Бінарно-інтегрований урок з історії та зарубіжної літератури 11 клас на тему "Друга Світова війна у дзеркалі літератур"

 

 

Друга Світова війна у дзеркалі літератур

               Костиря С.Г.  вчитель світової літератур

                                                       Заболотна Ю.В.  вчитель історії

Друга Світова війна у дзеркалі літератури

Мета:

•          аналізуючи твори Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» та Камю «Чума» пояснити учням місце людяності на ненависті у світі;
•          показати сутність війни, фашизму та гуманізму, як приводу до толерантності;
•          недопущення повторення страшних уроків історії для людини, як творця;
•          створити умови для подальшого усвідомлення злочинної суті війни та її неприпустимості;
•          виховання добра, взаєморозуміння, людяності.

Обладнання: стенд для асоціативних кущів з основними поняттями «війна», «фашизм», «гуманізм», матеріали музею про жертви концтаборів, фото страхіть фашизму, «Путівник юного історика»; портрети Г.Белля та А.Камю; словарні статті до слова «чума»

Тип уроку: бінарно-інтегрований історія, світова література, ОБЖ, МСП, ДГП.

Хід уроку

                                  Здається, наближається чума...

                                     Я бачу місто у вогні.

                                       І виходу нема…

                                 Хто ж виживе у цій війні?

                             Чума … стала загальною справою

          А.Камю

Тема уроку не оголошується і не записується. У кінці уроку уч­ням надається можливість самим визначити тему.

Вступ

Учитель історії

Життя людини таке коротке, що слід дорожити кожним днем, кожною хвилинкою. Адже завтра цього вже не буде, знову не повториться. І буде жаль, що не встиг, полінувався, забув зробити щось важливе…

 То ж сьогодні дозвольте нагадати такі важливі події нашої історії, що забувши їх ми втратимо людяність, повернемо хід історії назад:

• Дні народження і Поминальні дні в родинах;
• Творення незалежної України та Дні Червоного календаря;
• Голодомори в радянській державі та Голокост Другої світової війни…
• закінчується 2010 рік – рік Ветерана, рік, що є для кожного з нас нагадуванням події 65-річної давності – Перемоги  над фашизмом – коричневою чумою ХХ століття.

Людська  пам'ять творить неймовірне – піднімає з попелу, із забуття найпотаємніші болі людського єства. Пробудивши це допомагає прийдешнім поколінням, аналізуючи, жити, творити, утверджуватися.

Учитель історії

- А що ж таке війна?

Війна – спосіб розв’язання конфліктів насильницьким шляхом, методом збройної боротьби, це продовження політики насильницькими засобами.

 - А які ви знаєте війни?

Є війни загарбницькі, громадянські, національно-визвольні, міжусобні, світові…

- Чи є серед них справедливі чи несправедливі?

- Що несуть людству будь-які війни? Виберіть необхідне і складіть по суті, враховуючи, що є ще інші поняття при висвітлені проблеми війни.

Інтерактивна вправа «Асоціативний кущ. «Війна» (додаток №1)

Але їй ніколи не буде кінця, якщо хтось стоятиме осторонь, буде байдужим до того, що відбувається.

Учитель світової літератури

•         Робота з епіграфом
•         Бесіда

— Чи доводилося вам раніше чути слово «чума»?

— Чи замислювалися ви, що воно означає?

— Які асоціації викликає у вас це слово?

— А чому місто у вогні?

Одним із домашніх завдань було виписати словникові статті до слова «чума». Словникові статті. (додаток №2)

• Як передається ця хвороба? Пригадайте знання отримані на уроках МСП.

(Хвороба передається від гризунів до людей через комах або від людини до людини повітряно-крапельним шляхом.)

— Як велася боротьба з гризунами? (Труїння газом, спалюван­ня).

— Які ключові слова можна виділити з кожної статті? (Гостра, заразна, небезпечна).

— Які висновки можна зробити? (Щось небезпечне, страшне). До слова «чума» і його похідних ми будемо звертатися протягом  уроку, адже це назва роману Камю.

