Презентація на тему "Збереження професійної таємниці"

План 1. Визначення і суть професійної таємниці   2. Принципи збереження лікарської таємниці. Права пацієнта на конфіденційність інформації про його стан здоров'я 3. Можливі обмеження права пацієнта на конфіденційність 4.Основні правові документи, що гарантують дотримання лікарської таємниці

1. Визначення і суть професійної таємниці Поняття “лікарської таємниці” – найважливіше поняття медичної деонтології. Специфічність лікарської таємниці полягає в тому, що вона є юридично охоронювальною, а її розголошення тягне за собою певний вид юридичної відповідальності (цивільно-правову, дисциплінарну або кримінальну). Обов’язок медичного працівника - збереження лікарської таємниці (на підставі основного права людини на інтимність і взаємодовіру)

 Лікарська таємниця – це певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина.

Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таємниці (інформація для пацієнта). Медична таємниця передбачає відомості про стан здоров’я людини, історію його хвороби, а також відомості про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов’язаний представити на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників, за винятком випадків, коли повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.

З історії лікарської таємниці Лікарська таємниця, що існує стільки, скільки існує медицина, і до теперішнього часу залишається нерозкритою проблемою. У Стародавній Індії при обряді посвячення лікарям давали таке повчання: «Особливості сімейного устрою не повинні розголошуватися». Середньовічний китайський кодекс лікарів спеціально відзначав, що «лікар не повинен бути балакучим». Всі стародавні лікарі були одностайні відносно збереження таємниць хворого.

З історії лікарської таємниці Про необхідність збереження таємниці Гіппократ писав: «Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво, до якого б будинку я не увійшов, я увійду туди для користі хворого, будучи далекий від всього того, що має намір, несправедливого і згубного, що б я не побачив або не почув відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я умовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею».

З історії лікарської таємниці Вельми популярний був у лікарів минулих століть вислів: «На все погане є тільки двоє ліків: мовчання і час». Але мовчання лікаря не рівнозначне обману пацієнта. Брехню лікаря з метою обнадіяти пацієнта довгий час називали «святою брехнею». Багато відомих вітчизняних лікарів (С.П. Боткін, М.М. Петров, І.А. Кассирський та інші) вважали і вважають, що «свята брехня» просто необхідна вмираючому і не тільки від раку, але і від будь-якого іншого захворювання тому, що вона полегшує його агонію і сприймається ця брехня як благодіяння.

З історії лікарської таємниці Після 1917 р. зневага лікарською таємницею стала в СРСР державною політикою. Нарком охорони здоров'я Н.А. Семашко оголосив лікарську таємницю пережитком старої кастової лікарської практики і старих дурних забобонів, підкресливши, що радянська охорона здоров'я тримає «твердий курс на знищення лікарської таємниці як пережитку буржуазної медицини».

2. Принципи збереження лікарської таємниці. Права пацієнта на конфіденційність інформації про його стан здоров'я

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Медична інформація Загальна: - Інформація про стан здоров'я населення ( в тому числі його окремих груп), включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; - інформація про лікарські препарати та інші вироби, що застосовуються у медичній практиці; - інформація про стан навколишнього природного середовища у певних місцях, несприятливі виробничі чи екологічні умови, що можуть загрожувати здоров'ю людини (фізичної особи); - інформацію про наявні у сучасній медицині засоби лікування, методи діагностики, лікування, профілактики захворювання.

Конфіденційна: Інформація про стан здоров'я людини (фізичної особи), а також відомості про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів; прогноз можливого розвитку захворювання в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я; інформацію, що міститься в історії хвороби та інших відповідних медичних документах, що стосуються стану здоров'я та можуть слугувати для подальшого її лікування. Медична інформація

Лікарська таємниця: категорії інформації про пацієнта Аналізуючи Національне законодавство: ЦК (ст. 285, 286) та Основи законодавства України про охорону здоров’я (ст. 39, 40), - можна виділити категорії інформації про пацієнта, які складають лікарську таємницю. А саме:   • факт та привід звернення за медичною допомогою; • стан здоров’я та захворювання пацієнта;   • факт медичного огляду та його результати;   • інтимне та сімейне життя пацієнта;   • інші відомості, які отримані під час обстеження та лікування.

