Презентація: "ІСТОРІЯ ТА МІСІЯ НАТО: у раді дух вільний"

ІСТОРІЯ ТА МІСІЯ НАТО У РАДІ ДУХ ВІЛЬНИЙ

ВСТУП Організація Північноатлантичного договору (НАТО), є міждержавним об’єднанням, до якого на сьогодні входять 32 країни Європи і Північної Америки. Цей договір був підписаний у Вашингтоні у квітні 1949 року. Метою Альянсу було ще тоді визначено організація безпеки та розвиток демократії у країнах-членах. З тих пір НАТО дотримується цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв’язання суперечок.

ІСТОРІЯ АЛЬЯНСУ У період між 1945 та 1949 роками держави Західної Європи та їхні союзники у Північній Америці, перед якими постала гостра проблема повоєнної відбудови економіки, з тривогою спостерігали за експансіоністською політикою срср. Виконавши зі свого боку взяті на себе зобов’язання щодо скорочення після війни оборонних структур та збройних сил, уряди західних держав занепокоїлись, оскільки стало зрозуміло, що керівництво срср мало намір повністю зберегти свої збройні сили, всупереч післявоєнним домовленостям.

Між 1947 та 1949 роками сталася низка драматичних подій, які змусили серйозно замислитись над проблемами безпеки. Йдеться про пряму загрозу суверенітету Греції, Норвегії, Туреччини, про державний переворот у Чехословаччині у червні 1948 року, про протиправну блокаду Берліна, розпочату у квітні того ж року.

Підписання у березні 1948 року Брюссельського договору стало свідченням рішучості п’яти країн Західної Європи —Бельгії, Франції, Люксембургу, Нідерландів і Великої Британії — розробити спільну систему оборони і посилити взаємні зв’язки в такий спосіб, який дозволив би їм краще протистояти ідеологічній, політичній і військовій загрозі своїй безпеці. Брюссельський договір став першим кроком у повоєнній реконструкції західноєвропейської безпеки і сприяв створенню оборонної організації Західноєвропейського Союзу. Це також був перший крок на шляху до підписання у 1949 році Північноатлантичного договору та створення Північноатлантичного альянсу.

Згодом переговори зі Сполученими Штатами і Канадою привели до створення єдиного Північноатлантичного альянсу на засадах гарантій безпеки і взаємних зобов’язань між Європою і Північною Америкою. Держави, що підписали Брюссельський договір, запросили Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію приєднатись до цього процесу. Ці переговори завершились підписанням у квітні 1949 року Вашингтонського договору, який започаткував систему колективної безпеки на основі партнерства між 12 країнами.

У 1952 році до цього договору приєднались Греція і Туреччина. Федеративна Республіка Німеччина стала членом Альянсу у 1955 році, а у 1982-му до лав НАТО вступила Іспанія. У 1990 році після возз’єднання Німеччини колишня Німецька Демократична Республіка перейшла під захист Альянсу як невід’ємна частина об’єднаної держави. Чеська Республіка, Угорщина і Польща приєдналися до НАТО у 1999 році. У 2003 році ще сім країн (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина і Словенія) були запрошені розпочати переговори про вступ і у березні 2004 року офіційно приєднались до договору.

На сьогодні Організація Північноатлантичного договору — це альянс 30 країн з Північної Америки і Європи. Після широкомасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року у країнах, які довгий час зберігали нейтралітет, а саме у Фінляндії та Швеції, громадська думка різко схилилася на користь вступу до НАТО. Вже у травні 2022 року Фінляндія і Швеція подали заявку на членство в організації. 31 березня 2023 року стало відомо, що Фінляндія офіційно стане 31-м членом НАТО. 22 березня парламент Швеції більшістю голосів схвалив законодавство, необхідне для вступу країни в Північноатлантичний Альянс. Відзначимо, що приєднання до Альянсу двох скандинавських країн значно розширить можливості НАТО в Арктиці, Скандинавії та Балтії.

МІСІЯ НАТО Найважливішою і незмінною метою існування НАТО, визначеною у Вашингтонському договорі, залишається захист свободи і безпеки її членів як політичними, так і військовими засобами. Спираючись на загальні цінності демократії, прав людини і верховенства права, Альянс з самого початку свого існування працює над забезпеченням тривалого мирного порядку в Європі. Але на перешкоді досягненню цієї мети може стати криза чи конфлікт поза межами євроатлантичного регіону.

Головні завдання безпеки НАТО описані в Стратегічній концепції Альянсу. Це авторитетна заява про завдання Альянсу, в якій викладено вказівки найвищого рівня щодо політичних і військових засобів, які використовуються для виконання цих завдань. Вона залишається основою втілення політики Альянсу загалом. Стратегічна концепція, вперше опублікована у 1991 році, за змістом і за формою радикально відрізнялась від попередніх документів. Вона залишила незмінною головну мету НАТО — безпеку її членів, однак об’єднала її зі специфічним зобов’язанням працювати над вдосконаленням і розширенням загальноєвропейської безпеки через партнерство і співпрацю з колишніми суперниками.

Концепція містить такі політичні елементи: • широкий підхід до безпеки, який охоплює політичні, економічні, соціальні та екологічні чинники, а також оборонний вимір Альянсу; • міцні трансатлантичні відносини; • утримання військової спроможності Альянсу, необхідної для забезпечення ефективності військових операцій; • розвиток оборонних можливостей європейських членів Альянсу; • збереження адекватних структур і процедур запобігання конфліктам і врегулювання кризових ситуацій; • ефективне партнерство з країнами-нечленами НАТО на основі співпраці і діалогу; • розширення Альянсу і політика відкритих дверей для вступу нових членів; • продовження роботи щодо укладання далекосяжних угод з контролю за озброєннями, роззброєння та боротьби з розповсюдженням зброї масового знищення.

