Презентація на тему: "Гетьманщина наприкінці XVII – XVIII ст"

«Гетьманщина наприкінціXVII – XVIII ст.»Підготуваластудентка БДПУПисьменна Анастасія

План1. Період «Руїни» та його особливості.2. Гетьман Іван Мазепа: внутрішня та зовнішня політика.3. Пилип Орлик та його Конституція.4. Розвиток культури наприкінці XVII – XVIII ст.

Період «Руїни» та його особливості. Руї́на — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687). Під час Руїни Гетьманщина умовно була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці два володіння під різними гетьманами ворогували між собою. Сусідні держави (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні відносини з тією чи іншою окупаційною силою[1]. Київську митрополію в 1686 було підпорядковано Московському патріархату. Остаточний поділ Гетьманщини на Лівобережну та Правобережну Україну було закріплено Андрусівським договором (1667) та Вічним миром (1686). За ними Лівобережжя та Київ відходили до Московського царства, а Правобережжя — до Річі Посполитої.

Період «Руїни» та йогоособливості. Передумови. Після смерті Богдана Хмельницького козацька старшина, виконуючи його волю, обрала гетьманом його сина Юрія Хмельницького. Регентом, до повноліття юного керманича, мав бути Іван Виговський. Але вже через місяць Юрія, на Генеральній раді у Корсуні, з великими суперечками, головним чином за підтримки покозаченої шляхти, чинно замістив генеральний писар. Також та сама рада ухвалила створення нового союзу Гетьманщини зі Швецією, що було закріплено у Корсунському договорі. Новий гетьман викликав обурення серед козацтва — йому закидали те, що він мав польське походження та був одружений з донькою магната Речі Посполитої. Також загострилися соціальні конфлікти — з одного боку, козацька старшина привласнювала на місцях прибуток від оренди та частину податків, з іншої — війни та стихійні лиха призвели до розорення козаків, посполитих та міщан. Ще за часів Хмельницького козаки мали проблеми з оплатою їхньої служби, та навіть були змушені вдаватися до розбою. Обурення з цього росло ще при житті старого гетьмана. Виговський, в свою чергу, взяв курс на створення старшинської республіки (орієнтуючись на взірець устрою Речі Посполитої). Він спробував частково відродити шляхетське землеволодіння на території південних лівобережних полків (Полтавського та Миргородського), які й стали головним центром повстання в Гетьманщині.

Період «Руїни» та його особливості. Причини Руїни: Виникнення гострих соціальних конфліктів та охоплення значної частини народу бунтівними настроями. Загострення суперечок в середовищі української державної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики. Відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами. Слабкі державницькі традиції, низький рівень політичної свідомості українців. Соціальне розшарування (небажання селян та простих козаків коритися шляхті та козацькій еліті). Несприятливе міжнародне становище. Іноземна інтервенція в Гетьманщину з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Гетьман Іван Мазепа: внутрішня та зовнішня політика.Іван Мазепа (близько 1640–1709) – гетьман Лівобережної України в 1687–1708 pp. Ідеал суспільно-політичного устрою вбачав у Речі Посполитій. Піклувався про розвиток науки, освіти та культури. У жовтні 1708 р. перейшов на бік шведського короля Карла XII. Укладена ним україно-шведська угода передбачала відновлення державної незалежності Гетьманщини в союзі зі Швецією. Після поразки в Полтавській битві в 1709 р. відступив разом зі шведами в турецькі володіння (місто Бендери). Провал планів гетьмана спричинив його хворобу та смерть.

Гетьман Іван Мазепа: внутрішнята зовнішня політика. Зовнішня політика гетьмана І. Мазепи (1687–1708): Незважаючи на заборону, підтримував дипломатичні зносини з багатьма європейськими монархами, приймав у Батурині іноземних послів. Відновив торговельні зв’язки Гетьманщини з іншими країнами (Річ Посполита, Пруссія, Швеція, Кримське ханство, Туреччина), перервані за часів Руїни.1705 р. Установив таємні зв’язки з польським королем С. Ліщинським, а пізніше зі шведським королем Карлом XII.1708 р. Уклав україно-шведську антиросійську угоду про воєнний союз та україно-польську угоду про входження Гетьманщини у формі «князівства Руського» до складу Речі Посполитої як третього суб’єкта.1709 р. Уклав новий україно-шведський договір про створення незалежної Української держави в союзі зі Швецією.