* Слово вчителя літератури

Наприкінці 30-х років XX століття фашистські звірства, окупація країни примусили письменників Франції визначити своє відношення до політичної боротьби. Серед них були такі, які намагалися виправ­дати фашизм. Та більшість своїм словом чинила опір гітлерівцям, приєднавшись до патріотичного руху Опору. Література періоду 1939-1945 років дістала назву «Літератури Опору». Серед письмен­ників і поетів антифашистського спрямування — Поль Елюар, Луї  Арагон, Ельза Тріоле, Жан – Поль Сартр

Глибоко песимістичним відгуком на потрясіння, які пережило людство у роки війни, стала творчість Альберта Камю. У роки Опору він став відомим завдяки творам «Міф про Сізіфа» (1941), «Листи одному другу-німцю» (1943-1944), роману «Сторонній» (1942), п'єсам «Непорозуміння» (1943) та «Калігула» (1944). У цих творах превалює ідея абсурдного існування людини, яка позбавлена май­бутнього. Всі люди, на думку Камю, приречені на смерть, тому немає сенсу продовжувати життя, бо це тяжка праця. Життя вимагає певних зусиль, здоров'я, боротьби. Все це не під силу сучасній лю­дині, яка «заморилася жити у світі», для неї — це непомірний тягар. Тому у творах Камю головна героїня — смерть. Найвідомішим тво­ром письменника вважається роман «Чума». Ми переходимо до його аналізу.

* Робота над аналізом роману Камю «Чума»

• Де відбуваються події роману?

— Знайдіть у тексті опис міста. («Саме містечко, признатися, бридке... гарно буває тільки взимку»).

— Які характерні особливості міста відзначає автор? (Бридке і безлике. А далі: «Мені можуть заперечити... місто цілком сьогочас­не»).

Учні виписують у зошити характеристики міста.

— на перший погляд звичайне;

— бридке; — безлике;

— на перший погляд тихомирне;

— пропечені оселі; — мури у сірому попелі; — сьогочасне, ні про що не здогадується; — все потопає в болоті; — не мальовниче; — вулички закурені; — бочки з покидьками; — кругом лушпайки, брудне ганчір'я; — брудні сходи; — замурзане дитинча.

     Висновки; отже, в цілому місто бридке, безлике, будинки непо­казні, все в болоті, попелі, бруді. Вигляд міста викликає огиду. Лю­дина почувається самотньо, «немов у глухій пастці», «за мурами», «затиснута між лещатами ветхих стін».

•   З опису міста видно, що навколо нього замкнений простір.

У місті живуть люди. Автор говорить: «Найзручніший спосіб по­знайомитися з містом — це придивитися, як тут працюють, як тут ко­хаються і як тут умирають».

— Чим же займаються люди в містечку? («Люди нудьгують і на­магаються завести собі звички»).

— Як ставляться люди до праці?

— Чим вони займаються?

— Чому автор описує, як люди кохаються і як умирають?

— Чому автор ставить поряд слова «кохаються» і «умирають»?

Висновок: Люди прагнуть жити, але у місті немає умов для по­вноцінного життя. «Увечері, покидаючи контори, вони сходяться о домовленій годині по кав'ярнях, гуляють тим самим бульваром або сидять собі удома на балконах», тобто «у кав'ярнях та за балачками гайнують час, що їм лишився на життя».

Одного разу лікар Бернар Ріє біля дверей свого помешкання побачив щура.

— На що навернув лікаря вигляд щура? (На думки про дружину).

— Як про це говорить автор?

             Здоровий щур    '                                                - Хвора жінка

— здоровенний — писнув кволо          — обличчя  змарніле  — обличчя юне

— вибіг — заточився, шукав, рівноваги   — лице мокре-усміх   на устах від

                                                                                                                               сліз

І в описі щура, і в описі дружини лікаря бачимо невідповідність.

— Чому відразу після опису щура автор розповідає про дружину лікаря?

— Чому після зустрічі зі щуром відтворена розмова лікаря з дружиною?

— Чому автор так детально описує щура? Що символізують щури?

(Щури віщують щось недобре. Кожному здохлому щуру відпові­дає смерть людей.)

