Презентація-дослідження:“Нове обличчя” Руру

“Нове обличчя” Руру Постіндустріальний розвиток: “зелені” міста замість похмурих ландшафтів Дослідження №4

Регіон вугільної та сталеливарної промисловості перетворився на європейську столицю культури та екології

Суть проблеми Кожна людина, яка цікавиться проблемою «культурного перепрофілювання» міст і міських агломерацій, читала або чула про приклад німецького Рура, колись – головного європейського регіону вугільної та сталеливарної промисловості. Та зазвичай ці знання доволі приблизні – закрили, мовляв, збиткові та шкідливі для навколишнього середовища шахти й заводи, а потім облаштували в їхніх приміщеннях центри сучасного мистецтва та музеї. Та насправді не все так просто. І це робить приклад Рура особливо цікавим.

М’язи, а не мізки Почнемо з того, що Рурська область з територією 4400 кмІ та населенням 5,2 млн осіб (що становить 6,5% від загальної кількості населення Німеччини)  з самого початку не мала такого культурного потенціалу як Лондон, Берлін або Венеція. То більше, що цей потенціал в 50-70-х роках, коли починались перші проблеми Рура, практично дорівнював нулю. Відтак просто «переставити акценти», як у наведених вище прикладах, було неможливо. І вирішальну роль тут зіграла розумна, по-німецьки раціональна державна політика. Рур, до речі, – приклад того, що приватний капітал, навіть такий високоорганізований, як сталеливарні компанії родини Круппів, не завжди тяжіє до інновацій.

Подібні масштабні екологічні проекти вимагають величезних витрат, а тому вони по кишені лише таким економічним гігантам, як сучасна Німеччина. Так, еталоном перетворення в Рурі вважається створення Емшер-парку в долині річки Емшер, території, що в середині минулого століття була своєрідним «Руром в Рурі», тобто найбільш промислово забрудненим районом регіону.

Зелена столиця Розміщене в центрі Рура місто Ессен було оголошене «культурною столицею Європи-2010», обсяг вливань в міську інфраструктуру склав €500 млн. Але мета себе виправдала: за рік в Ессені провели 5,5 тис заходів, які відвідали 10,5 млн осіб. А цього року Ессен стане ще й «зеленою столицею Європи-2017» Тобто вже вкладені в інфраструктуру гроші відіб’ються на туристах ще раз. До речі, під оглядовим майданчиком для відвідувачів рурського музею в Ессені раніше розміщувалася сортувальна колись однієї з найбільших в світі, а сьогодні закритої вугільної шахти «Цольферайн».

На перший погляд, шахта “Цольферайн” видається ідеальним промисловим об’єктом. Акуратні цегляні стіни, чистота та зелень повсюди. Таке враження, що буквально ще один гудок, завертиться скіп, і вона знову оживе. Проте, насправді це лише омана - шахта більше ніколи не запрацює, тому що вона - музей. Правда полягає у тому, що одна з найбільших та найпродуктивніших шахт одного з центрів промисловості Німеччини - Рурського регіону - на сьогодні перетворена на музей. Шахта “Цольферайн” стала тим символом, який символізує всі перетворення в одному з найстаріших промислових регіонів Німеччини та Європи.

Колишню шахту внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як пам’ятку промислової архітектури, і в ній, окрім згаданого вже музею, працюють виставкові майданчики, галереї сучасного мистецтва, концертна зала, бари, кафе, ресторани й навіть казино. Тут є також спортивні споруди – басейн і зимова ковзанка.

Один з Круппів відреагував на відкриття першого університету в Рурській області словами, що нам тут потрібні м’язи, а не мізки. І влада не надто з ними сперечалась, позаяк залежала від податків, які сплачувала велика промисловість. Зате в 70-і роки, коли криза підкосила саме цих платників податків, влада вирішила розпочати реструктуризацію за їхній рахунок, і ввела принцип «хто середовище забруднює, той платить за його очищення». Великі підприємства вимушені були вкласти кошти в розробку екологічних технологій, які до кінця 80-х років склали в Рурі 20% загально німецького обсягу цього сектору, оскільки продажі цього профілю вийшли за межі регіону.

