Позаурочний захід з фізики. Тема: «Використання фізики в художньому литті і куванні металів».

ДПТНЗ «КОЗЯТИНСЬКЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ»

 

 

     Викладач фізики: Гаврилюк А. Г. 

 

Позаурочний захід з фізики

Тема: Використання фізики в художньому литті і куванні металів.

Мета: Показати здобувачам освіти, як у мистецтві використовуються знання про теплові і механічні властивості твердих тіл. Ознайомити здобувачів освіти з технологією виготовлення художніх виробів з металу.

Виховувати в здобувачів освіти почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, розширювати їхній кругозір.

Форма проведення: засідання наукової лабораторії.

Обладнання: мультимедійний проектор, комп’ютер, екран, презентація, спиртівка, штатив, колба з льодом, художні вироби з металу.

Хід заходу.

Вступне слово викладача

З давніх-давен люди користувалися виробами з найрізноманітніших металів: міді, заліза, олова, золота, усіляких сплавів. Ці вироби були не тільки необхідними предметами вжитку, але й творами мистецтва. Та в давнину люди навіть не здогадувалися, що виготовлення таких звичайних речей, як посуд, прикраси, зброя, інструменти, тісно пов’язане з науковими знаннями. Адже дотримання технології виготовлення художніх виробів із металу неможливе без знання багатьох явищ і закономірностей природи, а значить, і без знання законів фізики.

Одним з найпоширеніших способів обробки металу є лиття і кування — гаряча обробка металів тиском у пресах чи ударом молота. При цьому інструмент здійснює багаторазову дію на заготовку, в результаті чого вона, пластично деформуючись, набуває відповідної форми.

Майстри повинні знати все про процеси нагрівання, плавлення, тверднення металів, їхню пластичність і деформацію. Чому кування проводять при нагріванні металу, чому для художнього лиття використовують, головним чином, чавун — все це можна пояснити на основі фізики.

Сьогодні на засіданні нашої наукової лабораторії ми розглянемо все про метали та їх сплави, про їх фізичні властивості, про фізичні явища, які використовуються під час художньої ковки та лиття металів, про те, як виготовляють ювелірні вироби, адже вироби з металу є справжнім витвором мистецтва.

Метали і сплави в сучасній техніці

У техніці використовують переважно не чисті метали, а сплави, бо чисті метали здебільшого не мають усіх властивостей, необхідних для практичного застосування. Золото гарне, але дуже пластичне. Вироби з чистого золота легко деформуються, стираються, тому для виготовлення ювелірних виробів застосовують сплав золота з міддю.

Метали в розплавленому стані розчиняються один в одному і при охолодженні утворюється твердий розчин – або сплав.

Сплави – це системи із двох або більше металів, а також металів і неметалів.

Основою сплавів служать такі метали як залізо, мідь, алюміній, магній, титан. Із неметалів важливими компонентами є вуглець, бор, кремній та ін.

Сплави за фізичними властивостями відрізняються від вихідних металів: вони тверді, гірше проводять електричний струм і теплоту. Як правило домішки знижують температуру плавлення твердих тіл, тому сплави плавляться при нижчій температурі, як чисті метали. Сплави бувають тверді та м’які, тугоплавкі, легкоплавкі, жаростійкі, кислотостійкі, стійкі до дій лугів.

Сучасна техніка використовує більше 5000 сплавів. Широко застосовуються сплави на основі міді – латунь і бронзу. Латунь з високим вмістом міді через свою подібність до золота використовують для ювелірних і декоративних виробів.

Бронза – це сплави міді з іншими речовинами: Cu–Sn, Cu–Al , Cu–Pb

Застосування сплавів

Виготовлення монет, предметів домашнього вжитку, золочення, виробництво дзеркал, ювелірні вироби, зубні протези, декоративно-прикладні вироби, скульптури.

Чавун і сталь

Найбільше значення у сучасній техніці мають сплави заліза з вуглецем, а не чисте залізо. Залежно від кількісного вмісту вуглецю сплавам дали назви чавун або сталь.

Чавун – це сплав заліза, в якому міститься більше 1,7% Карбону, а також домішки Силіцію, Мангану, Сульфуру, Фосфору. Він твердіший за залізо, крихкий, не піддається куванню і прокатуванню і розбивається внаслідок удару.

Сталь – це сплав заліза, вміст Карбону в якому від 0,3 до 1,7%.