 * Доберіть синоніми до слова «чума» («чорна смерть») і поясніть значення однокореневих прикметників (чумний — заражений хворобою, чумовий — здурілий, одурілий, ошаленілий, скажений).

Фашизм дістав назву «чорна смерть» не випадково. Слово «чор­ний» уже символізує смерть. Словосполучення «чорна смерть» мож­на пояснити, як смерть над усіма смертями, тобто найстрашніша, найлютіша, найжорстокіша. Це підкреслює і форма німецьких сол­дат: чорні чоботи, чорні високі кашкети (нагадують дзьоб хижого птаха), чорні довгі плащі і т.п.

— Як відбувається знищення людей у концтаборах? (Труїння га­зом, спалювання у печах).

Учитель історії

«ОСТ» - це генеральний план знищення і закабалення народів Східної Європи. Народною трагедією і горем було вигнання населення в фашистську Німеччину для рабської, підневільної праці на окупантів: більше 4 млн. 458 тис. працездатних радянських громадян насильно вивезено на примусові роботи (з них більше 100 чоловік наші земляки).

Учень-історик

Главарі планували вигнати не менше 15 млн. радянських громадян. Але розрахунки фашистів не справдилися. В архівах того часу зберігаються мільйони листів додому з неволі. Лише архіви України зберігають близько 2,8 млн. адресантів. Усі вони – гнівне звинувачення проти фашистських варварів, страшні розповіді про муки голоду, знущань і допитів, смерті, приниження людської гідності. Але й там, у фашистській неволі, радянські люди організовували диверсії, ламали машини, псували продукцію, сировину.

Учень-статист

«…територія України – найбагатша й найкорисніша в Європі й здатна поставляти все те, що необхідно Рейху для досягнення світового панування: господарчі та промислові матеріали. А жити на українській землі повинні були люди тільки арійської крові».

На Нюрнберзькому процесі фігурувала т. зв. «зелена папка» — серія документів, підготовлених Г. Герінгом ще до війни. Він називав свою програму «Використання робочої сили за рахунок місцевого населення». «Росіяни, — писав Герінг, — довели свою працездатність під час будівництва гігантської радянської промисловості. Сьогодні ця працездатність має послужити Райху. Кількість робочої сили з Росії залежатиме від наших потреб. Робітників з інших країн, які мало виробляють, а багато їдять, треба виселяти з імперії, заміняючи росіянами»

Учень-поет

Все це   описав наш поет – земляк, член Союзу письменників України Тараненко Олександр Андрійович із спогадів свого дядька Тараненко Івана Дмитровича:

              Забирали дядька у неволю –

В рейху обіцяли кращу долю.

На Поштову, де машини криті.

Строєм їх вели фашисти ситі.

В кожній хаті люди уже знали:

Цвіт села в Німеччину погнали.

Автомати холодно блищали,

І вівчарки завчено гарчали.

Гірко плакав дядько в час розлуки,

Як мене малого взяв на руки.

В тиші звуки танули манірні,

В хлопців і дівчат – куфайки чорні.

Як в машини криті посідали,

Матері в півсвіту заридали.

Прощавай, села мого кровинка…

            Не прийшла додому половинка.

