Презентація Ландшафт як просторово-цілісна система. Карта «Ландшафти». Дослідження К. Геренчука. Районування природних ландшафтів, їх відображення на картах. Антропогенні ландшафти

Ландшафт як просторово-цілісна система. Карта «Ландшафти». Дослідження К. Геренчука. Районування природних ландшафтів, їх відображення на картах. Антропогенні ландшафти. Рівнинні ландшафти, їх різноманітність. Підготувала: Вчитель географії Іванопільського ліцею Костянтинівської міської ради Лисенюк Т. В.

Найголовнішим у фізичній географії є поняття ландшафту (природного комплексу). Саме завдяки йому географічна наука цілісна і дає найбільш повне уявлення про те, як побудована та частина планети, у якій з’явилися перші люди і з якої сьогодні бере все необхідне для свого розвитку людська цивілізація.

Поняття про ландшафт. Ландшафти – це територіальні комплекси, що являють собою порівняно однорідні ділянки географічної оболонки. Вони є результатом складної й тривалої взаємодії природних компонентів. Зазвичай ландшафт включає ділянку земної кори зі своїми гірськими породами та рельєфом, поверхневі та підземні води, що належать до нього, повітря приземного шару атмосфери (його багаторічний стан характеризується кліматом),ґрунти та угрупування організмів (рослини та тварини). Існують і дрібні форми ландшафтів. Це можуть бути яр, балка, річкова тераса, горб і навіть їхні частини (дно яру, один зі схилів балки тощо)

Взаємодія природних компонентів ландшафту

2. Чинники розвитку ландшафтів. Внутрішню будову кожного ландшафту визначають процеси обміну речовиною та енергією. Пам’ятаємо про особливості кругообігу води і біологічного кругообігу. У них головною рушійною силою є сонячна енергія, що надходить на Землю у вигляді тепла і світла. Разом із кругообігом речовин відбувається й кругообіг енергії. За його допомогою енергія Сонця ланцюгом передається іншим учасникам кругообігу, забезпечуючи його постійне повторювання, а також перетворюється на енергію повітряних і водних потоків. Свою роль відіграє і внутрішня енергія Землі. Вона обумовлює зміни форм рельєфу, у тому числі планетарних – материків та океанічних западин, а також утворення й подальше перетворення (у поєднанні із зовнішніми чинниками) гірських порід.

Кругообіги є циклічними та взаємозалежними, а тому утворюють на Землі загальний глобальний кругообіг речовин та енергії, що формує ландшафтну (географічну) оболонку, забезпечує її існування та розвиток.. Отже, основними природними чинниками розвитку ландшафтів є сонячна енергія, внутрішня енергія Землі, а також процеси обміну речовиною та енергією. Звичні для нас ландшафти України сформувалися в останні 10 тисяч років. Їх компоненти продовжують змінюватися під дією природних чинників, але в останні століття поряд із ними на ландшафти впливає ще один чинник – діяльність людини.

3. Класифікація ландшафтів. Метою класифікації ландшафтів є виявлення їх істотних особливостей за певними ознаками. Зазвичай використовується така система одиниць: клас і підклас, тип і підтип, вид. Класи ландшафтів виділяють на основі відмінностей у тектонічній будові та рельєфі. Вони бувають гірські й рівнинні. В Україні є два класи ландшафтів: рівнинні східноєвропейські та гірські (карпатські й кримські). У свою чергу, рівнинні ландшафти поділяються на підкласи низовинних та височинних ландшафтів, а гірські – на передгірні, низькогірні, середньогірні, високогірні ландшафти тощо.

Типи і підтипи ландшафтів виділяють за забезпеченістю теплом і вологою, що обумовлює схожість ґрунтово-рослинного покриву та тваринного світу. На рівнинній частині України розрізняють такі типи ландшафтів, формування яких пояснюється широтною зональністю: мішаних лісів, широколистяних лісів, лісостеповий й степовий. Останній поділяється на три підтипи – північностеповий, середньостеповий та південностеповий (сухостеповий). Як окремий тип ландшафту розглядають заплави, а іноді й район Південного берега Криму. Формування заплавних ландшафтів обумовлене зволоженням ґрунтовими водами, вологолюбною рослинністю, чітко визначеними природними межами. Карпатські гірські ландшафти займають близько 5% території. У їхньому складі виділяють підтипи: лісостепові, широколистяні лісові, мішані лісові, субальпійські й альпійські. Ландшафти Кримських гір поділяють на лісостепові посушливі, широколистяні й мішані лісові, лучно-лісові й лучно-степові (яйлинські)

4. Фізико-географічне районування та його одиниці. Географічна оболонка характеризується багатоманітністю ландшафтів. Виявлення у їх межах ландшафтів подібних за складом природних компонентів дає можливість здійснити природне (фізико-географічне) районування території. Фізико-географічне районування – це виділення і опис різних за охопленням території ландшафтів, для яких характерні спільні риси природи. При фізико-географічному районуванні виділяють зональні та азональні одиниці районування. До зональних належать ті, що показують поширення ландшафтів смугами від екватора до полюсів. Це природний пояс і природна зона.