Рур – загальні відомості Рурський регіон (нім. Ruhrgebiet) — конгломерат міст у федеральній землі Північний Рей-Вестфалія(Німеччина). Площа — 4435 кмІ. Населення — близько 5,3 млн осіб. Є частиною Рейнсько-Рурського регіону і найбільшою міською агломерацією у світі. Найбільші центри Рурськой області з'явилися ще в середньовіччя, а нинішні розміри і структуру набули в часи індустріалізації XIX століття. Нині Рурською областю називають територію регіонального союзу «Рур» (нім.regionalverband Ruhr), що включає міста земельного підпорядкування Бохум, Боттроп, Гельзенкірхен, Дортмунд, Дуйсбург, Мюльгайм-на-Рурі, Обергаузен, Гаґен, Гамм, Герне і Ессен, а також округи Везель, Реклінгхаузен, Унна і Еннепе-Рур.

Мапа Рурської області

Структурна реорганізація З початком всесвітньої вугільної (1958) і сталевої (1975) кризи Рурська область перейшла у фазу структурних перетворень, що супроводжувалися великими економічним труднощами. Незважаючи на державні субсидії, залишилося лише 6 шахт і 3 коксовидобувних підприємств. За період з 1980 по 2002 р. зникли близько 500000 робочих місць в видобувній галузі, тоді як в секторі послуг з'явилося більше 300000 нових робочих місць. Лише із запізненням стали розвиватися нові індустріальні (авто- і машинобудування, електротехніка, точна механіка) і неіндустріальні (банківський сектор, інформаційні технології) галузі. На початку 90-х років Емшер, що довгий час служив лише місцем стоку виробничих вод підприємств, був очищений.

Після описаних вище структурних змін в Рурській області, добувна і переробна промисловість перестала бути домінуючою. Проте ще сьогодні такі велетенські концерни, як RAG, Degussa і Thyssenkrupp мають штаб-квартири і велику частину виробничих потужностей в Рурському регіоні. Сектор обслуговування представлений електро- і газовими компаніями RWE і E.ON У Рурській області, завдяки її вдалому географічному положенню також знаходяться штаб-квартири або представництва практично всіх великих підприємств логістики. Досі рурський регіон вважається кон'юктурно слабким. Безробіття становить 13,1%(листопад 2006)  і є найвищим серед всіх міських районів західної Німеччини.

Обергаузен — новий центр

РУР: ФРАГМЕНТИ ЛАНДШАФТУ

Канал Рейн-Герне

У Штайнфурті вирішили докорінно змінити ц ситуацію, і не лише зайнятись виробництвом електроенергії, а зробити це коштом зеленої енергетики. Звичайно ж, згідно з німецькими традиціями було розроблено власну регіональну стратегію, основний наголос в якій було зроблено на вітроенергетиці. Традиційний для сучасної Німеччини пейзаж

У невеликому місті Дінслакен на заході Німеччини на місці закинутих шахт облаштували парк. Під однією з лавок у цьому парку лежить невеличкий шматочок вугілля. Його не так уже й легко помітити, але якщо придивитися уважніше, виявляється, що це зовсім не вугілля, а бронзова скульптура. Чого б вона потрапила туди, а тим більше, у таке нетипове для скульптури місце? Справа в тому, що цей об’єкт – частина проекту  «Хореографія ландшафту», робота художника Якоба Кольдінга, яка порушує питання «пам’ятника» і пам’яті.

Дінслакен, Оберхаузен, Бохум, Ессен, Гельзенкірхен, Ботропп, Дуйсбург – усі ці міста належать до Рурського регіону, колишньої промислової агломерації у землях Північний Рейн-Вестфалія. Кожен, кому довелося жити чи хоча б раз побувати у промислових регіонах України, так само впізнає типові елементи ландшафту: терикони, шахти, збагачувальні  комплекси, фабричні труби і споруди сталеливарного гіганту Tyssen Krupp, – хіба що з поправкою на лісисту місцевість. Ревіталіза́ція (від лат. re .. — відновлення та vita — життя, дослівно: повернення життя) — поняття, що використовується в науковій і практичній діяльності, яке характеризує процеси відновлення, оживлення, відтворення. Найчастіше поняття Ревіталізація використовують у медицині, архітектурі , урбаністиці, техніці, гідрології

Під однією з лавок у цьому парку лежить невеличкий шматочок вугілля. Його не так уже й легко помітити, але якщо придивитися уважніше, виявляється, що це зовсім не вугілля, а бронзова скульптура.