Учень-дослідник

«В червні 1942 року мене забрали на примусові роботи до Німеччини. Дорога тривала біля двох тижнів. Поїзд зупинявся в різних містах, в проміжних таборах проводили медогляд, санітарну обробку. Кінцевим пунктом подорожі було місто Фельберт. Тут був розподільчий пункт, з якого розподіляли вже на місця роботи.
        Мене направили до бауера Людвига Баншайдта, неподалік від міста Гайлігенгауз. Працював у нього до осені 1943 року, виконував всі роботи, які є в господарстві на селі. Був я один, тому весь тягар роботи ліг на мене. Господарство було велике, роботи було багато і влітку і зимою. Наші взаємини з хазяїном склались з самого початку не дуже добрими. Був він крикливий, скорий до лайки, нетерпеливий, сварився з будь-якого приводу. За той час, що я в нього був, крім щоденної роботи в полі, вдома біля худоби, я садив великий фруктовий сад. Всі ями для кількох сотень саджанців викопав сам. На руках поробились мозолі, а руки вночі нили. Дуже багато і тяжко попрацював на розширенні подвір'я за рахунок скелі, яка прилягала до садиби. Цю скелю я розбивав ручним знаряддям, а каміння відвозив і складав в іншому місці. Восени 1943 року мене від того бауера забрали і відвезли на ливарний завод в місті Фельберт. Причиною цього стала сварка з хазяїном. Викопану картоплю зсипали в шопі без воріт. Частина картоплі зсунулась назовні, і коли пішов рясний дощ, вона опинилася в калюжі, на неї лив дощ. Хазяїн наказав мені відкинути її в середину шопи. Але скільки я не відкидав вилами, вона знову зсовувалась назовні, причому суха, ще не намочена. Побачивши, що ця робота нічого не дасть, я пішов і сказав хазяїну. Він накинувся на мене з лайкою, вхопив мене за горло, хотів ударити. Я відштовхнув його від себе так, що він упав.
            Тільки-но перестав лити дощ, як на подвір'ї з'явився поліцай, відшмагав мене по лиці руками і наказав зібрати свої речі. Відвіз він мене в місто Фельберт на ливарний завод. На цьому заводі мене призначили розвантажувати вагони з чавунними злитками та піском. На розвантаження одного вагона чотирма робітниками відводилось дві години. Робота ця була важка, все вручну, без будь-якої механізації. Годували дуже погано, звичайна рідка юшка з брукви чи інших овочів, без жирів. Жили в таборі, огородженому колючим дротом. Бараки дерев'яні, з двоповерховими нарами. Завод часто бомбила авіація союзників. Під час одного з нальотів, коли наглядачі поховались у бункер, я пройшов непоміченим до огорожі, переліз назовні і, не помічений охороною, швидко віддалився від табору. МУЗИЧУК Іван Григорович. селище Смига, Дубенського району, Рівненської області.

Учень-дослідник 2

Коли нас привели в табір, він виступив, наголошував на дисципліну та порядок, на те, що за порушення режиму, невиконання розпоряджень винні будуть суворо каратись, особливо суворо будуть покарані саботажники, злодії, а також втікачі. Перекладала виступ Леся з Ленінграда. Заступником коменданта був поляк Маніцький — людина жорстока, зла, безжалісна. Не кращим за нього були два поліцаї — Вася і Гриша, обоє з Білорусії. Була ще наглядачка німка, яка завжди ходила з величезною собакою, жінка дуже зла, криклива, називала нас завжди тільки «російськими свиньми». Табір був поділений на зони, в яких окремо жили остарбайтери різних національностей. У тій зоні, де я був, жили вивезені з України, переважно з Полтавської області. Всі вивезені з територій Радянського Союзу носили на одязі нашивку із словом «Ост», а поляки — з буквою «Р».
             Робота на заводі була в дві зміни, по 12 годин. Вставали о п'ятій ранку, відразу виходили на подвір'я і шикувалися в колону для перевірки. Процедура її була довгою, перераховували по кілька разів, супроводжувалась завжди лайкою, ударами гумовими палицями. Взагалі режим був дуже жорстокий, нещадно карали за найменшу провину. Для роботи видали нам спецівку із якоїсь простої матерії та дерев'яні черевики і шкарпетки, в яких ми ходили цілий рік. На зиму додали ще куртки на ваті та шерстяні шкарпетки. Такий одяг нас не дуже захищав від холоду, тому зимою часто простуджувалися. Їжу привозили на тачках, які охороняли два поліцаї. Одного разу хлопець, який віз тачку з обідом, вхопив картоплину і швидко з'їв. Поліцай його застрілив на місці. Жорстоко був також покараний Савчук Женя — за крадіжку сніданку у німця його повісили на очах у всього табору. СЛІВИНСЬКИЙ Іван Павлович. м. Рівне, вул. Соборна, 279, кв. 65.

