Презентація Марія Матіос "Майже ніколи не навпаки"

МАРІЯ МАТІОС «МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ»Сімейна сага в новелах . Міфологічні витоки в романі. Біблійні алюзії, їхня роль

Сага – давньоскандинавське слово, що означає «сказання». Саги були поширені в Ірландії та Ісландії в формі прозових творів з віршованими вставками у VIII - XIII століттях у більшості своїй історико-біографічні або міфологічні оповіді, які розказували про життя простих людей.

Жанр твору Марія Матіос визначила як сімейна сага у новелах. Новела – це невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією. Незважаючи на те, що новели Марії Матіос досить великі за обсягом, вона дотримується основних ознак даного жанру.

Письменниця не дає детального опису побуту гуцулів, навколишньої природи, а насамперед змальовує внутрішній світ персонажів, що є характерно для новел. Марії Матіос вдається зобразити незвичайні події з життя досить значної кількості героїв, показати несподівані сюжетні повороти, акцентуючи при цьому особливу увагу на переживаннях та почуттях персонажів твору).

БУКТРЕЙЛЕР ЗА КНИГОЮ МАРІЇ МАТІОС «МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ»https://www.youtube.com/watch?v=RKId. Wljk. En0

«Майже ніколи не навпаки» (2007)Жанр – роман у новелах Тема. Розповідь історії гуцульських родин Чев'юків, Кейванів, Варварчуків від часів Австро-Угорської імперії, Першої світової війни й аж до середини ХХ століття, а також про життєві метання Мариньки Богодухої, Олекси Німого.Ідея. Честь понад усе.

Сюжет та композиція твору. Композицію роману складають три новели: «Чотири-як рідні-брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Три переплетені між собою новели про незвичайне життя звичайних людей у селі. Про смерть, про відносини у великій сім’ї, про кохання і зраду, про війну і радянську владу.

Композиційним стержнем роману є головна думка: все чує над собою владу минущості…окрім любові. За словами самої авторки, її книга про те, що може людське серце, вражене любов’ю і ненавистю, радістю і заздрістю. Зі сторінок роману постає українська історія в її буковинському ареалі, де пластично поєднано реальний, майже детективний сюжет.

У новелі «Чотири – як рідні – брати» автор демонструє повну деградацію родини через жадобу до збагачення і юридичні тяжби. Так, своєрідною «миттю» першої новели «Чотири – як рідні брати» є не загальна проблема зради (родинної чи шлюбної), а епізод, в якому Андрій застає Петруню й Дмитрика на горищі. Цей же епізод стає вузлом конфлікту, в який втягнуто набагато більше персонажів, ніж було на початку. Родина Чев’юків недарма відкриває художній світ роману: вони стають учасниками всіх колізій, починаючи від того, що Іван Варварчук із побратимом вбивають їхнього Дмитрика, і закінчуючи історією кохання Мариньки-богодухи й Кирила.

Новела друга «Будьте здорові, тату!» відкриває світ людей, що живуть за своїми законами і правилами, світ, поділений на чоловіків і жінок. У цьому світі правлять гонор і честь. Заради них старий парубок Іван Варварчук знеславлює на весіллі свою п’ятнадцятилітню наречену Петруню, щоб не зізнаватися в чоловічому безсиллі. Натомість Петруня й Дмитрик, син Чев’юків, «бездумно позбулися голів» від пристрасті й раптового потягу, таким чином зламавши своє життя.  Петруня залишається жива – проте тільки фізично, морально вона загинула вже після Дмитрикової страти. Трагедія закоханих гірка й невимовна не тільки через молодечу необачність, але й через суворі патріархальні закони, за якими дівчина не має права опиратися батькові.

У останній частині роману – «Гойданка життя» письменниця показує, що життя може зруйнуватися в одну мить, про що не здогадувались ані Маринька-богодуха, ані подружжя Кейванів – ключові герої новели. Читач дізнається про кохання Мариньки й Кирила Чев’юка, що починалося ніжно й природно, а закінчилося доволі трагічно. Незважаючи на почуття Кирило вирішує піти прагматичним і звичним для свого часу шляхом – одружитись на Василині, вигіднішій партії. Маринька ж, яка після зради намагалася накласти на себе руки, отримала дар провидіння, що був і даром, і карою, оскільки запобігти бідам вона ніяк не могла.

Життя Гриця і Теофіли Кейванів, як і більшості односельчан, проходило за негласним приписом: «Тут від зачаття світу чоловічою турботою було здорове сім’я, а жіночою – витривале лоно. От і увесь спільний ґешефт». Тому за багато спільно прожитих років вони набули дітей і господарства, але не набули поваги одне до одного. Під час навали черкесів Теофіла майже добровільно віддається загарбникові, від пристрасті втративши здоровий глузд, хоча чітко усвідомлює: Грицько не стане розбиратися в цьому, а просто вб’є її. Тому й не дивно, що опис Теофілиної купелі нагадує омовіння перед жертвоприношенням.

М. Матіос на прикладі подружжя Кейванів зображує подвійні стандарти суспільства: якщо жінка, будучи зґвалтованою окупантом, народила від нього дітей – вона розпусниця, якщо ж чоловік не гребував іншими жінками на війні – то, як міркує Кейван, він брав їх за їхньою ж волею і взагалі «для здоров’я». Грицько вбачає в діяннях дружини тільки підлість і зраду, але не усвідомлює, що за всі роки подружнього життя не зміг стати рідною людиною для неї. Після всього, що трапилося не проходить і дня у Кейванів, щоб Гриць не бив Теофілу за будь-що й не казав їй вранці: «Зроби так, щоб я тебе шукав».

https://www.youtube.com/watch?v=8i. Pi. Fi. TZN6 Q

ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯЧого нас вчить роман «Майже ніколи не навпаки»?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ НАПИШІТЬ ВИСЛОВЛЮВАННЯ«Як жити: за покликом серця чи за правилами моралі?» (на основі епіграфу до роману:«Важить не час, коли відбуваються події, а людина в подіях часу»)