Презентація "«Листопадовий зрив». Західно-Українська Народна Республіка: державне будівництво. Польсько-українська війна 1918–1919 рр.: причини, перебіг та результати"

«Листопадовий зрив». Західно-Українська Народна Республіка: державне будівництво. Польсько-українська війна 1918–1919 рр.: причини, перебіг та результати. Галицька армія. Єврейський бойовий курінь Галицької армії. Чортківська офензива. Український національний рух на Буковині й у ЗакарпаттіРозділ 3. У БОРОТЬБІ ЗА УКРАЇНСЬКУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Знати:–– дати утворення ЗУНР і проголошення Акта злуки, Чортківської офензиви;–– час існування, форми та основні ознаки національної державності ЗУНР;Розуміти:– значення Акта злуки УНР і ЗУНР як вияву волі українців до консолідації етнічних земель та свідчення національної самоідентифікації населення України;–– вплив рішень Паризької мирної конференції на перебіг боротьби за українську незалежність; Уміти:–– встановити послідовність і синхронність подій Української революції та боротьби за українську незалежність (на національному, регіональному і локальному рівнях);–– показувати на карті території УНР, Української Держави, ЗУНР; –– порівнювати державотворчі процеси в УНР, Українській Державі, ЗУНР;–– арґументовано оцінювати діяльність Михайла Омелянович-Павленко та Євгена Петрушевича.

Західноукраїнська Народна Республіка

Листопадовий зрив. Поразка Центральних держав у Першій світовій війні та зумовлений нею розпад Австро-Угорської монархії актуалізували державотворчі плани галицьких українців. 18 жовтня 1918 р. у Львові приміщенні "Народного Дому" (зараз – вул. Театральна, 22) відбувся загальний український з'їзд за участю депутатів українських партій австрійського парламенту, духовенства, представників політичної та інтелігенції. Вони проголосили себе Конституантою (Установчими зборами) й обрали Українську Національну Раду – вищий орган влади української держави, розташованої на теренах Східної Галичини, Лемківщини, Північно-Західної Буковини й Закарпаття. Головою УНРади обрали Є. Петрушевича.

Листопадовий зрив. У ніч на 1 листопада У Львові було встановлено українську владу. Справу організував очолюваний сотником Д. Вітовським Військовий комітет, створений у вересні 1918 р. офіцерами-українцями австрійської армії та поповнений у жовтні представниками січових стрільців (щонайбільше 2,5 тис.). Без збройної боротьби українську владу встановлено у Станіславі, Коломиї, Долині, Снятині, Раві-Руській, Золочеві, Окольному, Городку, Підгайцях, Жовкві, Печеніжині, Кам’янці-Струмиловій, Буську. В Тернополі, Перемишлі, Бориславі, Рудках. Бережанах, Стрию, Турці, Густинському повіті, Самборі й Дрогобичі владу встановлено внаслідок селянських і робітничих виступів.

Відозва Української Національної Ради до населення Львова 1 листопада 1918 р.«До населення міста Львова. Волею українського народу утворилася на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії Українська Держава. Найвищою владою Української Держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обійняла владу в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави. Дальші розпорядження видадуть цивільні й військові органи Української Національної Ради. Український Народе! Доки будуть установлені органи державної влади в законному порядку, українські організації по містах, повітах і селах мають охопити всі державні, краєві й громадські уряди і від імені Української Національної Ради здійснювати владу. Де цього ще не зроблено, дотеперішні неприхильні Українській Державі уряди мають бути усунені. Всі жовніри української народності підпорядковуються віднині виключно Українській Національній Раді, і всі вони мають стати на її оборону». Які плани декларувала відозва?

Державотворча діяльність Української Національної Ради9 листопада Українська Національна Рада утворила уряд – Тимчасовий державний секретаріат. Очолив його лідер найвпливовішої на той час Національно-демократичної партії Кость Левицький. Того самого дня УНРада затвердила назву української держави – Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Державний секретаріат розпочав підготовку проєкту «Тимчасового основного закону про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії». Його було ухвалено на засіданні УНРади 13 листопада.13 листопада 1918 р. Українська Національна Рада проголосила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Територія республіки становила 70 тис. кв. км з населенням 6 млн осіб. Було затверджено герб держави та блакитно-жовтий прапор. Президентом ЗУНР став голова Національної ради Євген Петрушевич.