Історія індустріалізації регіону так само типова: до середини 19 століття це було скупчення сіл та невеличких містечок навкруги Рейну, але вже у 1850-ті роки розпочалася стрімка індустріалізація. Протягом 20 століття Рур пережив промисловий бум, принизливі для Німеччини виплати вугільних репарацій, війну, відбудову після неї і, зрештою, остаточний занепад промисловості у 70-х роках.   Глобальні зміни у світовій економіці призвели до переорієнтації важких виробництв у країни «третього світу», і Рурський регіон, за словами одного з кураторів програми Emscherkunst Флоріана Матцнера, перетворився на символ процесу переосмислення постіндустріального суспільства. Промисловість, відійшовши у минуле, лишила по собі фрагментований ландшафт, перерізаний швидкісними автомагістралями та штучними каналами, перетворений на мозаїку з індустріальних «бедлендів», сільськогосподарських угідь, лісу, що відвойовує собі місце та невеликих містечок.

Розпочинати розмову про мистецтво в публічному просторі цього регіону варто з окремих інтервенцій, що мали місце вже наприкінці 80-х – 90-х років, як, наприклад, роботи Вольфа Фостеля та особливо металеві скульптури Річарда Серра, які розміщені й подекуди на териконах, і неподалік центрального вокзалу у Бохумі, і на території музею Фолькванг у Ессені.

Оглядовий комплекс «Тетраедр» («Tetraeder»), Боттоп, Рур Метрополитен Архитектор: Вольфганг Крист (Wolfgang Christ), 1995

Як сталося, що у 2010 році Рур став Європейською столицею культури? Культурні події та так звана «креативна індустрія» – те, на що зазвичай покладають надію, коли йдеться про необхідність переосмислення певного міста чи регіону та подолання подібних проблем. Доволі цікаво, що 2010 рік став винятком для програми культурних столиць у тому плані, що вперше у цій якості було обрано не одне місто, а цілий регіон, тобто 50 міст. Це виправдано і з тої позиції, що регіон доволі компактний і тому, що в принципі усі міста, які до нього належать, мають схожу історію розвитку, а отже й схожу проблематику.

Із 2010 року за участі Urbane Kьnste Ruhr було запущено низку проектів, частина з яких триває досі: так, наприклад, найближчим часом, вже у вересні, відбудеться масштабна міждисциплінарна культурна подія Ruhrtriennale, що поєднає у собі й візуальні, і сценічні практики. Загалом спектр проектів, реалізованих за підтримки цієї організації, доволі широкий, але здебільшого тяжіє до роботи із публічним простором: це і site-specific інсталяції, такі як Pulse Park у Бохумі Рафаеля Лозано-Хеммера, відомого глядачеві за своїм проектом «Кімната пульсу», і проект 2014 року urbanlights Ruhr, пов’язаний зі світловими інсталяціями, і програми взаємодії місцевих музеїв, і pottfiction – програма театрів для підлітків.

Pulse Park, Bochum. www.astrologos.de

Характерно, що організатори здебільшого прагнуть залучати до програми всесвітньо визнаних авторів, вписуючи таким чином Рур у глобальний контекст актуального мистецтва. Якщо ж говорити про середовище, у якому відбуваються усі згадані культурні практики, то великою його складовою, яка  одразу задає тон сприйняття, є власне колишні індустріальні споруди, такі, як  комплекс шахт у Ессені Цехе Цольферайн, який було включено до світового спадку Юнеско , чи Газометр в Оберхаузен – колишнє газосховище, переобладнане під виставковий простір.  Експозиція проходить на галереях, розташованих по периметру всередині будівлі. Так само масштаби споруди дозволяють експонувати відеоінсталяцію і меппінг. На прикладі Руру, особливо таких міст як Ессен, особливо можна простежити втілення функціоналістської архітектурно-урбаністичної утопії та її занепад.

