Презентація на тему:"Пробудження Азії. Міжнародні відносини (друга половина XIX — початок XX ст.)КИТАЙ"

Китай. Автор: Петрина Анастасія Петрівна

Пробудження Азії У другій половині XIX ст. Китай, Іран та Туреччина потрапили в напівколоніальну залежність від європейських країн, що спричинило насильницьке втягування їх у світовий ринок і руйнування традиційних структур. У спробі подолати відсталість правителі ініціювали реформи (Танзімат в Османській імперії, політика самопосилення в Китаї, реформи Тагі-хана в Ірані), але вони не дали очікуваних результатів. Це призвело до нового етапу антиколоніальної боротьби, очолюваної революціонерами — пробудження Азії. Важливими подіями стали три революції: Іранська, Молодотурецька й Сіньхайська. Вони викликали глибокий розкол у суспільствах і хвилю наступних конфліктів. Численні демонстрації у ТегераніПроголошення відновлення конституції на мітингу

Колоніальна експансія провідних держав світу в КитаїНа початку XIX ст. Китай був великою імперією, але політика самоізоляції почала гальмувати розвиток. Європейські країни, зокрема Англія та Франція, домагалися «відкриття» Китаю. Після «опіумних» війн 1840–1842 та 1856–1860 рр. країну було насильно включено до світового ринку. Масовий імпорт опіуму призвів до соціальної деградації — майже 90% молодих чоловіків стали залежними. Китайський уряд намагався зупинити торгівлю наркотиком, але зазнав поразки. Криза загострилася через знецінення грошей, зубожіння населення і ослаблення влади імператора. Китайські курці опіуму

Китай, Індія в XIX ст.

Рух тайпінів. У 40–50-х рр. XIX ст. в Китаї спалахнув найбільший селянський рух тайпінів під проводом Хун Сюцюаня, що виступав за соціальну рівність. У 1853 р. повстанці захопили Нанкін і створили власну державу. Проте у 1864 р. повстання було придушено. Європейці, використавши ситуацію, нав'язали нові договори, розширивши доступ до китайського ринку. У 90-х рр. Китай було поділено на сфери впливу: Японія, Росія, Франція, Німеччина й Англія отримали контроль над різними територіями, що призвело до занепаду імперії.

У 1862 році експедиційні сили, сформовані армією Чан Шен і британською армією, напали на місто, зайняте тайпінською армією, і почали артилерійське бомбардування за воротами Фенхуа в провінції Чжецзян.

Китайські солдати та іноземні офіцери в переможній армії. Щоб зберегти політичну владу, цинський двір не соромився схиляти коліна перед іноземними країнами і співпрацювати з іноземними силами, які вторглися в Китай, спонукаючи іноземні держави допомогти придушити Тайпінське Небесне Царство з метою захисту своїх корисливих інтересів, взятих з цінського двору.

Китай наприкінці XIX ст. Повстання іхетуанів. У 1890-х рр. у Китаї поширилися ідеї реформ для збереження незалежності країни. Кан Ювей виступав за конституційну монархію і модернізацію, а імператор Гуансюй видав понад 60 указів за "сто днів реформ". Проте реформи було зупинено після перевороту 1898 р. Імператриця Ци Сі взяла владу, а частину реформаторів стратили. На цьому тлі посилився протест проти іноземного впливу — вибухнуло повстання Іхетуанів «боксерів» (1899–1900), що виступали проти чужинців, покладаючись на духовну силу й традиційну зброю.

Японські моряки в КитаїСтрата іхетуанів

Російська кіннота атакує загін Іхетуань.

Морські піхотинці США борються з бунтівними боксерами. Загін іхетуанівІмператриця Ци Сі

У 1897 р. іхетуані вбили німецьких місіонерів у провінції Шаньдун. Вони атакували іноземців, руйнували інфраструктуру. У 1899 р. повстанці зібрались біля Пекіна. Імператриця Ци Сі підтримала їх, дозволивши увійти до столиці. Почалися напади на дипломатичні місії, що викликало інтервенцію восьми держав. Вони розгромили повстанців і зайняли Пекін. Після цього Китай підписав принизливі угоди: контрибуція, іноземні війська в Пекіні, смертна кара за вбивство європейців. Повстання іхетуанів стало останньою спробою захистити традиційний устрій.Іноземні армії збираються в Забороненому місті після захоплення Пекіна. Розділ Китаю європейськими державами та Японією. Карикатура кінця ХІХ ст

Британські та японські війська вступають у бій з боксерами. Страта боксерів шляхом удушення стоячи

Китай на початку XX ст. Сіньхайська революція. На боротьбу за модернізацію Китаю вийшли сили, які виступали за революційні зміни в країні. Їх очолив Сунь Ятсен. Він сформулював «три народні принципи», які, власне, і визначали мету перетворень у Китаї:націоналізм — повалення Маньчжурської династії та відновлення китайського правління;народовладдя — ліквідація монархії та встановлення республіки;народний добробут — проведення поступової націоналізації земельної власності та встановлення прогресивного податку на землю.

У 1905 р. в Токіо Сунь Ятсен заснував «Об’єднаний союз» — об’єднання революційних організацій, що виступали за республіку, рівність громадян і демократичну Конституцію. Після кількох невдалих повстань влада, остерігаючись революції, розпочала реформи: скасування рабства, станових відмінностей, тортур, привілеїв дворянства, опіуму; створення європейського війська, нової освіти та політичних партій. Почалась модернізація Китаю, однак традиційне суспільство чинило опір. Після загадкової смерті Ци Сі в 1908 р. реформи зупинилися.

Провал реформ підштовхнув до революції, що почалася 10 жовтня 1911 р. в Ухані після випадкового вибуху гранати, який розкрив підпільну революційну квартиру. Почалися арешти, і змовники вирішили діяти негайно. Повстання швидко поширилось, міста проголошували незалежність від Пекіна. Маньчжури звернулися до генерала Юань Шикая, який узяв владу в Північному Китаї. Хоч імперія погодилась на конституцію, рух за незалежність охопив нові регіони. 2 грудня революційні сили зайняли Нанкін — Маньчжурська імперія почала розпадатися.

Юань Шикай вступає на посаду тимчасового президента в Пекіні. 1912 р. Військовий уряд Китайської республіки в Ухані під час революції 1911 р.

Наприкінці 1911 р. після початку повстання Сунь Ятсен повернувся до Китаю й 1 січня 1912 р. став першим президентом новоствореної Китайської Республіки. Але під тиском правлячої верхівки він передав владу генералу Юань Шикаю. 12 лютого імператор Пу І офіційно зрікся престолу, що ознаменувало кінець Маньчжурської династії. Юань став диктатором і прагнув відновити монархію, що викликало опір Гоміндану. Громадянська війна завершилася перемогою північних військ. Республіка збереглася, але демократичні перетворення були згорнуті.

Висновки. На початку ХІХ ст. Китай був могутньою державою. Проте під тиском європейських колонізаторів країна стрімко втрачала свій суверенітет. У результаті протидії реформам із боку правлячої верхівки Китай почав швидко відставати від провідних держав і був поділений на сфери впливу між країнами Заходу, Росією та Японією. Політика колонізаторів і розвал держави викликали опір населення. Повстання тайпінів та іхетуанів були придушені за допомогою колонізаторів. Спроби проведення реформ представниками маньчжурської династії були нерішучими. Зрештою спалахнула Сіньхайська революція, яка скинула імператорську владу. Китай став на шлях модернізації, який, проте, виявився складним і кривавим. Епізод війни за незалежність у Китаї, 1911 рік