Презентація " Галицько -Волинська держава. Перші галицькі князі Ярослав Осмомисл та Роман Мстиславович"

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА. ПЕРШІ ГАЛИЦЬКІ КНЯЗІ : ЯРОСЛАВ ОСМОМИСЛ ТА РОМАН МСТИСЛАВОВИЧ

1199 р. – об’єднання Волинського та Галицького князівств в єдину Галицько – Волинську державу.1199 – 1205 рр. – правління Романа Мстисловича в Галицько–Волин- ському князівстві.1205 р. – загибель Романа Мстиславича в битві під Завихвостом..

Особливості розвитку Галицького та Волинського князівств На заході Київської держави розташувалися Галицька й Волинська землі. Вони ввійшли до складу Київської Русі з тих давніх часів, коли князь Володимир Великий відвоював їх у поляків. На Волині заснували місто Володимир, яке згодом стало столицею цих земель. У Галичині головним містом був Галич. Галичина й Волинь мали вигідне географічне розташування на перехресті торгових шляхів. Місцеві купці торгували з Угорщиною, Польщею, Чехією та землями Київської Русі. На землях Галичини були великі запаси солі, якої потребували всі сусіди. Воїни цих земель обороняли кордони від угорців та поляків. Галичани боронили свою землю й від київського князя, бо не бажали платити йому данину. Галицьке князівство, на відміну від інших, завжди трималося незалежно від Києва. На цій землі великий вплив мали бояри, які були заможними і володіли великими маєтками й землями. Бояри мали свої дружини та замки. Вони втручалися у діяльність галицьких князів, змушували ро-бити так, як їм було вигідно. Були випадки, коли бояри проганяли князів і запрошували на їх місце більш покірних.

Передумови утворення Галицько-Волинської держави. Вигідне географічне положення (відда-леність від Києва, важкодоступність для кочовиків, розташування на перехресті торговельних шляхів)Необхідність спільної боротьби двох князівств проти Угорщини та ПольщіЕкономічне зростання князівства завдяки існуванню величезних родовищ соліЕнергійна об’єднавча політика волинського князя Романа Мстиславича

У 1199 р. сталася подія великої історичної ваги : об’єдналися Волинське і Галицьке князівства. Постало нове утворення, якому судилося стати продовжувачем традицій Київської Русі. Воно також стало центром об’єднання земель Південно-Західної Русі. Творцем нового князівства став Роман Мстиславич — один із визначних князів Русі, метою якого було створення великої могутньої держави. Проте через смерть князя його планам не судилося втілитися в життя. Синам Романа довелося починати все з початку, і в результаті напруженої боротьби їм це вдалося. Утворення. Галицько-Волинської держави

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часів Ярослава Осмомисла. Роки правління Ярослава Осмомисла (1153-1187) стали для Галичі найкращими на сторіччя вперед. Йому вдалося приборкати непокірних бояр. За часів його правління будували нові фортеці, зміцнювали укріплення існуючих міст, розвивалися ремесла й торгівля. На міжнародній арені йому не було рівних, адже Ярослав зміцнив свої стосунки з угорськими та польськими землями. На думку історика Л.Є. Махновця Ярослав знав вісім мов: рідну руську, грецьку, угорську, польську, латину, німецьку, половецьку та литовську. Саме тому його прозвали Осмомислом, тобто тим, хто володіє восьми мовами. Діяльність князя Ярослава Осмомисла сприяла піднесенню Галицького князівства. Навіть не дивлячись на міжусобиці з боярами та своєю жінкою, за Ярослава князівство перетворилося на одне з наймогутніших на Русі як за військовими, так і за економічними показниками.

