Презентація для бінарного уроку англійської та української мов

Англомовна Шевченкіана як засіб здійснення міжпредметних зв’язків. Виступ Попович Н. С.учителя англійської мови. Сокальської СШ №3«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури»  Іван Франко.

Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна - країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її. Україна - це тихі води ї ясні зорі… Дев’ятого березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко. Попович Н. С.

Помер він самотнім у казенній комірчині, не здійснивши навіть природньої людської мрії про сімейний затишок у власному домі. Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них 25 - у кріпосному рабстві, 10 - у тюрмах та на засланні. а решту постійно перебуваючи під недремним жандармським оком, воюючи із нестатками. Попович Н. С.

Час національних історій літератур, які оперують даними лише внутрішнього розвитку, без виходу на світовий літературний процес, уже безповоротно минув.найвизначніші письменники кожного народу належать водночас світовій літературі та людствудля авторів, що пишуть мовами обмеженого користування, майже єдиний шлях – переклад, до того ж, на найвищому художньому рівні.англомовні переклади українського художнього слова – один із вагомих чинників нашого утвердження як нації у світовому літературному контексті Саме тому так вагома англомовна Шевченкіана. Попович Н. С.

Перша хвиля іміграції починається тоді, коли у квітні 1892 р. невелика кількість родин зі села Небилів (район Калуша у Галичині) поселилась на північному сході від Едмонтону. Перед ними Канаду відвідали Василь Еленяк та Іван Пилипів, які, а саме І. Пилипів, спонукали ці приїзди. Одначе усі ці приїзди були маленького масштабу, оперті на сімейних і сусідських контактах. Попович Н. С.

Обійстя Пилипових в поселенні Стар (1932 р.). Фото Івана Боберського - з сайту Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського На популяризацію Шевченкового імені в англомовному світі величезний, плідний вплив мала українська еміграція. Як масове явище вона була започаткована, зокрема, до Канади, у 1891 р. 7 вересня того року до Канади прибуло двоє українських селян, наших земляків, з с. Небилова – Василь Єленяк та Іван Пилипів. Побачивши масиви цілинних земель, вони вирішили залишитись там надовго, а виявилось – назавжди. За приблизними підрахунками 237 тисяч українських селян навіки покинули рідні пороги. Шевченковою поезією зацікавлюється багато людей.. І. Франко наголошував, що для відтворення Шевченкового слова іншими мовами потрібні "золотарі з дуже делікатним струменем і дуже ніжною рукою"Попович Н. С

Перший англомовний переклад поезії Т. Шевченка датується 1 березня 1868 р.,політемігрант з України, православний священик і громадський діяч – Агапій Гончаренко (псевдонім Андрія Онуфрійовича Гумницького) Гончаренко приїхав до Сан-Франциско у листопаді 1867 р. і заснував там першу нa американській землі друкарню, що, крім латинських, мала черенки кирилиці.опублікував у видаваному ним двотижневику "The Alaska Herald" ("Вісник Аляски") власний прозовий переклад уривків з поеми "Кавказ" (рядків 89-105, 128-129) під назвою "Цікаві думки поета Тараса Шевченка" .

Першу спробу представити Шевченка англомовному світові зробив 130 років тому Андрій Онуфрійович Гончаренко. Він був уродженим лінгвістом, володів грецькою мовою, був обізнаний зі світовою історією та архітектурою. Крім епізодичних публікацій, які з’явилися раніше, треба відмітити 1 вересня 1868р., коли у «Віснику Аллеки» Гончаренко почав подавати в оригіналі уривки Шевченкових творів. В американську, канадську і англійську літературу творчість Т. Г. Шевченка входить паралельно. Дотепер над донесенням Шевченкового слова до англомовного читача працювало понад 80 перекладачів.. Майже всі поезії Шевченка відтворюють англійською мовою. Багато з них мають по декілька інтерпретацій. Зокрема, «Садок вишневий коло хати» - одинадцять, а «Заповіт» - двадцять. Попович Н. С.

