Правила нанесення штукатурки

Правила  нанесення  штукатурки

До початку роботи в приміщенні встановлюють поміст, на якому розміщують ящики з розчином, потрібний інструмент та пристрої, а також вимикають струм, якщо проводка під напругою. Працюючи на помості, штукатурять і начисто опоряджують спочатку стелю, а потім верхні частини стін до рівня помосту. Після цього його розбирають і штукатурять нижні частини стін, віконні та дверні відкоси. Працювати слід тільки справним інструментом на справних риштуваннях і помості, виконуючи правила техніки безпеки під час роботи на висоті.

Якщо зовнішнього риштування немає, штукатурять зовнішні віконні відкоси з обгородженого поручнями випускного риштування. Не можна штукатурити поверхні у сходових клітках з приставних драбин.

Штукатурний розчин можна накидати або намазувати на поверхню вручну. Розчин, що накидають, заходить у пори, щілини та інші нерівності поверхні, ущільнюється і добре зчіплюється з нею. Намазаний розчин значно гірше пристає до поверхні. Оббризк слід накидати, а не намазувати, щоб весь шар штукатурки міцно тримався на поверхні. Накидають його кельмою з сокола, кельмою або ковшем з ящика.

Для накидання розчину кельмою з сокола штукатур стає біля ящика і, спираючи на нього сокіл, який тримає в лівій руці, кельмою набирає розчин. Підходить до місця штукатурення, трохи нахиляє сокіл до стіни і різкими рухами кельми, яку він тримає в правій руці, перекидає весь розчин на поверхню. Кельмою слід працювати так, щоб розчин не спадав з неї і не відскакував від поверхні. Протяжність руху кельми, розмах та сила кидка залежать від відстані між поверхнею та рівнем плечей штукатура. Кидати розчин можна рухом кельми зліва направо або справа наліво.

Розчин на стелю накидають рухом від себе або через плече, а також рухом над собою. При цьому сокіл повинен бути під місцем накидання розчину, щоб розчин, який падає, потрапляв на нього.

Більш продуктивний спосіб накидання оббризку кельмою безпосередньо з ящика. З цією метою на робочому місці встановлюють ящик з розчином на такій відстані від обштукатурюваної поверхні, щоб рухом кельми від ящика до поверхні можна було накидати на неї розчин. Для цього замість звичайних ящиків краще застосовувати пересувні ящики невеликої місткості.Такий ящик можна піднімати або опускати на потрібну висоту. Для штукатурення стелі ящик розміщують під місцем, яке штукатурять.

При накиданні оббризку ковшем значно підвищується продуктивність праці і зменшуються втрати розчину. За один рух ковшем можна накинути на поверхню до 1,5 л розчину. Роботу виконують так. На відстані 1,0—1,2 м від стіни встановлюють ящик з розчином. Взявши в руку ківш, набирають у нього розчин, який сильним рухом накидають на поверхню так, щоб на ній утворювався тонкий рівномірний шар. Накидати розчин можна правою або лівою рукою. Для роботи краще користуватись пересувними ящиками.

Нанесеного шару оббризну не згладжують штукатурними інструментами, а лише в деяких місцях з нього кельмою зчищають потьоки або грудки, що виступають. Після часткового затужіння оббризку на нього наносять шар ґрунту за один або кілька прийомів. Проміжок часу, що повинен пройти між нанесенням оббризку і ґрунту, залежить від виду в'яжучого матеріалу, що входить до складу розчину, температури повітря, матеріалу поверхні, яку штукатурять, та від інших причин. Шар оббризку до нанесення на нього ґрунту витримують протягом: для цементних розчинів — 2—3 год; для цементно-вапняних— 6—12 год; для вапняно-гіпсових—15— 30 хв; для вапняних — 20—24 год.

Ґрунт можна накидати або намазувати на поверхню. Накидають ґрунт кельмою з сокола або ящика, а також ковшем з ящика так само, як і оббризк. Під час виконання простої штукатурки ґрунт на поверхню можна намазувати безпосередньо з сокола. Для цього користуються соколом і кельмою. Взявши сокіл у ліву руку, на нього кельмою набирають з ящика певну кількість розчину. Після цього приставляють сокіл під кутом до поверхні так, щоб один з його боків був на відстані 5—10 см від поверхні, а другий — на відстані, що дорівнює товщині шару ґрунту. Притиснувши цей бік сокола кельмою, його пересувають уздовж поверхні, поступово зменшуючи кут нахилу сокола. Під час намазування розчину на стіну сокіл пересувають знизу вгору, а при намазуванні на стелю — рухом на себе. Під час руху сокола розчин рівномірно намазується на поверхню.

