Мистецтво латиноамериканського культурного регіону. У ході великих географічних відкриттів на землю Америки вперше ступили європейці (1492 р.), поява яких поклала початок формуванню нових етнічних груп, що виникли в результаті зіткнення не схожих один з одним світів. Попередниками тих, хто живе у сучасних країнах Латинської Америки, стали європейці, які прибули як завойовники і колонізатори, жителі Африки, які були завезені як раби та індіанці, які були майже знищені загарбниками або втекли від гноблення.
Мистецтво латиноамериканського культурного регіону. Матеріальна культура корінного населення Латинської Америки (індіанців) була насильно майже зруйнована завойовниками. Релігія витіснена католицизмом шляхом євангелізації, а духовна культура була ізольована до вузької сфери побуту і сімейного життя.
Мистецтво латиноамериканського культурного регіону. Таким чином, мистецтво латиноамериканського культурного регіону сформувалося на основі взаємодії різноманітних етнонаціональних культур: з одного боку — корінного населення, а з іншого — вихідців з європейського (іспанці, португальці, англійці, французи, голландці — їх називали креолами), африканського, далекосхідного та індійського регіонів. Але вирішальну роль у формуванні сучасного мистецтва Латинської Америки зіграла європейська цивілізація.
Мистецтво латиноамериканського культурного регіону. У наш час поняття «Латинська Америка», яке застосували французькі географи і політичні діячі в середині XIX ст., символізує не тільки територіально-географічну сукупність, а й певну єдність у суспільно-історичному і культурному плані.
Латиноамериканські музика і танціУ латиноамериканській культурі великий пласт складають музика і танці. Основою музичного і хореографічного мистецтв країн Латинської Америки є мистецтво корінного населення (індіанців), креолів (найчастіше — іспанців і португальців, рідше — французів) і африканців. Музика цього культурного регіону яскрава, своєрідна, має національні та регіональні особливості, власні стилі. Хоча межі цих музичних стилів розмиті й в деяких випадках жанри тісно переплітаються між собою, але це світ, який має загальну кровоносну систему.
Латиноамериканські музика і танціЩо ж робить латиноамериканську музику настільки популярною не тільки в Південній і Центральній Америці, а й на території інших континентів?Може, цю популярність принесли незвичайні музичні інструменти, багато з яких з'явилися ще за часів панування на латиноамериканській землі індіанських племен? Наприклад, аналоги флейти — айярічі, антара, кена, вертикальна пінкола, або сампоньо. До цього часу найбільш традиційним в індіанських селищах є ансамбль із декількох вертикальних флейт і двох барабанів — одного великого і одного менших розмірів.
Латиноамериканські музика і танціА може це латиноамериканська гітара? Вона звучить не тільки в латиноамериканських країнах, але і в творах класичних композиторів таких, як «Аргентинське танго» А. Вільольдо, «Самба» Х. Сарате, «Мілонга» Х. Кардосо і багатьох інших. Латиноамериканську гітару добре доповнює музичний інструмент маракаси, який використовується не тільки в латиноамериканській музиці, а й в мелодіях багатьох рок-гуртів.
Латиноамериканські музика і танціДійсно, саме національні інструменти, їх звучання, роблять так, що музику Латинської Америки впізнають в усьому світі. Її колорит заворожує, проникає в душу як музикантів, так і слухачів, розповідає про життя тих, хто її створив. Не менш популярний струнний інструмент — куатро. За зовнішнім виглядом його не відрізниш від звичайної гітари. Однак слово «куатро» говорить про його чотири струни, які роблять інструмент подібним до бас-гітари акустичного типу.куатро
Латиноамериканські музика і танціІдею створення латиноамериканського ударного музичного інструмента — агого — привезли до Бразилії раби з країн Західної Африки. Він нагадує пару дзвіночків без «язика», з'єднаних однією металевою ручкою, звук з яких «витягують» дерев'яною паличкою. Європейські та американські музиканти нерідко використовують агого в своїх композиціях.агого
Латиноамериканські музика і танціЛатинська Америка — батьківщина багатьох співаків і композиторів, відомих у всьому світі. Популярний американський співак стилю «сальса», музикант і композитор, актор Марк Ентоні (народився в Нью-Йорку в родині пуерториканців); американська акторка, співачка, танцівниця, продюсерка Дженніфер Лопес (народилася в сім'ї вихідців із Пуерто-Рико); колумбійська співачка і чудова танцюристка з ліванським корінням Шакіра; пуерториканський поп-музикант Рікі Мартін; гватемальська виконавиця і авторка пісень Габі Морено; виконавець пісень в стилі реггетон, лауреат премії «Греммі» в номінації «Латиноамериканська музика» Дон Омар; музична група Aventura з Бронкса домініканського походження, яка виконує музику в стилі бачата; іспаномовний співак і композитор, володар 19 премій «Греммі» Алехандро Санс і багато інших.