1902 р. канадська влада послала лікаря і місіонера Е. Дж. Гантера до поселення Тюлон, щоб асимілювати українських дітей в інтернаті. Та незабаром Е. Гантер змінив свою думку: працьовиті українці заімпонували йому, і він став оборонцем доброго українського імені в Канаді, вивчив українську мову. Зацікавившись і захопившись Т. Шевченком, почав перекладати його твори в 1910 р. Видав свої переклади на власний кошт 1922 р. під назвою “Кобзар України” [33] (факсимільне видання – 1961 р.). Всього переклав 23 твори, серед них – “Чернець”, “Гамалія”, “Тарасова ніч”, “Наймичка”, “Кавказ”, послання “І мертвим, і живим...”, “Заповіт” і чимало ліричних поезій. Крім творів “Минають дні, минають ночі...”, “Сонце заходить, гори чорніють...”, “Заповіт”, усі інші перекладено англійською мовою уперше. У перекладах Е. Гантера є окремі цікаві перекладацькі знахідки і вдалі перевтілення, але загалом художня вартість перекладів незначна. Е. Гантер не був поетом, не завжди мислив образами, в його інтерпретаціях відчувається послаблення художнього звучання оригіналів (“На панщині пшеницю жала...”, послання “І мертвим, і живим...”); лаконічні образні вислови оригіналів Е. Гантер інколи перекладає ускладнено, нечітко, а часом невірно (“Наймичка”).

Переклади Етель-Ліліан Войнич - англійської письменниці, авторки славнозвісного роману "Гедзь", композитора, перекладачки (переважно російських письменників) побачили світ 1911 р. Вона брала активну участь у загальноєвропейському революційному русі. Під впливом Ф. Волховського та С. Кравчинського Е. Войнич вивчила українську мову, познайомилася з українською культурою і в 90-х роках почала перекладати Шевченкові поезії. Після двадцяти років опублікувала 156 рядків: поезії "Минають дні, минають ночі...", "Заповіт", "Мені однаково, чи буду... ", "Косар", "Минули літа молодії...", пролог до поеми "Княжна" [9 ]. Серед англомовних інтерпретаторів Т. Шевченка минулих епох Е. Войнич - найвизначніша Попович Н. С.

Визначним англомовним інтерпретатором Шевченкової поезії другої половини ХХ віку критика вважає Джона Віра (Івана Федоровича Вив' юрського). Він народився 1906 р. у місцевості Брод-Веллі (пров. Манітоба) у родині лісорубів, іммігрантів з карпатського села Ценява на Івано-Франківщині. Над перекладами Шевченкових творів Джон Вір працював із середини 40-х років. Перші його переклади - вступ до поеми "Сон" та уривок вірша "До Основ' яненка" - опублікувала газета "The Ukrainian Canadian" 1948 р. Загалом, Джон Вір переклав 29 віршованих творів Т. Шевченка (понад 4.180 рядків), повість "Художник", автобіографічний лист Поета (у першій редакції), прозову передмову до поеми "Гайдамаки", уривки поетового щоденника. У своїх перекладах Джон Вір домігся основного: він глибоко сприймав і адекватно відтворював соціально-загострені й публіцистично озвучені аспекти Шевченкової поезії, сміливо й по-сучасному бачив поетову образність, відчував мелодійність поетової мови та намагався хоча б частково відтворити її для англомовних читачів і слухачів. Попович Н. С.

1964 р. ознаменувався появою першого майже повного англомовного (щодо кількості) “Кобзаря” в Торонто [28]. Переклади здійснив В. Кіркконел за допомогою підрядників К. Г. Андрусишина. 1963 р. К. Андрусишин та В. Кіркконел опублікували антологію у власному перекладі “Українські поети 1189-1962”, у якій вміщено переклади 29 творів Т. Шевченка. У кількісному стосунку “Кобзар” 1964 р. розширив можливості англомовного читача познайомитися з творчістю Т. Шевченка. перекладач К. Г. Андрусишин: "Shevchenko's a volcanic spirit, towering titan-like above his own people, and high enough to be seen and heard by other nations of the world as he proclaims to all mankind the universally applicable virtues Попович Н. С.

