Презентація на тему "Юрій Федькович - найбільший поет зеленої Буковини"

Юрій Федькович – найбільший поет зеленої Буковини. 8 серпня 1834 — 11 січня 1888

регаліїПоет, прозаїк, драматург , публіцист, байкар  невтомний трудівник на ниві народної освіти. Буковинський соловій, український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини, «найбільший поет зеленої Буковини», буковинський Кобзар. Поет, прозаїк, драматург , публіцист, байкар . Невтомний трудівник на ниві народної освіти. Буковинський соловій, український письменник-романтик, передвісник українського національного відродження Буковини, «найбільший поет зеленої Буковини», буковинський Кобзар

"Такі поети як Шевченко, Федькович, мислили піснею, і то піснею в народному стилі. Але це мислення піснею чуже було Лермонтову, Маяковському і багатьом ін.". М. Рильський

Осип Юрій Федькович (повне ім’я і прізвище — Осип Домінік Гординський де Федькович;псевдоніми: Гуцулневір, Юрій Коссован).

Народився в родині небагатого шляхтича-службовця Адальберта Федьковича в містечку Сторонці-Путилові на буковинській Гуцульщині (тепер смт. Путила Чернівецької області).

Походив з родини збіднілого галицького шляхтича, управителя поміщицьких маєтків Адальберта Гординського де Федьковича та Анни, дочки священика Дашкевича. Хлопця хрестили за латинським обрядом і дали йому два імені - Осип та Домінік. 

Початкову освіту здобув приватним способом у домашніх умовах.

Навчався у Чернівецькій німецькій реальній школі

Навчався у Чернівецькій німецькій реальній школі . У 1849-1852 рр. вивчав землемірську та аптекарську справи в Молдавії (Ясси, Нямц). 

Запрошений до Львова, у 1872—1873 працював редактором у видавництві «Просвіти» і театрі «Руська Бесіда».

1885—1888 був редактором газети «Буковина».

11 січня 1888 року видатний буковинський поет помер у нестатках, у чужій хаті. Похований у Чернівцях на Руському кладовищі.

Творчість  Першими друкованими творами Федьковича були німецька балада та романтичне оповідання «Der Renegat» (1859 р.)

 1859 року написав перший вірш українською мовою (перед тим писав по-німецьки) — «Нічліг» (1858). Звізди по небеснім градіІ по одній і в громадіЯк то любо заснияли,Де жовняре спочивали. Но як збліднут тихо зорі, Світле сонце зійде д горі,Хто тогди наш бідним скаже,Де котрий з нас нині ляже?Де хто ляже, Божа воля, –Є де спати, много поля,Є де голов приклонити,А зірниці ймут світити.

У німецькомовній творчості Ю. Федькович розробляє переважно ті ж проблеми, розгортає ті ж мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідко твір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору або навпаки.

У творчості Ю. Федькович поєднував впливи західно-європейського романтизму з буковинським фолькльором.

У його ліричних віршах переважає гуцульська тематика…

Зокрема: «Дезертир», «В арешті», «Рекрут»,«Святий вечір»То ж тихенько, серце, струни!При зірницях, в світлі луни. Можна трошки потужити,Лиш би браття не збудити. (Ю. Федькович «В арешті»)

Поеми Ю. Федьковича присвячені героїчним подвигам опришків, месників за кривду народу: «Довбуш» (1862), «Юрій Гінда», «Лук’ян Кобилиця» (1865)

Більшість оповідань і повістей Ю. Федьковича розкривають буйний світ гуцульського життя, нещасне кохання через брак взаємності чи ін. перешкоди.

Зокрема: «Люба-Згуба» (1863), «Серце не навчити», «Дністрові кручі».

Ю. Федькович був талановитим, до І. Франка найбільшим письменником Західної України. Багато його пісень, покладених на музику, набули великої популярности: «Окресни, Бояне!», «Як засяду коло чари» та ін.

Твори. Ведмідь у пасіціДезертир. Лук’ян Кобилиця. Нічліг. Нива. Новобранчик. Пречиста діво, радуйся, Маріє!Русь. Сафат Зінич. Серце не навчити. Три як рідні брати. Україна. Шельвах

Автор ліричних віршів, балад, поем, оповідань, повістей, драматичних творів, перекладів.

Багато уваги приділяв народній освіті. Уклав український Буквар , читанку, календар, співаник, написав для дітей низку байок , казок , віршів-жартів.

Його казки “Золота кісочка”, “Голодний чорт”, “Від чого море солоне?” тощо подібні до народних, тільки більші за обсягом.

“Бідолашко” Сюди ідіть, Готовий обід, Ковбаса та кишки Ще й пряжені лишки. Скоріше ходіть! Готовий обід. 

ГРИВКО І СИВКО Оден господар мав два сторожі при хаті,А то такі, що пошукати!Лиш що Гривко лінивий трохи бувІ в літні дні, як від Сивка я чув,Любив гарненько попіспати. Але прийшла зима. Мороз кресав. Сивко й Гривко в клубки ся звили... Гривко ж у плач: \"О Сивку, брате милий,Коби вже господь бог то літечко вже дав,Тогді в сей час будую собі хату!\"Дав бог і літечка діждати. Гривок, який задовгий був,Протягся в холодку (за хату вже й забув);Але Сивко го будить: \"Брате!Вставай, мем хату будувати!\"\"Чи ти осліп єси до ката,Чи що тобі? - гавкнув Гривко,Аж перепудився Сірко. -Не видиш, де мій ніс, де мої лаби?А ще й мій довгий хвіст? Хіба б. Я одурів, таку велику хату. Загадувати будувати!\"\"Таке ж ти сам казав\". - \"Але коли?Ще узимі! Тепер же дав бог літо,А літо на тото, щоб спати та ся гріти,Лиши мене! я хочу спати\". Беріть собі на розум, діти: Таких Гривків багато є на світі!

Золота кісочка І я там бував!Коваль коні кувавв срібні підківки;летіли ластівкита все щебетали,казки вповідализ загір’я скляного,з-за моря солоного.І я там був,сю казочку чувта й вам вповів. А журавель летівта й сів собі на даху:"Кла-ка-ка!Не варт твоя казочка п’ятака!"

Від чого море солоне. Туре, туре,Лихої натури,На Купала зі скали виходиш,Всякій паші много шкодиш. Але хто уб’є тя з лука,Буде жити, як той дука: Бо Даждбог є світа. і сонечка пан,Платить за заслугу, що хоче хто сам!

Від чого море солоне. Млинчик, млинчик , ну охочо !Змели мені , що я хочу ,Змели мені зараз / то і то/,Млинчик,млинчик, ну же стій,бо так хоче мельник твій

Дякую за увагу