З цією самою метою замість сокола можна застосовувати півтерки завширшки 15—20 см. Спочатку на півтерок смугою накладають розчин. Взявши півтерок обома руками, притискують його до стіни і намазують розчин, як вказано вище.

Відразу після накидання або намазування шару ґрунту його розрівнюють соколом так, щоб на поверхні не залишались глибокі борозни та смуги.

Коли шар ґрунту почне затвердівати, поверхню затирають дерев'яною теркою, пересуваючи її колоподібними рухами проти годинникової стрілки. У разі потреби поверхню змочують водою.

Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який в'яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря, вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить від її шорсткості, властивостей в'яжучого матеріалу і тих хімічних процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею.

Для змочування поверхні водою перед штукатуренням користуються рогожною або маховою щіткою, а для зберігання і переміщення розчину на робочому місці — металевими або дерев'яними ящиками і відрами. Для зручності в роботі штукатурні ящики влаштовують на колесах чи котках.

Дотримуючись технології, штукатурки можна наносити досить товстим шаром. Тому традиційно їх застосовують для усунення значних нерівностей поверхні (наприклад, штукатурка по цегельній кладці) або як необхідна конструктивна основа (наприклад, штукатурка по дерев'яних підставах). В результаті можна отримати досить рівну, але шорстку поверхню (міра шорсткості визначається розміром зерен наповнювача). Із-за шорсткості використання штукатурного шару як безпосередня основа перед фінішною обробкою досить утруднене, а деколи неможливо. Найбільш ефективним є комплексне використання технології штукатурних робіт з подальшим шпатльованням оштукатуреної поверхні.

 У цьому випадку одержання ідеально гладкої (при необхідності відшліфованої) і рівної поверхні досягається найбільш простим способом. Найпоширенішими є два види штукатурок - цементні й гіпсові.Зі споживчої точки зору, їхня основна відмінність - у часі повного висихання. Як правило, для гіпсових штукатурок - це кілька доби (4-7). Цементним же штукатуркам для висихання й повного набору міцності потрібно не менш 24- 28 доби. Зменшити строки повного висихання штукатурної суміші складно. Використання спеціальних реагентів, прискорювачів схоплювання доцільно застосовувати тільки для спеціальних видів робіт в особливих умовах.

 Цементну штукатурку доцільно застосовувати в тому випадку, коли необхідно одержати максимально міцне й довговічне покриття. Строк експлуатації якісної й правильно виконаної цементної - штукатурки багато десятиліть навіть в умовах перепадів температури й вологості. Відзначимо тут, що для тонкого вирівнювання цементної штукатурки, особливо у випадку недостатньої кваліфікації штукатурів, дуже ефективним є використання спеціальних цементно-полімерних складів - вирівнювателів. Це щось середнє між дрібною штукатуркою й великою шпаклівкою. Фракція (розмір заповнювача до 300 мікронів), час повного висихання (18-36 годин) і технологія ведення робіт у таких складів як у шпаклівки (простої нанесення шпателем, не потрібно перетирання), але вони погано або взагалі не шліфуються шкуркою.

Такі склади рекомендуються для застосування в підвалах, інших підсобних приміщеннях і для вирівнювання основи перед укладанням плитки. Одним словом, скрізь, де не потрібно ідеально гладкої поверхні й цілком достатньо дрібно зернистої основи із шорсткістю близько 300 мікронів.

Гіпсові штукатурки кращі в тих випадках, коли необхідно виконати роботу в найкоротший термін, за умови подальшої експлуатації тільки в умовах нормальної вологості й тільки усередині приміщень. Гіпсові системи зараз одержали велике поширення й у Росії, і на Заході саме у зв'язку з тим, що вони дозволяють значно скоротити строк провадження робіт. Відзначимо також, що застосування гіпсових складів дозволяє істотно спростити технологію. Гіпсову штукатурку можна наносити практично в один шар, проти необхідності нанесення цементної штукатурки в три послідовних шари - набризк, укривка й перетирання (тільки така технологія нанесення штукатурки є правильною). Оскільки штукатурний шар є основою для всіх наступних шарів (шпатлевочного й оздоблювального), саме "штукатурні" проблеми є найбільш частою причиною появи тріщин в оздоблювальному шарі. Ці проблеми є наслідком або неякісного штукатурного складу (неправильно підібраний гранулометрический склад наповнювача, перевищений вміст глинистих або органічних включень і ін. фактори), або порушення технології.

