Презентація до уроку на тему: "Козацька педагогіка".

Де байрак, т а м і козак. Де козак, т а м і слава. Де є бої, т а м є герої.

«... Україна не сьогодні-завтра готова спалахнути, як оцебагаття. Біда лише у тім, щ о в с е сирі гілки трапляються»?Дід Кудьма«Джури козака Швайки» В. Рутківського

Україна має багаті й різноманітні вітчизняні педагогічні традиції. Починаючи ще з епохи Трипільської культури (ІV-III тис. до н. е.), українці та їхні предки створили багатий фольклор, міфологію, багатогранне народне мистецтво, глибинну символіку, національні традиції, які як основні засоби народної педагогіки, виховної мудрості, успішно виховували підростаючі покоління в самобутньому національному, гуманістичному, демократичному дусі. Щоб зберегтиволю і свободу рідного народу, поглиблювати національну самобутність українців, утверджувати їх у світі, виникала історична потреба у формуванні духовно багатих, сильних духом, фізично здорових і шляхетних людей, які палко любитимуть Україну, будуть жертовно боротися з чужоземними загарбниками.

Справжнім феноменом патріотизму в історії України стало запорізьке козацтво. Воно глибоко і різнопланово вплинуло на історичну долю українського народу, на формування національної самосвідомості. Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише української та східнослов’янської, а й світової культури - козацьку педагогіку. Козацька педагогіка як невід’ємна складова української етнопедагогіки акумулювала в собі вироблені віками та апробовані часом традиції виховання молоді. Широко практиковані навчання і виховання козацьких дітей мали дуже багато національно самобутнього (в цілях, завданнях, традиціях, засобах впливу на особистість тощо). Їх відрізняли цілісність, багатство ідей і настанов козацької виховної мудрості, що становили собою і теоретичну, і практичну частини специфічної та самобутньої козацької педагогіки.

Козацька педагогіка виникла як частина народної педагогіки в її вершинному вияві, вона формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині, народу, виховувала в них незламну силу духу, стійку волю і високу козацьку мораль, лицарські якості. Основою козацької педагогіки, за свідченням істориків, була певна система передачі життєвого досвіду, знань, умінь, накопичених поколіннями, а також славних народних традицій, шанобливого ставлення до Бога, до старших, до батьків, до керівної верхівки Січі. Основна мета козацької педагогіки - формування в сім’ї, школі та громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина, захисника рідної землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю, дійовим патріотизмом, високим рівнем духовності.

Основними завданнями козацької педагогіки є:готувати фізично загартованих воїнів-захисників рідного народу від чужоземного поневолення, ворожої агресії;виховувати в підростаючих поколіннях український козацький характер, світогляд, ідеали та інші національні й загальнолюдськідуховні цінності;формувати високі лицарські якості, глибокий український патріотизм, інші моральні чесноти, гуманізм, почуття милосердя;виробляти непримиренність і ненависть до всього лихого, ворожого гуманній сутності людини, уміння боротися з такими явищами і перемагати їх;виховувати готовність до альтруїзму, надання пріоритетності громадським обов’язкам, інтересам української нації, Батьківщини;виховання громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу на світовому рівні

Найважливішими в національній системі освіти і виховання були провідні ідеї козацького руху, зокрема такі як свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенність особистості, народовладдя та ін. Педагогічна мудрість козаків сприяла зміцненню української системи виховання, яка на той час досягла апогею свого розвитку. Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні діяли різні типи навчальних закладів, зокрема й академії (Острозька - з 1576 р., Києво- Могилянська - з 1615 р.), що стали визначними центрами вищої освіти, науки і культури як України, так і всіх східнослов’янських земель. Чимало козацьких лідерів (гетьманів, полковників, сотників, кошових отаманів та ін.) мали вищу освіту, вивчали українську народну і світову філософію, логіку, психологію, історію, риторику, поетику, оволодівали латинською, грецькою, староєврейською, польською, німецькою та іншими мовами. Поряд з академіями, колегіумами, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, народними професійними школами мистецтв і ремесел(кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) працювали й козацькі січові, сотенні та полкові школи, а також школи джур. Сфера застосування козацької педагогіки постійно розширювалася: коли виникало нове поселення, насамперед будували церкву, собор як центр духовності, школу для дітей і шпиталь для хворих і немічних.