Сталь на відміну від чавуну легко піддається куванню і прокатуванню. При швидкому охолодженні вона виходить дуже твердою, при повільному – м’якою. М’яку сталь легко обробляти. Конструкційні сталі мають високу міцність і пластичність, добре обробляються тиском, різанням, зварюються. Інструментальні сталі мають високу міцність, твердість, стійкі до корозії.

 

Плавлення і кристалізація

Процес переходу тіла з твердого стану у рідкий називається плавленням. Цей процес відбувається при незмінній температурі (температурі плавлення). Кількість теплоти, необхідна для плавлення тіла, залежить від маси тіла та питомої теплоти плавлення.

Під час плавлення тіло поглинає теплоту. Відповідно, внутрішня енергія тіла при цьому збільшується.

Тверднення (кристалізація) — зворотний до плавлення процес, який супроводжується перетворенням речовини з рідини на тверде тіло. Для того щоб почалося тверднення розплавленого тіла, воно має охолонути до певної температури. Речовини кристалізуються при тій самій температурі, при якій вони розплавляються.

Передаючи тілу енергію, можна перевести його із твердого стану в рідкий (наприклад, розплавити лід). Щоб розплавити тіло, потрібно спочатку нагріти його до певної температури плавлення. Вище від цієї температури речовина у твердому стані не може перебувати. Під час плавлення температура залишається постійною.

Температура снігу і підталої води залишається 0 °С. Так буде доти, поки не залишиться останній кристалик льоду, навіть якщо температура повітря стане +10°С.

 

Дослід. Проводиться дослід по плавленню льоду. На цьому досліді показуємо, що кристалічні тіла мають певну температуру плавлення, яка залишається незмінною поки тіло плавиться.

 

 

Фізичні властивості

Колір. Усі метали умовно поділяються на чорні і кольорові. До чорних належать залізо і його сплави – чавун, сталь. До кольорових – усі інші елементи, що мають металеві властивості, та сплави на основі цих металів. Усі метали мають одноманітний сірувато-білий колір з багатьма відтінками. Виняток становить мідь, що має червоно - жовтий колір, і золото – жовтого кольору. Сплави на основі міді і золота вирізняються палітрою теплих відтінків – від блідо-жовтого до червоно-гарячого. Усі метали мають характерний блиск.

Плавкість – здатність металу плавитися при нагріванні й тверднути при охолодженні.

Теплопровідність – здатність металу з різною швидкістю проводити тепло при нагріванні і охолодженні. Що краще метал проводить тепло, то швидше і рівномірніше він нагрівається і віддає тепло при охолодженні.

Теплоємність – здатність металу поглинати тепло. Метали мають невелику теплоємність, тому для їх нагрівання потрібна невелика кількість тепла.

Механічні властивості

Міцність – здатність металу чинити опір дії зовнішніх сил, не руйнуючись. При випробуванні на розтяг, міцність можна назвати опором, який метал здатний чинити при розриві.

Пружність – здатність металу змінювати форму під дією навантаження і відновлювати її після припинення дії навантаження.

Пластичність – здатність металу, не руйнуючись, змінювати свою форму під дією навантаження і зберігати змінену форму.

Твердість – здатність металу чинити опір проникненню в нього іншого, твердішого матеріалу. Твердість визначається вдавлюванням у дослідний зразок: сталевої кульки, вершини алмазного конуса, вершини алмазної піраміди.

Ударна в'язкість – здатність металу чинити опір дії ударних навантажень.

Технологічні властивості

Рідкотекучість – властивість розплавленого металу заповнювати форму при литті. Ливарні властивості металів залежать від атомної ваги, температури плавлення, прогрівання металу і міри поверхневого натягу. Гарні ливарні властивості мають сплави міді з оловом і цинком, сплави срібла з міддю, цинком, оловом тощо. Після виливання у форми застиглий метал завжди скорочується в об'ємі.

Ковкість – властивість металу змінювати свою форму під дією ударів або тиску, не руйнуючись. Ковкість залежить від нагрівання, пластичності, наявності легуючих додатків або домішок, величини прикладеного зусилля. Метали куються в холодному і розжареному стані.

Найбільш ковкими металами є мідь, золото і срібло. З 1 г золота можна витягнути дріт завдовжки 2,4 км і завтовшки в кількасот разів менший від товщини волосся. Сталь, цинк, олово, свинець, бронза теж мають досить добру ковкість, що дає змогу обробляти їх під пресами, під вальцями про­катних станів та штампувати.

