Презентація до години спілкування "Джерела патріотизму"

“ Сняться мені найчастіше Савинки. Часто я думаю: якби народився десь в іншому селі…не був би я автором 25 книжок…”

Продовжити знайомство учнів з творчістю видатного земляка, справжнього патріота свого краю, поета Івана Савича; познайомити з талановитою землячкою, поетесою Грищенко Л. С., повести поетичну розмову про вічні джерела людської снаги: любові до рідної землі, патріотизм, громадянську мужність, натхнення творчої праці, добро і красу; розвивати вміння висловлювати свої думки про прочитане і побачене, відстоювати власну думку щодо подій у країні, навички виразного читання; виховувати почуття патріотизму і любові до рідної землі, гордості за творчих людей, славних краян, повагу до митців, які прославляють рідний край і тих, хто його захищає.

Іван Савич – Іван Савич Лук'яненко народився 19 січня 1914 року в селі Савинки, в бідній селянській родині. Тоді це був Сосницький повіт. З 6 років жив в селі Озереди, навчався в Лубенській зоотехпрофшколі (Щорський р–н). Перші вірші печатає в районній газеті м. Конотоп, де згодом працює штатним працівником редакції. Заочно навчається в Харківському інституті журналістики. Та куди б доля не кидала молодого автора, його вірші проникнуті любов'ю до рідного села.

Маму – Олену Мусіївну Іван Савич трепетно оберігав від своїх негараздів і завжди залишався ніжним і турботливим сином, бо все в світі починається з цього священного слова – МАМА.

Прагнення до навчання, пошук свого місця у житті завжди підтримував у поета його батько. Саме йому поет завдячує тим, що багато чого встиг в своєму житті, що ніколи не зупинявсь перед труднощами, що все своє життя трудився.

З 1934 року Іван Савич працює в київській газеті “Пролетарська правда”. Згодом вступає на філологічний факультет Київського університету. Після його закінчення поет їде до містечка Кременець, де викладає українську літературу в тамтешньому університеті. При першій же нагоді приїздить до рідного села, блукає рідними стежками. Рідна природа надихає його на нові вірші.

Війна увірвалась у мирне життя зненацька. Іван Савич з перших місяців боронив рідну землю, як патріот, як захисник. Очолював полкову розвідку. Влітку 1942 року в Сальських степах під Ростовом був тяжко поранений, потрапив в полон. Далі – концтабір в Німеччині, страшні роки принижень і знущань. В 1945 році був визволений з полону американськими військами.

Повернувшись з тяжких воєнних доріг, Іван Савич присвятив себе викладацькій справі у Старобільському вчительському інституті. Та не довго прийшлось насолоджуватись мирним життям. В 1948 році його було репресовано та відправлено уже в інший, беріївський табір за перебування в полоні. Перебуваючи в режимному таборі, “ворог народу” брав участь у підпіллі (писав і розповсюджував листівки, проводив політичну роботу). В далекій Інті поет марив рідним домом. Він щиро вірив, що повернеться в рідне село і поцілує мамині стомлені руки.

Іван Савич прожив тривожне нелегке життя, проте не зачерствів душею в окопах минулої війни, гибіючи в фашистських , а потім в сталінських таборах. По собі залишив десятки книг, серед яких – поезія і проза. І в кожному творі відчувається велика любов до України, до рідного дому, до всіх людей. У його віршах – щирість і доброта, відвертість і простота. Він як справжній патріот свого краю плекає заповітне бажання воскреснуть лелекою в рідному краї.