Презентація " 1 травня Міжнародний день соняшника " Радість криється в соняху"

1 травня. Міжнародний день соняшника“ Радість криється в соняшнику”

Яскраве захоплююче свято щороку у різних країнах святкують 1 травня - Міжнародний день соняшника. Започаткував Свято соняшника британський садівник. Річард Рейнолдс 1 травня 2010 року . Свято впевнено стартувало у Європі, швидко розповсюдтлося далі по світу, стало бажаною подією в Україні. Першотравневе свято відзначають всюди , де є місце яскравій сонячній квітці. Воно розпочинає кожний літній сезон відпочинку на природі, у парках,скверах.

Древня легенда каже,що боги подарували людям соняшник,щоб тепло і світло ніколи не покидало їх. Нам,європейцям,цю рослину привезли іспанці лише у 1500 році. А от у Північній Америці соняшник вирощували ще у 3000 році до н.е.Індіанські племена вже тоді сіяли “ сонячне зерно”,вживаючи соняшник як їжу і як ліки.

У Європу соняшник завезли з Америки іспанські завойовники у 1510 році. Соняшник, який ріс у степових районах Перу, вразив іспанців своїм, схожим на сонце, золотим суцвіттям, що поверталося вслід за сонячними променями. 3а це іспанці й назвали його «квіткою сонця». Варто зазначити, що спочатку соняшник називали по-різному: мексиканською квіткою і перуанською хризантемою, індійською золотою квіткою і американською хризантемою. Але поступово ці назви майже у всіх народів були витіснені. Їх замінили слова, коренем яких стало «сонце». В Україні назвали соняшником, у англійців – санфлоуер (квітка сонця). Соняшник – «тезка» сонця і у італійців, і у французів, і у голландців, і у багатьох інших народів

Матіас де Лобель У 1576р. ботанік Матіас де Лобель першим дав науковий опис соняшника. Назва була узаконена і записана як Helianthus (з грецької helios – сонце, anthos – «квітка»). Через півтора століття Карл Лінней додав до цієї назви видову назву annuus – «однорічний». Сонячну квітку іспанці посіяли в Мадридському ботанічному саду. Не минуло й кількох років, як соняшник став постійним «мешканцем» у Франції, Англії, Італії, Німеччині. Проте, протягом наступних 200 років європейці не брали до уваги харчовий та олійний потенціал культури. Довгий час екзотичні квіти вирощували на клумбах та в садках як декоративну рослину, прикрашали ними одяг, меншою мірою використовували в медицині як протизапальний засіб.

В Україну соняшник потрапив за часів гетьмана Розумовського у ХVІІІ столітті разом з пірамідальною тополею, і ще 125 років теж використовувався суто як декоративна рослина. Але люди таки намагалися знайти соняшнику якесь практичніше застосування. Англійці, наприклад, їли молоді суцвіття соняшника з олією і оцтом. У Німеччині його насіння смажили і готували з нього каву.

Вперше про виробництво олії з соняшника в Європі замислились англійці. У 1716 році в Англії був зареєстрований патент, який детально описував цей процес, проте, справа, так би мовити, не пішла. У 1769 році з’явилася перша згадка про вирощування соняшнику у промислових цілях. Перше виробництво соняшникової олії, яке розташовувалося на території Воронезької області, було відкрито у 1829 році. Внаслідок цього, посівні площі під соняшником суттєво зроли, а ринок врожаю розділився на дві окремі галузі – олійне насіння і насіння для споживання. Було створено перші дослідні програми з розробки сортів, що відповідають вимогам ринків.

Василь Пустовойт – батько наукової селекції соняшнику. Справжнім батьком наукової селекції соняшника вважається Василь Степанович Пустовойт – український селекціонер, завідувач відділом селекції і насінництва та лабораторією селекції соняшнику Всесоюзного науково-дослідного інституту олійних культур. Народився 2 січня 1886 року у с. Таранівка Зміївського повіту Харківської губернії (тепер Зміївський район Харківської області). Селекцію соняшника науковець, котрий є одним з ініціаторів селекції соняшнику на високу олійність, почав у 1912 р. на дослідній станції «Круглик» на Кубані. Олійність соняшника була підвищена з 20 до 50% і більше.

