Презентація до Дня пам'яті жертв голодомору

1932-1933

За свідченнями істориків від семи до десяти мільйонів наших співвітчизників були без жалю знищені голодомором. Комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю українського народу. У давнину голод застосовували під час воєн, при облозі ворожих міст. Але щоб голодом винищувати своє населення – такого історія не знала. На території України взагалі ніколи не було голоду, до приходу до влади комуністів. Законом від 7 серпня 1932 року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За такий «злочин» звинувачений карався від «не нижче 5 років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна», аж до найвищої міри покарання – розстрілу.

Вимоги селян: «Нам не треба диктатури пролетаріату!», «Геть диктатуру пролетаріату, при якій селянам не можна жити!», «Не чіпайте церков!», «Не чіпайте куркулів!», «Геть колективізацію!», «Геть радянську владу, будемо вибирати старосту!» У 1927-му було здійснено 173 теракти проти представників радянської влади та сільського активу, за 11 місяців 1928-го — 351 , а в 1929-му — 1437 У багатьох селах було розігнано сільради, сільських активістів і комуністів побито, колгоспне майно розібране.

Пам`ять бабусі в серце ужалилакрові смаком солоно-залізним. Чую ночами тихе і жалібне:"Мамо, я хочу їсти..."

Це остання хлібина, остання…Очі голодом налиті вщерть. Батько й діти не їли зрання…Це остання хлібина, остання,Після неї голодна смерть. Плаче й крає мов соломинку. Пильно дивиться дітвора. Тату, їжте ось цю шкуринку,Майте жалю до нас краплинку – Умирати вже вам пора. Взяв шкуринку дідусь і плаче,І стареча рука тремтить…Сиве око – сліпе, незряче,Але серце його козаче. Б’ється рівно і хоче жить. Стали кожному крихти в горлі. Спазми в горлі – немає слів…А над хатою – клекіт орлій,А на вигоні – трупи чорні,Там, де саваном сніг білів.

Намагаючись врятуватись від голодної смерті, люди вживали в їжу відходи, трупи тварин, бур'яни. Ось меню, складене на основі спогадів свідків того часу: хліб з висівок проса та гречки, замішаний на воді, дерев’яна стружка з бочки в якій зберігали сало, випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви, «млинці» з кропиви, каша з бур’яну. Кінський гній, бо в ньому інколи були цілі зерна пшениці. Делікатесом були жолуді та слимаки.

"Мамо, вставайте, в хаті не холодно. В чоботи діда ноги не втисну -понабрякали... Вцілила в голуба. Юшки зварила миску. Мамо, рідненька, я обіцяю вам, що не попрошу пити і їсти... Діти ще сплять, на них вже лиця нема... Тато пішов до міста. Наше село, казали, оточене, і кулемет стріляє за гаєм. Я не була там, бігали хлопчики. Тата у нас немає... Вчора тут зайди були під хатою, ласо дивились довго на Лесю... Я пригрозила - вирву всі патли їм. Мамо! Мені лиш десять....

Сплять до обіда, покотом... Добре вам. Дишуть, чи ні? Я не помічаю... Мамо, вставайте. Піч вже розтоплена, я заварила чаю... Бабця з дідусем спухли і плакали, ляду підняли, щезли у льосі. Вже говорили пошепки й знаками, так і лежать там досі... Мамо, вставайте. Страшно так, Господи... Настя з Андрійком й Леся затихли...Їсти чомусь вже більше не просите. В хату вселилось лихо...

Що ж ви спите?" - дівчатко печалилось. Сморід солодкий повнив провулок. Бджіл не діждали, вишні - стрічали ос:бджіл і людей не було. Замість казок, здається, що вчора мислухали бабцю в пізню годину.І поклялись вернутися з бджоламив мертве гніздо родинне.