Презентація "Літературознавчий словник"

Літературознавчий словник. Для використання на уроках української літератури та мови. Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля... М. Т. Рильський, «Мова»

Сенкан. Сенкан — (від фр.”п’ять”) це вірш, що складається з п’яти рядків. 1. Перший рядок має містити слово, яке позначає тему (звичайно, це іменник) 2. Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (два прикметника) 3. Третій рядок називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (звичайно це дієслова). 4. Четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного. 5. Останній рядок складається з одного слова — синоніма до першого слова, в ньому висловлюється сутність теми, ніби робиться підсумок. Сонце,Ласкаве, тепле,Радує, гріє, світить. На землю лягають промені…Краса!Море,Синє, тепле. Дражнить, шумить, хвилюється. Ласкаві хвилі обіймають мене. Блаженство! Листя, Золоте, осіннє, Летить, кружляє, падає. Кольоровою ковдрою вкриває землю Листопад.

Акровірш Акровірш — вірш, в якому перші літери рядків утворюють слово або речення. Від античності і до середніх століть вибір цієї форми частіше пов’язаний із сакральними мотивами (читається ім’я Христа, Діви Марії і т. п.), або зі зверненням поета (до свого покровителя, побратима по перу), або з підписом, вбудованим в перший стовпець літер авторським ім’ям (вважається, що саме так використовував акровірш його винахідник, давньогрецький поет і драматург Епіхарм. А - з неї діти починають. Буквар читати з ранніх літ. Екзамен перший свій складають,Тож треба знать її як слід. Коли вже вивчена вона,-Авжеж, прислужиться сповна. Милозвучна і дзвінка,Особливості має. Весела, слів багато в ній,А ще…Вона одна єдина для кожної людини. Хата мною багата. Людям вірний я друг.І коли вже я в хаті – Буде й пісня навкруг!

Епітет. Епітет — образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює їх суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку: сонце золоте; ясні зорі; тихі води. Епітет - слово чи ціле вираз, яке, завдяки своїй структурі та особливої ​​функції в тексті, набуває деяке нове значення або смисловий відтінок, допомагає слову (висловом) знайти барвистість, насиченість. Вживається як в поезії (частіше), так і в прозі. Не маючи в теорії літератури певного положення, назва "епітет" додається приблизно до тих явищ, які в синтаксисі називаються визначенням, в етимології - прикметником, але збіг це тільки часткове. Встановленого погляду на епітет у теоретиків немає: одні відносять його до фігур, інші ставлять його, поряд з фігурами і тропами, як самостійний засіб поетичної образотворчості, одні ототожнюють епітети прикрашає і постійний, інші поділяють їх, одні вважають епітет елементом виключно поетичної мови, інші знаходять його і в прозі.

Метафора. Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Метафора - один з різновидів лексико-семантичного способу словотворення, тобто перенесення рис одного предмета на інший на основі подібності: 1) зовнішніх ознак, 2) структурного, 3) функціонального. Метафора - це літературознавча поняття. Метафора - це троп, то є якийсь образ, заснований на вживанні слів у переносному значенні. Сенс метафори як стежка в тому, щоб посилювати емоційну виразність мови. Метафора є перенесення властивостей одного предмета на інший за принципом їхньої подібності. Приклади метафор: «золоте волосся», «сонячна посмішка».

Види метафори. Різка метафора являє собою метафору, що зводять далеко стоять один від одного поняття. Модель: начинка висловлювання. Стерта (генетична) метафора є загальноприйнята метафора, фігуральний характер якої вже не відчувається. Модель: ніжка стільця. Метафора-формула близька до стертою метафори, але відрізняється від неї ще більшої стереотипністю і іноді неможливістю перетворення в не фігурально конструкцію. Модель: черв'як сумніву. Розгорнута метафора - це метафора, послідовно здійснювана протягом великого фрагмента повідомлення або всього повідомлення в цілому. Модель: Книжковий голод не проходить: продукти з книжкового ринку все частіше виявляються несвіжими - їх доводиться викидати, навіть не спробувавши. Реалізована метафора передбачає оперування метафоричним виразом без урахування його фігурального характеру, тобто так, як якби метафора мала пряме значення. Результат реалізації метафори часто буває комічним. Модель: Я вийшов з себе і увійшов в автобус.

