Край мережива річок і озер, високих круч і розлогих долин, багатих луків і родючих степів - благодатний куточок українського степу. Як стверджують науковці, заселений він був ще на зорі становлення людства. „Природа! Ми нею оточені й охоплені непереможно, нам не вийти з неї” І. В.Гете.
І хоч древні племена та міжплемінні союзи упродовж тисячоліть мігрували і змінювали одне одного на цій землі, трипільські племена становили основу її поселенців – мисливців - збирачів, а потім і орачів – скотарів. На нашій території зустрічаються пам’ятки сарматської культури. А ще північніше, ближче до річки Берека при будівництві ферм у 1969 -1971 роках був розгорнутий курган і «вигорнуто трактором» декілька кам’яних брил, серед них - кам’яна статуя, яка в цей час знаходиться біля Дмитрівської школи. Свідченням цього є кургани: на західній околиці села та вздовж північної околиці ланцюг із десяти курганів висотою 1,3 – 5 м. П’ятиметровий курган вище (на півночі) села Дмитрівка зберігся до цього часу.
у 1731 році почала будуватися Українська оборонна лінія, що являла собою ланцюговий вал з 16 фортецями й була простягнута на 268 верст. її завданням було захищати землі Лівобережної України від набігів кримських татар. Крім двох п'ятибастіонних (Борисоглібської і Лозівської), інші фортеці, в тому числі й Тамбовська, яка знаходиться в чотирьох кілометрах від с.Дмитрівка, будувалися у вигляді бастіонних чотирикутників. Внутрішній фортечний двір площею 1,5 га з чотирьох сторін був оточений високими земляними валами. Контрескарпи ровів були оточені прикритим шляхом з плацдармами по вхідних частинах. У цей час ширина валу по верху була 2 м, а в основі 20 м. На кутових бастіонах були раніше встановлені гармати. З південно-західного та південно-східного напольних сторін, повернутих до берега р. Берека, оборона куртин посилювалася, доповнювалася земляними укріпленнями - равелинами. Фортеця і сьогодні знаходиться у непоганому стані.
Отже, Дмитрівка має давню історію. Вона виникла завдяки побудові Української оборонної лінії на початку 1730-х років (1732-1734, за ін. даними - 1840) і заселялася вихідцями із Гетьманщини та Правобережної України.. Першим і найбільшим із цих сіл на території Барвінківського архіпелагу стала Дмитрівка. Існує місцева легенда, буцімто на місці Покровської церкви, збудованої в 1732 році, стояла церква Дмитрія Солунського, від якої пішла назва села. Наскільки легенда обґрунтована, перевірити важко. Засноване село за одними даними в 1732-1734 роках, за іншими, документально підтвердженими, в кінці XVIII століття Дмитром Парфентійовичем Ієвлевим (народився в 1731 р.) Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь. Борис Олійник
Найпоширеніші місцеві прізвища: Третинник. Скороход, Несвіт, Малишко, Канівець, Стремоухов, Мусієнко. Єрофей, Терновий, Сисой, Самсоненко, Стельмах, Лобода, Блажко, Литвиненко, Наріжний, Павлюченко, Переваруха. Самарський та інші. Дмитрівка мальовничо розташована на лівому березі ріки Береки і фактично складається з двох сіл - власне Дмитрівки на сході і Катеринівки за мостом через ріку на заході. Дві основні вулиці - Шкільна і Набережна носять народні звичаєві назви Слобода і Вовківка.
Увага! Увага ! Село Дмитрівка розташоване на лівому березі річки Берека, за 60 км від районного центру і залізничної станції місто Барвінкове, за 120 км від міста Харків. До найближчої залізничної станції Краснопавлівка - 35 км. В населеному пункті у 179 дворах проживає 529 чол. населення.
Район, розміщений, в межах Великого Донбасу. Так називають обширний прогин земної кори, що утворився в девонський і кам'яновугільний періоди палеозойської ери на місці кристалічного щита. Найбільш розповсюдженими є відкладення періоду крейди, глибина яких доходить до 600 метрів, і більш пізні налеогенні і неогенні відкладення. Геологічна будова
Територія села являє собою пагорбисту малопересічену рівнину, перерізану подекуди балками і річковими долинами. Найбільша з річок району Берека, що протікає в с. Дмитрівка, — тече здебільшого у широтному напрямку із заходу на схід, що пояснюється розташуванням району на водорозділі Дніпра і Дону. Рельєф і гідрографія
Дмитрівка розміщена у степовій зоні Харківської області. Тому ліси і займають незначну територію.. Повсюдно (особливо по балках) розповсюджені терники, зарості шипшини і гльоду. Степова рослинність представлена різнотравною типчаку ковиловою байрачною рослинністю. Слід зазначити, що багато із рослин наших степів занесені у Червону Книгу—звіробій, наприклад. Однак, більша частина території району являє собою антропогенний ландшафт: орні землі, пасовища та інші сільськогосподарські угіддя. Рослинність Важливе значення мають лісосмуги (посадки), до створення яких широко приступили у післявоєнний період. Нині лісосмуги — неодмінна прикмета пейзажів степової України Із дерев найбільш розповсюджені клен, ясен, дуб, тополя, сосна ,береза та інші
Тваринний світ представлений зайцями, лисицями, косулями; повсюдно, особливо по балках, ховрахи і хом'яки та інші гризуни; в лісових масивах можна зустріти дикого кабана і навіть вовка. Багатий світ плазунів і земноводних: жаби, ящірки, вужі, степові гадюки. Дикий пташиний світ представлений, крім сімейства горобиних, більш екзотичними перепілками та. іншими степовими птахами; поблизу людського житла селяться лелеки. Нерідко в небі можна помітити і крилатих хижаків—сокола або степового орла. . тваринний світ
ґрунти і погода. Чорнозем — головне багатство, це «чорне золото». Саме ця обставина обумовила основну діяльність поселення—заняття землеробством. Чорноземи займають більшу частину території Крім чорнозему, по річкових долинах розповсюджені кислі ґрунти, по схилах балок—вилужені і змиті. Останнім часом все більше поширюються солонці, що є поряд із зникненням річок серйозною екологічною проблемою. Клімат помірно-континентальний із нестійким зволоженням і нерівномірним розподілом опадів по місяцях і сезонах, періодичні посухи. Найбільше опадів випадає в осінньо-зимовий період.
Багато жителів не повернулося з фронтів останньої війни, були замордовані фашистами в роки окупації. Село тричі переходило з рук в руки. Тут смертю хоробрих загинув командир 270-ї стрілецької дивізії генерал-майор Кутлін Закі Юсупович, герой визволення в січні 1942 року Барвінкового, Лозової й інших населених пунктів району 130 радянських воїнів, що загинули при звільненні села від німецько-фашистських загарбників, покояться нині в братській могилі, над якою в 1965 році був поставлений пам’ятник, а у 1995 році було зведено пам'ятник-меморіал.
На шкільному подвір’ї лежить валун з написом: “Мій друг, якщо сьогодні день прожив й залишив слід в душі дитячій, на камінь руку поклади і ти відчуєш – він гарячий” Сподіваюся, що мандри просторами мого краю надовго залишать слід у ваших серцях. Багато залишається невідомого про наше село, нашу місцевість, але якщо людина хоче знати про свій рід, родину, Батьківщину, то вона обов’язково буде вести пошуки і узнавати нові дані із затертих сторінок історії. Земля – дім тих, хто живе сьогодні й житиме завтра. Нинішнє покоління має піклуватися не лише про себе, а й про своїх нащадків – дітей. онуків, правнуків, любити і шанувати Землю, яка благословляє життя і управляє ним.