 

Способи обробки металів

 

Метал нагрівають, щоб підвищити його пластичність і знизити опір деформації. Чавун під час тверднення збільшується в об'ємі, тому він заповнює маленькі згини форми і дає можливість одержати витвори, які добре передають особливості оригіналу. Майстер визначає якість заліза за кольором розігрітого металу. Термічна обробка металу полягає в тому, що залізо нагрівають у попелі деревного вугілля до темно-вишневого, а сталь до світло-коричневого кольору з подальшим повільним охолодженням на повітрі. У результаті такої обробки метал стає м'яким, тягучим і пластичним. Його можна легко рубати, згинати, скручувати, сплітати, витягувати, пробивати в ньому отвори, карбувати. Ці види обробки використовуються при виготовленні творів ужиткового мистецтва: огорож, окутів дверей, віконних ґрат, свічників тощо.

Художня обробка металу включає: фігурне лиття, кування, карбування, гравірування, висічення ажурних візерунків, створення емалей та інші прийоми.

 

Лиття за випалюваними моделями

Затребуваний спосіб лиття металів, в ході здійснення якого для отримання виливків використовуються високоточні разові нероз'ємні оболонкові форми.

Лиття за виплавлюваними моделями 

Спосіб, який має помітні схожості з методом лиття за випалюваними моделями. Для відлиття металів використовуються форми, виготовлені з легкоплавкого матеріалу. Найчастіше це суміш парафіну і стеарину.

Лиття в кокіль

Лиття в металеві форми (кокільне лиття) - виробнича процедура, яка має свою особливість. Полягає ця відмінність у неможливості руйнування форми після заливання. Саме тому кокіль проектується таким чином, щоб виливок міг бути вилучений за допомогою простого перевертання форми або її роз'єму по площинах стику

 

Лиття під тиском

Лиття під тиском - один з найбільш точних методів лиття, що забезпечує отримання якісних і високоточних виливків. Досить часто вироби, виготовлені за допомогою цього методу лиття не вимагають додаткової механічної обробки. У цьому і полягає найбільш значуща перевага лиття під тиском

 

Кування — це спосіб обробки металу тисненням у пластичному стані з метою змінення форми ковальської заготовки. Провадиться кування за допомогою ударів молота або тиснення пресом. В ре­зультаті одержують як готові вироби, так і заготовки для механіч­ної обробки. Способом кування виготовляють багато деталей для машин та інструментів. Останнім часом широко використовується ковальсько-пресове устаткування.

Основним матеріалом для виготовлення поковок є прокат сталі та стальні злитки.

Перед тим, як кувати метал, його нагрівають до високої темпера­тури, щоб підвищити пластичність. Кожний метал має свою визна­чену початкову та кінцеву температуру кування. Ці температури визначають за спеціальною таблицею.

Карбування.

Процес отримання на заготовці рельєфного зображення за допомогою холодної обробки, тобто ударів молотка  або за допомогою штампів. Розрізняють механізоване і ручне карбування. В якості матеріалу використовують листовий метал - золото, срібло, мідь, мельхіор, алюміній.

Гравірування.

Здавна гравірування вважалося одним з поширених методів декоративної обробки металів. Сутність процесу полягає у вирізуванні на заготовці певних малюнків, орнаментів, зображень.

Емалювання.

Мистецтво нанесення емалі відомо з часу стародавнього Єгипту і завжди вимагало виняткової майстерності і високої професійної культури.

Емаль являє собою легкоплавке скло складного складу, призначене для наплавлення на метал. Колір емалей - найрізноманітніший і досягається за рахунок введення в сплав відповідних барвників. Розрізняють емалі холодні і гарячі, прозорі і непрозорі.

 Чорніння.

Чорніння як один з видів декоративної обробки металів застосовують з давніх пір. Сутність процесу чорніння полягає в нанесенні на задані ділянки виробу легкоплавкого сплаву чорного кольору - черні. Черню прикрашають вироби із золота і срібла, сплавів міді

Інші способи обробки.

Процес гальванічного покриття - представляє собою осадження одного металу на інший в середовищі електроліту. Мета таких покриттів - надати виробам певний декоративний вигляд, підвищити їх механічні характеристики.

Техніка філіграні.