Тут найбільш важливими моментами є недопущення надлишку води при заутворі й технологічне очікування повного висихання штукатурних складів перед нанесенням що вирівнюють і фінішних шпаклівок. Загальні рекомендації при застосуванні штукатурної технології можна звести до наступного: потрібно точно витримувати рецептури готування й технологію нанесення штукатурної суміші. При невеликих і середніх обсягах робіт доцільно використовувати готові штукатурні суміші від перевірених виробників.

Щоб уникнути ризику, що застосовувана штукатурна суміш або її компоненти виявляться неякісними, рекомендується використовувати спеціальні полімери- модифікатори й (або) арміруючі сітки для штукатурки.

Полімери-Модифікатори - це спеціальні полімерні компоненти, що значно поліпшують споживчі властивості будівельних розчинних сумішей і призначені для безпосереднього застосування на будівельному майданчику.

Надзвичайно важливим, як ми вже відзначали, є забезпечення повного висихання штукатурки перед нанесенням наступних шарів. Найпростіше і правильне - дати штукатурці відстоятися необхідний час до повного висихання.

 Штучне прискорення висихання штукатурки мало ефективно й ненадійно. "Сухість" поверхневого шару штукатурки ~ мнима й не гарантує її повного й остаточного висихання на всій товщині, а, отже, не тільки не виключає, але навіть розташовує до появи тріщин. Застосування теплових гармат і протягів не забезпечує необхідного ефекту.

Єдиний більш-менш прийнятний спосіб для прискорення висихання оштукатурених поверхонь - це глибинний прогрів спеціальними інфрачервоними обігрівачами. Але навіть таке, дуже дороге рішення не принесе значного прискорення. А при виконанні високоякісної фінішної обробки будь-яке штучне прискорення взагалі не бажано. Достатня поява всього декількох тріщин, щоб звести всі прикладені зусилля до нуля.

Єдине правильне рішення, щоб прискорити технологічний процес, - це застосування гіпсової штукатурки. Не забуваючи при цьому, що вона може застосовуватися тільки в сухих приміщеннях, при внутрішніх роботах. Важливо пам'ятати також, що крім простої, внутрішньої вологості приміщення не можна допустити утворення вологості усередині стіни внаслідок недостатності її термічного опору (так званої крапки роси). Так, наприклад: застосування гіпсової штукатурки усередині заміського будинку для непостійного проживання зі стінами товщиною у дві цегли - не прийнятно.

Штукатурна суміш наноситься на стіни і стелі за допомогою штукатурної станції. При цьому необхідно зберігати більш-менш однакову відстань від сопла пістолета до поверхні.

Після нанесення необхідної кількості шарів даного виду штукатурки необхідно вирівняти розчин штукатурною рейкою типу H. Оброблену таким чином поверхню необхідно залишити до попереднього затвердіння розчину.

Після попереднього затвердіння необхідно зняти нерівності штукатурним правилом трапецієвидної форми для отримання рівної поверхні. Штукатурка повинна бути настільки твердою, щоб правило не рвало шар, а викликало легке осипання його поверхні.

Завершальним етапом робіт є затирка поверхні штукатурки пінополіуретанною або пінополістирольною теркой з паралоновою губкою або покритою войлоком. Початок затирки потрібно визначити досвідом роботи. У випадку пересихання штукатурки її можна зволожити водою.

У місцях з’єднання різних матеріалів поверхні необхідно в штукатурний розчин втопити сітку (наприклад, з скловолокна, дроту) з метою зменшення ризику виникнення тріщин. В деяких випадках необхідно застосовувати діагональне армування у віконних і дверних отворах. Для монтажу необхідно застосовувати відповідні штукатурки (наприклад, для закриття монтажних рівчаків, димарів і т. п.).

Штукатурна суміш наноситься на стіни і стелі за допомогою штукатурної станції. При цьому необхідно зберігати більш-менш однакову відстань від сопла пістолета до поверхні.

Після нанесення необхідної кількості шарів даного виду штукатурки необхідно вирівняти розчин штукатурною рейкою типу H. Оброблену таким чином поверхню необхідно залишити до попереднього затвердіння розчину.

