадок хліборобів й мудрих зодчих,
Колись же міг півсвіту годувать.
Змети з його дороги всіх охочих
Рясні лани ізнов пограбувать
Напасників, творців голодомору,
Отих, хто волю голодом вбивав,
В колгоспнім золотім пшеничнім морі.
І ведучий.
Хто спину розігнути не давав,
З трибун кричав, що ми найбагатіші
(Голодний - колосочка не зірви!),
О, нас в своєму полі найвільнішім
Учили навіть сіяти з Москви!
II ведучий
Не про таку сім'ю Шевченко мріяв,
Оспівував жадану і святу.
З кобзарських віщих дум вона зоріє
У вічному колоссі, у цвіту.
ІІІ ведучий
Народе мій! Великий український,
Ти пута зняв з козацького коня.
Вже - з волею - і хліб святий, і сіль ця,
Тож зміцнюй, бережи її щодня.
І ведучий
Козацький роде - славний, а не ниций,
Не упади в тенета ложних зваб –
Й не висохнуть святі твої криниці...
Без волі ж ти на власнім полі — раб!
ІІ ведучий
Народе мій, великий український,
Яка б солодка не була брехня,
Не вір брехні, що воля - тільки тінь це
Козацького минулого вже дня.
ІІІ ведучий
Будь пильним, мій довірливий народе!
Не раз вже потрапляв у пастку ти.
Підняти прапор - то ще не свобода.
Будь мудрим! Вір, що дійдем до мети.
ІV ведучий
Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своєї жертовної любові до свого народу.
До того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні права, вірші Шевченка читатимуться на різних мовах. Ну, а потім? Потім, коли на землі не залишиться жодного пригнобленого народу, жодної пригнобленої людини, чи звучатимуть тоді пісні Шевченка? Звичайно, звучатимуть. Полум'яні пісні великого українського поета стануть для людей пам'яттю про далекі часи. Люди читатимуть Шевченка, находячи радість у тому, що їх внутрішній світ співзвучний красі тих гаїв, степів, місячних вечорів, що їх оспівав Шевченко в своїх поезіях. Поки б'ються серця людей, звучатиме і голос Тараса Шевченка.
На сцену виходять всі учасники, беруться за руки.
І ведучий
Давайте всі візьмемося за руки, піднесемо з’єднані руки вгору і скажемо:
«Будеш, Батьку, панувати! Поки живуть люди, поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!»
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пам’янути
Незлим тихим словом.
Виконується пісня «Заповіт»
про публікацію авторської розробки
Додати розробку