Презентація на тему: Прокаріотичні організми: археї та бактерії.

Прокаріотичні організми: археї та бактерії. Особливості їхньої організації та функціонування

До його досліджень живу природу поділяли на два надцарства – Прокаріоти та Еукаріоти.

Філогенетичне дерево життя, збудоване Воузом, показує значну різноманітність світу мікроорганізмів.

Нині прокаріотичніорганізми населяють усі середовища існування на планеті.

Прокаріоти – це мікроскопічні клітинні організми, які не мають сформованого ядра та мембранних органел.

форма прокаріотів

Середні розміри цих істот становлять від 0,1 до 10 мкм, проте є свої «гіганти» – спірохети можуть мати довжину 500 мкм і бути видимими неозброєним оком Найменшими вільноживучими бактеріями є мікоплазми (лише 0,12–0,15 мкм), які приблизно однакові за розміром з найбільшими вірусами.

Обов’язковим компонентом поверхневого апарату прокаріотичної клітини є плазматична мембрана. За хімічним складом мембрана є білково-ліпідною. У мембранах багатьох прокаріотів виявлено специфічні ліпіди, яких немає в мембранах еукаріотів. Будова прокаріотичної клітини.

У цитоплазмі є такі структурні елементи, як рибосоми, цитоскелет, плазміди, включення. Рибосоми – це немембранні органели, які забезпечують синтез білків. За структурою рибосоми прокаріотів і еукаріотів подібні, однак рибосоми прокаріотів мають менші розміри. Цитоскелет виконує багато функцій, здебільшого відповідаючи за форму клітини та за внутрішньоклітинне транспортування. У клітинах багатьох прокаріотів поряд з нуклеоїдом містяться позахромосомні кільцеві молекули ДНК, що дістали назву плазмід. З їх допомогою бактеріальні клітини здатні обмінюватися деякими генами, що має важливе значення в забезпеченні їхньої пристосованості до умов існування.

Спосіб живлення

За типом дихання прокаріоти поділяють. Аероби використовують для дихання молекулярний кисень атмосфери. Анаероби можуть жити без доступу атмосферного кисню

Розмноження. Найчастіше прокаріоти розмножуються нестатевим поділом клітини навпіл (бінарний поділ) або ж множинним поділом (ціанобактерії). Цим організмам властивий високий темп розмноження. За сприятливих умов час поділу для багатьох видів коливається в межах від 15 до 30 хвилин. У прокаріотів відсутнє статеве розмноження, проте існує статевий процес, який полягає в обміні між різними організмами генетичною інформацією. Це відбувається під час процесу, що називають бактеріальною кон’югацією – обміну ділянками ДНК (плазмідами) через цитоплазматичні місточки між клітинами.

Біологічна роль прокаріотів. Автотрофні організми є продуцентами, утворюючи первинну органічну речовину. Проте не завжди роль фототрофних прокаріотів є позитивною, зокрема інтенсивне розмноження ціанобактерій спричинює «цвітіння» води. Різноманітна роль гетеротрофних прокаріотів. Паразитичні організми спричиняють захворювання людини, тварин і рослин. Симбіотичні прокаріоти співіснують із грибами, рослинами чи тваринами. Сапротрофні прокаріоти руйнують мертву органічну речовину, перетворюючи її на неорганічні сполуки, доступні для подальшого використання автотрофами, замикаючи колообіг речовин. Значна різноманітність хімічних реакцій, які є основою метаболізму прокаріотів, зумовлює важливу роль їх у багатьох колообігах. Азотфіксувальні та нітрифікувальні бактерії є необхідними для перетворень нітрогеновмісних сполук, сіркобактерії беруть участь у перетворенні сполук Сульфуру, залізобактерії окиснюють ферумвмісні речовини.

Роль прокаріотів у природі та житті людини

Використання прокаріотів людиною. Протягом тисяч років сапротрофні бактерії використовуються для виробництва харчових продуктів

Використання прокаріотів людиною. Актинобактерії роду Стрептоміцес дають людині близько половини відомих науці антибіотиків. Людина навчилася за індикаторними мікроорганізмами, які можуть окиснювати метан і пропан, проводити пошуки нафтових і газових родовищ. Бактерії також використовуються в біологічній боротьбі зі шкідниками. Завдяки здатності швидко рости, простій будові геному прокаріоти широко використовуються в генети ці та біотехнології. Створюючи мутації в бактеріальній ДНК, учені можуть визначати функцію генів. Сучасні відкриття уможливили використання ферментів архей у молекулярній біології