Після попереднього затвердіння необхідно зняти нерівності штукатурним правилом трапецієвидної форми для отримання рівної поверхні. Штукатурка повинна бути настільки твердою, щоб правило не рвало шар, а викликало легке осипання його поверхні.

Завершальним етапом робіт є затирка поверхні штукатурки пінополіуретанною або пінополістирольною теркой з паралоновою губкою або покритою войлоком. Початок затирки потрібно визначити досвідом роботи. У випадку пересихання штукатурки її можна зволожити водою.

Зовнішні кути в місцях з'єднання стін, краї колон, а також краї дверних і віконних отворів рекомендується захистити від механічних пошкоджень, шляхом встановлення кутових штукатурних профілів. При використанні цементно-вапняних штукатурок не слід застосовувати профілі з легких металів, а також застосовувати матеріали на гіпсовому поєднанні для установки профілів. Рекомендується використовувати сталеві оцинковані профілі і швидкозастигаючий монтажний розчин. Профілі необхідно кріпити з інтервалом приблизно 50 см.

У місцях з’єднання різних матеріалів поверхні необхідно в штукатурний розчин втопити сітку (наприклад, з скловолокна, дроту) з метою зменшення ризику виникнення тріщин. В деяких випадках необхідно застосовувати діагональне армування у віконних і дверних отворах. Для монтажу необхідно застосовувати відповідні штукатурки (наприклад, для закриття монтажних рівчаків, димарів і т. п.).

Штукатурна суміш наноситься на стіни і стелі за допомогою штукатурної станції. При цьому необхідно зберігати більш-менш однакову відстань від сопла пістолета до поверхні.

Після нанесення необхідної кількості шарів даного виду штукатурки необхідно вирівняти розчин штукатурною рейкою типу H. Оброблену таким чином поверхню необхідно залишити до попереднього затвердіння розчину.

Після попереднього затвердіння необхідно зняти нерівності штукатурним правилом трапецієвидної форми для отримання рівної поверхні. Штукатурка повинна бути настільки твердою, щоб правило не рвало шар, а викликало легке осипання його поверхні.

Завершальним етапом робіт є затирка поверхні штукатурки пінополіуретанною або пінополістирольною теркой з паралоновою губкою або покритою войлоком. Початок затирки потрібно визначити досвідом роботи. У випадку пересихання штукатурки її можна зволожити водою.

На завершальному етапі штукатурка затирається відповідною теркою.

Наступним етапом робіт є вирівнювання штукатурного покриття напівтеркою або штукатурною рейкою.

На завершальному етапі штукатурка затирається відповідною теркою.

Потім наноситься ґрунт/штукатурне покриття шаром завтовшки 8–25 мм.

Наступним етапом робіт є вирівнювання штукатурного покриття напівтеркою або штукатурною рейкою.

На завершальному етапі штукатурка затирається відповідною теркою.

Відповідно до встановлених вимог на штукатурних поверхнях використовується накидання тієї ж штукатурки шаром завтовшки до 5 мм на стінах і до 4 мм на стелях.

Потім наноситься ґрунт/штукатурне покриття шаром завтовшки 8–25 мм.

Наступним етапом робіт є вирівнювання штукатурного покриття напівтеркою або штукатурною рейкою.

На завершальному етапі штукатурка затирається відповідною теркою.

Набризк - перший шар штукатурного намету, що накидається на підготовлену поверхню й повинен заповнити всі її пори, щоб збільшити міцність зчеплення підстави (поверхні стін, стель) із шаром штукатурки. Розчин для набризку готується рідким, сметанообразним, бетонної й кам’яні (цегельні) поверхні перед початком обризгу змочуються водою. Товщина набризку бетонних і цегельних поверхонь - до 5 мм.

Ґрунт - другий шар штукатурного намету, що є основним шаром штукатурки, утворить її товщину. Якщо товщина штукатурки велика, то цей шар наноситься у два-три прийоми, товщина кожного шару не повинна перевищувати 5-7 мм.

Накривка - останній, що згладжує, шар штукатурки. Наносять його тонким шаром поверх ґрунту, ретельно розрівнюють і затирають. Товщина шаруючої накривки залежить від того, наскільки добре був вирівняний попередній шар. Готовлять розчин для накривки із дрібнозернистого піску (просівають через сито з осередками 1,5 х 1,5 мм). Кожен наступний шар штукатурки наноситься тільки на просохлий і затверділий попередній шар. Штукатурні розчини наносяться на поверхні двома способами: намазуванням і накиданням.