1. Конфіденційність у стосунках між професіоналом і пацієнтом, як недоторканність приватного життя 2. Правило конфіденційності є умовою захисту соціального статусу пацієнта 3. Правило конфіденційності захищає економічні інтереси пацієнта, соціальні й політичні можливості, негативно вплинути на її підприємницьку діяльність, просування по службі тощо. 4.Стимулює пацієнта до відвертості 5. Від здатності лікарів забезпечувати конфіденційність інформації про своїх пацієнтів залежить їх популярність, престиж 6. Ефективно реалізуючи вимогу конфіденційності, медпрацівники забезпечують довіру в стосунках з пацієнтами, яка за своєю сутністю є значно важливішою, ніж відвертість. 7. Конфіденційність має суттєве значення і для реалізації права пацієнта на автономію, ефективний контроль за подіями свого життя

Особи, що мають або можуть мати доступ до медичної інформації: медичні працівники (лікарі, медичні сестри, консультанти тощо); законні представники (батьки, діти, адвокат тощо); довірені особи (наприклад, друзі); співробітники правоохоронних органів (слідчий, прокурор, суддя тощо); співробітники соціальних служб (наприклад, захисту прав дитини тощо); особистий психолог; працівники засобів масової інформації (журналісти) тощо.  

3. Можливі обмеження права пацієнта на конфіденційність

Надання відомостей, що складають лікарську таємницю, без згоди громадянина або його законного представника допускається в наступних випадках: з метою обстеження і лікування громадянина, не здатного через свій стан виразити свою волю; при загрозі розповсюдження інфекційних захворювань, масових отруєнь; за запитом органів дізнання і слідства, прокурора і суду у зв'язку з проведенням розслідування або судовим розглядом; у разі надання допомоги неповнолітньому у віці до 14 років для інформування його батьків або законних представників; за наявності підстав, що дозволяють вважати, що шкода здоров'ю громадянина спричинена в результаті протиправних дій.  

в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 2 ст. 32 Конституції України); у випадку надання допомоги неповнолітньому, що не досягнув віку 14 років та особі, що визнана недієздатною у встановленому законом порядку, з метою інформування її батьків (усиновлювачів) чи інших законних представників (ч. 2 ст. 285 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 39, ч. 1 ст. 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я);

ч. 4 ст. 6 Закону України "Про психіатричну допомогу"; провадження дізнання, попереднього слідства або судового розгляду за письмовим запитом особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду. ч. 4 ст. 13 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення ", ч. 5 ст. 14 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними" - При провадженні дізнання, досудового слідства чи судового розгляду, у зв'язку з письмовим запитом особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора та суду - Постанова Кабміну

- у разі виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також у осіб, визнаних у встановленому законом порядку недієздатними, з метою повідомлення про це батьків або інших законних представників зазначених осіб (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"); - у разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу з установи кримінально-виконавчої системи з метою інформування про це орган охорони здоров'я за обраним звільненим місцем проживання (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз");

Стаття 30. Сімейного кодексу України Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я - Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я. - Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим. - Приховування відомостей про стан здоров'я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

4.Основні правові документи, що гарантують дотримання лікарської таємниці

У Женевській декларації Всесвітньої медичної асоціації (1948), що вважається Клятвою Гіппократа лікаря ХХ ст. зазначено: «Я поважатиму довірені мені секрети навіть після смерті мого пацієнта». Виходячи з «Міжнародної декларації про права людини» і «Декларації про права пацієнта» хворий має право на повну ін-формацію про своє здоров'я і прогноз хвороби. Американський лікар Джозеф Коллінз писав: «Лікарське мистецтво в значній мірі полягає в навику готувати суміш з обману і правди. Тому кожен лікар повинен культивувати в собі здатність брехати як різновид художньої творчості».

