Презентація "Італія в 1945 - 2025 рр."

Італія 1945 – 2022 рр. Рим

Територіальні втрати Італії становили: Албанія, Лівія,Еритрея,Сомалі,Ефіопія. Рим Лівія. Еритрея. Ефіопія. АлбаніяІталія СомаліВтрати Італії після Другої світової війни становили 479 000 чоловік. У червні 1945 р. виник перший післявоєнний коаліційний антифашистський уряд Італії, який розгорнув процес дефашизації та демократизації країни. Усі фашистські установи та організації було ліквідовано, а звинувачених у порушенні правових норм притягували до відповідальності.

Політичній системі післявоєнної Італії була притаманна багатопартійність. Центром, навколо якого гуртувалися демократичні сили, стала Християнсько-демократична партія. Саме її лідер Альчіде де Гаспері очолив створений соціалістами, комуністами й християнськими демократами уряд антифашистської коаліції. Альчіде де ГасперіУ 1946 р. в Італії було прийнято закон, який удвічі збільшив кількість виборців і надав виборче право жінкам. На референдумі 2 червня 1946 р. більшість населення Італії висловилася за республіку. Король Умберто був вигнаний за межи Італії. Умберто ІІКороль Італії з 9.05 по 12.06. 1946 р.

По суті, головну роль у формуванні уряду грає парламент. Відповідно до Конституції 1947 р. формою правління в Італії було обрано парламентську республіку. ПАРЛАМЕНТСЕНАТ РЕСПУБЛІКИВибори. Вибори. ПАЛАТА ДЕПУТАТІВобираєПРЕЗИДЕНТРАДА МІНІСТРІВГромадяни Італіїмають право голосу. ГОЛОВАРАДИ МІНІСТРІВнадає згоду призначаєСенатори обираються в рівній кількості від адміністративних областей. Всього їх 20. Райони проживання німецької, французької та словенської національних меншин отримали особливі умови автономії. Так, їхні керівники мали право брати участь у засіданнях Ради міністрів. Парламент складається з двох палат: Сенату та Палати депутатів. В палату депутатів обираються представники від визначеної кількості громадян. Парламент обирає Президента Італії. Тому, в Італії «слабкий президент». Президент призначає уряд1 Республіка. Парламент надає згоду на призначення уряду.

У 1948 р. США надали Італії за «планом Маршалла» 1,5 млрд доларів допомоги та позику 2 млрд доларів. Завдяки цьому до кінця року обсяги промислового виробництва сягнули довоєнного рівня, а через два роки його наздогнало сільське господарство. Загалом вважається, що відбудова економіки завершилася в 1949 р.1,5х109+2х109 На початку 1950-х рр. Італія за темпами приросту промислової продукції випереджала всі західноєвропейські країни. Період другої половини 1950 — 1960-х рр. увійшов в історію країни як італійське «економічне диво». Щорічне зростання промислового виробництва в цей час становило близько 10 %. Національний дохід збільшився вдвічі. За 15 років Італія перетворилася на високорозвинену індустріальну країну. Ідеологічну основу італійського «економічного дива» склала доктрина неолібералізму, якої дотримувався голова уряду Італії в 1953 р. А. де Гаспері. Вона базувалася на свободі ринкової торгівлі, розвитку приватного підприємництва й конкуренції.«Італійське диво»10%х2

Наслідком італійського «економічного дива» стало виникнення нової «патерналістської» політики підприємців. Вона полягала в їхній турботі про соціальні потреби робітництва в обмін на його лояльність. У 1960 р. установлювалося рівна оплата праці чоловіків і жінок за однакову роботу, усував інші форми дискримінації жіноцтва. Негативним наслідком італійського «економічного дива» було поглиблення нерівномірності в розвитку промислової Півночі та аграрного Півдня. Безробіття на аграрному Півдні примушувало багатьох людей виїздити на заробітки до інших країн та було основою для криміналітету.«Патерналістська політика»

У зовнішній політиці Італія здійснювала прозахідну, атлантичну політику співробітництва із Францією, Великою Британією та США. У 1949 р. вона стала членом НАТО і країною — співзасновницею Ради Європи. У 1951 р. Італія підписала угоду про створення Європейського об'єднання вугілля і сталі, а в 1955 р. увійшла до ООН. У 1957 р. Італія уклала договори про вступ до ЄЕС та Євроатому.