Полягає в утворенні складних мереживних узорів з різної довжини відрізків тонкого дроту, гладкого або крученого, круглого або плоского. Елементи філігранного візерунка бувають найрізноманітнішими: у вигляді, мотузочки, шнурка, плетіння, ялинки, доріжки, гладі і т.д. У єдине ціле елементи філіграні з'єднуються за допомогою пайки. Часто філігрань поєднують з зерню, що представляє собою металеві дрібні кульки, які напаюють у заздалегідь підготовлені осередки. Зернь створює ефектну фактуру, гру світлотіні, завдяки чому вироби набувають особливо ошатного, вишуканого вигляду.

Демонструється відео про художню ковку заліза

 

Історична довідка

Археологічні дані свідчать про те, що на території України людина оволоділа металом (міддю) близько 5 тис. років тому. Дослідження мідних виробів трипільських майстрів (сокири з Карбунського скарбу) свідчать, що вони зроблені руками досвідчених ковалів, які вміли розкувати мідь на тонкі пластини і надати їм потрібної форми. Вони навчились розрубувати масивні шматки міді та згинати на формах відповідного профілю, досягати досконалості в техніці зварювання, витяжки, пробивання отворів. Із появою лицарства в Трипіллі починає розвиватися гаряче кування, за допомогою якого ковалі покращували механічні властивості міді. Винайдення заліза у 1 тисячолітті до н. е. і способів його обробки відігравало революційну роль у розвитку суспільства. Початок залізного віку в Україні збігається з початком скіфської епохи (VII-VI ст. до н. е.).

Скіфські ковалі свої вироби, особливо зброю (мечі, кинджали) і збрую (вудила), оздоблювали зображеннями голівок птахів. Комплексний аналіз різного виробництва скіфського періоду дає можливість стверджувати, що місцеві ковалі володіли майже всіма основними способами обробки чорного металу. Гаряче кування, холодна наковка, витяжка, пробивання отворів, карбування, штампування — становили арсенал професійних навиків тогочасного коваля і залишились у виробництві до нашого часу.

Серед пам'яток, що становлять найцінніше джерело для вивчення духовного світу причорноморських кочовиків, визначне місце належить пекторалі - нагрудній прикрасі скіфського царя. «В ній втілено душу цілого народу» – написав відомий український археолог Б. М. Мозолевський, який у 1971 році відкрив її світові. Талановитий давньогрецький майстер-ювелір, використовуючи різні технічні прийоми – лиття за восковою моделлю, гравірування, скань, зернь, паяння, інкрустацію, досяг особливої виразності у втіленні замовленої композиції. Сюжети, представлені на трьох ярусах- «світах» пекторалі, мають складне символічне значення. Вражає реалізм, гармонійність та пропорційність образів, динаміка сцен боротьби тварин, завершеність форм і досконалість роботи. Яскравий жовтий колір і блиск золота, що уособлювало сонячне божество, неначе благословляє магічну модель зображеного на пекторалі скіфського світоустрою.

Зберігається у Музеї історичних коштовностей України (Київ) і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

 

Використання пластичних можливостей художнього металу в сучасній архітектурі

З 11 – 12 століть вишукано хитромудрі ковані вироби стали неодмінним архітектурним атрибутом, помітною особливістю найпрекрасніших споруд Європи. Майстри ковальства створювали не лише міцні, але і самобутньо вишукані архітектурні ковані вироби. Відомо, що ковка високо цінувалася відомими архітекторами. Неможливо уявити старовинні українські міста без дивуючих кованих огорож, балконів, декоративних решіток. Традиції великих майстрів ковальської справи гідно продовжують сучасні фахівці. Балконні й сходові огородження, паркани, декоративні решітки, ліхтарі, світильники і всілякі елементи інтер’єру. Кування широко застосовується при влаштуванні огорож міських садиб, церковних дворів і двірських територій. З активним розвитком промисловості з’являється техніка чавунного лиття, яка трохи потіснила ковку, як роботу дорогу. Однак, унікальність художніх рішень для кожного окремого виробу, викуваного ковалем, зберігає інтерес до гарячої ковки і до нашого часу. З розвитком технологій і появою різних видів зварювання, потужного виробництва штампованих і прокатних виробів, справжня ручна ковка стала рідкістю.