Вчитель світової літератури

—Чи  перегукуються поетичні рядки  епіграфа з назвою роману?

Хоча, здавалося б, немає ніякого виходу, та жителі міста все ж таки живуть надією. Вони переконані, що чумне нашестя мине їх і від щурячої навали не загине півміста. Підтвердженням цього є про­мінчик надії, який то згасає, то знову спалахує.

— Що ж є символом надії і спалахом життя? (Це — світло. Не випадково автор часто вживає це слово та близькі до нього: світло лампи, вибиралися на світло, вогні ліхтарів, день, жовте світло, роз­погодилося, засвітимо світло, ясні очі хлопчика, тьмяний блик, сон­це).

До того ж, місто було оточене світлими пагорбами. Щоб побачи­ти незрівнянний краєвид над мальовничою затокою, потрібно виб­ратися на пагорби. Та дістатися до них нелегко.

«Тим часом з усіх приміських околиць на базари прийшла весна. Тисячі троянд в'янули в кошиках, розставлених вздовж пішоходів, і над усім містом витав льодяниковий дух квітів. Поглянути — нічого ніби не змінилося».

Можливо, такого дня й можна було б дістатися до світлих па­горбів. Але «раптом крива смертності різко пішла вгору». Насувала­ся чумна епідемія.

— Давайте повернемося до початку роману. Зачитайте (зачи­тується перше речення).

— Що ж це за «чумна епідемія»? Коли відбуваються події в ро­мані? (Під час Другої світової війни, під час окупації Франції гітлерів­цями).

— Спробуйте пояснити назву твору.

3. Робота над твором «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

Слово учня про особистий досвід участі у війні Г.Белля.

І. Художній час і простір оповідання.

Зовні сюжет дуже простий — поранений солдат потрапляє до шпита­лю, який розташовано в одній з міських шкіл Німеччини. (Звичайне яви­ще за умов війни). Важкопоранений солдат усвідомлює, що він у своїй школі, і бачить на дошці напис, зроблений ще до війни його власною ру­кою— «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»

Діалоги:

• Який світ розкривається перед очима читача?

Буденний, стомлений, розірваний світ війни, в якому поранений сол­дат — лише «решта» — на відміну від «мерців».

Зала малювання, в якій миготять інші кольори, кольори війни, інші шрифти, інші написи.

• Які кольори цього світу?

«Праворуч у вікні я бачив заграву пожежі — все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму».

• Чому все оповідання побудовано на контрастах? Назвіть їх.

Життя до війни і сама війна

Мерці — решта

Світло — затемнення

 ясне скло лампочки  — «лампочку під стелею розбито вщент»

 мир — війна

гімназія до війни  — гімназія під час війни

 тиша — крик

хрест — безхрестя

буття  — свідомість

історія  — сучасність

 минуле — сьогодення

• Ми перебуваємо у «межовій ситуації», коли в одному просторі — «залі малювання» — зійшлися два світи: минуле і сучасність (яке минуле і яка сучасність?).

Чи є майбутнє у цього світа?

• Як розгортається сюжет оповідання?

Від чийого імені ведеться розповідь?

 Що нас більше цікавить: зовнішні події чи думки, по­чуття героя?

Вся оповідь — внутрішній монолог героя: це скалічений, безіменний  солдат  війни, який потрапив одразу до «решти», на відміну від «мерців», і якось  старий пожежник звернувся до нього привітним словом: «Друзяко».

«Я» солдата, який повернувся з війни, осмислює себе у співвідношенні

«Я» у минулому, «Я» у сьогоденні, «Я» в майбутньому.

 Перед нами час,  що ніби зупинився, в якому відбулося химерне переплетіння минулого і сьогодення.

Простір гімназії з'єднав часи — минуле і сьогодення зійшлися зійшлися в одній людині

 Вчора — школяр гімназії;                                        Сьогодні — солдат;

Вчора — він «узявши свій бутерброд                    Сьогодні — він «пливе» на ношах

з повидлом, спроквола сходив униз»;

вчора — тут був гомін дітей;                                 Сьогодні— мертвий дім,

                                                                                                 музей міста мертвих;

Вчора — висів хрест на стіні гімназії;                   Сьогодні — на цьому місті «лишився свіжий темно-жовтий слід

 від нього, такий виразний...»