Гетьман Іван Мазепа: внутрішнята зовнішня політика. Внутрішня політика гетьмана І. Мазепи. Соціально-економічна політика. Прагнув створити в Україні станову державу західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Ідеал державного устрою вбачав у Речі Посполитій. Сприяв формуванню аристократичної верхівки українського суспільства з козацької старшини, наділяючи її значними землеволодіннями, новими правами і привілеями. Надав охоронні грамоти містам, підтвердив спеціальним універсалом права Київської митрополії та окремих монастирів. Узаконив універсалом від 28 листопада 1701 р. панщину для селян у розмірі двох днів на тиждень. Силою придушував селянські протести. Намагався за допомогою зв’язків із царем і московськими можновладцями зберегти права і привілеї Гетьманщини. Уважав за доцільне дотримуватися курсу показного вірнопідданства Москві, що спричинило великі людські втрати, виснаження економіки Гетьманщини і зростання невдоволення населення. Політичні та організаційні прорахунки гетьмана позбавили його опори серед козаків і селянства в критичний період боротьби за майбутнє України і прирекли її на поразку.

Гетьман Іван Мазепа: внутрішнята зовнішня політика. Культурно-просвітницька політика. Постійно опікувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії. Домігся від царської влади надання Києво-Могилянській колегії статусу академії. Зажив слави опікуна і захисника православної церкви. Надавав великі кошти на будівництво і відновлення церков і монастирів. Видав власним коштом Євангеліє арабською мовою. Подарував коштовну срібну чашу церкві Святого Гробу Господнього в Єрусалимі. Обдарував чимало українських церков іконами, книгами, дзвонами і цінними речами. Покровительствував літературі. Підтримував творчість І. Максимовича, Ф. Прокоповича, Д. Туптала, Є. Яворського. Автор низки віршів: «Дума», «Пісня», «Псальми» та ін. Направляв навчатися за кордон дітей козацької старшини.

Пилип Орлик та його Конституція. Пили́п О́рлик (лат. Philippus Orlik, рос. дореф. Филиппъ Орликъ; 11 (21) жовтня 1672[1], Косута — 24 травня 1742, Ясси) — український політичний, державний і військовий діяч, Генеральний писар (1702-1709), гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження), що користалися гербом «Новина». Один із упорядників «Договорів і постанов» — конституційного акту, який є першою українською Конституцією, фактично — козацьким суспільним договором.

Пилип Орлик та його Конституція. Згідно традиції обрання гетьмана 5 квітня 1710 року Пилип Орлик уклав зі старшиною та запорожцями угоду, «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» — документ, який пізніше дістав назви Конституція Пилипа Орлика , «Бендерська конституція», українська конституція 1710 року. Нею він зобов'язався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Московії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. Відмінністю «Договорів та постанов» від 5 квітня 1710 року від попередніх договорів гетьманів з московськими царями полягала у тому, що цей політико-правовий документ приймався для всіх наступних українських правителів та був передусім між українськими гілками влади (хоча шведський король виступав протектором України). Створення цих документів вважається значною заслугою Пилипа Орлика в історії України. Росія намагалася переконати увесь світ в тому, що України як держави ніколи не існувало. Проте ще у 1710 році українець, гетьман Пилип Орлик створив першу в Європі модель вільної, незалежної держави. Це Конституція Пилипа Орлика, в якій було прописано поняття «вільного народу», основи демократії та правосуддя, антикорупційні та соціальні засади. Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки і МКІП нагадав, що поки в москві поклонялись царю, Україна вже заклала основи суверенної, вільної та цивілізованої країни.

Розвиток культури наприкінці XVII – XVIII ст. Культура України наприкінці XVII-XVIII ст. розвивалася, як і все українське суспільство, досить складно, нерівномірно і суперечливо. З одного боку, події Національної революції середини ХУІІ ст. й утворення та діяльність Держави Війська Запорозького (Гетьманщини) сприяли піднесенню творчого духу українського народу, дали поштовх для розвитку його матеріальної й духовної культури. Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на захист православної церкви, національної освіти, книгодрукування, літератури, мистецтва та архітектури.

