Презентація "Хроніка одного життя"

ХРОНІКАодного життя

Вчитель – не нудна щоденна справа,Це – наче світлий промінь у імлі,Найвищий сан, святе одвічне право. Зростити особистість на землі. Без гордощів і зайвих сентиментів. Сьогодні треба зважити на те,Що не бува без школи президентівІ бізнесмен без вчителя – пусте.

Василь Олександрович Сухомлинськийнародився 28 варесня 1918 рокупомер 2 вересня 1970 року

Батько Олександр Омельянович Сухомлинський Мати. Оксана Юдівна Сухомлинська. БратІван Олександрович Сухомлинський. Брат. Сергій Олександрович Сухомлинський. Сестра. Меланія Олександрівна Сухомлинська. Василь Олександрович Сухомлинський. Дочка Ольга Василівна Сухомлинська. Дружина Ганна Іванівна Сухомлинська Родинне дерево. Син Сергій Васильович Сухомлинський

В. О. Сухомлинський – заслужений вчитель України, лауреат Державної премії імені Т. Г. Шевченка. З його ім’ям пов’язані збагачення і піднесення педагогічної науки ХХ століття. Велика, самобутня спадщина вченого з плином часу привертає все більше уваги.    А народився Василь Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині.

Особливий вплив на маленького Василька мав дід Сухомлинського, Омелян. У діда була велика бібліотека. Помираючи, всі свої книжки він віддав Василеві. Ставши дорослим, Василь Олександрович часто згадував, як дід йому багато читав і його заохочував до читання, і ніколи не забував дідові слова: „Хто дітей любить, той добрий чоловік”.

Батьки В. О. Сухомлинського

Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Після встановлення радянської адміністрації в Україні був активістом колгоспного життя у селі, брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів у семирічній школі.     Мати,Оксана Юдівна, теж працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством. Часто зимовими вечорами вона розповідала дітям казки, а пізніше весь час спонукала свого Василька до вчительської роботи, побачивши у нього дар і покликання до професії педагога. Разом з батьком вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію, які теж стали вчителями. Через усе життя проніс Василь Олександрович любов та повагу до  своєї матусі.

Василь Сухомлинський навчався спочатку (1926—1933) у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Влітку 1934 року він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935—1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 році Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938). Згадуючи цей час, Василь Олександрович писав: „Мені випало щастя два роки вчитися в Полтавському педагогічному інституті… Я з гордістю називаю Полтавський педагогічний інститут своєю альма-матер…” 

З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 року Сухомлинського було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, він одержав військове звання молодшого політрука, і з вересня 1941 року він — політрук роти у діючій армії.

Удома, в селі Онуфріївка на Кіровоградщині, залишилася його 22-річна дружина Віра. Вона нещодавно закінчила педінститут та чекала на дитину. Німецькі війська окупували Україну. Віра народила сина, залишила його в батьків, а сама почала допомагати радянським підпільникам. Невдовзі місцеві поліцаї вистежили її й видали гестапо. На допитах вимагали, аби вона назвала своїх спільників. Віра мовчала. Тоді до її батьків приїхали двоє гестапівців і забрали хвору 10-місячну дитину — нібито для того, щоб мати її погодувала. Хлопчика принесли до камери та сказали:— Якщо не розкажеш, хто керує вашою організацією, уб"ємо сина. Віра мовчала. Дитину вбили на її очах. Жінку катували, викололи очі. Промучивши ще кілька днів, повісили. "Обо всем этом я узнал после освобождения района, — писав Василь Сухомлинський. — Я сам был при допросе нашими товарищами предателя-полицейского, который рассказал, как выколол ей "только" один глаз, а второй, мол, выколол не я, сжальтесь... Полицейского повесили".

На фронті Василь Олександрович був двічі поранений, довго лікувався в евакогоспіталях. Тяжким було поранення в руку. Хірурги хотіли її ампутувати. Але він не дав цього зробити, усе твердив: „Ні. Я вчитель!”. Лікарю довелося двічі оперувати Василя Олександровича, але руку він все-таки не ампутував. Дуже вже велика була віра Сухомлинського в життя!    

Після довгого лікування в госпіталі він проситься на фронт. Та лікарі визнають його небоєздатним: у Сухомлинського відняло ліву руку. Його комісують, а 1943 року відправляють керувати середньою школою до Уфи, столиці Удмуртської АРСР. Якось до його школи приїхала 25-річна Ганна Дев"ятова, завідувачка відділу евакуйованих дитячих будинків. Керівництво направило її перевірити готовність закладу до нового навчального року. Школа Сухомлинського сяяла чистотою, і директор Ганні сподобався. Невдовзі вона одержала від нього листа, в якому запрошував її ще раз приїхати з перевіркою. Час був військовий, без спеціального дозволу переїжджати з місця на місце було тоді неможливо. Тож між ними зав"язується "поштовий роман". По війні Василь вирішує повернутися на батьківщину. Пропонує Ганні побратися.

Коли молодята приїхали до Онуфріївки, вони виявилися єдиними педагогами з вищою освітою. Василя відразу ж призначили завідуючим райвно, а його дружина очолює школу. Невдовзі Ганна народжує сина Сергія та доньку Ольгу.— Час був голодний, — згадувала донька. — Сиділи на кукурудзі, не бачили ні хліба, ні молока.