Природний (географічний) пояс – найбільший зональний комплекс географічної оболонки, що виділяється за близьким значенням одержаної сонячної радіації та загальними рисами атмосферної циркуляції. Природні пояси географічно відповідають кліматичним поясам і мають назви, однакові з ними. У межах природних поясів виокремлюють менші зональні комплекси – природні зони. Природна зона – великий зональний комплекс географічної оболонки, що вирізняється подібністю клімату, режиму водойм, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу.

Уперше на взаємозв’язок компонентів природи звернув увагу німецький учений ХІХ ст. Олександр Гумбольдт, якого за широту наукових поглядів сучасники називали Аристотелем ХІХ століття. Засновником учення про природні зони є Василь Докучаєв. Вивчаючи ґрунти, він помітив взаємозв’язок між водою, землею, повітрям, рослинами і тваринами й сформулював закон широтної зональності. Одним із засновників вітчизняного ландшафтознавства був Каленик Іванович Геренчук (1904-1984рр.). У 1964 році він уперше детально описав ландшафти західної частини України. Загалом питанням природного районування території України вчений присвятив 28 наукових праць. Також він склав ландшафтні карти, написав підручник та кілька навчальних посібників.

Природна зона відповідає певному типу ландшафту. У межах деяких природних зон виділяють підзони, які розрізняються за умовами зволоження, а тому й особливостями ґрунтово-рослинного покриву. Азональні одиниці районування відображають розміщення ландшафтів незалежно від географічної широти, а у зв’язку з тектонічною та геологічною будовою, рельєфом, деякими кліматичними особливостями. Найбільшими азональними ландшафтами є материки й океани. У межах материків виділяють природні країни. В основі їхнього виділення лежать класи ландшафтів: рівнинні та гірські. Природна країна – великий азональний комплекс географічної оболонки, що вирізняється подібністю тектонічної будови та однорідністю рельєфу. Меншими азональними комплексами є природні провінції (краї) області, райони, місцевості, урочища. Природні провінції виділяють у межах природних зон у зв’язку з неоднорідністю рельєфу, віддаленістю від океану, ступенем континентальності клімату. Ще менші азональні одиниці районування показують місцеві особливості ландшафтів. Фізико-географічне районування має велике наукове та практичне значення. Воно дає змогу здійснити комплексне вивчення й опис природних умов окремих територій з метою планування їхнього господарського освоєння.

5. Зональні й азональні ландшафти України. Територія України розташована переважно в помірному природному поясі. Лише для Південного берега Криму характерні риси субтропічного поясу.

Україна лежить у межах трьох природних країнах. Рівнинна частина – на Східноєвропейській рівнині (її південно-західній частині). Українські Карпати є частиною Альпійсько-Карпатської гірської країни, Кримські гори – Кримсько-Кавказської гірської країни. У межах Східноєвропейської природної країни за переважаючими типами і підтипами ландшафтів виділяють природні зони: мішаних лісів, широколистих лісів, лісостепову, степову. У степовій зоні виокремлюють три підзони: північностепову, середньостепову, південностепову. За особливостями рельєфу і ступенем континентальності клімату природні зони та підзони поділяють на природні провінції (краї). Наприклад, південностепова підзона має Причорноморську, Причорноморсько-Приазовську, Дунайсько-Дністровську, Кримську провінції. Виявлення меж природних комплексів і вивчення зв’язків між їхніми компонентами дають змогу обґрунтувати заходи з раціонального використання природних ресурсів і визначити заходи з охорони природи.

6. Антропогенні ландшафти. Ландшафти, змінені внаслідок діяльності людини, називають антропогенними. Їх можна об’єднати в такі групи:ландшафти, що зазнали короткочасного впливу людини й здатні самостійно існувати; ландшафти, на які людина впливає протягом усього періоду їхнього існування і водночас виступає їх невід’ємним компонентом. В одній групі ландшафтів людина виступає в ролі суб’єкта (того, хто впливає), в іншій – об’єкта (того, на кого впливають). До ландшафтів короткочасного впливу людини належать, наприклад, вторинні ліси. Ландшафтами тривалої дії людини є сільськогосподарські угіддя. Людина в такому випадку виступає зовнішнім чинником, вона регулює розвиток та існування цих ландшафтів у міру задоволення своїх потреб. В урбанізованих, промислових ландшафтах людина є їх невід’ємним компонентом.

На сучасному етапі розвиток антропогенних ландшафтів зумовлений соціальними, психологічними, трудовими, економічними й біологічними потребами людини, яка прагне забезпечити для себе сприятливі умови існування. Отже, людина не тільки сформувала сучасне різноманіття ландшафтів міських територій з урахуванням власних потреб, вона й надалі впливає на розвиток цих ландшафтів.

Питання. Що називають ландшафтом?Назвіть одиниці фізико-географічного районування. Чинники розвитку ландшафтів.