Презентація: "Без верби і калини нема України"

Без верби і калини нема України

Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своємушляху, а дівчат і хлопців забирали в полон. І ось одного разу хотіли забрати в полон першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І була б утекла, та на лихо зачепилася за дерево своїм намистом. Намисто розірвалося, посипались на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню, і там вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. Зтого часу й росте на землі цей чудовий кущ.

Люди України з давніх-давен шанували цю рослину. Не було хати, біля якої б не пишалась червона калина. Бувало, як зацвіте калина пишним цвітом, дівчата ними коси прикрашають. А коли кетяги дозрівали, то вішали їх попід стріхами. І довго-довго до морозів хати стояли неначе в коралях. Калина була потрібна і в численних обрядах.style.colorfillcolorfill.type

Калина здавна була уособленням дівочої краси. Люблять її в Україні. Образ калини входить у нашу свідомість ще з раннього дитинства разом з маминою колискою, маминими розповідями про лікувальні властивості цих ягід. Соком калини дівчата та жінки очищали обличчя, щоб рум'янилося.

Калина оспівана в багатьох творах наших великих поетів: Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. Наш великий поет Т. Г. Шевченко дужелюбив співати пісню про гірку долю матері «Ой зацвіла червона калина». Мабуть, з тієї пісні народилися вірші, в яких йдеться про калину. Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчинка – дитина Сонце гріє, вітер віє З поля на долину Над водою гне з вербою Червону калину. На калині одиноке Гніздечко гойдає - А де дівся соловейко? Не питай, не знає. Тече вода з-під явора, Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Червоні кетяги калини Горять вогнями усіма. Без калини нема України, Без народу Вкраїни нема. Найдеш у гаю ту калину, То й пригорнись, Бо я любила, моя дитино, Її колись.

Стала червона калина символом отчого краю нашої рідної України,її вишивали на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли син чи дочкавирушає в дорогу, мати напуває калиновим чаєм, і дає з собою хліб зкалиною, щоб нагадувала домівку, матір, рідну мову.

І сьогодні є багато пісень про калину і багато віршів. Оспівується калина, як символ України, як дар рідної землі, як символ гордості, стійкості, незламності, живучості. Пісня: “Ой є в лісі калина”style.colorfillcolorfill.type

Ще в сиву давнину люди шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах, її образ — один з найулюбленіших у народі. Слов'яни вважали вербу символом родинного вогнища. Ця давня любов до верби народилася, безумовно, від того, що дуже вона гарна, дуже корисна для людини. Християнська церква ввела поважання верби до своїх обрядів. У нас є навіть свято — Вербна неділя. Було заведено в цей день квітки-сережки варити з кашею і їсти, а молоді гілочки — святити.

Давним-давно зародився і вербовий промисел. Природа обдарувала вербу такою гнучкістю, якої немає жодна швидкоросла деревна порода. Вербові гнуті дуги, полоззя, коромисла завжди були ходовим товаром.

Споконвіку відомо, що нема кращого матеріалу для плетіння, ніж вербове пруття. Плетуть з нього кошики, крісла, огорожі й різну тару, рибальські снасті. Найчастіше беруть прути однолітні, прямі, гладенькі, без пошкоджень та сучків. Добрим матеріалом для плетіння є й вербова кора. Ще стародавні римляни носили сандалії, сплетені з вербової кори. Тепер з неї роблять волокно для виготовлення мотузків і мішковини, а з кори верби білої виготовляють навіть канати.