Латиноамериканські танціУнаслідок взаємовпливу і взаємопроникнення музики і танцю з'явилося безліч змішаних форм — «танці-мулати» і «танці-метиси». У той же час з'явилися і унікальні музично-хореографічні жанри, які завоювали весь світ. Саме завдяки яскравій і запальній латиноамериканській музиці набули популярності танці румба, танго, самба, які увійшли до програм конкурсів бального танцю і зайняли почесне місце в світовій хореографії разом із такими європейськими танцями, як вальс і фокстрот.
Латиноамериканські танці Для допитливих. Румба. Цей стиль музики і танцю виник у XIX ст. на Кубі в середовищі африканців-рабів. У той час існувало три основні варіанти румби: ямба (парний танець із відносно повільними і спокійними рухами), гуаіуанко (парний танець, для якого характерні різкі, експресивні рухи) і колумбія (сольний чоловічий танець з акробатичними трюками). Зараз румба є бальним танцем, і хоча її сценічний варіант істотно відрізняється від автентичного кубинського, вона зберегла свої головні особливості — пристрасність і романтичність. Класичний варіант румби — кубинська румба — був розроблений педагогом П'єром Лавелом, який викладав латиноамериканські танці в Лондоні. Найвідомішою в світі музичною композицією румби вважається знаменита «Гуантанамера», що була написана кубинським композитором Хосе Фернандесом.
Латиноамериканські танці Для допитливих. Одним із проявів культури країн Латинської Америки, визнаних у всьому світі, можна вважати аргентинське танго. Сьогодні це танго — справжня візитна картка Аргентини, яка покликана відобразити латиноамериканський темперамент. Батьківщиною аргентинського танго стало аргентинське портове місто Буенос-Айрес. У ньому об'єдналися етнічні традиції і фольклор різних народів: елементи африканських ритмів тангано і мілонгі, гаванської хабанери, іспанського фламенко, ритуальних танців індіанців, польської мазурки і німецького вальсу. У 1910 р. аргентинський композитор Е. Саборідо привіз музику і хореографію танго до Парижа. Удосконалений паризькими хореографами, цей танець поширився у всьому світі.
Бразильський танець самба — символ національної ідентичності бразильців — стиль, що виник в результаті змішування танців африканських рабів, завезених до Південної Америки ще в XVI ст., з танцями латиноамериканських індіанців. Перші внесли до нього складні танцювальні фігури, а інші — кругові і коливальні рухи. Танець здобув світову популярність завдяки бразильським карнавалам. Один із різновидів самби увійшов до обов'язкової п'ятірки латиноамериканської програми бальних танців. Виконується в темпі 50—52 удари на хвилину, в розмірі 2/4 або 4/4. Ісмаель Сільва, один із засновників першої школи самби, стверджує, що особливість самби — це необхідність одночасно танцювати, рухатися і співати під час карнавальної ходи. Крім танго, самби і румби, у багатьох інших країнах світу, починаючи з кінця XIX і протягом XX ст., набули поширення такі латиноамериканські танці, як мамбо, болеро, ча-ча-ча, сальса тощо. Латиноамериканські танці Для допитливих
Бразильські карнавали. Традицію проведення карнавалів у Латинській Америці заснували іспанці і португальці ще в XVII ст. В Європі карнавал з'явився в IX—Х ст. як святкова урочистість, що тривала протягом тижня напередодні Великого посту. Батьківщиною карнавалу вважається Італія. Згодом її святкові традиції перейняли інші держави Західної Європи, зокрема Іспанія. Спочатку громадські розважальні заходи складали неофіційну частину свята, тоді як головну роль грали релігійні ритуали.
У Латинській Америці карнавал придбав нові характерні риси, що обумовлено поєднанням національних традицій багатьох народів, які тут мешкають. Найвідоміші в світі карнавальні урочистості щороку в лютому — березні проводяться в бразильських містах Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу і Салвадорі. Бразильські карнавали. Ріо-де-Жанейро. Сан-Паулу. Салвадор
Бразильські карнавали. Головною подією свят є чотириденні змагання найкращих бразильських хореографічних шкіл самби за звання переможця карнавалу, в яких беруть участь кілька тисяч виконавців. На карнавалах кожна школа самби представляє яскраве театралізоване дійство у спеціальних святкових костюмах. Під час святкової танцювальної ходи спеціальне журі оцінює ритмічність, узгодженість співу, танцю та супроводу ударних інструментів, художнє оформлення (костюми, декоративні платформи), виступ жінки-прапороносця, яка крокує попереду. З трибун карнавали спостерігають близько мільйона глядачів.