У 1948—1992 рр. Італією керували лівоцентристські уряди з християнських демократів і представників партій лівого спрямування. За цей період уряди змінювалися майже кожен рік. Альчіде де ГасперіДжузеппе Пелла. Амінторе ФанфаніМаріо Шельба. Антоніо СеньїАдоне ДзоліАмінторе ФанфаніАнтоніо СеньїФернандо ТамброніАмінторе ФанфаніДжованні Леоне. Альдо Моро. Джованні Леоне. Маріано Румор. Эміліо Коломбо. Джуліо АндреоттіДжуліо АндреоттіМаріано Румор. Альдо Моро. Джуліо АндреоттіФранческо Коссіга. Арнальдо ФорланіДжованні СпадолініАмінторе ФанфаніБеттіно КраксіАмінторе ФанфаніДжованні Горіа. Чіріако де Мита. Джуліо АндреоттіЯк ви вважаєте, про що це свідчить?

Після незначного спаду, у 1968 р. національний дохід знову подвоївся. У 1968—1969 рр. під впливом подій у Франції значних масштабів набули студентські та робітничі виступи. У протестах «спекотної осені» 1969 р. взяли участь майже 20 млн осіб. Головним здобутком робітництва, яке підтримало протести, стало зростання заробітної плати й запровадження механізму захисту від звільнень з економічних причин. В економіці Італії в 1973—1975 рр. спостерігалася криза. Саме нездатність урядів її подолати спричиняла активізацію терористичної діяльності ультралівих та ультраправих груп.«спекотна осінь»«Червоні бригади»-ультралівіІтальянський соціальний рух-ультраправіх2

У 1976—1979 рр. уряди Італії очолював християнський демократ Джуліо Андреотті. Його діяльність розпочалася у складній ситуації початку спаду в економіці й активізації терористичних організацій. У березні 1978 р. «Червоні бригади» захопили лідера лівих християнських демократів Альдо Моро. Вони вимагали обміняти його на 13 своїх заарештованих соратників. У травні А. Моро знайшли мертвим у центрі Рима. У таких умовах уряду Дж. Андреотті довелося розпочати реформи, які наприкінці 1978 р. помітно покращили економічну ситуацію в країні. Також він здійснив перетворення, спрямовані на демократизацію армії, поліції, таємних служб і боротьбу з тероризмом. Важливе значення мала реорганізація системи університетської освіти. У 1980—1983 рр. Італію охопила економічна криза. Активізували свою діяльність праві терористичні організації. Здійснені ними теракти зі значною кількістю загиблих викликали в Італії масові акції протесту. Це обумовило перехід на початку 1980-х рр. до неоконсервативної політики. Уряди Італії, які в 1981 —1983 рр. виводили економіку країни з кризи, діяли з урахуванням вимог неоконсервативних підприємницьких груп. Джуліо Андреотті«Неоконсерватизм»Виникає в США. Передбачає захист інтересіввласного бізнесута не втручання держави.