Сухомлинська Ольга Василівна (29 вересня 1946, смт. Онуфріївка, Кіровоградська область) — український педагог, академік Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук ,професор, заслужений діяч науки і техніки України. В 1969 році, Ольга Сухомлинська закінчила Київський педагогічний інститут іноземних мов, факультет французької мови. Після закінчення навчання працювала в міжнародному відділі бібліотеки ім. Вернадського ,у 1975–1977 рр. — викладачем французької мови у Київському педагогічному інституті ім. О. М. Горького. Навчалась в аспірантурі Науково-дослідного інституту педагогіки УРСР. В 1981 році, Ольга Василівна захистила кандидатську дисертацію «Актуальні проблеми теорії виховання в сучасній Франції». В 1991 році захищає докторську дисертацію «Міжнародний учительський рух і боротьба за демократичну педагогіку» із спеціальності «Теорія та історія педагогіки». Протягом 1993–1994 рр. — заступник директора Інституту педагогіки АПН України з наукової роботи, з 1994 року академік-секретар Відділення теорії педагогіки Академії педагогічних наук України.

  Упродовж чотирьох років В. О. Сухомлинський працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує із статтями на педагогічні теми у районній пресі „Ударна праця” та обласній газеті „Кіровоградська правда”. У 1948 році В. О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу. 

Починаючи з 1949 року, В. Сухомлинський виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У 1955 році він успішно захищає кандидатську дисертацію на тему „Директор школи — керівник навчально-виховної роботи”. На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва.

Директором Павлиської школи Сухомлинський працював до кінця життя. 1967 року в нього погіршилося здоров"я. Один із уламків снаряда,, почав рухатися. Після важкої операції Василь Сухомлинський протримався ще три роки. Попереду було багато планів,але 2 вересня 1970 року серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Йому судилося народитися і померти у вересні, і це символічно. Бо вересень – це початок нового навчального року.     На гранітному обеліску в Павлиші викарбовано дві дати:   28.09.1918 – 02.09.1970.

До найголовніших, найгрунтовніших творів В. О. Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 року, належать: „Духовний світ школяра”, „Праця і моральне виховання”, „Моральний ідеал молодого покоління”, „Сто порад учителеві”, „Листи до сина”, „Батьківська педагогіка”, „Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості” „Павлиська середня школа” „Серце віддаю дітям”. Остання праця була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). Але не все було так гладко у творчій біографії педагога.

Цікавий і маловідомий факт, що найбільш популярна книга В. Сухомлинського „Серце віддаю дітям”, яка вийшла 25 мовами і  витримала майже 50 видань, вперше побачила світ у 1968 році в Німеччині. У себе вдома Сухомлинський не міг її опублікувати – рукопис кочував з одного видавництва в інше і отримував негативні рецензії. Зокрема, зверталася увага на те, що автор однобічно  вирішує питання морального і естетичного виховання школярів, що у рукопису ніде не згадується слово „партія”, що дітям потрібно більш чітко розповідати, про поняття класової боротьби і що собою являє сучасний імперіалізм тощо. Після того, як книга з’явилася у Німеччині і одразу  ж стала популярною, Василя Олександровича викликали у партійні органи і він отримав партійну догану, бо вихід книги першодруком за кордоном був категорично заборонений у ті часи. Вітчизняним видавцям було наказано у короткий термін видати книгу в Україні, і в 1969 році „Серце віддаю дітям” з’являється у видавництві „Радянська школа”.

На високу оцінку заслуговують і праці В. О. Сухомлинського, які  вийшли  окремими виданнями вже після смерті талановитого педагога: „Народження громадянина”, „Методика виховання колективу”, „Розмова з молодим директором школи”, „Як виховати справжню людину”. Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В. О. Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав активну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне визнання: у 1968 році йому присвоїли звання Героя соціалістичної праці, того ж року він був обраний членом-кореспондентом АПН СРСР. 

Книги для дітей та про дітей

Професія вчителя – одна із найдревніших і масових. Проте в жодній із професій характер діяльності і результати не залежать у такій мірі від особистості, як у вчительській. Тому і не має на Землі двох однакових учителів, як не має двох однакових людей. Однак, серед величезної кількості вчительських особистостей є такі, які виражають саму сутність професії – люди яскраві, неповторні, багатогранні. Саме таким був Василь Олександрович Сухомлинський. В історії вітчизняної і світової педагогічної науки він цілком заслужено займає визначне місце як видатний педагог, гуманіст, мислитель, який створив власну, самобутню, оригінальну систему освіти, навчання і виховання, протягом десятиліть віддавав свої знання, розум, почуття, серце дітям. Епіграфом до його багатої науково-теоретичної і практичної педагогічної діяльності є слова: «Якби мене запитали, що було головним у моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей».

1918, 28 вересня — Василь Сухомлинський народився в родині теслі у селі Василівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградщина)1926–1933 — навчається у семирічній школі1934 — вступає до Кременчуцького педагогічного інституту1935–1938 — переводиться до Полтавського педагогічного інституту заочником, паралельно працює вчителем1938 — завуч і вчитель української мови і літератури в селі Онуфріївка, нині райцентр на Кіровоградщині1939 — одружується з Вірою Повшею1944 — одружується з Ганною Дев"ятовою1945, 1946 — народжуються син Сергій і донька Ольга1955 — захищає кандидатську дисертацію "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи"1970, 2 вересня — помирає у селі Павлиш Онуфріївського району на Кіровоградщині, похований на місцевому цвинтаріДружина Ганна Сухомлинська померла 2003-го. Донька Ольга, доктор педагогічних наук, працює в Академії педагогічних наук України в Києві, публікує наукові праці батька. Син Сергій отримав освіту інженера, працює за фахом. Хронологія життя В. О. Сухомлинського