Відродження моди на художню ковку має особливе значення для оновлення і розвитку декоративно-прикладного мистецтва. У наш час прикраса прибудинкової території, будинку, квартири, офісу кованими виробами стало дуже модним. Кована огорожа завжди додає своєрідність приватному будинку і саду, що оточує будинок. В архітектурний рисунок квартири ковані предмети приносять особливі штрихи в інтер’єр. Це відбувається тому, що художня ковка є «живим» ремеслом в століття стандартних виробів, що випускаються масовим тиражем.

У кованих мереживах є легкість, витонченість і разом з тим міцність, відмінні захисні властивості, ажурний малюнок з металу забезпечує відчуття захищеності і спокою. Малюнок для лиття і розробку всіх деталей огорожі дуже часто виконується архітектором. Майстерність, багата фантазія, винахідливість дозволяють художнику створювати справжні витвори мистецтва з кованого металу. Але це буде не можливо без знань можливостей металу.

Так архітектори міста Кропивницький, а серед них них були Москаленко, Паученко, Лішневський, Достоєвський, вдало використали такий поширений вид прикладного мистецтва, як художнє кування та художнє литво. Місцеві ковалі набули високої майстерності в обробці металу. А місцеві ремісники від дверних ручок та світильників перейшли до лиття архітектурних деталей – кронштейнів під балкони, балясин сходів, огорож балконів та внутрішніх переходів, снігових парапетів, колон та стовпів та ін.

В місті існувала одна з найпотужніших на території України шкіл художньої ковки.

 Майже всі художні ковані вироби в Кропивницькому виготовлялися з одного і того ж металу. Інженер заводу спеціально виписував цей сплав з Америки. Ще одна загальна риса всіх кованих виробів – чітке дотримання пропорцій. Художня вартість творів художнього кування та литва у Кропивницькому досить велика. В цілому ряді робіт трапляються фрагменти художнього металу Парижа, Праги, повторені місцевими майстрами в менших масштабах або у спрощеному варіанті. Таким елементом є наприклад «золоті грати», що повторені наприкінці 19 століття. До таких шедеврів належать і грати над дверима, виконані за мотивами французького майстра Шарля Пюррі – особистого коваля Людовіка ХІІІ, великого любителя ковальської справи.

Ковані вироби посідають особливе місце в міській архітектурі. Виготовлення кованих віконних ґрат, балконних решіток, окуття дверей, хрестів, ліхтарів, флюгерів та інших архітектурних елементів входило, до номенклатури слюсарського цеху. Решітки кафедрального собору у Львові виконані з прутів квадратного профілю, які, з'єднуючись, створюють: квадратну або ромбовидну сітку.  

Балкон житлового будинку ХV-ХVІ ст., що на вулиці Вірменській, свідчить про раннє використання ковалями заліза як засобу підсилення художньої виразності простих архітектурних форм. Після пожежі 1527 року будинки  на площі Ринок будують із каменю. Балконні решітки і віконні грати, брами використовуються тут як засоби підсилення ренесансної доби. Довгі, на ширину фасаду, балкони служили оглядовими майданчиками Ринкової площі. Яскравим прикладом ренесансного художнього лиття і кування є вхідні двері порталу каплиці Трьох святителів (XVI ст.) у Львові. Півкругла решітка над обкованими залізом дверима виконана із прутів круглого профілю, які плавно викладені в точені вісімки, оздоблена круглими шишками і квітко-подібними розетами. Двері історичного музею у Львові увінчані декоративною решіткою, виготовленою із прутів круглого січення із застосуванням плавно гнутих спіралей, з'єднаних між собою кільця» хомутами і шишками. За старими зразками виготовлені ковані двері й віконні ґрати в музеї-аптеці на площі. В історії декоративного мистецтва зодчества є чимало прикладів практичного використання ковалями художніх задумів архітекторів та художників.

 

Як виробляють золоті вироби?

 

Виробництво золотих виробів складається з декількох важливих етапів, кожен з яких може займати тиждень, а може і місяць. Це залежить від багатьох умов, але головним є складність і вишуканість прикраси.  Спочатку роблять ескіз, де проступають особливості і основні риси майбутнього виробу.

Сьогодні без 3D-моделювання не обходиться жодна ювелірна компанія: воно враховує всі технологічні особливості виробництва, деформацію форм в результаті роботи або усадки, закріпки полірування і каменів. Сучасне виробництво золотих виробів може бути як ручним, так і механічним.

У першому випадку прикраса виконується майстром повністю вручну.  Прикраси, отримані цим методом, виходять по-справжньому красивими і неповторними.