Порівняння. ПОРІВНЯННЯ — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників: як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін. («Блукай та їж недолі хліб і вмри, Як гордий флоренцієць, у вигнанні» — Ю. Клен) або предиката — подібний, схожий, нагадує, здається та ін. («На людське серце свічка є подібна» — Б.-І. Антонич). Своєю рухливою синтаксичною структурою, розширенням часового та просторового аспектів (минуле та майбутнє) порівняння різниться від метафори, де неприпустимі обставини часу та місця, — лаконічної образної формули, що посідає місце предиката у реченні. Подеколи у порівнянні опускаються сполучники, наближаючи його до метафори: «Книги — морська глибина» (І. Франко). Трапляються випадки вживання порівняння у художніх текстах у вигляді придієслівного орудного відмінка: «Кришталь, кришталь… і золоті ворота / Горять на сонці дорогим вогнем» (О. Зуєвський). Цей троп має велику традицію, він широко застосовується в усній народній творчості («Парубок, мов явір», «дівчина, як зоря» та ін.).

Синекдоха. Синекдо́ха (грец. Συνεκδοχή — співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії. Синекдоха заснована на кількісному зіставленні предметів та явищ. Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового тощо. Як кидалась ти на списи, на луки. Пунійська Львице, яросте Ваала! (Олег Ольжич). По лісах дрімучих, темних, З луком пращур наш ішов, З рисем, лосем і ведмедем Він боровся і боров.... О. Олесь, «Україна в старовину»Ти – учитель,Ти – сіяч недремнийІ невтомний мудрий садівник. Знаєш ти предивні таємниці,Розум твій розпалює вогонь.

Оксюморон. Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення. Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка. Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону). Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий»Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).

Приклади оксиморонів. У сучасному мовленні багато оксюморонів, уживаючи які, ми нерідко навіть не звертаємо увагу на суперечливість їхнього первинного сенсу. Розмовні оксюморони:нелюдське життя; страшенно вродливий(-а); живий труп;правдива казка; палючий холод; молодий стариган; Оксюморони, що увійшли в науково-популярний вжиток:владний безлад (рос. беспредел) (владу як таку, створено, для наведення порядку) — цей оксюморон є частим у вжитку, скажімо, опозиційної до діючої влади політичної сили;складна́ простота (коли за уявною простотою і довершеністю «стоїть» чимало зусиль і праці);штучна людина (в двох значеннях — і про людину, «нашпиговану» технічними пристроями, і про людиноподібного робота). Приклади використання оксюморонів у сучасній мас-культурі:назва голлівудської стрічки «З широко заплющеними очима»;«порочний святенник» (рос. Падший ангел).

Евфемізм. Евфемі́зм (від грец. euphémia — утримування від неналежних слів, пом'якшений вираз) — заміна грубих або різких слів і виразів м'якшими, а також деяких власних імен — умовними позначеннями. Евфемізм є наслідком лексичного табу (заборони), який завдяки різного роду упередженням, марновірствам, релігійним віруванням накладається на вживання назв певних предметів і явищ навколишнього світу, внаслідок чого людина удається до виразів іносказань. Характерно, що нові позначення «непристойних» предметів і явищ з часом втрачають характер евфемізмів, починають сприйматися як пряма вказівка на «непристойний» предмет і в свою чергу стають «непристойними». Оскільки евфемізми широко використовуються у мовленні, то з часом вони втрачають свою функцію «прикрашення» істинної суті висловлення і тому потребують чергового евфемізму, який надасть нове значення для завуалювання та прикриття висловлювання, напр. «американець» замість «афроамериканець», «людина іншої орієнтації» замість «людина нетрадиційної орієнтації».

В основі явища евфемізму лежать:глибоко архаїчні пережитки мовних «табу» (заборон вимовляти прямі найменування таких небезпечних предметів і явищ, як, наприклад, богів, хвороб або мертвих, оскільки акт назви, згідно з дологічним мисленням первісної людини, може викликати саме явище) — такі евфемізми типу: «нечистий» замість «чорт», «покійний», «небіжчик»;чинники соціальної діалектології (евфемізми зумовлені соціальними, моральними та етичними нормами поведінки, так звані етичні і моральні евфемізми, напр. «повненький», «ширококостий», «пишний», «з надлишковою вагою» замість «товстий», «грубий»).

Гіпербола. Літота. ГІПЕРБОЛА (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю». Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідне забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори і т.п. («хвилі вставали горами»). Характер, що зображається, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією. Протилежний гіперболі троп — літота. ЛІТОТА (грец. litotes — простота, помірність) — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. Приклади гіперболи:море сліз; повільний як черепаха; швидкий як блискавка, блискавичний; численний як пісок на березі моря; ми не бачилися вже сто років!Приклади літоти: Хлопчик-мізинчик. Котигорошко. Яйце-райце