Презентація "Лицарі Української революції"

Лицарі української революції

Сотник артилерії Української Галицької Армії (до 17 листопада 1919 р. називалась Галицькою Армією). Артилерія УГА була не тільки найкращим родом зброї, але й найкращою артилерією з усіх армій Східної Європи. Вона складала 10,5 % особового складу всієї армії галичан; на польському фронті галицька артилерія мала 58 батарей (у тому числі 40 батарей легких гармат, 1 гірську, 1 кінну, 7 гаубичних і 1 далекобійну (2 гармати 122 мм); на Східній Україні 47 з половиною батарей (у них 177 легких і 10 важких гармат). Початково артилерія мала австрійський гарматний матеріал, але ще на польському фронті через брак набоїв виміняла його на московський. Після листопадової катастрофи (Зятківський договір про перемир'я і військовий союз між Українською Галицькою армією та Добровольчою армією, укладений 6 листопада 1919 р.), не поінформовані про потаємні перемовини з білогвардійцями гармаші 6-ти батарей полків УСС у складі УГА — Зарицького та Бутрима — знищили гармати та перейшли до Дієвої армії УНР чи полишили військо.

Поручник 1-го козачого полку ім. Богдана Хмельницького. Пе́рший украї́нський і́мені Богда́на Хмельни́цького по́лк — перша українська військова частина в московській армії. Сформована 18 квітня (1 травня) 1917 р. в Києві на добровільних засадах. Створення полку поклало початок українізації військових частин на базі царської армії. В січні 1918 вів бої з загонами Червоної Армії. Разом з Гайдамацьким кошем, Богданівський полк на чолі з сотником О. Шаповалом захищали Київ та Центральну Раду від наступу банд Муравйова. Після чого полк відійшов з військами УНР на Волинь. З квітня 1918 р. знаходиться у складі Запорізького корпусу Армії УНР як 3-й Запорізький ім. гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк. Після гетьманського перевороту входив до дивізії генерала Олександра Натієва. За Директорії — у складі Армії УНР, як 4-й запорізький полк Запорізького корпусу.

Старшина Чорних Запорожців, 1919 р. Чорні Запорожці (чорношличники) — кінний дивізіон 2-го Запорізького полку (згодом 1-й полк Чорних запорожців) — військове формування армії УНР, створений в грудні 1918 р. Одразу ж став до бою з московсько-більшовицькими зайдами на сході України. Восени 1919 р. разом з іншими військами УНР опинився у «трикутнику смерті» (тобто в оточенні більшовицьких, білогвардійських та польських військ). Восени 1919 — навесні 1920 дивізіон, розгорнутий в кінний полк, взяв участь у рейді по тилах ворожих військ — Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР, під час якого відзначився як найбільш боєздатний військовий підрозділ. У травні 1920, після повернення з походу, полк був інтернований поляками. Згодом увійшов до складу Окремої кінної дивізії відновленої армії УНР. Наприкінці літа 1920 увійшов до складу 1-ої Запорозької дивізії армії УНР; брав участь у совіцько-польській війн

Офіцер Української Галицької Армії, зима 1918-1919 р. Зародком УГА були Легіон Українських Січових Стрільців та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й провінції 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР. УГА була добре організована, дисциплінована й боєздатна. Бездоганна дисципліна відзначалася високою національною свідомістю старшин і вояків. Слабкістю УГА була нестача старшин, зокрема вищого ступеня. Престиж старшин УГА був високий, бо вони здебільшого мали вищу освіту і значний життєвий досвід. Про боєздатність УГА свідчать її численні перемоги, часто над краще озброєними противниками. Не зважаючи на велику нестачу матеріальних засобів та труднощі, УГА була найкращою армією серед тих, що постали на руїнах Австро-Угорщини.Існування УГА має велике історичне значення: вона відновила українську військову традицію на Західних Українських Землях і змогла поширити її серед широких мас люду. Інтенсивне плекання цих традицій було головною рушійною силою відновлення збройної боротьби в лавах Української повстанської армії, Українській Національній Армії та інших українських збройних формаціях у роки Другої світової війни.

Хорунжий 2-го Запорізького полку, літо 1918 р. У березні-квітні 1918 р. Запорізький корпус при підтримці окремих німецьких підрозділів визволив з-під більшовицької окупації Лівобережну Україну, Донеччину і Крим. В період Гетьманату Запорізький корпус було перейменовано в Окрему Запорізьку дивізію. В червні-листопаді 1918 р. Запорізький корпус охороняв східні кордони України. Під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського перейшов на бік Директорії УНР. В листопаді — грудні 1918 р. до складу Запорізького корпусу входили дві дивізії (командири — полковник О. Загродський і полковник Осмоловський). Командуючим Запорізького корпусу Директорія УНР призначила командуючого республіканськими військами на Лівобережній Україні полковника П. Болбочана. В лютому-березні 1919 р. Запорізький корпус вів кровопролитні бої проти більшовицьких військ в районі Вінниці, Проскурова, Житомира. У квітні — травні 1919 р. Запорізький корпус було реформовано в Запорізьку Групу Армії УНР під командуванням В. Сальського. Запорізька дивізія Армії УНР у вересні 1920 визволяла від більшовиків Старокостянтинівський повіт, разом з Шостою стрілецькою дивізією здобула Проскурів.

 Полковник 3-ї Залізної дивізії УНР, 1920 р. Третя Залізна стрілецька козацька дивізія Армії УНР — сформована в червні 1919 з загону козакiв полковника Миколи Шаповала, козацьких куренів полковника Володимира Ольшевського і Павла Шандрука та Буковинського козацького куреня сотника Омеляна Кантеміра. Назву отримала за героїчну оборону Жмеринки та Вапнярського залізничного вузла від червоних банд Якіра, влітку 1919 р. У боях проти Добровольчої армії після перших успіхів дивізію було розбито наприкінці 1919 р. Дивізію відновили, і протягом 1920 р. вона, в спілці з польською армією, вела бої проти більшовицьких окупантів.

Козак кінної сотні 3-го Гайдамацького полку, 1919 р. Гайдамацький полк було створено на базі Гайдамацький коша Слобідської України, до його складу входили офіцери та добровольці переважно з Харківщини та Донеччини. В січні 1918 р. гайдамаки придушили більшовицький заколот на заводі "Арсенал". Брали участь в обороні та звільненні Києва від червоних банд Муравйова в лютому-березні 1918 р. Протягом 1918 р. полк захищав Донбас від московських окупантів. Саме в цьому полку був бунчужним Володимир Сосюра. Після поразок 1919 р. та внаслідок переходу О. Волоха (командира Гайдамацької бригади) на бік червоних, частину розформовано. Колишній командир гайдамаків Омелян Волох страчений комуністичними карателями 1937 р. в урочищі Сандармох.

 Офіцери Сердюцької дивізії Української Держави: Ліворуч — хорунжий 1-ого Сердюцького полку; Праворуч — Військовий старшина Лубенського Сердюцького кінно-козачого полку. Сердю́цька диві́зія — військова формація, створена у липні 1918 урядом гетьмана Павла Скоропадського на зразок московських гвардійських полків. Формувалася з добровольців (18 — 25 років) і призовників 1899 року народження, переважно із заможнішого селянства Лівобережжя. У жовтні 1918 нараховувала близько 5 000 бійців, командир дивізії — полковник В. І. Клименко. Були найбільш боєздатною військовою частиною Гетьмана. Але під час повстання проти Скоропадського деякі частини Сердюцьких дивізій перейшли на сторону Директорії, з них частина увійшла пізніше до складу Осадного Корпусу Січових Стрільців.

Спорядження та озброєння десятника штурмового підрозділу Українських Січових Стрільців (УСС) 1917—1918 р.

Кіннота Українських Січових Стрільців у Галицькій Армії, 1919 р. Кіннота, не зважаючи на її широкі можливості в рухливій війні, не відігравала в УГА великої ролі, через панування доктрини позиційної війни, в якій кінноті не надавали значення. Тільки з ініціативи генерала Олександра Грекова під час першого відступу УГА присвячено кінноті більше уваги і в червні 1919 р. створено Кінну бригаду у складі 2 полків, а в липні перший полк кінноти 1 корпусу — разом близько 1340 шабель