«Десять секретів творчого успіху»1. Природна допитливість та відкритість до всього нового2. Феноменальна пам’ять та еврестичність мислення3. Систематична самоосвіта4. Фантастична працьовитість5. Розвинута інтуїція6. Інтердисциплінарність 7. Мультилінгвізм і поліглосія8. Органічна інтегрованість9. Національна свідомість10. Свобода думки
Записати у зошит!Поетична збірка «З вершин і низин» має оригінальну новаторську композицію: автор «покинув думку про хронологічний порядок» (І. Франко) укладання творів, а вдався до жанрово-тематичного. Книга має сім розділів: «De profundis» (з глибин, з низин), «Профілі і маски», «Сонети», «Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти» (поема), «Легенди». Перші три розділи поділено на цикли. Так, розділ «De profundis» охоплює такі цикли: «Веснянки», «Осінні думи», «Скорбні пісні», «Нічні думи», «Думи пролетарія», «Excelsior!» (угору, до вершин). Перше видання збірки датується 1887 року, а друге, значно доповнене видання, – 1893 року. Відкриває збірку вірш «Гімн» (1880) (авторський підзаголовок «Замість пролога»),
ГІМН (від грец. ὕμνος – похвальна пісня) – жанр релігійної та сучасної поезії; 1.урочиста пісня, прийнята як державний або соціальний символ; музичний твір урочистого характеру в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві;2.перен. захоплена хвала кому-, чому-небудь. Віршовий розмір «Гімн»: чотиристопний хорей, суміжне римування. «Гімн» вражав, виховував, організовував і вселяв віру. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком.
Поезія «Гімн» — один з найкращих зразків революційно-патріотичної лірики в українській літературі. Ця поезія входить до збірки І. Франка «З вершин і низин». Автор змальовує образ «вічного революціонера» як утілення могутності, нездоланності народу, його одвічних прагнень до свободи та справедливості. Конкретизуючи цей образ, поет акцентує увагу не на закликах до руйнувань, а на великій перетворюючій силі «науки, думки, волі». Це одна з найсильніших за звучанням, за могутністю думки та заклику поезій громадянської лірики в українській літературі. Завжди в суспільстві будуть знаходитися «вічні революціонери», небайдужі до народного горя, страждань та неволі.
Вiчний революцйонер — епітет. Дух, що тiло рве до бою,Рве за поступ, щастя й волю,Вiн живе, вiн ще не вмер. Нi попiвськiї тортури, анафора; символи. Нi тюремнi царськi мури,Анi вiйська муштрованi,Ні гармати лаштованi,Нi шпiонське ремесло. В грiб його ще не звело. Вiн не вмер, вiн ще живе!Хоч вiд тисяч лiт родився,Та аж вчора розповився – сила, яка рухає за собою. I о власнiй силi йде. анафора. I простується, мiцнiє,I спiшить туди, де днiє;Словом сильним, мов трубою епітет + порівняння. Мiлiони зве з собою,- анафора. Мiлiони радо йдуть,Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрiзь: По курних хатах мужицьких, анафора. По верстатах ремiсницьких,По мiсцях недолi й слiз. I де тiльки вiн роздасться,Щезнуть сльози, сум, нещастя. Сила родиться й завзяття. Не ридать, а добувать,Хоч синам, як не собi,Кращу долю в боротьбi. Вiчний революцйонер — метафора. Дух, наука, думка, воля —Не уступить пiтьмi поля. Не дасть спутатись тепер. Розвалилась зла руїна, метафора. Покотилася лавина, метафора. I де в свiтi тая сила,Щоб в бiгу її спинила, анафора. Щоб згасила, мов огень, порівняння. Розвидняющийся день? метафора + риторичне питання