Преентація "Типи травм іу разі дорожньо-транспортної пригоди та падіння з висоти. Вплив мінно-вибухової травми на організм людини"

ТИПИ ТРАВМ У РАЗІ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНОЇ ПРИГОДИ. ВПЛИВ МІННО-ВИБУХОВОЇ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Дорожньо-транспортна пригода — подія, яка відбулася під час руху транспортного засобу, у результаті якого загинули або одержали поранення люди, або завдано матеріальних збитків. Пошкодження при дорожньо-транспортних пригодах мають індивідуальні особливості, пов'язані з видом транспортного засобу, швидкістю руху, зоною зіткнення автомобіля, віком потерпілого тощо. При наїздах автомобілів на пішоходів виникають одночасно переломи нижніх кінцівок, тазу і черепно- мозкові травми. При зіткненні і перекиданні транспортних засобів важкість ушкодження, в основному, визначається використанням водієм і пасажирами ременів безпеки.

Основні причини виникнення ДТП:-ігнорування правил дорожнього руху;– водіння транспортних засобів у нетверезому стані;– перевищення швидкості руху;– поганий технічний стан транспортного засобу;– неякісний стан доріг.

При наданні першої допомоги свої дії слід спланувати таким чином:– винести потерпілого з небезпечного місця;– швидко оцінити стан потерпілого, намітити послідовність і об'єм допомоги;– при відсутності дихання і серцевої діяльності негайно приступити до проведення реанімаційних заходів (штучне дихання – 8-12 разів, закритий масаж серця – 60 разів за хвилину);– зупинити кровотечу;– захистити рану від забруднення;– провести протишокові заходи;– здійснити транспортну іммобілізацію;– забезпечити термінову і оптимальну доставку потерпілого в лікувальний заклад.

У випадку ДТП у місті, де прибуття машини швидкої медичної допомоги очікується протягом 20-30 хвилин, немає потреби витягати потерпілих з автомобіля, якщо вони при свідомості, не стиснені деформованими частинами автомобіля і не потребують реанімаційних заходів або зупинки кровотечі. Якщо ж в автомобілі відчувається запах горілої електропроводки або розлитого бензину, потерпілих потрібно негайно перенести в безпечне місце.

Найбільш типові ушкодження при ДТП: Серед травм, що виникають внаслідок ДТП, найчастіше зустрічаються черепно-мозкові, травми грудної клітки і органів грудної порожнини, живота і органів черевної порожнини, переломи хребта та трубчастих кісток.

Найбільшу небезпеку при травмах голови становлять ушкодження головного мозку (струс, ушиб, стиснення) і кісток черепу. При струсі мозку характерні втрата свідомості, ретроградна амнезія (втрата пам'яті на події, що безпосередньо передували травмі), головні болі, головокружіння, нудота, блювання, сповільнення пульсу, підвищення артеріального тиску. При ушибі і стисненні мозку з'являються ще й симптоми вогнищевого ураження: порушення мови, чутливості, рухів. При більш важких травмах можливий перелом кісток черепу. Ушкодження мозку при цьому може бути не лише від удару, а й від заглиблення відламків кісток і крові, яка виливається (стиснення гематомою). Особливу небезпеку становлять відкриті переломи кісток мозкового відділу черепу, які супроводяться витіканням з рани спинномозкової рідини та мозкової речовини. При переломі основи черепу в ділянці повік з'являються синці, кровотеча і витікання спинномозкової рідини з носа і вух.

Допомога зводиться до застосування холоду до голови, профілактики аспірації блювотних мас, щадного транспортування в лікувальний заклад. При відкритій травмі голови – ще й зупинка кровотечі, накладання асептичної пов'язки на рану, а при переломах основи черепу – на вуха.

Серед травм грудної клітки найчастіше зустрічаються ушиб, стиснення грудної клітки, переломи ребер і грудини, ушкодження легенів. Стиснення грудної клітки – важкий вид травм, що виникає при дії на грудну клітку двох зустрічних сил. Ознаки: синюшне забарвлення шкіри обличчя, шиї та верхньої частини грудної клітки з краплинними крововиливами, задишка, прискорення пульсу. Допомога: звільнення грудної клітки від стиснення, знеболення, спокій.

Переломи ребер і грудини виникають при прямій травмуючій дії великої сили. Ознаки: різкі болі в місці перелому, що посилюються при диханні, кашлі, зміні положення тіла. При наданні допомоги важливо провести іммобілізацію в момент глибокого видиху шляхом накладання на грудну клітку тугої пов'язки широким бинтом, рушником, простирадлом. Проникаючі поранення грудної клітки, як і ускладнені переломи ребер, надзвичайно небезпечні тим, що при них можуть ушкоджуватись міжреберні судини, плевра, аорта, серце, легені, поранення яких ведуть до важкої внутрішньої кровотечі, плевро-пульмонального шоку, відкритого пневмотораксу і швидкої смерті. Пневмоторакс виникає при попаданні в плевральну порожнину повітря, що призводить до спадання легені, зміщення серця і розвитку серцево-легеневої недостатності. Допомога: накладання герметизуючої асептичної пов'язки на рану, проведення протишокових заходів, транспортування потерпілого в напівсидячому положенні.