Державотворча діяльність Української Національної Ради. Основні положення внутрішньої політики ЗУНР було викладено в декларації Української Національної Ради, опублікованій 5 листопада 1918 р. у Львові. Проголошувалися рівність усіх громадян перед законом; загальне, рівне, пряме, таємне і пропорційне виборче право, передбачалося проведення земельної реформи з передачею поміщицьких земель селянам і встановлення 8-годинного робочого дня, національним меншинам гарантувалися рівні права з українським населенням.Ініціатива у розв’язанні місцевих проблем покладалася на повітові національні ради. Повітові комісари перебрали на себе повноваження австрійських старост. За фахом серед них переважали правники, 18 повітових комісарів мали докторський ступінь, 8 були членами Української Ради, 5 - колишніми послами в імперських законодавчих органах. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині й Німеччині, дипломатичні представництва в Канаді, США, Бразилії, Італії та інших країнах.

Державотворча діяльність Української Національної Ради. Однак керівництво ЗУНР вело непослідовну й нечітку соціальну політику. Так, розподіл землі, що не оброблялася власними силами і перевищувала встановлений розмір для однієї сім’ї планувалося розпочати лише після закінчення війни. У кількох повітах селяни відкрито стали виступати проти поміщиків і починали розподіл їхніх земель самовільно. Українську владу певна частина мешканців краю сприймала стримано, а дехто й негативно. Зокрема, більшість польського населення поставилася до ЗУНР ворожо, оскільки підтримувала ідею створення Великої Польщі, у межах якої мали бути й західноукраїнські землі. Євреї намагалися не втручатися в польсько-український конфлікт, дотримуючись нейтралітету в боротьбі за українську державність. Але після єврейських погромів, учинених польськими вояками, стали схилятися до співпраці з українською владою, що надала національним меншинам третину депутатських місць у своєму парламенті.

Українська галицька армія. Завдання зі створення армії ЗУНР було покладено на Державний секретаріат військових справ. Основою Галицької армії стали частини Легіону УСС. Збройні формування ЗУНР поповнювали робітники, студенти й навіть патріотично налаштована молодь з Наддніпрянщини. Найбільшою проблемою для Галицької армії стала нестача старших офіцерських кадрів, особливо штабних, які б мали вищу військову освіту й досвід планування операцій. Загальна мобілізація та формування нових військових частин відбувалися швидко, і навесні 1919 р. у складі Галицької армії вже нараховувалося 126 тис. вояків (52 тис. з них мали фронтовий досвід). Командантами за організаційного періоду послідовно були: полковник Дмитро Вітовський (до 5 листопада 1918), полковник Григорій Коссак (до 9 листопада 1918), полковник Гнат Стефанів (до 10 грудня 1918); згодом генерал Михайло Омелянович-Павленко (до 9 червня 1919), генерал Олександр Греков (до 5 липня 1919), з 6 липня 1919 призначено генерала Мирона Тарнавського, якого замінив генерал Осип Микитка, полковник Альфред Шаманек (до 21 лютого 1920) і полковник Амброзій Вітошинський (до 1 березня 1920).

Українська галицька армія. У складі 1-го корпусу УГА діяв самостійний єврейський військовий підрозділ – єврейський бойовий курінь (офіційна назва «Пробойовий курінь І Корпусу Галицької армії»), який очолював Соломон Ляйнберґ. Курінь налічував до 1200 вояків, серед яких були також старшини-українці. 14 липня 1919 р. єврейський курінь УГА затримав наступ поляків, що дало змогу УГА відступити за р. Збруч. Лише оточена 4-та сотня на чолі з поручиком Мазяром потрапила в полон. За Збручем курінь як праве крило УГА дійшов до Києва, зайняв станцію Святошин. Унаслідок бойових дій та епідемії тифу курінь утратив 2/3 складу, після чого був розформований, а стрільці передані до інших частин. С. Ляйнберґ потрапив у польський полон, де й загинув.

Західноукраїнська Народна Республіка. Визначте терени Української держави, які були задекларовані Українською Національною Радою 19 жовтня 1918 р., вказуючи назви історичних земель України. Порівняйте терени з фактичними кордонами ЗУНР. Що стало на заваді створенню держави в задекларованих 19 жовтня межах.

