Процес виготовлення кераміки передбачає три стадії:підготовчу (відбувається відбір вихідної сировини, її видобуток, обробка та складання формувальної маси);творчу (здійснюється виготовлення посудини певної форми, декорування);закріплювальну: сушіння, випал при температурі до 1000 °C (посудині додають міцність, усувають її вологопроникність).
Технологія виготовлення. Гончарні вироби мають відносно високу пористість і виготовляються із легкоплавких глин (80—100 %) без використання інших компонентів (плавні не використовуються), окрім невеликих добавок піску (0—20 %). Гончарні вироби формують методом пластичного формування. Побутові та декоративні вироби із гончарної кераміки пористі, дрібнозернисті, з натуральним кольором глини, часто неглазуровані. Готові вироби інколи покривають ангобами і поливою.
Декоративний візерунок Декоративний візерунок наносять або до випалювання або після нього. Для забезпечення непроникності, на поверхню виробу наносять глазур або димлять. Найпростішу глазур готують з окису свинцю і кварцового піску. Оскільки контакт харчових продуктів з солями свинцю повинен бути виключений, нині санітарний нагляд забороняє використовувати цю глазур при виготовленні предметів домашнього побуту.
Гончарні вироби трипільської культури визначалися вишуканістю форм та цікавою оздобленістю. На ручному гончарному крузі, що з'явився тут у II ст. н.е. з використанням спеціальної обпалювальної печі — горна — виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV—XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший ножний круг.
Сучасне українське гончарство. Нині основні центри гончарства — Опішня, Хомутець, Бубнівка, Дибинці, Ічня, Косів, Гавареччина. У сучасному світі гончарні вироби майже повністю замінила набагато дешевша фабрична керамічна, скляна, пластмасова продукція. Гончарні вироби у XXI сторіччі цінують як автентичні народні вироби, колекціонують як сувеніри або витвори мистецтва.