Він розробив нові високоефективні системи селекції поліпшуючого насінництва соняшнику. Створив 34 сорти цієї культури (Круглик А-14, ВНІІМК 3519, ВНІІМК 6540, ВНІІМК 8883, Передовик, Салют, Зміна та інші). Заклав новий напрямок у селекції соняшнику на поліпшення якості олії з використанням міжлінійної гібридизації, який завершився створенням першого в світі високоолеінового сорту «Первісток». Успішно вирішив проблему створення сортів соняшнику, стійких до вовчка. Розробив нову систему насінництва соняшнику, засновану на щорічному сортооновленні.

Пустовойт керував селекційним відділом інституту до своєї смерті в 1972 році. Його фундаментальні роботи для сучасних сортів з високим вмістом олії і високою врожайністю є безцінними. А найпрестижніша світова премія в галузі розведення соняшника носить ім’я «Міжнародна премія Пустовойта».

Як соняшник підкорював світ. Якраз у цей час розпочалася еміграція східних єропейців у Північну Америку. Серед них були й українські поселенці, які почали імпортувати соняшник, переважно в якості багатого білком корму для тварин. Популярність соняшнику поширилася через північний кордон, і у 1930 році канадський уряд розпочав програму розведення кульутри. Після війни територія вирощування соняшника продовжувала розширюватись як на північ, так і на південь від кордону зі США, все більше фермерів почали включати його у свої сівозміни. Програма розведення сортів, що проводилася Василем Пустовойтом, залишалася основною та найбільш успішною, тож уряд Канади отримав ліцензію на використання сорту «Передовик», насіння якого давало гарні врожаї і мало високий вміст олії – близько 45%.

До кінця 1960-х років програми розведення сортів були спрямовані вже не лише на підвищення урожайності і олійності. Бажані характеристики, такі як підвищення стійкості до хвороб, стали новою метою. Однак, зусилля зі створення справжніх гібридів обмежувалися здатністю соняшнику з його чоловічими і жіночими репродуктивними частинами до самозапилення. Це означало, що спроби прищепити нові ознаки від рослин-донорів розбавляли власним пилком соняшнику. Згодом, у 1969 році, французький дослідник Патріс Леклерк зробив прорив та створив перший у світі гібрид соняшнику. Працюючи у Французькому сільськогосподарському інституті, Леклерк відкрив метод виключення чоловічої частини квітки за допомогою процесу, відомого як цитоплазматична чоловіча стерилізація. А наступного року вчений Кінман з Міністерства сільського господарства США виявив, як знову включити чоловічу фертильність в отриманий гібрид. Усі ці досягнення відбулися в той час, коли громадськість почала цікавитися більш корисним підходом до свого харчування. Дослідження 1970-х років показали, що соняшникова олія є більш здоровою альтернативою насиченим жирам. Тому європейці, зокрема, перейшли на продукти з соняшникової олії, і попит швидко перевищив пропозицію, а соняшник набув шаленої популярності.

Сьогодні, за оцінками експертів, урожай соняшнику в світі складає $20 мільярдів на рік. Серед найбільших виробників насіння у світі – Syngenta, Bayer/Monsanto, Corteva, BASF і Limagrain, а в Україні – компанії ВНІС, «ЮГ АГРОЛІДЕР» та інші. Україна є лідером з виробництва соняшнику та найбільшим експортером соняшникової олії у світі (5,6 млн. тон = 57% всього експорту).

А чи знали ви:відомий нам соняшник із 2-метровим стеблом і величезним кошиком із чорним насінням – це вже культурна рослина, виведена людьми. У природі ж соняшник зовсім не такий. Ця дика кущова рослина має по 20-30 квіток величиною з ромашку.соняшник завжди повертається убік сонця. Навіть у хмарну погоду капелюшок соняшнику показує, де перебуває зараз сонце відносно горизонту. Цьому є наукове пояснення: у стеблах рослин накопичується фітогормон ауксин, який регулює ріст. Збільшення кількості ауксину у тій частині стебла, яка не освітлюється сонячними променями, змушує рослину тягнутись до світла. Та коли соняшник виростає, його геліотропні властивості проявляються не так сильно, і жовті голівки повертаються у бік сходу.найвищий соняшник у світі виростили в Німеччині в 2009 році, його висота сягала 8,03 метри. В Україні зафіксовано найбільший соняшник висотою 4 метри 17 см, що був вирощений у 2011 році в с. Плесецьке Васильківського району Київської області.