Злука УНР і ЗУНРСтановлення ЗУНР відбувалося у складній міжнародній ситуації. Антанта підтримувала відродження Польщі, намагаючись перетворити її на санітарний кордон між Західною Європою та радянською Росією. Спираючись на допомогу Антанти 21 листопада 1918 р. польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР змушений був переїхати спочатку до Тернополя, а через місяць — до Станіслава. У грудні 1918 – січні 1919 р. збройні сили ЗУНР вели бої з поляками. За цих обставин уряд, намагаючись зміцнити свої позиції й реалізувати прагнення співвітчизників поєднати українські землі в межах однієї держави, відправив делегацію до Києва. Директорія УНР надіслала до Галичини козацький загін імені Гонти, Козятинську стрілецьку й артилерійську бригади. 10 грудня з Києва прибув М. Омелянович-Павленко, обійнявши командування Галицькою армією. За його ініціативою було здійснено докорінну реорганізацію галицького війська, а фактично до січня 1919 р. створено нову сучасну армію.

Злука УНР і ЗУНР22 січня 1919 р. Директорія УНР видала Універсал про з’єднання Галичини, Буковини, Угорської Русі й Наддніпрянщини в єдину державу — Українську Народну Республіку. Того ж дня на Софійському майдані в Києві урочисто оприлюднено Акт злуки. Але через воєнний стан реалізувати ідею соборності в розбудові української держави з кожним днем ставало проблематичніше.

Польсько-українська війна 1918–1919 рр. Президент Української Національної Ради Є. Петрушевич і уряд С. Голубовича сподівалися на справедливе залагодження конфлікту з Польщею, Антантою та США, надсилаючи їм численні заяви, ноти, направляючи делегації на Паризьку мирну конференцію. 1919 р. до Парижа прибула спеціальна делегація на чолі з Д. Вітовським та М. Лозинським, яка за дорученням Державного секретаріату ЗУНР-ЗО УНР мала домагатися припинення війни Польської держави проти Західноукраїнської Народної Республіки. Проте дипломатичні заходи не давали бажаних результатів. Найбільш непримиренну позицію щодо визначення української державності займала французька делегація на чолі з Ж. Клемансо. Визначальне місце у планах Франції щодо створення «санітарного кордону» проти більшовиків і проти Німеччини під егідою Франції, відводилося молодим центральноєвропейським державам - Польщі, Чехословаччині й Румунії. Американська делегація формально виступала за надання автономії українському народові в складі новоутворених держав. Д. Ллойд Джордж, який очолював англійську делегацію на конференції, різко висловлювався проти анексії українських земель Польщею.

Польсько-українська війна 1918–1919 рр. У січні–лютому 1919 р. українські збройні формування почали бої за визволення Львова від поляків, які утримували його з осені минулого року. Для цього було сплановано Вовчухівську операцію, що тривала в лютому–березні 1919 р. За три дні українські формування взяли Львів в облогу. Проте підтримка поляків Антантою унеможливила подальший наступ Галицької армії. Крім того, Антанта в ультимативній формі стала наполягати на розмежуванні західноукраїнських земель так, щоб до Польщі відійшло 40 % території Східної Галичини, зокрема Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Українська сторона відкинула такі пропозиції та відновила наступ на фронті. У кровопролитних боях українські підрозділи розгромили поляків у районі Вовчухова. Але поляки перегрупували свої війська та перейшли в контрнаступ. Виснажені боями українські частини відступили. Звільнити Львів вони не змогли.

Польсько-українська війна 1918–1919 рр. У квітні 1919 р. на польсько-українському фронті відбулися докорінні зміни в розстановці сил: з Франції до Галичини було перекинуто 100-тисячну польсько-французьку армію. Очолював її генерал Ю. Галлер - кадровий військовий, недавній командир бригади польського легіону у Франції. У середині травня польські війська, зміцнені армією Ю. Галлера, перейшли в загальний наступ і до початку червня зайняли всю Галичину, за винятком невеликого трикутника між Дністром і Збручем. 23 травня румунські війська перетнули галицько-буковинський кордон і зайняли Коломию й Покуття аж по р. Дністер. 26 травня 1919 р. Є. Петрушевич та уряд ЗУНР залишили тогочасну столицю - м. Станіслав. 9 червня Українська Національна Рада наділила президента ЗУНР повноваженнями диктатора. Є. Петрушевич призначив нового керманича УГА – наддніпрянського генерала Олександра Грекова. Ці червневі тижні стали періодом останнього відчайдушного наступу УГА, відомого під назвою Чортківської офензиви.