В основі серійного виробництва золотих виробів лежить метод лиття із заздалегідь виготовлених форм, причому обробка може застосовуватися як ручна, так і механічна. Спочатку майстер відрізає ножівкою заготівлю від сталевого бруска, якій пізніше надасть потрібну форму на фрезерному верстаті. Якщо прикраса буде мати вкраплення діамантів або вставки з дорогоцінного каміння, місце під них також висвердлюється заздалегідь.

Тепер золото розплавляють і відливають у спеціальну форму. Потім злиток чистять від окалини. Отриману пластинку розгортають на вальцях - верстаті для обробки. Ця пластина - основа для виготовлення ланцюгів, кілець, брошок, сережок. На ній роблять пайку з допомогою бензинового або газового пальника.

Інший спосіб заснований на заливанні полімерної моделі формувальною масою, яка після застигання ставиться в піч. У печі полімер виплавляється з форми, а порожнечі заливають розплавленим металом. Пізніше цю модель відправляють на вулканізацію - створення гумової прес-форми під високим тиском. Її заливають воском і гіпсом, а потім відправляють на випал в піч. Віск виплавляється і форма готова для додавання золота.

Чисте золото має жовтий колір, але його сплави з іншими металами  можуть давати різноманітні кольори та відтінки. Наприклад, додавання срібла фарбує золото в зелений колір, а додавання міді – у червоний. Суміш приблизно 50 на 50 частин срібла та міді створює сплави золота, добре відомі на ринку ювелірних прикрас. Щоб зробити звичайне кільце 585 проби, треба чистого золота 58,5 відсотка, а все інше – мідь та срібло.

В Україні ювеліри працюють з 585 пробою. Тоді як у Америці – із 416, а в Італії – з 750. У кожній країні різні проби золота.

Біле золото виготовляють зі сплаву золота з принаймні одним із металів білого кольору, зазвичай нікелем або паладієм. Воно може мати й різне застосування: сплав з нікелем твердий та міцний, тому добре підходить для виготовлення кілець, а сплав золота з паладієм м’який, тому його використовують для виготовлення виробів із дорогоцінним камінням.

 

Демонструється відео про те, як виробляють ювелірні вироби.

 

Ювелірні прикраси

Гривна — нашийна прикраса, що мала форму гладкого, або витого обруча із дорогоцінного металу. Гривни відомі ще в Стародавньому світі; у Стародавньому Римі вони були одною з військових нагород. В історичний період до Київської Русі, найчастіше із золота, пізніше — зі срібла. У Київській Русі гривну використовували як грошову одиницю, звідси походить і назва сучасної української валюти — гривня.

У Стародавньому Римі нашийні гривні  слугували військовою відзнакою

Брошка, бро́ша — прикраса, що прикріплюється до одягу. Складається з декоративної частини і рухомої голки, яка знерухомлюється гачком. Брошку носять на грудях, або на комірі.

Змійовик — круглий, пишно декорований медальйон, що на лицьовому боці мав зображення святого, а на звороті — плетінковий, змієподібний орнамент. Змійовики носили як талісмани й амулети проти недуг і чарів. Змійовики знайдені в Чернігові й Білгородці підКиєвом.

Перстень також каблу́чка — кільце з дорогого металу (золота, срібла і т. ін.), часто оздоблене каменем, що його носять на пальці як прикрасу. Як правило, персні носили на пальцях руки. Проста геометрична форма кільця, яка не має ні початку, ні кінця, символізує вічність життя. Шлюбний перстень ще називають обручкою.

Часом перстень прикрашений дорогоцінними каменями. Перстені носять  заручини. Перстні, що надягаються подружньою парою під час ритуалу одруження, символізують зв'язок, союз чи обітницю. Християнські священнослужителі носять перстень, що символізує не тільки шлюб із Христом, а й духовні обов'язки.

Ко́лти— характерні для слов'ян скроневі прикраси, що підвішувалися до головного убору на стрічці, чи металевих ланках — ряснах. Від слова колти походить і діалектна назва сережок — «ковтки».

Особливо поширені колти були у XI — XIII століттях серед заможного міського населення стародавньої Русі. Мистецтво виготовлення колтів із використанням перегородчатої емалі, черні та грануляції, досягло досконалості у Києві та Галичі. Корпус колта виготовлявся технікою лиття. Зображення на поверхні колтів відтворювали язичницькі мотиви або птахів, згодом, лики християнських святих.