Волинське князівство досягло своєї могутності за часів Романа Мстиславовича. Він здійснив декілька вдалих походів проти половців, успішно воював з поляками й литовцями. Князь Роман був справедливим, тому мешканці Волині його поважали. У 1199 році після смерті князя галицьких земель Роман Мстиславович здобув Галич. Мешканці міста, дружинники та деякі бояри визнали його за свого князя. Незгодних галицьких бояр Роман Мстиславович прогнав із князівства. Об’єднавши галицькі та волинські землі, князь Роман Мстиславович заснував нову державу – Галицько-Волинське князівство. Воно простяглося від Карпатських гір і Дунаю до Дніпра, від Прип’яті – до. Чорного моря.

Великий князь Київський (1201, 1204), новгородський (1168-1170), володимирський (1170-1187, з 1188), галицький (з 1199) з дина-стії Рюриковичів. Був праправну-ком князя Володимира Мономаха. Був одружений на візантійській принцесі Анні, мав двох дітей – Данила і Василька. Галицько–Волинський літопис ти-тулує його „самодержцем всія Русі” та „володарем Руської землі”. Засновник Галицько–Волинського князівства й монаршого правлячого роду Романовичів. Справою свого життя вважав від-родити велич Руської землі, ослабленої міжусобними чварами. В своїй новій державі боровся зі свавіллям бояр („Не вбивши бджіл, не поласуєш медом”). Роман Мстиславич(бл. 1150 – 1205 рр.)

ІЗ «ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО ЛІТОПИСУ» ПРО РОМАНА МСТИСЛАВИЧА …Одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей Божих. Він [Роман] бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців…

Внутрішня політика Романа Мстиславича : Роман Мстиславич – заснував Галицько – Волинську державу, об`єднавши Волинське та Галицьке князівства. Зміцнив центральну владу. Значну перемогу він отримав над бунтівними галицькими боярами, які часто влаштовували змови проти князя („Не вбивши бджіл, не поласуєш медом”). У 1203-му здійснює похід на Київ і захоплює його. Натомість повертається в Галич, а Київ залишає своєму намісникові. Вважався Великим Київським князем до смерті. Намагався подолати князівські чвари. Знаючи європейські традиції, пропонує найвпливовішим князям обирати серед себе Великого князя. Романові Мстиславичу приписують розробку особливого проекту під назвою „добрий порядок” на Русі. Він запропонував покласти край всім міжусобицям, які ослаблюють державу і роблять її легкою здобиччю для половців. Зовнішня політика Романа Мстиславича : Союзниками галицько-волинського князя були Угорське королівство та Візантійська імперія (в тому числі й через шлюбні відносини), вів політичну взаємодію із Папою Римським Інокентієм ІІІ. Він здійснив два вдалих переможних походи на половців. Для зміцнення держави й розширення впливу, Роман багато воював („Поки маю меч, не буду купувати володінь іншою ціною, тільки кров'ю, як батьки і діди наші розмножили руську землю”). У 1205 йде війною на Польщу („Або поляків подолаю й підкорю, або не вернусь!”).

Папа Інокентій ІІІ прислав князеві Роману корону, він не приймає її. По-перше, тодішнє українське суспільство не готове було перейти на латинство. По-друге, цей же Святий Отець щойно організував Четвертий Хрестовий похід проти Візантії (1202 – 1204), заливши  столицю східного християнства кров’ю. Очевидно, саме це найбільше тоді застерегло українців від союзу з Римом. Роман же, як свідчить пізніший переказ, відповів так: «Поки маю меч, не буду купувати володінь іншою ціною, тільки кров’ю, як батьки і діди наші розмножили руську землю».

Роман Мстиславич загинув у битві з поляками 19 червня 1205 року, потрапивши в засідку в бою під Завихостом. Після смерті Романа Мстиславича, як повідомляє літописець, «велика смута (чвари) постала в землі руській». За спадщину великого князя в боротьбу вступили руські князі з інших земель, Угорщина та Польща. Однак головною руйнівною силою єдиного князівства було галицьке боярство, яке прагнуло не допустити посилення княжої влади. У 1213 році навіть князем Галицько – Волинського князівства вперше стала людина, яка не належала до династії Рюриковичів. Ним став боярин Володислав Кормильчич.