Травматичні ушкодження живота поділяються на закриті і відкриті. Закриті травми в 30% випадків супроводяться розривами селезінки, печінки, кишечнику. Ведучими в клінічній картині розриву печінки є поєднання ознак шоку і внутрішньої кровотечі. Хворі бліді, збуджені, скаржаться на болі в правому підребер'ї, відмічається частий слабкий пульс, зниження артеріального тиску. Ушкодження селезінки виникає при ударах в живіт. Потерпілі скаржаться на болі в лівій половині живота, які віддають в ліве плече; дихання поверхневе, оскільки глибокий вдих посилює болі; положення потерпілого вимушене, на лівому боці з приведеними до живота ногами. Мають місце ознаки внутрішньої кровотечі, живіт напружений в лівій половині, різко болючий.

Тупа травма живота часто супроводиться розривами шлунку, дванадцятипалої, тонкої і товстої кишок. В клінічній картині домінують спершу симптоми больового шоку і внутрішньої кровотечі, а потім – подразнення очеревини. Транспортувати таких хворих потрібно на носилках в положенні лежачи з підігнутими ногами, застосувавши до живота холод. Відкриті ушкодження органів черевної порожнини виникають при колото- різаних або вогнепальних ранах живота. Допомога полягає у накладанні асептичної пов'язки на рану, але вправляти випавші органи не можна.

Нерідко зустрічаються ушкодження кісток тазу у вигляді двосторонніх переломів кісток з одночасним ушкодженням тазових органів (сечовипускного каналу, сечового міхура, прямої кишки, сечоводів, матки). Вони, як правило, супроводяться важким шоком і утворенням великих заочеревинних гематом (витікання крові сягає 2-3 л). Допомога: зупинка кровотечі і накладання асептичної пов'язки (при відкритих переломах); протишокові заходи; транспортна іммобілізація в положенні “жаби” (потерпілого кладуть на твердий щит із зігнутими в колінах та помірно розведеними ногами).

Переломи хребта – надзвичайно важка травма. Її ознаки – деформація хребта, сильний біль в спині, що посилюється при найменшому русі. Найбільша небезпека при переломі хребта – це ушкодження спинного мозку (розрив, стиснення), яке супроводиться розладами чутливості, рухів, функції тазових органів. Головним при наданні допомоги є здійснення надійної іммобілізації з метою недопущення стиснення чи розриву спинного мозку. При ушкодженні грудного чи поперекового відділів хребта потерпілих транспортують на носилках вниз животом або на спині, підклавши при цьому дерев'яний щит.

Вплив мінно-вибухової травми. Мінно-вибухова травма (МВТ) — це вогнепальна поєднана травма (політравма), що виникає в людини внаслідок імпульсного впливу комплексу вражаючих факторів вибуху мінних боєприпасів. МВТ характеризується взаємопов’язаним впливом глибоких і значних пошкоджень тканин з одночасним розвитком загального контузійно-коммоційного синдрому (контузія від лат. contusio — забій, що спричиняє травмування — комоцію (те саме, що струс мозку). Струсові мозку властиві загальномозкові симптоми, зокрема порушення свідомості, головний біль, запаморочення, блювота, напади судом тощо.

Факторами ураження під час мінно-вибухових травм є:- ударна хвиля;- висока температура і полум’я;- уламки і частки вибухового пристрою, і вторинні уражальні снаряди;- механотравма — забій тіла через удари об землю та інші тверді тіла;- баротравма — коливання атмосферного тиску;- токсична дія газоподібних продуктів вибуху;- акустична травма. У разі мінно-вибухових уражень виникає три зони змін у травмованих тканинах:• зона відриву, розчавлювання і сепарування (відділення) тканин (необоротні зміни);• зона контузії ( вогнищеві незворотні процеси);• зона комоції (структурні зміни судин і нервових стовбурів)

У постраждалих з мінно-вибуховою травмою спостерігаються:- пошкодження груднини та реберного каркасу (у кожного другого);- гемо- і пневмоторакс або забій серця (у кожного п’ятого постраждалого);- пошкодження очей, кісток лицьового та мозкового черепа;- пошкодження органів черевної порожнини та ін.

Періоди клінічного перебігу мінно-вибухових уражень:період шоку та інших гострих розладів, обумовлених пораненням (12—48 год);ранній післяшоковий період (період численної органної дисфункції і неспроможності травмованих органів) — від 3 до 7 днів;період інфекційних ускладнень або значного ризику їх розвитку (від 2 тижнів до місяця і більше);період сповільненої реконвалесценції або трофічних порушень (від декількох тижнів до декількох місяців).

Залежно від механізму травми і переважання тих чи інших порушень, розрізняють мінно-вибухові поранення (МВР), які становлять близько 80 % від усієї МВТ, і мінно-вибухові пошкодження (МВП). МВР — результат прямого впливу на людину кількох або всіх факторів вибуху мінних боєприпасів. МВП виникає в людини, що перебувають за яким-небудь екраном від вибухового пристрою (корпусом танка, машини тощо), при цьому провідним вражаючим чинником є імпульс вибухової хвилі. При МВТ загальна реакція організму на пошкодження тотожна реакції на будь-яку іншу вогнепальну травму, але специфічні вражаючі фактори вибухового пристрою призводять до більш швидкого і напруженого її перебігу з тенденцією до швидкого виснаження і зриву компенсаторних механізмів.