Польсько-українська війна 1918–1919 рр. Травневий наступ поляків, попри ряд перемог, не дозволив розгромити Галицьку армію з півночі і поступово припинився. Збройні сили ЗУНР відступили на південь нинішньої Тернопільщини, затиснуті в трикутнику між Дністром і Збручем та містом Чортковом. Поляки тріумфували. Протягом 7-28 червня 1919-го 25 тисяч українських військ змусили відступати по всій лінії фронту 40-тисячну польську армію. Було звільнено Чортків, Тернопіль, Бережани, УГА просунулася вперед на 150 км і вийшла на лінію Броди – Перемишляни – Букачівці. Лише брак зброї та зовнішні чинники врятували супротивника від поразки. 28 червня польська армія перейшла в наступ і проламала український фронт біля Янчина. Виснажені безперервними боями, залишившись без боєприпасів, галицькі бригади під натиском переважаючих сил противника стали відходити до Збруча. 16 липня УГА відступила на територію Наддніпрянської України, що стало завершенням Українсько-польської війни в Галичині.

Український національний рух на БуковиніПісля поразки Австро-Угорщини влада в Буковині перейшла до новоствореного Українського крайового комітету. 3 листопада 1918 р. за його ініціативою відбулося Народне віче, на якому депутати ухвалили приєднання краю до ЗУНР. Створена у Львові Українська Національна Рада направила свою делегацію до Чернівців, аби підтримати виявлене прагнення українців краю. Президентом краю став Омелян Попович. Проте Румунія відразу увела свої війська в Північну Буковину за згодою Антанти. Згодом командування окупаційних військ ініціювало проведення Генерального конгресу, що проголосив об’єднання Буковини з Румунією.

Український національний рух на БуковиніУ 1918 р. Бессарабія була приєднана до Румунії. У січні 1919 р. на Хотинщині почалося повстання проти окупантів. Повстанці, спираючись на підтримку УНР, за кілька днів звільнили свій край від румунських військ і встановили владу Хотинської Директорії. Але згодом Румунія, підтягнувши значні сили, розбила українські загони. Майже 4 тис. повстанців разом із 50 тис. біженців під натиском ворога перейшли за Дністер на Поділля.

Український національний рух у ЗакарпаттіПісля розвалу Австро-Угорщини більшість українців Закарпаття висловилася за об’єднання з УНР. Делегати від Закарпаття брали участь у роботі Української Національної Ради та Трудового конгресу в Києві. На початку листопада 1918 р. Угорщина проголосила незалежність. Закарпатська Україна століттями перебувала під угорською адміністрацією. Тому вона опинилася у складі нової держави. На початку 1919 р. з дозволу Антанти новоутворена Чехо-Словаччина захопила західну частину Закарпаття, а Румунія – південно-західну. У березні 1919 р. в Угорщині було проголошено радянську владу, яка протрималася на Закарпатті тільки 40 днів.

Український національний рух у ЗакарпаттіУ травні 1919 р. українська громадськість Закарпаття створила Центральну Руську (Українську) Народну Раду. Але вона не змогла витримати тиску представництва США, що вимагало об’єднати Закарпаття із Чехо-Словацькою Республікою. Наприкінці липня 1919 р. весь край потрапив під контроль чеських військ. На основі рішень Сен-Жерменського договору 1919 р. і Тріанонського договору 1920 р. Закарпатська Україна ввійшла до складу Чехо-Словаччини. Усі спроби відстояти самостійність західноукраїнських земель у межах єдиної української держави завершилися поразкою.

Домашнє завдання. Опрацювати §13 Скласти історичний портрет Михайла Омеляновича-Павленка або Євгена Петрушевича

Пам’ятка щодо створення історичного портрету діяча1. Як відбувалося становлення особистості історичного діяча? • Де і коли він народився? • Де і в яких умовах жив, зростав, виховувався? 2. Особисті якості й риси характеру. • Як особисті якості впливали на його діяльність? • Які з його особистих якостей Вам подобаються, а які ні? 3. Діяльність історичного діяча. • Схарактеризуйте основні справи його життя. • Які успіхи й невдачі були в його справах? • Які верстви населення підтримували його діяльність, а які ні, і чому? • За що людство пам‘ятає цю людину? 4. Яке Ваше особисте ставлення до історичного діяча? Обґрунтуйте свою позицію.