Наприкінці минулого року  не стало Віри Річ – повноважного  посла українського художнього слова в англомовному світі. Віра  (насправді  Faith Eli­zabeth Joan ) Річ народилася і виховувалася в англійській родині. Хист до віршування прокинувся в неї рано: з десятирічного віку писала вірші, а з п’ятнадцятирічного – публікувала їх. Україніану Віри Річ започатковано понад півстоліття тому. 24 квітня 1956 р. вона – студентка Оксфордського університету (коледж Св. Гільди, спеціальність – давньоанглійська та давньоісландська мови) святкувала своє 20-річчя. У цей день  дівчина була приголомшена дивною пропозицією: перекладати англійською мовою українську поезію. Висловив її аспірант-українець Володимир Микула, якого зустрічала часто в студентському клубі «Звільніть Європу!». В. Микула працював тоді над новаторською для англомовного світу темою – про радянську політику з національного питання в Україні. Згодом протягом  чотирьох років (1971-1974)  у  лондонському квартальнику «The Ukrainian Review» («Український огляд») він публікуватиме своє дослідження на цю тему, детально розглядаючи діяльність М. Скрипника, М. Хвильового, В. Задонського та ін.    Віра ж про Україну  тоді ще майже нічого не знала. Поталанило В. Микулі переконати  молоденьку англійку (у молодості все видається легким, молодь – беручка), що зможе швидко вивчити українську мову та познайомитися з українською історією та культурою.  Так розпочалася її перекладацька діяльність. Переклала навіть своє ім’я – і увійшла в літературу як  Віра Річ.  

Чарівність художнього слова України і збагнула, яку виняткову відповідальність бере на себе, намагаючись явити англомовному світові духовне єство української нації. Розкошуючи українським словом, милуючись його живописною силою, намагалася проникнути в художній світ не визнаної світом нації і відтворити бодай частково цей світ засобами рідної англійської мови для читача зовсім іншої історії, зовсім іншого побуту, зовсім іншої ментальності. Найактивнішим та найталановитішим перекладачем творів Т. Шевченка у другій половині XX ст. і початку XXI ст. була лондонська перекладачка Віра Річ. Насправді, Faith Elizabeth Joan Rich, вона народилася і виховувалася в англійській родині. Перекладати українську поезію почала з двадцятирічного віку і так захопилася українським художнім словом, що переклала навіть своє ім'я - ввійшла в літературу як Віра Річ. Попович Н. С.

2007 р. видавництво “Мистецтво” опублікувало вибрані поезії Т. Шевченка в оригіналі та в перекладах В. Річ. У книзі вміщено репродукції найкращих зразків живописних та графічних творів, що вдало розкривають різнобічність таланту Т. Шевченка – поета і художника, його універсалізм Шевченко-поет і Шевченко-художник створюють одну геніальну цілісність, тому повноцінні лише ті видання поетових перекладів, де вміщено репродукції його малярських творів, а таких видань, на жаль, не багато. У книзі – 92 віршові твори Т. Шевченка, з них 39 нових перекладів, зокрема, балад “Русалка” і “Тополя”, віршів “Нащо мені чорні брови...”, “Коло гаю в чистім полю...”, “Доля”, “Муза” та ін.

Останніми роками В. Річ активно працювала над перекладом Шевченкових творів, сподіваючись до 2011 року, коли відзначатимемо 150-річчя з дня смерті поета, перекласти всього „Кобзаря”. Одначе 20 грудня 2009 р. Вона відійшла у вічність. Це велика трагедія для англомовної Шевченкіани. Немає нікого тепер, хто б на такому високому професійному рівні міг перекладати Шевченкові твори, зокрема напередодні Ювілеїв 2011 та 2014 років. Немає нікого, хто б так самовіддано працював. Зворушливо, що некролог В. Річ у газеті „The Times” автор Ю. Бендер закінчив останньою строфою Шевченкового „Заповіту” в її перекладі: “Then in that great family / A family new and free, / Do not forget, with good intent / Speak quietly of me” .