У Стратегічній концепції також описано спеціальні завдання Альянсу. Вони такі: Забезпечити одну з невід’ємних основ стабільного середовища безпеки в євроатлантичному регіоні, що ґрунтується на посиленні демократичних інституцій і мирному підході до розв’язання суперечок, у якому жодна країна не буде спроможна залякувати чи примушувати будь-яку іншу країну за допомогою загрози або застосування сили.

Слугувати, як вимагає стаття 4 Вашингтонського договору, важливим трансатлантичним форумом для консультацій між союзниками з будь-яких питань, що зачіпають їхні життєві інтереси, включно з подіями, які можуть поставити під загрозу безпеку країн — членів Альянсу, та для відповідної координації їхніх зусиль у сферах спільних інтересів.

Стримувати будь-яку загрозу агресії проти країн — членів НАТО та обороняти від неї, як цього вимагають статті 5 і 6 Вашингтонського договору.

Бути готовим у кожному окремому випадку і на основі консенсусу, відповідно до статті 7 Вашингтонського договору, взяти участь в ефективному запобіганні конфліктам та брати активну участь у врегулюванні кризових ситуацій, зокрема в операціях з реагування на кризи.

Розвивати широкомасштабне партнерство, співробітництво і діалог з іншими країнами євроатлантичного регіону для посилення прозорості, взаємної довіри і здатності цих країн діяти спільно з Альянсом

УКРАЇНА І НАТО – ОСОБЛИВЕ ПАРТНЕРСТВО Пріоритетним національним інтересом України у сфері зовнішньополітичної діяльності є розвиток та дальше поглиблення відносин стратегічного партнерства України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), з дотриманням принципів, зафіксованих у Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору, підписаній 9 липня 1997 року, Декларації про її доповнення від 21 серпня 2009 року, а також на виконання рішень, прийнятих за результатами засідання Комісії Україна – НАТО на рівні глав держав та урядів (4 вересня 2014 року, м. Ньюпорт, Сполучене Королівство Великої Британії і Північної Ірландії).

Вперше офіційно про бажання України вступити до НАТО, було проголошено у травні 2002 року, незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії. На сьогодні, зважаючи на збройну агресію й ризик подальших воєнних дій з боку Росії, тема вступу України до НАТО є надзвичайно актуальною. Верховна Рада 7 лютого 2019 року ухвалила зміни до Конституції про курс України на вступ до ЄС і НАТО. 12 червня 2020 року Україна здобула статус партнера з розширеними можливостями НАТО.

23 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла рішення про відмову України від позаблокового статусу, який виявився неефективним у контексті убезпечення держави від зовнішньої агресії та тиску. Відносини між Україною та НАТО мають два основних виміри: політичний діалог і практичне співробітництво. Політичний діалог України з Альянсом забезпечується шляхом двосторонніх контактів на всіх рівнях, включно з міжпарламентським виміром. Провідну роль у поглибленні цього діалогу відіграє Комісія Україна-НАТО. Для України стратегічне партнерство з НАТО є невід'ємною складовою євроінтеграційного курсу, оскільки доповнює процес внутрішньодержавних перетворень у контексті імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом з іншої сторони.

Формально, попри розповсюджене сприйняття, для запрошення до НАТО будь-якої країни Євроатлантичного простору немає чіткого списку критеріїв. Але існують певні стандарти, що дозволять країні-кандидату ефективно співпрацювати з арміями та урядами країн НАТО. Це стандарти двох типів: стандарти демократії для держави, які покликані зробити прозорим використання армії та її бюджету, та стандарти армійської підготовки, що дозволять полегшити співпрацю НАТО в межах єдиного командування.

Стандарти НАТО, яких близько 1200 одиниць – це лише невеличка частка документів НАТО, яка направлена виключно на забезпечення досягнення оперативної і технічної сумісності сил оборони. Запровадження стандартів НАТО не гарантує набуття членства в Альянсі, а є лише однією з запорук на шляху до цього. Серед однозначних позитивних критеріїв членства для України є те, що наша країна слугує буфером безпеки Європи та росії. Перемоги ЗСУ на фронті підвищили статус української армії в очах світової спільноти, тому наразі НАТО зацікавлена у такому сильному союзникові, як Україна.

Вагомим плюсом при вступі буде те, що Україна чи не найбільше серед країн Європи близька до виконання тих вимог, які висуваються для членства в НАТО. Зараз значна частина держав Альянсу мають менші показники, ніж Україна, в освоєнні цих вимог, тим більше немає жодного члена НАТО, який би повністю їх виконав. За шість місяців війни Україна співпрацює з НАТО глибше, ніж деякі формальні члени – вона опанувала понад 300 стандартів НАТО, успішно використовує на полі бою високотехнологічну натовську зброю. Нині майбутнє євроатлантичної безпеки визначається на полі бою в Україні, а вступ нашої держави в ЄС і НАТО завершить переформування безпекової архітектури світу та гарантує безпеку європейського континенту на десятиліття.

Згідно зі соціологічним дослідженням, яке провів Український інститут майбутнього спільно з соціологічною компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» у січні 2022 року, 64 % українців підтримували вступ України до НАТО, а 17 % не підтримували, 13 % не мали однозначної думки з цього питання. На Заході України, в Києві та на Півдні України виявилося найбільше прихильників вступу до НАТО — 73 %, 71 % та 59 %. Найменш цю ідею підтримували на Сході — 47 %.

Дякую за увагу! Світлана ІЛЬЧЕНКО