У всіх цих навчально-виховних закладах панував волелюбний дух козацтва, повага до людської гідності. Про це свідчить те, що коли у той час у школах Західної Європи в системі педагогічних прийомів допускали використання різок, в козацьких та братських школах цього не було. Українське козацтво ХVІ- ХVIII ст. утвердило систему освіти на принципах гуманізму, демократизму й народності. В учнівському колективі дотримувались принципів самоврядування, що нагадувало козацьке. Учні обирали із свого складу двох отаманів: одного для старших, другого - для молодших. Якщо ті не виправдовували довіру, після закінчення навчального року їх переобирали. Окрім того, слід зазначити, що у школах на Запорозькій Січі (козацьких, січових, полкових, паланкових, парафіяльних та інших) усі мали рівні права та обов’язки.

Система освіти і виховання тут передбачала формування у молоді, крім якостей лицарської честі, певної системи доблесті та звитяги, а саме:готовності боротися за волю, честь і славу України;нехтування небезпекою, коли справа стосується щастя рідних, друзів, побратимів;ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд- завойовників;здатність відстоювати рідну мову, культуру, право бути господарем на власній землі;героїзм, подвижництво у праці та в бою в ім’я свободи і незалежності України

У духовному житті молоді козацька педагогіка відводила особливу роль лицарській честі та лицарській звитязі - своєрідним кодексам якостей шляхетної особистості. Кожен молодий козак намагався розвивати в собі ці поваги гідні якості, які до цього часу не втрачають значного виховного потенціалу. Неписані закони кодексу лицарської честі козаків передбачали:любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини - України;готовність захищати слабших, турбуватися про молодших; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності (правдивість і справедливість, працьовитість і скромність);відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;турбота про розвиток національних традицій, звичаїв і обрядів, бережливе ставлення до рідної землі, природи;намагання робити пожертвування на будівництво храмів, навчальних і культурних закладів;цілеспрямований розвиток своїх фізичних і духовних сил, силі волі;уміння скрізь і всюди чинити благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

Українська козацька система навчання і виховання є глибоко самобутнім явищем, аналогів якому не було в усьому світі. В історії її становлення можна виокремити декілька етапів. Перший етап - це козацьке дошкільне родинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнської козацької педагогіки. Вже в цей період специфічною була роль батька, що полягала в цілеспрямованому загартуванні своїх дітей, вихованні у них честі та гідності, підготовці до майбутніх життєвих випробувань, до захисту рідної землі. Другий етап виховання можна назвати козацьким родинно-шкільним. Він передбачав дотримання єдності вимог родини і школи у вихованні при збереженні пріоритетної ролі батька, сім’ї у виховному впливі на дітей. Окрім того, слід зазначити, що у козацьких сім’ях панував культ Батька і Матері, Бабусі та Дідуся, Родини і Батьківщини. Третій етап - етап вищої освіти. Її учні здобували у вітчизняних колегіумах та академіях, університетах європейських країн. Після закінчення, як правило, того чи іншого навчально-виховного закладу юнаки одержували в сотнях, полках, військових таборах, в Запорізькій Січі системне фізичне, психологічне, моральне і трудове загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл

Список використаної літератури1. Козацька педагогіка // Освіта. - 2007. - № 32. - Спец. вип.2. Кузь, В. Г. Українська козацька педагогіка і духовність / В. Г. Кузь, Ю. Д. Руденко, О. Т. Губко. - Умань, 1995. - 220 с.3. Руденко, Ю. Козацька педагогіка: національні пріоритети українського козацтва / Ю. Руденко // Освіта. - 2006. - № 31 (9-16 серпня). - С. 1.4. Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. - К. : Либідь, 2005. - Кн. 1. - 624 с.5. Федорченко, Д. Мудрість козацької педагогіки / Д. Федоренко // Освіта. - 10- 17 листопада, 1999. - С. 42-44.6. Лемківський, М. Школи запорізьких козаків / М. Левківський // Наука і суспільство. - 1970. - № 5 - С. 25-26.7. Яворницький, Д. І. Історія запорізьких козаків : у 3 т. / Д. І. Яворницький. - К. : Наукова думка, 1990. - Т. 1. - 592 с. Підготував Мигасюк В.І.