«Декларація про політику в галузі забезпечення прав пацієнта в Європі», прийнята в 1994 р. У Декларації про розвиток прав пацієнтів в Європі, затвердженій на Європейській нараді з прав пацієнтів (Амстердам, 1994 рік), міститься також розділ 3, названий «Інформована згода». Інформована згода – стрижень концепції сучасної медичної етики, що передбачає отримання згоди пацієнта (його батьків або опікунів у разі недієздатності) на лікарську і сестринську допомогу за будь-яких обставин. Така згода повинна бути отримана тільки за умови повної інформованості пацієнта про суть, свідчення, очікуваний ефект і можливі побічні дії втручання медиків.

Декларація про права пацієнтів в Європі (1994) має розділ «Конфіденційність і недоторканість приватного життя» Міжнародний кодекс медичної етики в розділі «Обов'язки лікаря по відношенню до хворого» містить наступне положення: «Лікар повинен зберігати абсолютну секретність у всьому, що стосується пацієнтів, які йому довіряються». «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (ст.39,39-1, 40)

Дотримуватися лікарської таємниці зобов'язані не тільки лікарі, фельдшери, медичні сестри, а й інші медичні та фармацевтичні працівники, при цьому лікарською таємницею є тільки ті відомості, які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, може статися навмисно або з необережності.

У п.1 ч.1 ст. 69 КПК зазначено: не можуть бути допитані як свідки лікарі – з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;- а у п.2 ч.1 ст. 51 ЦПК говориться: не підлягають допиту як свідки особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем.

Відповідальність про розголошення лікарської таємниці В коментарях до ст. 145 Кримінального Кодексу України визначено відповідальність щодо - відповідним чином задокументованої інформації про факт звернення за медичною допомогою, медичний огляд та його результати, інтимне чи сімейне життя пацієнта, - особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, загострення захворюваннь в зв’язку з психо-емоційним перенапруженням, хвилюванням).

Розголошення лікарської таємниці може бути вчинено будь-яким способом – усно, письмово, по телефону тощо, який (спосіб) юридичного значення не має. Розголошення лікарської таємниці містить склад злочину, якщо таке розголошення спричинило тяжкі наслідки – розірвання шлюбу, шкоду здоров'ю потерпілого тощо. Діяння утворює склад злочину при умисному розголошенні лікарської таємниці. Відповідальними за розголошення лікарської таємниці є лише медичні працівники, яким такі відомості стали відомими в зв'язку з виконанням винною особою своїх професійних обов'язків.

Канали розголошення медичної таємниці Одним з каналів розголошення медичної таємниці є медичні документи – амбулаторна картка, висновки рентгенологів, ендоскопістів, лаборантів, направлення на лікування, медичні картка стаціонарного хворого або виписка з неї. Усі співробітники лікувальних закладів несуть відповідальність за зберігання в таємниці відомостей, які містять офіційні медичні документи. Не треба вести професійні розмови в палатах, коридорах, холах та інших загальнодоступних приміщеннях лікувального закладу.

Дуже важливо, щоб медичні відомості про хворих: анамнез або дані про перебіг і прогноз захворювання у конкретних хворих, про результати патологоанатомічних або будь-яких інших лабораторних та інструментальних діагностичних досліджень, операцій, маніпуляцій, реанімаційних заходів тощо не виходили за межі медичного закладу, не "просочувались" (часто в перекрученому вигляді) до сторонніх людей, до широкого загалу. Це є законодавчою нормою. Неприпустимо й поширення таких відомостей медичними працівниками у колі своєї сім'ї, друзів, знайомих, сусідів та ін.

