Презентація " Історія походження назви " Україна"

Походження слова і назви «Україна»

В українській історичній науці ще з початку ХХ століття говориться про те, що перша згадка слова "Україна" - це 1187 рік. Слово Україна кількаразово згадується у Київському та Галицько-Волинському літописах. Так, у Київському літописі за 1187 рік згадується про смерть переяславського князя Володимира Глібовича і пишеться, що по ньому плакали всі переяславці і "о нем же Оукраина много постона". Цей факт згадки слова "Україна" дає серйозні підстави вважати, що воно вживалося ще в XI-XII століттях. Дана згадка є, мабуть, найвідомішою згадкою слова Україна. ЇЇ підтримують і прихильники версії первісного вживання слова Україна у значенні "окраїна", так і їх противники, які вважають що слово Україна вживалося у значенні "земля", "країна". За іншою версією, найдавнішим з-поміж списків, що дійшли до наших днів, є Іпатіївський. Аналіз паперу і почерків показав, що книгу було переписано близько 1425 року. Відповідно, саме цю дату слід вважати за старт грандіозної кар'єри слова "Україна".

Цікавою і вартою уваги є згадка за 1268 рік, коли відбувся польський військовий наступ на Галицько-Волинське князівство, наслідком якого було захоплення польським князем землі "Вкраїниця«, поселення якої лежало на тодішнім пограниччі Русі з Польщею. Тож нескладно припустити, що під "Вкраїницею" мається на увазі прикордонна територія України

Після кількох згадок у Київському та Галицько-Волинському літописах назва "Україна" з'являється знову. Цього разу – в офіційній документації, дипломатичному листуванні Великого князівства Литовського та Руського з іншими державами, різноманітних грамотах та привілеях. Водночас у 1500 році великий князь литовський у листі до кримського хана називає "нашими українами" Київську, Волинську та Подільську землі. Тобто тут поняття «Україна" охоплює велику територію У 1545 році було проведено грунтовну ревізію стану замків і населення на Волині, Східному Поділлі та Київщині. Реєстр склав окрему книгу і отримав назву "Реєстр українських замків» , де частиною цього реєстру згадується слово "Україна".

Цікавою і навіть унікальною згадкою щодо походження назви Україна є запис 1567 року у Сорбонні Адріана Загорікуса як студента "нації з України". У 1568 році видатний руський князь Василь-Костянтин Острозький писав до урядників Київського повіту, що "Його Милість за наказом і листами нашими двісті коней на Україні хай ховає". А на початку квітня 1569 року султан Османської імперії пише до Сигізмунда-Августа чергового листа, у якому зазначається: "...щоб на Україні своїм перебуваючим державцям суворо наказували..."

З 1596 року назва "Україна" міцно закріпилася в офіційному діловодстві та листуванню Корони Польської. Також, слово "Україна" продовжувало активно виринати і у листуванні з турецьким султаном, і у привілеях, виданих королем на землі та маєтності українських воєводств чи за вірну службу та оборони східних прикордонних земель. При цьому назва "Україна" не просто стала фігурувати в документах Королівства Польського, а й почала позначати ті руські землі, що перебували у складі Корони задовго до 1569 року. Так, наступний король Речі Посполитої, колишній трансильванський воєвода, Стефан Баторій у своїх універсалах згадує про Руську, Київську, Волинську, Подільську і Брацлавську Україну.

15 жовтня 1584 року помер князь Михайло Вишневецький, У січні 1585 року після смерті князя, вірний слуга склав жалобну поему "Epicedion". Поему написано польською мовою, проте численні українізми упевнено дозволяють нам зарахувати твір до полономовного пласту української літератури. У поемі оспівується Україна, а якщо точніше – то її захисники, до яких невідомий автор зараховує і Михайла Вишневецького. Про князя автор неодноразово згадує як про вірного захисника України, говорить, що "Україна над Дніпром стала сиротою Вже заступника свого згадує з журбою" і що князь "надійним був щитом цілій Україні". Цікавими є згадки слова "Україна" у працях Йосипа Верещинського. У листі київського католицького єпископа Йосифа Верещинського до канцлера Яна Замойського, є вираз: "…А ще добре було б, щоб Україна їхня була міцна" та згадується про старост українних. 1608 року було видано книгу - "Україна, татарами терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить." Україна у творі показана матір'ю, вітчизною та навіть виступає як синонім слова "Русь". З одного боку Україна для автора єгеографічним терміном, прикордонною територією, проте з іншого боку – для нього Україна – велична земля з давньою історією.

1613 роком датується одна із перших згадок назви Україна на європейських картах. Це докладна та доволі непогана карта 1613 року Великого князівства Литовського, що залишалася основним джерелом географічних знань про цей регіон протягом кількох десятиліть.

У 1644 році у Львові була видана книга "Rozmowa Vkrainy z Żołnierzem..." Криштофа Порадовського. Своїм змістом, сюжетом та ідеєю вона показувала, що Україна виступає землею, що потерпає від ворога і потребує захисту.

Усі згадки слова "Україна" у літописах можна розглядати як "прикордонна територія». У вужчому розумінні Україна позначала східні кордони держави, у ширшому – південно-східні землі Після 1569 року слово Україна міцно закріпилося в офіційній документації, а з розвитком козацтва, слово Україна стало вживатися в козацьких листах та універсалах. У подальшому це спричинило ще більшу еволюцію назви Україна. Термін "Україна" не мав лише одне чітко визначене значення. Слово Україна з самого початку вживалося у значенні водночас як і кордон, і територія, подекуди дуже значна за обсягами. Вживалося слово "Україна" і у значенні частини цілості, землі. Україна поступово ставала назвою історико-географічного краю. Згодом слово Україна стала охоплювати усі руські землі та міцно вкоренилося в думах і народних піснях і стало широко знаним і за кордоном. Тож з другої половини XVII століття ми вже маємо Україну саме як "країну".