Найбільш послідовним провідником неоконсервативної політики став соціаліст Беттіно Краксі, який очолював уряд у 1983—1987 рр. Він розпочав часткову приватизацію або ліквідацію збиткових державних підприємств. Одночасно стимулювався розвиток дрібного підприємництва. Уряд запровадив режим жорсткої економії та обмежив зростання заробітної плати відповідно до інфляції, зменшив витрати з бюджету на соціальні потреби. Водночас до кримінальної відповідальності було притягнуто членів мафії. У 1986 р. в країні відбувся найбільший за її історію судовий процес над мафією.Із другої половини 1980-х рр. розпочалося піднесення економіки. Беттіно Краксі1986

У центрі та на Півночі Італії розгорнулися процеси модернізації промислового виробництва. Збільшилася кількість зайнятих у сфері послуг. У 1986 р. вони становили понад 56 % працюючого населення. На Півдні Італії оновлювалася база сільського господарства, споруджувалися нові промислові підприємства й будувалися дороги. Пробувши на чолі уряду рекордні для Італії чотири роки, Б. Краксі внаслідок чергового загострення суперечностей подав у відставку. Період кінця 1980-х — 1990-ті рр. в Італії характеризувався політичною нестабільністю. У 1990 р. Італія увійшла розвиненою індустріальною країною, яка посідала п'яте місце у світі за обсягом ВВП. У зовнішньополітичній діяльності уряд Б. Краксі активно розвивав атлантичну солідарність і приєднав Італію до американської програми СОІ «Стратегічна оборонна ініціатива».12345 Беттіно КраксіПровідне місце в зовнішній торгівлі Італії посідали готові промислові товари. На світовому ринку модного одягу та взуття італійська продукція здобула популярність. Із 2002 р. грошовою одиницею Італії став євро.

ПАЛАТА ДЕПУТАТІВМАЖОРИТАРНАВСЯ ТЕРИТОРІЯ КРАЇНИ ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА ВИБОРЧІ ОКРУГИ. ВІД КОЖНОГО ОКРУГУ ОБІРАЄТЬСЯ ТОЙ КАНДИДАТ, ЯКИЙ ПЕРЕМІГ. За результатами референдуму 1993 р. виборчу систему до Сенату та Палати Італії з прямої пропорційної було перетворено на майже мажоритарну. Після виборів три чверті місць в Палаті отримували кандидати які перемогли у виборчих округах, одну чверть розподіляли партії. Гаслом було «Переможець отримує все». Ці зміни в Італії називають «Великою реформою», або початком переходу від Першої до Другої Республіки. Крім цього на політичну сцену вийшли нові партії, а християнські демократи канули в минуле.2 Республіка1 виборчий округ. ПРОПОРЦІЙНАВСЯ ТЕРИТОРІЯ КРАЇНИ Є ОДНИМ ОКРУГОМ. ПЕРЕМАГАЮТЬ ТІ ПАРТІЇ ЯКІ ОТРИМАЛИ НЕОБХІДНУ КІЛЬКІСТЬ ГОЛОСІВ. ПАРТІЯ ОТРИМУЄ ТАКИЙ ВІДСОТОК МІСЦЬ В ПАРЛАМЕНТІ ЯКИЙ ВІДСОТОК ВОНА ОТРИМАЛА НА ВИБОРАХ.1 виборчий округ1 виборчий округ1 виборчий округ1 виборчий округ1 виборчий округ5%20%25%30%20%5%20%25%30%20%

Б. Краксі, засуджений на 13 років, утік з Італії. Загальні збитки, завдані країні італійськими політиками-корупціонерами, оцінювалися у 150— 180 млрд доларів. Політичний вакуум в Італії заповнювали нові політичні сили. Найпопулярнішими в цей час стали партії «Вперед, Італіє!» Сільвіо Берлусконі,«Ліга Півночі — федеративна Італія»та реформована неофашистська партія «Національний альянс». Ці три сили здобули перемогу на парламентських виборах 1994 р. До утвореного за їхніми результатами уряду С. Берлусконі вперше за післявоєнну історію увійшли п'ять представників неофашистів. Ці вибори унаочнили крах старої партійної системи з майже 50-річним домінуванням християнських демократів та завершили період Першої Республіки в історії Італії. У 1992 р. значного суспільного резонансу набула операція «Чисті руки» — так у пресі назвали наймасштабнішу в історії країни кампанію боротьби з корупцією. Кримінальні справи було відкрито проти 3 тис. осіб: проти кожного четвертого депутата, кожного шостого міністра, мерів великих міст тощо. Понад 20 політичних діячів наклали на себе руки. Беттіно Краксі3 000операція «Чисті руки»Сильвіо Берлусконі150-180 х 109