Рясна — жіночі прикраси, що підвішувалися на скронях до головного убору і спускалися до плечей. Деколи підвішувалися до ікони Богоматері. Рясна виготовлялись із металевих ланок, деколи — перлів. На рясна підвішувалися колти. Р. були поширені у боярському середовищі в період Київської Русі, особливо, у домонгольський період. За деякими здогадками, рясна мають візантійське походження.

Сережки — прикраси, що носять у проколах, зроблених у вусі. Поширені як серед жінок (як правило — парні), так і серед чоловіків (як правило — непарні).

 

Ланцюжок або ланцюг — ювелірний виріб, що складається з багатьох однакових елементів, ланок, які сполучені між собою гнучким з'єднанням. Ланцюжок, як прикраса носиться на шиї, зап'ястях, одязі, зброї. Часто, матеріал та величина ланцюга відображали класову приналежність його власника.

Ланцюжок також може використовуватися для носіння підві́сок, куло́нів, меда́лей та ін.

 

Вікторина

 

1. Назвіть метали які застосовуються у вітчизняній ювелірній промисловості? ( Золото, срібло, платина та їх сплави)

2. Що означає проба золота? (Кількість чистого золота в сплаві)

3. Які сплави називаються латунню? (Сплав міді і цинку)

4. Що таке бронза і який її склад? (Бронза – це сплави міді з іншими речовинами: Cu–Sn, Cu–Al , Cu–Pb і т. д. )

5. Де застосовують латунь і бронзу? (Бронза широко застосовується в художньому литті, виготовленні сувенірів, ювілейних значків та медалей. Також сплави використовують для виготовлення монет, предметів домашнього вжитку, золочення, виробництво дзеркал, ювелірні вироби, зубні протези, декоративно-прикладні вироби, скульптури, гільзи боєприпасів)

6. Назвіть  чорні метали. (Метали й сплави на основі заліза, марганцю, хрому. Найбільш масове виробництво: сталі, феросплави, чавуни).

7. Назвіть кольорові метали. ( Алюміній, титан, магній, мідь, свинець, олово).

8. Назвіть благородні метали і їх властивості. (Дорогоцінні метали (золото,срібло) і платинові метали (платина, паладій, родій, іридій, рутеній, осмій). Усі ці метали характеризуються високою густиною, хімічною стійкістю до окиснення та дії хімічних реагентів, мають високу вартість і привабливий зовнішній вигляд.

9. Назвіть метал, який має найвищу температуру плавлення (Вольфрам).

10. Чому шматочок свинцю можна розплавити в сталевій ложечці, а шматочок сталі у свинцевій – не можна ? (Температура плавлення сталі вища, ніж свинцю)

11. Чи можна метал розплавити на руці? (Можна! Якщо йдеться про такі метали, як цезій, з температурою плавлення 28,5 °С (щоправда, на повітрі він миттєво спалахує), або галій, який плавиться при температурі 29,75 °С).

До речі, галій відлякує птахів. З цією метою в Японії створили спеціальні аерозолі на основі цього металу, якими покривають міські пам’ятники для захисту від пернатих.

12. Чому для художнього лиття використовують, головним чином, чавун ? ( Чавун під час тверднення збільшується в об'ємі, тому він заповнює маленькі згини форми і дає можливість одержати твори, які добре передають особливості оригіналу).

13. Чи може бути у води температура замерзання t < 0°С? (Може! Якщо в неї додати сіль. Температура кристалізації знизиться до -8 °С).

14. Якою ложечкою зручніше користуватись, розмішуючи цукор: срібною, стальною чи алюмінієвою? (Срібною, оскільки серед названих речовин теплопровідність срібла найнижча)

15. Чи можна розплавленим металом заморозити воду? (Так. Крапля води замерзає на поверхні ртуті, температура якої нижча від 0°С)

16. Чому при мінусовій температурі навколишнього середовища пальці рук примерзають до металу? (Теплопровідність металу дуже велика, тому тепло швидко відводиться від пальця)

 

 

Висновок.

Мистецтво художньої обробки металів пройшло тривалий шлях розвитку і, спираючись на традиції і знання великих майстрів, продовжує розвиватися в сучасних умовах. Майстрами художньої обробки металів створено безліч творів, які увійшли у духовну скарбницю людства, в його культуру. У цих творах найбільш сильно і яскраво виражено світогляд тієї чи іншої епохи, розуміння людьми краси.