II. Мотив пізнання і узнавання

Чому так болісно звучать запитання вголос і про себе:

• Де я?

• Який я?

• Що це ?

Це свідомість снує «коридорами пам'яті». Болюче повернення  минулого або намагання викликати минуле до життя — той час, коли  було звичне, знайоме, зрозуміле, коли був «Я», живий, цілий, непоранений, коли напис про загибель спартанців «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» був Історією, а не сьогоденням, яке для багатьох стало  написом «Пішов зі школи на фронт і поліг за...»*

Це свідомість снує «коридорами пам'яті».

• Який шлях долає герой, мандруючи «довгими коридорам  гімназії чи «довгими коридорами» пам'яті? «Я лежав, склепивши повіки й бачив усе те знову, воно снувалося, мов якийсь фільм».

Шлях болю, страждань, шлях бунту від безсилля, від усвідомлення немічності до покори і від цього — до розуміння антигуманності  осуду війни, яка калічить людину і фізично, і духовно.

Учитель історії

— Над чим ми працювали протягом уроку?

— Чи не помітили ви щось незвичне на нашому уроці? (Не назва­на тема).

— Яку тему запропонували б ви? (Дається одна хвилина, щоб учні записали тему, після чого зачитають її).

Учні по черзі

• Правда та домисли про війну;
• Уроки історії ХХ століття;
• З Любов’ю до Людини;
• Людина під час війни та після неї;
• Правда про війну у світовій літературі;
• Друга світова війна через літературні образи…

IV. Домашнє завдання

Написати про подальшу долю безіменного героя з оповідання Белля «подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» Дод. №5

Розкажіть про долю людини періоду Другої світової війни із вуст очевидців.

Додаток №1

 

 

Додаток №2

1. Чума — острозаразная эпидемическая болезнь (гострозараз­на або гостроінфекційна хвороба). (Ожегов СИ. Словарь русского языка).

2. Чума — гостра заразна хвороба людей і гризунів. (Короткий тлумачний словник української мови. Уклад: Д.Г.Гринчишин, Л.Л.Гумецька, В.Л.Карпова та інші).

3. Чума — гостра природно-інфекційна хвороба, яка викли­кається паличкою чуми —Yersinia pestis, відноситься до особливо небезпечних інфекцій. (Довідник лікаря-практика, т.1).

Додаток №3

 

Додаток  №4

 

 

Додаток №5

Думки із учнівських творів

Катя Томашек

«Увесь свій вільний час я проведу з гімназистами, розповідаючи їм про яДругу світову війну, що залишила свій страшний слід не лише на моєму тілі, серці та душі, а й в історії творення світу. »

Маша Чередніченко

«Не зважаючи на те, що для мене життя втратило зміст, впевнений – зробив усе, що міг, та мабуть і більше. Я гордий тим, що впевнено можу сказати «Добро перемогло зло». Люди можуть жити у мирі та злагоді.»

Карина Громова

«Я мрію, щоб ніколи таке страхіття не повторилося. І постійно буду нагадувати своїм виглядом про трагізм війни. Буду жити  і милуватися блакиттю неба.»

Маша Михно

«Завжди пам’ятатиму миттєвості жаху, болю, радості і молитиму Всевишнього за мирне небо над головами моїх дітей. Адже вони радість життя.»

Ірина Данилко

«Жах, що переніс я від спілкування з війною не бажаю нікому. Довго жити не зможу. Та нехай пам'ять про мене зігріває серця нащадків добром, людяністю, милосердям.»

 

 

 

 

 

 

Використана література

Комаров Ю., Мисвн В., Історія епохи очима людини (Україна та Європа у 1900 – 1939 роках), К., «Генеза» - 2004

Даценко В. Щоб пам’ятали (Кіровоградщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945), Кіровоград: ТОВ «Імекс - ЛТД», - 2010

Бессонов Б. Фашизм: идеология, политика. М. «Высшая школа», 1985