Досить цікаві переклади трьох Шевченкових віршів: “І небо невмите, і заспані хвилі...”, “За сонцем хмаронька пливе...”, “У Бога за дверми лежала сокира...” опубліковано 2008 р. [3]. Їх здійснили Вірляна Ткач (американський театральний режисер, поетеса і перекладач українського походження) та Ванда Фиппс (афроамериканська поетеса і перекладач) для вистави “Світло зі Сходу” мистецької групи “Яра” в театрі Ля Мама в Нью-Йорку, поставленої вперше 9‑11 березня 1990 р. Ця вистава, присвячена Лесю Курбасу, – високохудожній колаж текстів та образів зі щоденника Леся Курбаса, спогадів його акторів та інсценізації поезії Т. Шевченка й П. Тичини. Текст перекладів опубліковано вперше в білінгвальній антології української поезії в англомовних перекладах В. Ткач і В. Фиппс та в театральних дійствах мистецької групи “Яра”.

Тарас Григорович Шевченко, як художник займає одне із самих почесних місць в українському образотворчому мистецтві. Шевченко був одним із перших художників, які прокладали новий реалістичний напрям, основоположник критичного реалізму в українському мистецтві. Загальновідомо, що Шевченко був одним із зачинателів і першим видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Сам він прекрасно володів всіма відомими тоді засобами графічного зображення. Обдарований від природи хлопчина рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю. Все ними малює: стіни, лави, стіл в хаті і на дворі, в себе і у гостях. Якось прийшла сестра Катерина з панщини і не впізнала своєї хати: візерунками розмальовані стіни, долівка і навіть призьба. Хлопець любив зображувати птахів, звірів, людей. Коли юний художник намалював п’яного дяка, то був ним покараний. Бажаючи оволодіти мистецтвом живопису, він звертається до шляхетних дяків-живописців, які в основному заставляють прислужувати їм. Талант художника проявився рано, значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836-1837 роки, то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою “Погруддя жінки” або “Жіноча голівка” датований самим автором ще 1830році. З цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника.

У лютому 1831 року на вулицях столиці Російської імперії – Петербурга з’явилася валка втомлених людей. Один хлопчина звертав на себе увагу тим, що незважаючи на зимову пору, був майже босий. На одному чоботі підошва відпоролася і була прив’язана мотузкою. Це був кріпак поміщика Енгельгарда Тарас, який разом з іншими прибув до столиці. У Петербурзі доля Шевченка круто змінилась. Пан вирішив мати власного кваліфікованого майстра і 1832 року він віддав Шевченка у майстерню на навчання до одного з кращих художників-ельфрейщиків В. Ширяєва, законтрактувавши його на чотири роки. Перші спроби в цьому напрямі були невтішні, однак справжнє систематичне навчання почалося в майстра і це подобалось Тарасу. У 1836 році закінчився термін контракту, але Шевченко залишається у Ширяєва, очевидно, вже в ролі найманого робітника-підмайстра.

Звільнення дало право Шевченку вступити до Академії мистецтв. Він став одним з найулюбленіших учнів Брюллова, Тарас переходить з класу в клас в числі кращих учнів. У малярстві він робить дедалі помітніші успіхи. За час навчання в академії його тричі нагороджують срібною, а потім золотою медалями за малюнки з натури і живописні твори. Тарас мріяв поїхати в казкову Італію, щоб познайомитися із всесвітньо відомими шедеврами малярства, скульптури і архітектури.

Поза Україною пам’ятники Шевченкові зведені у багатьох країнах світу, зазвичай за ініціативою місцевих українських діаспор. Є декілька меморіальних знаків і пам’ятників поетові у Канаді і США. Найбільш відомі у Вашингтоні біля цирку Дюпонт, у Сіракузах на Тіперарі Хілл. Двотонна бронзова фігура Шевченка, що розміщена у меморіальному парку біля Ояквіла у Онтаріо (Канада), була викрадена у грудні 2006 року. Вулиця у пригороді  Нью-Йорку (City’s. East. Village) названа на честь Шевченка. Місто Віта у Манітобі (Канада) спершу було назване Шевченко. У Вінніпезі у Манітобі в скульптурному саду The. Leo. Molє скульптури багатьох героїв творів Шевченка.