«Оливкове дерево». Після нього уряд очолив колишній комуніст Массімо Д'Алема, який також не здійснював радикальних перетворень. Після поразки лівих на місцевих виборах 2000 р. він подав у відставку. На позачергових виборах до парламенту 1996 р. перемогли лівоцентристські сили. Створений ними уряд очолював лівий християнський демократ Романо Проді, що відстоював ідеали соціального християнства. Він керував країною 2,5 року й не домігся помітних зрушень на краще. Романо ПродіСильвіо БерлусконіПісля нього уряд на п'ять років знов очолив Сільвіо Берлусконі на чолі коаліції «Вперед Італія». Він почав реалізовувати свою неоконсервативну програму — зменшив податки, створив 1,5 млн робочих місць, збільшив пенсії та продовжив боротьбу зі злочинністю. Після нього уряд очолив Ламберто Діні з «незалежних». Ламберто ДініМассімо д’Алема. Три наступні уряди об'єднувалися в коаліцію під назвою «Оливкове дерево». Джуліано Амато. Останнім головою уряду з «Оливкового дерева» до 2001 року був Джуліано Амато.

Наступником став представник коаліції «Олівкове дерево» Романо Проді. Романо ПродіСильвіо БерлусконіПісля нього уряд більш ніж на три роки знов очолив Сільвіо Берлусконі. Головною проблемою уряду в цей час стало виведення країни зі світової фінансово-економічної кризи. Національна економіка скоротилася приблизно на 5 %. Для її подолання уряд С. Берлусконі розпочав активні міжнародні запозичення. Унаслідок цього державний борг Італії на 2011 р. досяг 120 % від обсягу ВВП країни. С. Берлусконі категорично відмовився брати позику в МВФ, вважаючи, що це призведе до втрати країною суверенітету та спричинить нав'язування Італії умов, вигідних МВФ. С. Берлусконі погодився прийняти пропозиції щодо реформ, спрямованих на економію коштів бюджету, висловлені Європейською комісією. Однак ситуація в економіці країни не змінилася на краще. У листопаді 2011 р., коли уряд С. Берлусконі пішов у відставку, темпи економічного розвитку Італії були нижчими за середні в країнах ЄС. Надійність італійської фінансової системи знизилася до катастрофічного рівня. Політичне життя також залишалося нестабільним. У період із листопада 2011 до березня 2018 р. в Італії змінилося шість урядів. Три з них очолювала Демократична партія, три — незалежні. Марио Монти. Энрико Летта. Маттео Ренци. Паоло ДжентілоніДжузеппе Конте. Марио Драги. У червні 2018 р. уряд Італії очолив Джузеппе Конте, який у своїй політичній промові заявив, що виступає за скасування санкцій, накладених на Росію за її політику щодо України.

На виборах у березні 2022 р. перемогла коаліція «Брати Італії», «Вперед Італія» Сільвіо Берлусконі та «Ліга Італії». Джорджа МелоніСильвіо БерлусконіЦей уряд вважається самим правим в сучасній історії. Уряд Мелоні продовжує політику невтручання держави в економічну сферу. Але на сьогодні, перед урядом постає завдання протидіяти зовнішньоекономічній політиці США. Д. Трамп запропонував ввести високі тарифи на європейські товари. «Ми зробимо все можливе, щоб розробити угоду зі Сполученими Штатами, маючи на увазі попередження торгівельної війни, яка неминуче може послабити Захід на користь інших глобальних гравців». Джорджа Мелоні заявила: Невже на порозі торгівельна війна?Д. Трамп. Главою уряду призначено Джорджу Мелоні.

Дякую за увагу!Далі буде!