Цольферайн. www.wikimedia.org

Якщо ж коротко резюмувати відвідання Цольферайн, то, мабуть, основним епітетом, як би банально це не звучало, буде слово «разючий». Разюча реконструкція комплексу роботи Рема Колхаса, разюче поєднання промислової естетики минулого сторіччя з іноваційними вкрапленнями і водночас майже постапокаліптичним пейзажем навкруги, де промислові вузькоколійки губляться у кущах, на фабричні споруди наступає ліс, на місці штучної водойми взимку працює ковзанка, а трохи подалі, на території колишньої коксохімічної фабрики розташований Палац проектів Іллі та Емілії Кабакових. Так само на території комплексу знаходяться різноманітні майстерні, центр хореографії та перформансу, університет мистецтв Фолькванг та музей дизайну Red dot design museum.

Приміщення Red dot design museum, www.zollverein.de

Рур іноді називають також Емшер через те, що цей регіон фактично знаходиться в долині однойменної річки, яка протікає між Дінслакеном та Хольцвікеде та є однією з приток Рейну. У 19 ст. із масовим започаткуванням індустрії фабрики почали скидати туди усі промислові відходи, через що вже до кінця століття природне середовище дійшло до катастрофічного стану. Оскільки через активне видобування  вугілля і просідання ґрунтів фактично неможливо було вивести підземні промислові стоки, зрештою русло ріки було вирішено забетонувати. Фактично це рішення стало знаком «смерті» річки та її біосфери. З 1992 року триває процес рекультивації річки Емшер, який має закінчитися до 2020 року. Паралельно із цим проводиться низка мистецьких проектів, що мають на меті як документувати ці зміни, так і показувати нові перспективи, і фактично створювати нові центри уваги і публічні простори.

Серед авторів, задіяних у проекті,  такі відомі імена, як Ай Вейвей, Даніель Бюрен, Томас Сарацено, Маржетіка Потрч, Аполонія Сустержич та інші. Цікаво, що одразу декілька авторів, не домовляючись між собою, звернулися до візуальної метафори мосту як засобу, що допомагає показати річку там, де фактично її ще немає. Це й інсталяція нідерландської групи Observatorium «В очікуванні річки», і робота Тобіаса Ребергера Slinky Springs To Fame – місток для пішоходів та велосипедистів, виконаний у вигляді веселкової іграшки-пружинки slinky, якою багато дітей бавилося у дев’яності. www.likefun.me

Але повернімося до монументу шматочку вугілля та «Хореографії ландшафту» у Дінслакені. Бронзова імітація шматочку вугілля вочевидь мала б символізувати пам’ять про індустріальне минуле, про галузь, якій місто завдячує своєю появою. Водночас розміри та розташування «монументу» наводять на роздум, що, можливо, це минуле, про яке скоріше хотілося б забути і лишити його непомітно під лавкою.  Куратор, Маркус  Амбах, наголошує, що особисто для нього однією з найважливіших цілей роботи з проектами у публічному просторі є повернення людям відчуття власної гідності, яке вони могли частково втратити, почуваючись «гвинтиками» у великій промисловій машині. Це наводить на думку, що іноді роль невеликих локальних ініціатив за своїм впливом може бути більшою, аніж у масштабних і видовищних проектів…

Джерела інформації http://www.korydor.in.ua/ua/cool-economix/kulturna-okupatsiya.html http://www.korydor.in.ua/ua/cool-economix/rur-fragmenti-landshaftu.html http://texty.org.ua/pg/article/editorial/read/84351/Zeleni_terykony_nimeckogo_Donbasu_Jak_Rur_vidmovyvsa?a_srt=&a_offset=0 http://www.accbud.ua/architecture/tekstura/rur---kreativnyj-gorod