Розвиток культури наприкінці XVII – XVIII ст. З другого боку, розвиток національної культури стримувався розчленуванням українських земель сусідніми державами, неоднаковими умовами їх розвитку. Катастрофічні руйнування міст, сіл і містечок у ході революційних подій, громадянської війни, насильницькі переселення, захоплення населення в ясир, тощо призвели до загибелі мільйонів людей, цілковитого розорення і запустіння цілих регіонів. Разом з ними гинули історичні пам’ятки, культурні цінності: архітектурні споруди, бібліотеки, старожитності, картини, інші творіння матеріальної та духовної культури народу. Усе це справило негативний вплив не лише на економічний, але й культурний розвиток українських земель. До цього необхідно додати і негативний вплив на духовний розвиток українського народу політики полонізації з боку Речі Посполитої особливо на Правобережжі та західноукраїнських землях, русифікаторської політики царизму на Лівобережжі та Слобожанщині тощо. І все ж, незважаючи на ці негативні фактори, культура України наприкінці XVII-XVIII ст. набула дальшого розвитку. Відбуваються значні зміни у сфері матеріально-побутової культури. Зокрема, поступова еволюція господарського розвитку зумовила вдосконалення сільськогосподарських та ремісничих знарядь праці. У цей час модернізується український плуг – його форма стає асиметричною, що сприяє зростанню продуктивності праці. На Лівобережжі та Слобожанщині з’являється своєрідний примітивний культиватор – багатозубе рало та дерев’яна борона, часто із залізними зубами, що використовувалися для розпушування ґрунту. Для віяння зерна винайшли простий дерев’яний млинок. Зерно мололи жорнами, у водяних млинах і вітряках, яких ставало дедалі більше на всіх українських землях.

Розвиток культури наприкінціXVII – XVIII ст. Для виготовлення тканин дедалі більшого поширення поряд з вертикальним набуває горизонтальний верстат. У ремеслах та промислах активно впроваджується примітивна механізація, що базувалася на використанні енергії вітру та води (водяне колесо). Розширення торгівлі та майнова диференціація стимулювали появу нових засобів пересування. Заможна старшина, наслідуючи європейців, заводила і собі іноземні карети. За їхнім зразком місцеві майстри робили й прикрашали коляски-напівкарети, «будки», «спальні». Для освітлення дороги спереду чіпляли ліхтарі зі слюдяними шибками. В таких каретах можна було подорожувати досить комфортно. Користувалися також бричками, лінійками, таратайками тощо. Для перевезення вантажів виготовляли вози, котрі у разі необхідності можна було видовжувати. Кузови мали різні форми – глибокі й мілкі, довгі та короткі – у вигляді дощаних, драбинчастих і плетених коробів. Удосконалилися чумацькі мажі. Деякі з них були оздоблені як справжні витвори мистецтва художньою різьбою й національним розписом.

Розвиток культури наприкінціXVII – XVIII ст. Засобами пересування на воді були довбанки, байдаки, липи, обшиванки, баркаси, струги, шхуни, дуби, лодьї. Вантажі перевозилися плотами, зв’язаними лозою або мотузками. Переправлялися через річки за допомогою паромів або човнів. Як і раніше, забудова українських поселень була різноманітною – вуличною, круговою, рядовою, безсистемною тощо. Якщо на Поліссі, наприклад, переважала вулична забудова, то в лісостеповій та степовій зонах – безсистемна. Однак і тут поступово формуються вулиці, обабіч яких розташовувалися хати й городи. Для спорудження житла використовували здебільшого місцеві матеріали. Зі зникненням лісових масивів населення степової та лісостепової зон почало будувати так звані хати-мазанки. Каркас робили з тонкого дерева чи хмизу й обмазували з обох боків глиною. Печі ставили з димарями і це дивувало подорожніх, котрі відзначали чистоту й акуратність українських жител. Такими особливостями, як глиняні підлоги, відсутність підклітей і погребів, українське помешкання суттєво відрізнялося від російського.

Розвиток культури наприкінціXVII – XVIII ст. У духовній культурі людей важливе місце належало звичаям і обрядам, які визначають норми поведінки людей у суспільстві. Сімейні обряди та звичаї українців своїм корінням сягали глибокої давнини, часто навіть язичницьких вірувань. Людина переживає три найзначущі моменти – народження, одруження і смерть. Саме з ними пов’язані найчастіше обряди та звичаї, котрі несуть на собі вплив давніх традицій. Хрещення вважалося прилученням дитини до справжнього життя. На роль хрещених батьків запрошувалися, як правило, найближчі родичі – брати та сестри подружжя. Однак ними могли бути й найближчі друзі та сусіди, надійні й чесні люди, здатні замінити дітям справжніх батьків на випадок якогось лиха. Свята люди відзначали різними розвагами – піснями, танцями, ігрищами або ж іншими відповідними моменту дійствами. Серед свят особливо шанували Різдво та Великдень.

Джерела:https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%97%D0%BD%D0%B0#%D0%A5%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8 F_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%96%D0%B9 https://discover.in.ua/history/politika-mazepi-livoberezhna-ukrayina.html https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9 F%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%BF_%D0%9 E%D1%80%D0%BB%D0%B8%D0%BA http://zno.academia.in.ua/mod/book/view.php?id=3498

Дякую за увагу