Лікар повинен формувати своє відношення до хворих, враховуючи всі психологічні й деонтологічні нюанси , пам'ятаючи, що дозоване повідомлення про хворобу може сприяти уникненню самотності, повернути гідність і ждати змогу здійснити переоцінку життя й прожитого і цілому.

МАГІЯ СЛОВА У взаємовідносинах лікаря та інших медичних працівників з пацієнтами воно відіграє виключно важливу роль, діє воістину магічно. Слово може мати надзвичайно велике психотерапевтичне значення. І слово може викликати тяжку ятрогенію. (“ Така молода і … така хвора!” “ Серце Ваше дряхле ” “ У Вас же вен немає!”- “А де ж вони?”.

Проблема повідомлення діагнозу невиліковному хворому В етичній і правовій літературі це питання асоціюється з таким феноменом, як "неправда заради добра", маючи на увазі довго існуючу в нашій країні практику приховання правильного діагнозу, прогнозу й повідомлення у такому випадку хворому неправильної інформації, по суті, неправдивої, яка б вселяла пацієнтові надію на видужання. По суті, мова йде про найважливішу проблему лікарсько-правової етики, коли закон вимагає повного й всебічного правдивого інформування пацієнта про його хворобу, а гуманне, моральне відношення до хворого передбачає наявність у лікаря дилеми - назвати реальний діагноз і тим самим знизити впевненість в успіху лікування або назвати іншу, менш важку хворобу, але вселити хворому надію на видужання.

Право на правду… І справді, в практиці зустрічаються хворі (досить рідко), яким можна сміливо повідомити точний діагноз. Це переважно сміливі, вольові, врівноважені й помірковані люди. Відомості про свій фатальний кінець вони сприймають спокійно, зважено, оцінюють сенс прожитих років, будують найближчі свої плани. І ось потрібне лікарське вміння, як писав І. А. Касирський, зуміти "не приголомшити" хворого непотрібною правдою про його стан. Це вельми дискусійне й суперечливе питання. У більшості випадків така правдива інформація для хворих є згубною, глибоко ранить їхнє серце, створює ситуацію повного душевного дискомфорту і безвихідності становища.

Поміркуємо разом!!! Коли поранений на дуелі О. Пушкін питав у кожного зі своїх лікарів (а їх було п'ять), які його перспективи, то хірург і лейб - медик А. Арендт відповів, що надій на видужання він не має. А В. Даль, лікар і письменник, сказав, що справи важкі, але сподівання залишаються. І саме Даль прийняв останній подих Пушкіна, і йому поет заповів прострілений на дуелі сюртук, що зберігався у В. Даля як реліквія до самої його смерті. Іноді лікарську таємницю необхідно зберігати і від самого хворого!!!

Разючий приклад недоцільності повідомлення хворому певних подробиць його подальшого лікування Фатальний випадок з відомим актором Євгенієм Євстигнєєвим, ще до початку операції в одній із лондонських клінік. Є. Євстигнєєв хворів на ішемічну хворобу серця із вираженою кардіальною недостатністю. За правилами клініки, напередодні запланованого складного оперативного втручання пацієнтові в деталях описали хід операції із обов'язковим відключенням серця, акцентували увагу на можливих ускладненнях, аж до порушення його ритму й анексії мозку. Обговорювалася й можливість трансплантації серця. Формально англійські медики діяли за необхідним протоколом у разі такого виду лікування, але емоційна особистість, людина з вираженим типом творчого мислення, пацієнт відреагував несподіваною бурхливою вегетативною реакцією, його серце раптово зупинилося. Реанімаційні заходи виявилися невдалими — актор помер. Цей випадок ми наводимо, ґрунтуючись на повідомленні преси, бо медичний аналіз катастрофи у вітчизняній спеціальній літературі не наводився.

Три знаряддя є в лікаря: слово, рослини й ніж. Постулат стародавньої іранської медицини

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !