Презентація проекту "Село Березичі"

Моя маленька Батьківщинасело БерезичіПідготувала вчитель початкових класів. Михальчук Наталія Степанівна

Перша згадка про село. Першу писемну згадку про село Березичі було знайдено в Актовій книзі Луцького суду за 7 серпня 1598 року, коли князь Кшиштоф Радзівіл передав Григорію Сангушку Каширському в посесію (оренду – авт.) маєток Полонне з фільварками: селами, серед яких зазначено село Берчичі (Березичі). Тоді власністю Сангушка стало два дворища, димів (господарств) – 26, а працювало в них 68 селян чоловічої статі. Це перша згадка в історичних джерелах про село Березичі, яке розташувалося з середній течії річки Стохід (Струмінь).

Історія села. В основі села Березичі лежить слов'янське ім’я Береза. Даючи його дитині, наші предки, очевидно, прагнули, щоб природа наділила її певними рисами, властивими цьому дереву. Краєзнавець М. М. Ковальчук на основі спогадів, переказів старожилів села вважає, що назва села доходить від першого заможною поселення за прізвищем Берчіч, що поселився на кращій землі урочища Мачулище, біля якого незабаром було засновано панський маєток. Село ж від початку і аж до 17 століття так і називалось Берчище (Берчичі)

Березичі – офіційна назва нашого села. За літературною вимовою: Березичі, Березич, Березичівський. За місцевою діалектною вимовою: Барезича, Барезич, Барезичанський. Як розповідають старожили села, Березичі були розташовані спочатку на лівому березі річки Стохід. Потім, коли людей побільшало, молоді сім'ї почали селитись і на правому березі Стоходу. Згодом настали такі роки, коли річка виходила з берегів і затоплювала людські помешкання. Тому селяни стали переселятись на правий берег, що був значно вищим (де тепер вулиця Старська в селі Березичах). В роки Великої Вітчизняної війни цю місцевість зайняли німці. Відступаючи, вони спалили село повністю по обидва боки ріки. Люди ще перед цим втекли в ліси та в інші села.  Повернувшись додому, люди остаточно покинули місце по лівий бік річки і всі стали селитися по правий бік (можливо, тому, що місцевість тут вища, а може, першими прийшли люди, що жили на правому березі річки. Справжня причина – невідома…) По лівий бік поселилися лише два господарі, які там жили аж до 1954 року, а потім все ж таки перейшли в село.

Життя людей Ще до війни, відколи люди пам'ятають, чимало людей жило на невеликих хуторах. Адже сучасний населений пункт утворився з самого села Березичі та таких хуторів: Заріка, Вовкуня, Воробей, Наїздово, Коновка, Віл, Корнач, Заверхлісся, а також інших, що знаходились в лісі неподалік Шинівського озера, а то й далі, аж до Залізниці, Лобни. Це такі хутори, як Шині, Невсько, Посохлє, Бірізка, Стара Клата, Мар'їчка та інші. Найбільше хат було у Шинях (близько десяти) та в Старій Клаті (п'ять хат). A в Мар'їчкє, наприклад, стояло всього дві – баби Мар'ї (звідси назва «Мар'їчка») та діда Гната. Хороші умови для проживання людей були у Шинях, які знаходились біля Шинівського (Червищанського) озера, за 7-8 кілометрів від села. Тут люди ловили рибу, збирали ягоди та гриби, мали поля. Ще тут були добрі місця для випасу худоби.

У селі було три кузні. Першим ковалем у селі Березичі був Ланевич Йосип Іванович. У коваля можна було замовити не лише серп, ніж чи сапу, підкувати коня, а й почути останні плітки. До нашого часу ще існує кустарна кузня у селі Нові Березичі. Про різноманітність занять селян свідчить те, що у 50-х роках у c. Нові Березичі існував цегельний завод, де виготовляли цеглу-сирець.

Головним видом традиційної господарської діяльності селян було землеробство. Розвинуті були усі його галузі – хліборобство, городництво, садівництво. Поряд з землеробством, скотарством та іншими галузями господарства селяни здавна займалися різноманітними ремеслами та промислами. Особливо були поширені домашні промисли і ремесла – обробка дерева у вигляді теслярства, столярства, бондарства, стельмаства, гребівництва, плетіння та інші.

Місцерозташування села. Село розташоване на правому її березі. Стохід – права притока Прип’яті. Довжина її – 188 км., площа басейну – 3155 км. Ріка бере початок поблизу c. Семеринське Локачинського району, і вся протікає в межах Волинської області.

Природа навколо села. Майже повсюди ростуть зарослі верболозу, беріз і сосен. Між дерев буяє журавлина, з водойми виглядають наречені Полісся – білі лілії. На відкритих ділянках місцевості росте пальчатокорінник травневий, верба чорнична, багрянець звичайний, вовчі ягоди пекучі, меч-трава болотна. В усі пори року стоїть тут п’янкий запах багна звичайного. На очеретяних острівцях водиться багато птахів: бугай, сова, шуліка, дикі качки. Влітку сюди прилітають лебеді, ''меліоративні" роботи виконують сім'ї бобрів та ондатр.

Сучасний стан. Березичі – село, центр однойменної сільської ради, за 12 кілометрів від районного центру Любешів, за 42 кілометри від залізничних станцій Камінь-Каширський та Маневичі. Населення разом по сільській раді – 1260 чоловік . До складу сільської ради входять села Березичі, Віл, Нові Березичі та прилеглі хутори.

Березичівська сільська рада

освіта. Березичі мали свою школу, яка відкрилася в 1927 році, хоча була звичайно польська, навчання велося польською мовою. Школа знаходилась у приватній хаті Ковальчука Трохима Йосиповича. Було початкове навчання – всього чотири класи, а продовжити навчання люди не мали змоги, треба було працювати на землі. У 1940 р. було відкрито школу, яка знаходилась в хаті Крата Йосипа. У1961р. в населеному пункті було 2 початкових школи – восьмирічна та вечірня середня сільської молоді при денній восьмирічній школі. Розвиток науки у селі проходив повільними темпами. В 1989р. школа була дев’ятирічною.

Дошкільна освіта. У 2008 році відкрився Березичівський дошкільний навчальний заклад “Берізка”

ЗЗСО “Березичівський ліцей”З 01 вересня 1995 р. – у Березичах діє ЗЗСО “Березичівський ліцей”

ЛісництвоЄ в Березичах лісництво міжгосподарського лісгоспу (3715 га). Основні види продукції, що заготовляються в лісництві – пиловий, будівельний ліс, техсировина, дрова паливні хвойних і листяних порід.

Місцевий Храм До 2003 р монастиря чи церкви у Березичах люди не пам’ятають. Ходили до церкви в село Угриничі. Зараз в селі є своя православна церква. У 2003 році було побудовано Свято-Петро-Павлівський храм, його настоятелем є Протоієрей Олександр Григоренко.

Відділення зв’язку

Пам'ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні односельчанам. Село Березичі теж не оминула війна. Жителі села заплатили страшну данину війні життями своїх односельчан, чиї імена назавжди залишаться в історії Березич.

Фельдшерсько-акушерний пункт

Будинок культури і бібліотека

Магазини

Видатні постаті села. Капець Ніна Корніївна - Після навчання направлена на роботу в колгосп Україна, де працювала 19 років головним агрономом. Нагороджена «Орденом знаку пошани», похвальними грамотами від «Всесоюзної виставки України», від «Обласної Ради». Вітовщик Галина Дмитрівна -. 3 1976 по 1080 та з 1984 по 1995 була директором школи Березичі.. В 1982 році нагороджена знаком «Отличник просвещения CCCP», а в лютому 1983 року їй було присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель Української CPCP» указом Президії Верховної ради. Рушники Ковальчук Парасковії Василівни. Сергійчук Наталія Сергіївна – старанна й талановита. Багато читає. Пише вірші. Навчається у Луцькому технічному університеті. Ковальчук Іларіон Олексійович -3 1966 по 1994 роки працював у колгоспі на тракторі. За сумлінну працю нагороджений «Орденом знаку пошани». Дубровський Василь Лазарович - Нагороджений медалями «За відвагу», «За взяття Берліна», «За взяття Праги» та багато інших..

Ми будемо творити нову історію