Презентація "ХУСТКА УКРАЇНСЬКА – БЕРЕГИНЯ РОДУ"

Хустка українська – берегиня роду 7 грудня – День української хустки. ВІРШІ ПРО ХУСТКУ

Українська хустка. А хустка в нас завжди була в пошаніУ літню спеку й люті холоди.Їх гарно так замотували пані,Як йшли до церкви, вдома, та й завжди. А літню хустку часто вишивали,Щоб гарною на голові була.І хустка людям щедро дарувала. Свій захисток від сонця і тепла. Бо голови від спеки закривала,А взимку гріла і несла тепло. Та від хурделиць ревно захищала,Щоб затишно у холоди було. Тож за турботу їх усі любили,І прикрашали, як могли, усі. Хустки яскраві діточки носили,А вже темніші — вдови, бабусі…Та всі любили хустинки з квітками,Щоб маками і ружами цвіли…Тому хустки були завжди з жінками,Як навіть в путь останню їх вели…Краса в хустині нашій споконвічна,Як і душа, що з піснею жила. Бо в українок і душа лірична,У ній багато сонця і тепла. Надія КРАСОТКІНА7 грудня – День української хустки

 На ній і гроно, і пелюстка,Волошка, ружі є на ній…Мов берегиня вроди, хустка. З давен у нашій стороні. Веселі ви чи сумовитіНа схилах Ворскли чи Дніпра – Нема таких жінок на світі,Котрим вона не до лиця!Ой ті луги та бережечки, Які вгорі, такі внизу. На щастя й радість – Два ріжечки. А два на смуток і сльозу. На ній і гроно, і пелюстка,Волошка, ружі є на ній…Мов берегиня вроди, хустка. З давен у нашій стороні

Хустка. Пригадую матусю молодою(Русяві кучері, природний макіяж),Усміхненою, світлою такою,Що й світ, здається, дивувався аж!…Вже сивий сум в очах у мами стигне. Прийшли до хати втомлені роки.І світ вже звикся з тим, що до хустини. Частіше – літні – горнуться жінки. Дбайливо й обережно на полицю. Складає мама випрані хустки, – Квітками рясно всіяно світлицю,Пливуть крізь неї спогади й віки. Світліє погляд у моєї неньки,Летять у вирій втомлені літа…Тернова хустка, мовби світ усенький,Матусину тривогу пригорта. Любов БЕНЕДИШИН

Одягнеш хустину – і ти справжня жінка ,Бо ти з України і ти - українка. А наша хустина – жіноча прикраса Із роду до роду, не втрачена часом. Це витвір людини, це символ народу,І хустка жіноча не вийде із моди. З чим можем зрівняти квітчасту хустину?Хіба є щось краще їй на заміну?У ній і традиції, в ній і культура, Хустки є для свята і є для зажури,Хустина, як пісня, легка і крилата,Як мамина ласка, як батьківська хата. ХУСТИНА ДЛЯ ЖІНКИ ЗАВЖДИ АКТУАЛЬНАВ ній осінь чарівна, в ній лагідне літо,В нім квіти найкращі в своїм розмаїтті,Хустина, як вітер приємний, весняний,І тепла та ніжна, як руки у мами. У нас вишиванки, хустина, калина. Це символи і гордість, краса України. У них вкарбувалась любов до Вітчизни З появи на світ... і до самої тризни... Це символ прихильності, символ прощання ,Це символ скорботи і вічне кохання. Тамара ФРАНЧУК-ШАНДРУК

 Хустки українські найкращі у світі,Тож як же ми можемо їх не любити. І мода на хустку у нас не зникає,Її кожна жінка на себе вдягає. В сучасному стилі і гарно, й звабливо Завжди неповторно і дуже красиво. Хтось носить хустину у будні, хтось в свято,Хтось скромну, просту. Ну, а хтось і багату. Хустина для жінки завжди актуальна,А жінка в ній мила, приваблива, гарна.І магію вічності хустка тримає,І, як оберіг, від біди захищає. Садок в ній чарівний, і листя, і квіти,І жінка в хустині прекрасна, як літо.І знайте, дівчата, в хустині – жіночість,Чаруйте коханих, хай бачать їх очі,Що ви їхні панни, таких більш немає,Як в нас, в Україні, чарівних і гарних. Тамара ФРАНЧУК-ШАНДРУК

 ХУСТИНАЩе й зараз мама на хустину Не може глянути без сліз, Бо тато на війні загинув, Товариш хусточку привіз. Колись і ненька вишивала, Як батька проводжала в бій. Я теж хустину дарувала – Служить ішов товариш мій. І той, хто каже: «Вийшли з моди На спомин вишиті хустки», Не зна, що звичай це —народний, Який прийшов через віки. І ще в майбутньому багато Тим, кого в армію призвуть,Дівчата будуть дарувати. Хустину, щоб не смів забуть. Стежину ту, що через поле У рідний дім його веде. А ще — щоб не забув ніколи І вірний був отій, що жде.

 Як-то гарно, усе гарно. Бог у небі склав. Що й мені і маміВін хустину дав. Хустиночко, хустиночко,Мережана, шита,Від сьогодні обіцяю. Я тебе носити. Мов берегиня вроди, хустка. Здавна у нашій стороні. На ній і гроно, і пелюстка,І небо, й радуга на ній.

 Тернову хустину квітчасту Матуся придбала завчасно. Злетять, доню, роки птахами — Зостанеться пам’ять від мами. Подаруй мені, мамо, хустинуІз червоним, як мак, бережком. Запишаюся в ній, як дитина,Як калина під білим сніжком. Та хустина мені нагадає,Як і ти молодою була.І від років вона не линяє,Тільки юність твою узяла. Посивіло волосся в матусі,І у зморшках вже стало чоло,А от хустка лишилася й досі,І на ній все цвіте, що було. Не цурайтесь хустинок, дівчата. Що ж ви носите тільки шапки?На хустки Україна багата,І цвітуть ще на них бережки.

Відчиняю скриню, ну а там хустки. Згорнуті учетверо мамині роки.І бабусі свято в кожній із хусток. Майорить віночок з листя і квіток. Відчиняю скриню – пахне нафталін. Дивиться минуле із усіх сторін. У куточку – юпка, поруч – сорочки. В рукавах васильки, сині квіточки. Хусточка на будень сіра і легка. На свята біленька тонка і м’яка. Хусточко тернова, скільки в тобі мрій. Стрижечка осіння з смутку і надій. Бачу, як світанки листям замело. Бачу, як матуся запина чоло. Як зоря ранкова в хусточці блищить. Як вода прозора по каймі біжить.І хустина в поле біла на жнива. Пам’ять, як промінчик, вранці ожива. Хусточку до серця ніжно пригорнуІ свої печалі вчетверо згорну. Г. ПОТОПЛЯК

 Ніколи не минеться мода на хустки Ніколи не минеться мода на хустки. Бабусі дістають зі скрині Барвисті, ніби кольорові пелюстки, Як символ – оберіг, святині. Вони легенькі, мов весняний вітерець. Лягають на жіночі плечі. І як сказав слова один мудрець: "Це пам’ять на роки, до речі". І не деталь, а радість , благоговіння, Убір для голови, як диво. А в Україні - жінкам благословіння, Щоб жили радісно, щасливо. Світлана ПИРОГОВА