Серед пилу та льоду, десь дуже-дуже далеко, між жовтих, червоних і білих зірок народилась Комета. Цікавість відразу ж відправила її вперед, у велику подорож по Всесвіту. Комета мала загнутий хвостик, що тягнувся за нею. Такий довгий-довгий, що неймовірно сяє. Вона навіть спершу дивилась не вперед, куди летить, а на свій хвіст. — Обережно! — попередив Комету Астероїд. Їх тут зібралось дуже багато. Більших і менших, схожих на кульку, плоских, поломаних…
Комета трішки сповільнила свій рух, подивилась на зустрічних і спитала зацікавлено:— Ви хто?— Ми астероїди.— Вас так багато. І що ви робите?— Ми танцюємо. Приєднуйся!І астероїди поспішили й далі водити хоровод. От тільки час від часу хтось з менших або не сильно поворотких налітав на сусіда, але скоро всі астероїди повертались на місця, продовжуючи танок.
Аж ось один з астероїдів від зіткнення похитнувся, закрутився і вилетів з кільця. Він спочатку здивовано спостерігав за своїми друзями-танцюристами, а тоді розвернувся і полетів геть. Комета спочатку летіла поруч з танцівниками. Вона зробила одне коло, а тоді облетіла астероїди. Десь в далині сяяла зірка. Велика-велика, яскрава-яскрава. Звідти віяло теплом.І цікава мандрівниця попрямувала в той бік. Аж тут вона помітила блакитну планету. Не жовту, не червону, а блакитну-блакитну.
Цікавість взяла знову верх, і Комета полетіла до велетенської кулі огорнутої чимось прозорим. Вже підлітаючи ближче, вона помітила на планеті й інші кольори: зелені ліси, жовті піщані пустелі і білі шпилі гір, таких високих, ніби ось-ось і до Комети дістануть. Та що за диво, чим ближче підлітала Комета, тим тепліше їй ставало. І лід всередині почав танути. Тому вона спробувала розвернутися. Але це було так важко. Блакитна Планета ніби тягнула гостю до себе.І тут вона помітила меншу кулю. Темно-сіру.
Місяць побачив старання їхньої гості.— Не розвертайся відразу сильно. Поволеньки. Кометі відразу стало легше.— Ось так! Молодець! Земля просто має свою силу тяжіння. А ти не така велика, щоб їй упиратися.І поки гостя летіла поруч, розповідав їй про людей, рослини й тварини, що є на Землі. Аж раптом планети не стало видно. Сірі хмари сховали її. І почалась справжня літня буря внизу, з проливним дощем, громом і блискавками. Комета теж бачила спалахи й чула гуркіт грому.
Якось на мить здалося, що вся Земля задрижала від сильного грому, і Комета злякалась. Та тут ще яскравіше засяяла жовтогаряча Зоря, розвісивши над землею коромисло веселки. Сім кольорів цього диво-мостика стали останнім, що помітила Комета, рухаючись вперед. Зірка була все ближче. Та раптом вона сховалась за іншу планету. Лише вогняне кільце лишилося в небі. Це тривало не довго, і вже через кілька хвилин Зірка знову яскраво сяяла. Хвостата мандрівниця рухалась в її бік. Але чим ближче підлітала до зорі, чим більша ставала жовта куля, тим спекотніше робилось довкола.
— Ні, не підлечу ближче! — загасила свою цікавість Комета і знову звернула. Пройшов якийсь час, дуже довгий, чи не дуже, поки цікава Комета пролетіла попри таку велику планету, що, здавалось, облетіти її не вийде. Вона вже приготувалась впасти…І тут біля неї пролетіла схожа на неї комета. Тільки трішки менша. З прямим хвостом. У напрямку жовтої Зорі. — Не лети туди! — закричала перелякана мандрівниця.Її бажання допомогти зробило неможливе. Комета різко розвернулась і полетіла до нової знайомої.
Хоча наздогнати її було важко. Та обидві вони пригальмували. Довкола однієї з планет кружляли в танку супутники. Мандрівниці вирушили поруч з останнім Супутником. Але, коли вони пролетіли два кола, їхній рух сповільнився. Планета забирала їх силу. Тому Комета і її нова подруга зібрали всю свою спритність, і полетіли геть. Назад до Сонця.— Зоря гаряча! Ти згориш!Комета з прямим хвостом розвернулась і полетіла в інший бік. А наша мандрівниця знову залишилась сама.
Далекі зорі, що здавались лише крихітними мерехтливими цятками манили. Але їх було так багато з усіх боків, що Комета розгубилась, куди ж летіти. Вона вибрала найяскравішу цяточку і полетіла до неї. Вже довго летіла. Сонце з його планетами-супутниками лишилось позаду. То з одного боку, то з іншого зірки ставали все більшими, але мандрівниця не змінювала маршруту. Аж ось вона розгледіла кілька зірок справа і зліва, вгорі, внизу, яскравих і не настільки, але всі разом вони нагадували собаку.— Ми сузір’я! — поблимали зірочки. — Ми Великий Пес!
І зацікавлена Комета все намагалась знайти інші сузір’я, почути їхні назви, побачити ще дещо цікаве. Хтозна, скільки наша мандрівниця пролетіла. Вона бачила і жовті, і білі, і червоні зірки. Аж раптом не дуже далеко від Комети, там, де щойно світилась крихітна біла зірочка, щось засвітилось, запалало і різко згасло. На місці зірки залишилась лише чорна діра. І вона намагалась дістати аж до Комети, спробувала її засмоктати, але не вийшло.
Хвостата мандрівниця спокійно летіла собі далі. Попри галактику, що більше нагадувала звивисту доріжку, Чумацький Шлях. До найяскравішої Зорі — своєї мети. А коли та була вже поруч, червоне світло Гіганта так сліпило, що Комета зажмурилась, розвернулась, і хотіла було вже летіти геть, але помітила малесеньку планету, що крутилась довкола зірки. І вирішила залишитися з нею, стати її супутником. І розповідати Планеті про свої мандри.
https://www.pinterest.com/pin/825847650460669950/https://kazka.in/fairytails/mariya-soltys-smyrnova/yak-kometa-kosmosom-podorozhuvala.htmlhttps://www.youtube.com/watch?v=KUmry. Admzk. Mhttps://derevo-kazok.org/20-faktiv-dlja-ditej-pro-kosmos-bezmezhnij-vsesvit-iz-zorjanimi-zagadkami.html
